Операції комерційних банків на валютному ринку

Таким чином, розрахункова вартість капіталу (К) для визначення нормативу капіталу банку становить:

К=К1–(03–К1), де

К1 – розрахункова сума капіталу (ОК+ДК) після необхідних відрахувань (В);

(03–К1) – перевищення вартості  основних засобів над розрахунковою  вартістю капіталу.

 

Приклад: Баланс акціонерного банку «Добрий ринок» станом на 1.10.99р. мав такий вигляд (тис.грн.):

Активи Кошти на коррахунку у НБУ Цінні папери в портфелі банку на інвестиції Кредити надані клієнтам Інвестиції капіталу в дочірні компанії Нематеріальні активи Приміщення Обладнання СУКУПНІ АКТИВИ:

15300   6400 80000   2300 2250 7100 1650 115000

Зобов’язання Депозити та кредити банків Кошти до запитання клієнтів Цінні папери власного боргу Сукупні зобов’язання: КАПІТАЛ: Основний капітал Додатковий капітал Сукупний капітал: СУКУПНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ І КАПІТАЛ:

54000 35800 5200 95000   8500 11500 20000   115000

Виходячи з наведених даних розрахуємо загальну суму капіталу:

К1 = 8500(ОК) + 8500(ДК£ОК) – 8700(В)(6400+2300) = 8300тис.грн.

Оскільки вартість основних засобів (03 = 7100 + 1650) перевищує суму капіталу (К1), необхідно здійснити відповідне коригування:

К = 8300(К1) – (8750(03) – 8300(К1) = 7850тис.грн.

Таким чином, розрахункова сума капіталу (К), визначена з урахуванням необхідних відвернень та коригувань складає 7850 тис.грн., що  менше його нормативного значення на 150 тис.грн. Отже, банк «Добрий ранок» не виконав обов’язкового нормативу капіталу, нормативне значення якого на звітну дату становило 8 млн.грн.

 

 

Норматив мінімального розміру статутного капіталу банку (Н2) встановлено в сумі, еквівалентній 1 млн. ЄВРО. Розмір мінімального статутного фонду контролюється Національним банком України тільки на час створення та реєстрації комерційних банків згідно з умовами та вимогами, які були розглянуті в попередньому розділі.

Норматив платоспроможності банку (Н3) розраховується як співвідношення капіталу банку і сукупних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику.

Співвідношення капіталу банку (К) і його активів (Ар) визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності, та обчислюється за формулою:

Н3 =

При визначенні платоспроможності банку його активи підсумовуються з урахуванням сум відповідних активів, помножених на зазначені коефіцієнти  ризику (див. табл. 4.2).

 

Таблиця 4.2

Групування активів банків відповідно до коефіцієнтів ризику

Активи	Коефіцієнт (процент) ризику
1	2
1. Готівкові кошти і  банківські метали	0
Кошти у Національному банку України	0
Козначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ	0
Вкладення у державні боргові зобов’язання	0
2. Короткострокові кредити, надані центральним державним органам	10
Довгострокові кредити, надані центральним державним органом	10
3. Короткострокові і дострокові  кредити, які надані місцевим  державним органам	20
Вкладення у боргові зобов’язання місцевих державних органів	20
4. Кошти до запитання в інших комерційних банках	50
Строкові депозити в інших комерційних банках	50
5. Кредити, надані іншим  банкам	100
Кредити, надані клієнтам та іншим особам	100
Дебіторська заборгованість за операціями з клієнтами	100
Вкладення у недержавні цінні папери	100
Інша дебіторська заборгованість банку	100
Товарно-матеріальні цінності	100
Основні засоби	100

Нормативне значення нормативу Н3 не повинне бути меншим ніж 8%.

Норматив достатності капіталу банку (Н4) обчислюється як співвідношення капіталу до загальних активів банку, зменшених на  створені резерви для відшкодування можливих втрат за відповідними активними операціями.

Співвідношення капіталу до загальних  активів, зменшених на створені відповідні резерви визначає достатність капіталу,  виходячи із загального обсягу діяльності, незалежно від розміру різноманітних ризиків, та розраховується за формулою:

Н4 =

, де

К – капітал банку;

ЗА – загальні активи.

Нормативне значення нормативу Н4 повинно дорівнювати або перевищувати 4%.

Власний капітал комерційного банку – це першооснова його створення та ефективного функціонування. Збільшення розміру капіталу дозволяє банку відповідно розширювати вартісні границі своєї діяльності та, разом з тим, здійснювати більш складні, ризиковані та більш доходні операції на фінансових ринках. Розмір та структура капіталу дозволяє судити про стійкість, надійність та стабільність окремої банківської установи.

4.2. Депозитні операції  банків

Найбільш суттєвим та важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази комерційних банків виступають депозитні операції.

Депозитні операції – це пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у  національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

Вклад (депозит) – це гроші, які передані в банк їх власником для зберігання та, в залежності від умов зберігання, враховуються на тому чи іншому банківському рахунку.

В сучасних умовах класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

– вид та статус вкладника;

– термін вкладу.

За першою ознакою виділяються вклади юридичних та фізичних осіб, вклади резидентів і нерезидентів.

За терміном користування вклади поділяються на дві великі групи – депозити до запитання та строкові депозити.

Кошти клієнтів у вкладах до запитання зберігаються на поточних рахунках, які відкриваються банком кожному клієнту. Особливістю функціонування вкладів до запитання є те, що гроші, які зберігаються у цих вкладах, можуть бути в будь який момент часу зняті готівкою з відповідного рахунку або  перераховані за вимогою клієнта на інші рахунки в банках. За діючою практикою вітчизняні банки здебільшого не здійснюють плати за залишками  на депозитних рахунках до запитання, оскільки розміри цих залишків є дуже нестійкими та слабо прогнозованими. Вагома частка ресурсів, які залучені саме у вклади до запитання, використовується банками для забезпечення необхідного рівня ліквідності та формування обов’язкових резервів у вигляді залишків на кореспондентському рахунку в Національному банку України. Разом з тим, у повсякденній  банківській діяльності складається ситуація, коли клієнти не використовують одразу всі кошти, що надходять на їх поточні рахунки, залишаючи їх певну частку у розпорядженні банку на деякий термін. Ця частина ресурсів у вкладах до запитання використовується банком, як правило, у формі вкладень у найбільш короткі за терміном повернення кредитно-інвестиційні активи. В цьому випадку, банк отримує можливість заробляти, розміщюючи вільні залишки на поточних рахунках у відповідні доходні активи, а відтак, сплачувати певний процент власникам депозитів до запитання за  користування їх грошима. Платність вкладів цього типу дозволяє, в свою чергу, залучати ще більші обсяги поточних ресурсів, розширювати коло  своїх операцій та збільшувати їх обсяги, що неодмінно сприятиме підвищенню конкурентоспроможності банку. В той же час, по деяких вкладах до запитання діючою нормативною базою передбачена обов’язкова сплата відсотків за їх залишками. Так, зберігання коштів державного бюджету на банківських депозитах до запитання є для банку обов’язково платним та потребує нарахування та сплати відсотків за залишками цих коштів у розмірі 50% ставки рефінансування Національного банку України.

Найбільш стабільними з точки зору прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити). Строкові вклади (депозити) – це грошові ресурси, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатою обумовлених процентів. Розвиток та диверсифікація послуг з обслуговування саме цих вкладів є пріоритетним завданням сучасного комерційного банку. Ресурси, залучені у строкові депозити, залишаються в розпорядженні банку в межах чітко обумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватися для фінансування більш тривалих за терміном, а, отже, і більш доходних активних операцій. Відповідно і плата по залишках на строкових депозитах є значно більшою порівняно із вкладами до запитання та знаходиться в прямій залежності від розміру та терміну зберігання грошей на цих вкладах. В сучасній практиці більшість комерційних банків надає можливість своїм клієнтам знімати за необхідності кошти зі своїх строкових депозитів до закінчення відповідного терміну дії депозитного договору. Це є досить вагомим фактором підвищення привабливості саме цього виду банківських депозитних операцій, хоча розмір процентної плати, у разі дострокового зняття коштів або закриття вкладу взагалі, значно зменшується.

Комерційні банки в своїй поточній діяльності використовують різні форми строкових вкладів (депозитів).

Однією з найбільш поширених форм виступають сертифікати, які в свою чергу поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитний сертифікат – це документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банку про внесення грошових коштів, яке надає  право власнику сертифікату після закінчення встановленого  терміну отримувати суму внеску та  відповідні проценти. Ощадний сертифікат – це аналогічний документ, але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський вклад та надає право власнику на отримання відповідної суми і процентів.

Депозитні і ощадні сертифікати випускаються банками як на обумовлений строк, так і до запитання. Вони можуть бути іменними та на пред’явника.

Згідно чинного законодавства банківський сертифікат є цінним папером, а відтак, він має значні переваги порівняно з іншими видами вкладів (депозитів): він може вільно продаватись–купуватись на фондовому ринку, виступати в якості засобу платежу, застави тощо. У разі виникнення раптової необхідності в наявних коштах власник сертифікату може його продати безпосередньо банку або на вторинному ринку цінних паперів без загрози значної втрати від зниження процентної ставки, але з урахуванням терміну, що залишився до моменту погашення сертифікату.

Найбільш поширеними серед населення ще за радянських, рівно як і за пострадянських, часів залишаються ощадні вклади.

Ощадні вклади – це грошові заощадження фізичних осіб, що вносяться ними до банку з метою накопичення та отримання відповідного доходу у  вигляді процентів. Кожному власнику ощадного вкладу видається спеціальна ощадна книжка. Ощадна книжка – це письмове свідчення (іменне або на пред’явника) про здійснення внеску у формі ощадного вкладу, в якому відображаються поступово усі операції із зарахування та зняття коштів з відповідного вкладного рахунку. Ощадні вклади часто використовуються в якості безстрокових депозитів, тобто умови зберігання коштів на них не прив’язані до конкретних строків. Отже,  власники ощадних книжок мають можливість одержувати гроші з ощадних вкладів або взагалі їх закрити у будь-який необхідний момент, але з обов’язковим попереднім повідомленням банку (як правило – за декілька днів) про цей намір.

Як було відмічено вище, визначальними чинниками при встановленні плати за строковими депозитами є розмір вкладу та термін, на який вносяться грошові кошти. Чим більше сума та строк користування вкладом, тим, відповідно, вищою буде ставка проценту.

При визначенні рівня доходів вкладників від розміщення їх грошових коштів банки використовують схеми нарахування простих та складних процентів.

Так, при використанні схеми простих процентів базою нарахування відповідної процентної ставки за кожний встановлений період буде одна і та ж основна сума строкового вкладу.

Приклад. При залученні грошових коштів на 3-місячний депозит у сумі 10 тис.грн. під ставку 45% річних із щомісячним нарахуванням простих процентів, доход вкладника за кожний період (місяць) становитиме: 10000*45%* = 375 грн. Загальний розмір вкладу на кінець встановленого періоду Rd буде дорівнювати:

Rd = R+R*r* , де  (4.1)

R – основна  сума вкладу;

r – річна процентна  ставка за вкладом;

i – період  нарахування у днях;

360 – кількість  днів у році;

n – кількість  періодів нарахування.

Отже загальна сума до повернення вкладнику:

Rd =

= 10000*(1+3*0.45* ) = 11125 грн.

При використанні схеми складних процентів доход за кожний період обчислюється не з первісної суми вкладу, а із загальної суми, що включає основну (первісну) суму та проценти, що були нараховані за всі попередні періоди.

Приклад. При залучені грошових коштів на 3-місячний вклад у сумі 10000 грн. під ставку 45% річних із щомісячним нарахуванням складних процентів, загальний розмір вкладу на кінець встановленого періоду становитиме: