Операції комерційних банків на валютному ринку

Сучасна банківська система Японії має таку структуру:

І  рівень – Банк Японії;

ІІ рівень – урядові банки (Японський експортно-імпортний банк);

  – комерційні банки (Міські банки, Регіональні банки, іноземні  банки);

– банки довгострокового розвитку;

– траст-банки.

В першій половині 90-х років в банківській системі Японії почали виникати ознаки серйозних проблем. Патронат держави і, зокрема, державні гарантії повернення позик і кредитів в сучасних умовах зіграли негативну роль – у більшості японських банків не виявилось необхідного досвіду щодо оцінки ризику кредитних операцій, роботи з інвестиційними проектами на основі бізнес-планів та інших навичок, потрібних для роботи на сучасному фінансовому ринку. За наявними офіційними даними обсяги проблемних кредитів японських банків на початку 90-х років досягли рівня в 500 млрд.дол. США [ 3 ]. Іншою серйозною проблемою виявилась психологічна неготовність вкладників до необхідності класифікувати банки за рівнем надійності, оскільки японські банки не зобов’язані публікувати звіти про свою діяльність, а вклади населення в банках гарантовані державою.

У фінансовій системі Японії в останнє десятиліття виникла парадоксальна ситуація – при появі ознак кризи жоден з японських комерційних банків практично не міг стати  банкрутом. За таких обставин Міністерство фінансів Японії оголосило про плани радикального перегляду системи контролю за діяльністю банків, що діють в складі національної банківської системи. Серед першочергових заходів реформи – розширення відділу інспекції банків в структурі Міністерства фінансів, посилення системи аудиторського контролю, введення в практику дійових критеріїв оцінки фінансового стану банків, підвищення вимог щодо обсягів та змісту звітності банків перед Міністерством фінансів, розширення повноважень Міністерства щодо контролю та впливу на банки, чия діяльність характеризується незадовільними фінансовими показниками.

У відповідності з новим фінансовим законодавством, зокрема, новою редакцією Закону про Банк Японії, що вступила в силу у квітні 1998 року, японські банківські установи зобов’язані створити власні підрозділи та структури, що відповідатимуть за управління ризиками інвестицій, формування портфеля цінних паперів, та розробити системи внутрішнього контролю за ефективністю кредитних операцій.

Міцність фінансової системи та положення лідера на світовому фінансовому просторі надають Японії можливість реалізувати найбільш ефективні способи вирішення кризових проблем, ключовими серед яких виступають:

– підвищення ступеня відкритості та рівня доступності інформації про фінансовий стан банків в національній фінансовій системі;

– формування правової основи для здійснення процедури оголошення банку банкрутом;

– забезпечення більшої свободи у визначенні умов злиття банків, в тому числі – поглинання банків-банкрутів ефективно функціонуючими банками;

– реформування існуючої системи державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках;

– істотне змінення місця і ролі держави в забезпеченні функціонування банківської  системи.

 

1.3. Становлення  та розвиток банківської системи  України

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям в 1991 році Закону України «Про банки та банківську діяльність». Але фактично діяльність комерційних банківських  установ на території України почалась раніше. Умовно можна виділити декілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи:

1988-1990 роки – створення прототипу системи українських комерційних банків в складі банківської системи СРСР;

1991р. – І півріччя 1992 року – перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави;

ІІ півріччя 1992 року – 1993 рік – розвиток банківської  системи України на етапі становлення економічного і політичного суверинітету;

1994-1996 роки – розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами;

1997 рік – по сьогодні – розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу від монетарних методів управління економікою до її ринкової трансформації та структурного реформування.

Перший етап в історії створення українських комерційних банків був пов’язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебудову економіки, що був проголошений радянським урядом. На цьому етапі українські комерційні банки реєструвались в Москві як:

комерційні банки, що були створені на основі установ Державного банку СРСР та продовжували діяти зі статусом державних банків (Промстройбанк, «Украина», Укрсоцбанк, Сбербанк, Укрексимбанк);

галузеві та відомчі комерційні банки (Монтажспецбанк, Укрснаббанк, Трансбанк);

філіали великих російських комерційних банків (Инкомбанк, Столичний та ін.);

державні та кооперативні комерційні установи, що мали право здійснювати фінансово-кредитну діяльність.

В 1991 році, одразу після проголошення незалежності України, почався  другий етап – перереєстрація комерційних банків в Українській Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому, в більшості комерційних банків відбулись істотні зміни у складі їх учасників. Так,  державні комерційні банки (Промінвестбанк, АПБ «Україна», «Укрсоцбанк») були акціоновані клієнтами та персоналом банків.

Третій етап в історії розвитку банківської системи України пов’язаний зі створенням нових банків, що залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, а також кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. В цей період, на фоні розвитку жорстокої інфляції з ознаками гіперінфляції та критичного скорочення обсягів виробництва та розміру валового внутрішнього продукту, в Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків, які були орієнтовані на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно-посередницької діяльності та здатні заробляти прибутки на інфляційних процесах  в економіці. Протягом 1993 року в Україні було створено близько 100 дрібних, так званих «кишенькових», комерційних банків такого типу.

Досвід, отриманий протягом перших трьох років будівництва економіки незалежної України, був значною мірою використаний на четвертому етапі  розвитку банківської системи України. Цей період характеризується початком проведення радикальної економічної реформи на основі застосування монетарних методів управління економікою. Протягом 1994-1996 років  Національний банк України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ та уряду в цей період, вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці України у другій половині 1996 року визнаний експертами у всьому світі. Підтвердженням цього факту служить грошова реформа, що була  успішно проведена восени 1996 року. Другою ознакою успішного здійснення економічних перетворень стало підвищення інтересу до української економіки з боку міжнародних фінансових організацій. За період з 1994 по 1996 рік в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків та банків з участю іноземного капіталу. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази – з 366.9  млн. дол.  США до 1 млрд. 223 млн. [ 4 ].

В той же час, успіхи, що  були досягнуті в фінансовій сфері монетарними методами, практично не були підкріплені стабілізацією виробництва, структурним реформуванням та супроводжувались накопиченням істотних проблем та негативних тенденцій як на мікро- так і на макроекономічному рівнях. На додаток до цього  – критичні недоліки у здійсненні бюджетної політики, що виразились у спрямуванні зусиль на максимізацію зовнішніх  та внутрішніх  короткострокових запозичень замість спроб реалізації політики збалансування державних витрат в межах реальних бюджетних надходжень. Все це спричинило фінансово-економічну кризу в Україні, активний розвиток якої прийшовся на 1998 рік. В результаті, комерційні банки втратили найбільш привабливі сегменти ринку: ринок державних зобов’язань та валютний ринок. Внаслідок значної девальвації курсу  національної валюти сукупний капітал українських банків зменшився в середньому на 30-35%. Ці та інші фактори разом із  жорсткими регулятивними обмеженнями, що були накладені Національним банком на діяльність комерційних банків, визначили в якості основного завдання п’ятого етапу не інтенсифікацію розвитку банківських установ та максимізацію доходності їх діяльності, а забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності банківської системи в цілому.

Україна, як і інші незалежні держави, що виникли в економічному просторі колишнього СРСР, задекларувала необхідність побудови ефективної фінансово-кредитної системи ринкового типу. В результаті, банківську систему, що виступає основною  ланкою фінансово-кредитної системи, створено у вигляді дворівневої структури управління фінансовими ресурсами, яка представлена, по-перше,Національним банком України та його підрозділами, по-друге – комерційними банками різних форм власності, спеціалізації та територіального статусу (рис. 1.1).

Дворівнева структура банківської системи України визначена діючим фінансовим законодавством 1991 року. Національний банк в банківській системі є банком верхнього рівня та виконує функції, що є типовими для центральних банків розвинутих європейських держав, виступає емісійним та розрахунковим центром, наглядовим органом банком банків та банкіром уряду України (детальніше про діяльність НБУ див. Розділ 2).

Комерційні банки як банки другого рівня складають основу кредитної системи України. Класифікація комерційних банків здійснюється за різними

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Банківська система України

 

ознаками: за формою власності, рівнем спеціалізації, регіонально-територіальною ознакою і т.д. В  Україні функціонують комерційні банки різних форм власності, в тому числі й державні. Серед приватних комерційних банків переважають банки у формі відкритих та закритих акціонерних товариств. Також є банки – товариства з обмеженою відповідальністю. В залежності від номенклатури здійснюваних операцій розрізняють універсальні та спеціалізовані комерційні банки. В сучасних умовах більшість комерційних банків  в Україні намагається мати статус універсального банку, хоча багато з них ще не можуть надавати повний пакет банківських послуг. За територіальною ознакою серед українських банків виділяють регіональні, республіканські та міжнародні банки. Останні створюються у  вигляді спільних фінансових підприємств за участю  іноземного капіталу та мають право відкривати  філіали та відділення за межами України.

Істотна зміна державних пріоритетів у реформуванні економіки України потребує швидкої та адекватної реакції на зміни умов економічної та господарської діяльності з боку комерційних банків. Серед ключових питань,  з якими українські банки стикатимуться на сучасному етапі в своїй поточній діяльності, слід виділити такі:

реорганізація фінансового сектору національної економіки у відповідності з вимогами та за сприянням міжнародних фінансових організацій;

перехід до системи постійного контролю ліквідності та введення нового порядку регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ;

впровадження системи регулярної оцінки ефективності діяльності комерційних банків та визначення рейтингових показників;

створення автоматизованих систем, баз даних, що забезпечуватимуть відслідковування кредитної історії клієнтів комерційних банків;

реформування механізму оподаткування банківської діяльності;

завершення формування системи страхових, резервних та статутних фондів;

вдосконалення системи фінансового оздоровлення комерційних банків і т.ін.

 

В цілому, дослідження сучасного стану та перспектив розвитку банківських систем розвинутих держав та України потребує виділення найважливіших проблем, що мають бути вирішені в ході реформування національної фінансово-економічної системи:

високий ступінь невідповідності між формами власності та рівнями ефективності діяльності  в банківській та виробничо-промисловій сферах;

нераціональна територіальна структура – висока концентрація банків, а отже, і наявність відчутної конкуренції у великих торговельно-промислових центрах та практично повний монополізм двох-трьох банків у менш розвинених регіонах;

недостатність правової бази в області фінансової діяльності в цілому (захист інтересів клієнтів, механізм банкрутства, злиття банківського та промислового капіталу, трастові операції, венчурний бізнес, небанківські фінансово-кредитні інститути), також практична відсутність податкових та інших регулюючих важелів в плані стимулювання інвестиційної діяльності; диверсифікації банківських операцій;

незначна участь іноземного капіталу, іноземних банків та їх  філіалів, що істотно обмежує притік іноземних інвестицій.

В плані розвитку українських банків слід підкреслити доцільність ліквідації монобанківських структур, розширення кредитних ринків і проведення політики диверсифікації фінансово-кредитної діяльності. Особлива увага повинна приділятися реструктуризації багатьох  банківських установ, маючи за мету злиття слабких банків, з одного боку, та підтримку ефективних та стійких банків у виході на міжнародний рівень, з іншого. Важливу роль повинно зіграти розширення ліцензування, що враховувало  би статутні капітали кредитних інститутів та їх матеріально-технічний стан в цілому. Доцільною також представляється можливість самостійного визначення банками форм та ступеня участі в господарській діяльності. Нарешті, необхідно виділити одну з найважливіших задач – підтримання стійкості та надійності  банківської діяльності при одночасному забезпеченні необхідного рівня доходності банківських операцій.