Операції комерційних банків на валютному ринку

Усі готівкові розрахунки підприємств між собою, а також з громадянами проводяться як за рахунок коштів, одержаних у касі банку, так і безпосередньо за рахунок готівкової виручки, отриманої від реалізації товарів (робот, послуг) та інших касових надходжень. Таким чином, готівкова виручка підприємств від реалізації товарів (робот, послуг) та інші касові надходження можуть не здаватись до кас банків, а використовуватись ними в необхідних розмірах для фінансування господарських витрат, у тому числі і на виплати, пов’язані з оплатою праці і виплатою дивідендів. При цьому підприємства, що здійснюють такі розрахунки, мають забезпечувати систематичну і повну сплату податків та внесення обов’язкових платежів до державних цільових  фондів у порядку та строки, визначені чинним законодавством.

Якщо ж такі підприємства мають податкову заборгованість9, усі  розрахунки з іншими підприємствами вони повинні здійснювати тільки в безготівковому порядку.

Національним банком України покладено на комерційні банки обов’язки щодо контролю за здійсненням готівкових операцій їх клієнтами. Так,  установи банків повинні не менше ніж один раз на два роки перевіряти дотримання касової дисципліни на всіх підприємствах – клієнтах незалежно від форм власності та мають одержувати від них дані про їх касові обороти за джерелами надходжень і цільовим призначенням витрачання грошей.

Основними напрямкам банківського контролю касових операцій клієнтів є:

– дотримання встановленого ліміту залишку готівки в касі: понадлімітні залишки готівки в касі підприємства визначаються прямим розрахунком за кожний робочий день шляхом порівняння залишку готівки в касі на кінець дня з встановленим банком лімітом незалежно від того, здійснились в цей день касові обороти чи ні. До  суми фактичного залишку готівки в касі на кінець дня включається також готівка, що була видана підприємством під звіт своїм працівникам, але не витрачена і не повернена до каси підприємства на наступний робочий день після видачі її під звіт (по відрядженнях – протягом 3 робочих днів після закінчення відрядження);

–  відповідність записів касової книги підприємства про суми, одержані з банку і здані в банк, даним самого банку. У разі розходження між даними банку і записами в касовій книзі з’ясовуються причини цих розходжень;

– дотримання встановлених строків і порядку здавання грошової виручки, своєчасність повернення в банк не витрачених сум  заробітної плати та інших сум. У разі виявлення порушень з’ясовується, протягом якого часу і яка сума не здавалась до банку і з якої причини;

– правильність витрачання готівки, що одержана в банку, на цілі, зазначені в чеку;

– правомірність витрачання готівки з виручки;

– правильність ведення касової книги і своєчасність обліку в ній надходжень і видач готівки.

Результати перевірки працівник банку оформлює у вигляді акту, в якому відображається стан надходження готівки до каси підприємства та її витрачання за період що перевіряється.

Якщо в ході перевірки виявлені порушення діючого порядку ведення касових операцій чи зловживання, комерційний банк зобов’язаний передати відповідні акти перевірок податковій адміністрації або правоохоронним органам для застосування до порушників відповідних санкцій, передбачених чинним законодавством.

Банківські операції з розрахунково-касового обслуговування юридичних та фізичних осіб виступають  першоосновою функціонування будь якого комерційного банку та є визначальними з точки зору перспектив розвитку діяльності банку. Саме з цих  операцій починається взаємодія та співпраця банку зі своїми клієнтами. Отже, від того, наскільки якісно та ефективно банк зможе  обслуговувати платіжний оборот клієнтури, залежатиме прийняття нею відповідних рішень щодо подальшої роботи у сфері андеррайтингових,  кредитних, інвестиційних, валютних та інших різноманітних операцій, що банк взмозі запропонувати своїм клієнтам.

Особливої значимості розрахунково-касові операції набувають в сучасних умовах, коли традиційно доходні для  банків операції з ОВДП, кредитні операції, операції з іноземною валютою втратили значний рівень власної прибутковості. Тому на сьогодні представляється економічно доцільним відноситись до розрахунково-касового обслуговування як до пріоритетного напрямку банківської діяльності з точки зору збільшення її доходності, що потребує постійного вдосконалення та підвищення ефективності механізму здійснення розрахунково-касових операцій для забезпечення необхідного рівня рентабельності та фінансової стійкості комерційних банків.

 

Розділ VI. Кредитні операції комерційних банків.

Цілі вивчення: засвоїти теоретичні основи, функції та принципи банківського кредитування; познайомитись із системою організації кредитної діяльності банків; з’ясувати основні етапи процесу банківського кредитування.

6.1. Сутність, види  та принципи банківського кредитування.

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств назалежно від форми власності та сфери господарювання. Не зважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств,  внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів. Так, станом на 1.04.99р. кредитні вкладення становили 64% від загальної суми робочих активів українських банків10.

Кредит (від лат. Greditum – позика, борг) – одна з найскладніших економічних категорій, характер об’єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого – такою специфікою її проявлення як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має свої власні особливості, пов’язані з обслуго-вуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. В цьому плані база функціонування кредитних відносин – тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

Об’єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб’єктів у фінансуванні їх господарської діяльності від наявності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох  факторів, серед яких: капіталоємність виробничої діяльності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції,  коливання цін на неї; оберненість дебіторської  заборгованості та ін. У зв’язку з цим, з’являється можливість тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб’єктів заповнювати за рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих  на себе зобов’язань. З іншого – обов’язкова умова виникнення кредитних відносин – це  співпадіння інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому  має узгодження таких характеристик як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних  варіантів фінансування та розміщення коштів.

Таким чином, як економічна категорія кредит – це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб’єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридично самостійні господарюючі одиниці,  що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі. Об’єкт кредитної угоди – позикова вартість, відокремлення якої пов’язане з характером руху: від кредитора до позичальника та від позичальника до  кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитором, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому, в якості основних стимулюючих мотивів кредитних угод треба вказати такі: з боку кредитора – одержання доходу у вигляді позикового процента;

з боку позичальника – покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. Визначення і трактування окремих функцій  кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу кредитних відносин. Так,  на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами.

Очевидно, що ринковий механізм перерозподілу кредитних ресурсів має цілу низку переваг порівняно з іншими способами розміщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна  не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

Багато спеціалістів визнають важливу роль функції заміщення. На сьогодні функціонування кредитних засобів обігу вже не носить характеру тимчасового заміщення реальних грошей: перманентні процеси кредитування в результаті призводять до істотної економії суспільних витрат грошового обігу в цілому.

При більш детальному розгляданні кредитних відносин можна обгрунтувати виділення більшої кількості функцій, зокрема:

– акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

– розподілення залучених коштів між позичальниками;

– емісійну;

– контрольну та ін.

Не менш важливе значення має виділення границь кредиту як економічного явища, в межах яких він об’єктивно  зберігає свою сутнісну специфіку. В протилежному випадку, надлишкове кредитування, рівно як і недостатність кредитних вкладень (тобто порушення економічно обгрунтованих границь) спричиняють негативний вплив  на суспільно-економічні відносини в цілому. Виділяють  зовнішні та внутрішні границі кредиту. Зовнішні границі відображають  межу відносин стосовно акумуляції та розміщення кредитних ресурсів у цілому. Вони залежать в основному від таких факторів:

– рівня розвитку виробництва;

– обсягу і структури кредитних ресурсів;

– соціально-економічної політики;

– системи ціноутворення і рівня цін;

– форми кредитних відносин;

– структури кредитної системи;

– фінансового стану суб’єктів господарювання.

Внутрішні границі відображають  припустиму міру розвитку окремих форм кредиту в межах його зовнішніх границь, що обумовлено специфікою проявлення різних типів кредитних відносин.

З точки зору виконання основних функцій кредиту виділяються такі функціональні границі: перерозподільча та емісійна. Перша з них є ніщо  інше, як об’єктивно обгрунтований обсяг кредитних ресурсів. Фактично вона підкреслює глибокий зв’язок операцій по залученню ресурсів і активних операцій банків. Друга границя визначає емісійні кредити, які виділяються під наступні витрати, під ще не вироблену продукцію, справляючи в результаті вплив на сукупну кількість грошей в обігу. Вона залежить від співвідношення між попитом суспільства на додаткові платіжні засоби та можливостями банківської системи щодо випуску кредитних грошей в обіг.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми, види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ «Про кредитування», затвердженим постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.95р., кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченності, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Банківські кредити поділяються на певні види за такими ознаками як:

– строки користування;

– забезпечення;

– ступінь ризику;

– методи надання кредиту;

– строки погашення.

Відповідно до строків користування виділяють короткострокові, середньострокові та довгострокові кредити.

Короткострокові кредити надаються банками на термін до 1 року у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у підприємств у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених  надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються терміном до 3 років на оплату підприємствами обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити  (понад 3 роки) можуть надаватись для формування основних фондів, для здійснення витрат на реконструкцію,  модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін. За забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) та  незабезпечені (бланкові). За ступенем ризику розрізняють стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком. За методами надання – кредити, що надаються у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання).  За   строками погашення – кредити, що погашають водночас; у розстрочку; достроково; з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду.