Операції комерційних банків на валютному ринку

– виробництво

– оптова торгівля

– роздрібна торгівля;

• юридична форма підприємства – показує, якою частиною майна підприємство буде відповідати перед кредиторами у випадку його ліквідації та якою буде процедура  ліквідації;
• наявність  державних замовлень та державної підтримки позичальника;
• макроекономічна ситуація в економіці та стан розвитку галузі позичальника – враховується: пріоритетність галузі для банку, стадія зрілості галузі, чутливість  галузі до змін макроекономічних умов,  рівень банкрутства у галузі, середній життєвий цикл підприємств у галузі.

Для визначення ефективності менеджмента позичальника враховується:

• наявність у менеджерів негативного досвіду керівництва іншими підприємствами;
• рівень компетентності менеджерів у ключових сферах управління: виробництві, фінансах, збуті;
• частота зміни керівництва, її причини та наслідки;
• наявність ретельно підготовленого перспективного  бізнес-плану;
• наявність позитивних аудиторських висновків.

Дуже  важливу роль в оцінці якісної сторони діяльності позичальника, окрім вище наведених, грають такі компоненти як наявність відсутність прийнятних видів забезпечення, наявність відсутність картотеки, тривалість періоду прибуткової (збиткової) діяльності.

Рейтингова оцінка якісних показників діяльності потенційного позичальника визначається шляхом підсумовування відповідних  балів, що встановлюються за кожним з компонентів, та їх діленням на кількість компонентів. Кінцева загальна рейтингова оцінка потенційного позичальника визначається як середнє значення від рейтингової оцінки 2-го етапу і сукупної попередньої рейтингової оцінки 1-го етапу (див. Додаток Ж). Виходячи зі значення кінцевої рейтингової оцінки, позичальнику присвоюється відповідна категорія надійності, наприклад:

Кінцева Категорія (клас)

Рейтингова надійності

оцінка: позичальника:

 1–1.5 А. Фінансова діяльність дуже добра

 1.6–2.2 Б. Фінансова діяльність добра

 2.3–3.0 В. Фінансова діяльність задовільна

 3.1–4.0 Г. Фінансова діяльність погана

 4.1–5.0 Д. Фінансова діяльність збиткова

Спираючись на дані кінцевої загальної рейтингової оцінки та присвоєну категорію, відповідальний  кредитний  робітник повинен визначити, чи відповідає рівень кредитоспроможности позичальника вимогам кредитної політики банку. У разі позитивного висновку здійснюється перехід до наступного етапу процесу банківського кредитування – підготовки до складання кредитного договору. На цьому етапі здійснюється структурування позики, у процесі якого банк остаточно визначає основні  характеристики кредита:

– вид кредита;

– суму;

– термін;

– спосіб погашення;

– забезпечення;

– ціну кредиту.

Структурування справляє великий вплив  на ефективність кредитної угоди. Якщо, наприклад, банк встановив занадто короткий термін погашення кредиту, то позичальник може залишитись без необхідних для нормального функціонування ресурсів. Неправильне  визначення суми кредиту теж може негативно вплинути на успішність кредитування. Так, якщо сума буде заниженою, то позичальнику незабаром стануть потрібні додаткові кошти, що поставить під загрозу повернення первісної позики. У зворотній ситуації клієнт буде розпоряджатись зайвими ресурсами та зможе їх витрачати на непердбачені кредитним договором цілі.

Дуже важливе значення має визначення вартості кредиту, в основу якого покладено встановлення відповідної процентної ставки. Тут повинні враховуватись: вартість залучених банком ресурсів, категорія надійності позичальника, ступінь кредитного ризику, витрати з оформлення позики та контролю  за її погашенням, маржа прибутку від кредитної операції.

Для визначення оптимальної для банку процентної ставки за кредитом розраховується мінімальна норма доходності:

МНД = (%В + Мпр) * , де  (6.1)

МНД – мінімальна норма доходності за позикою;

%В – процентні витрати  за залученими ресурсами,%;

Мпр – мінімальна норма прибутку від кредитної операції, %;

Д – мінімально припустимий доход за позикою як сума процентних та комісійних платежів, гр.од.;

В – операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту, гр.од.;

n – строк кредитування  у днях;

Кз – основна сума кредиту + відповідна сума обов’язкового резерву на коррахунку банку в НБУ.

Виходячи з цього, оптимальна  процентна ставка за кредитом розраховується так:

R(0) = , де  (6.2)

Д – мінімально припустимий доход;

К – основна сума кредиту;

n – термін кредитування у днях.

 

 

Приклад.

Процентні витрати по залучених ресурсах – 55% річних.

Норма прибутку кредитної діяльності банку – 10% річних.

Операційні витрати банку з обслуговування

кредиту (зар.плата, вартість матеріалів та обладнання і т.ін.) – 50тис.грн.

Норма обов’язкового резерву – 15%.

Сума кредиту – 4000 тис.грн.

Строк кредиту – 3 місяці (90 днів).

 

Для визначення оптимальної процентної ставки розрахуємо мінімально припустимий доход (Д) за формулою (6.1):

(55%+10%)*

Відтак. Д = 4706 * 16.25% + 50 = 814.7 тис.грн. Отже, доход за цим кредитом повинен бути не менше 814.7 тис.грн., а оптимальна процента ставка (R0) дорівнюватиме:

R(0) = = 81.5% річних.

 

 

Після завершення етапу остаточного структурування позики, відповідний кредитний підрозділ приступає до підготовки та складання кредитного договору. Проект кредитного договору у пакеті з усією кредитною документацією представляється у Кредитний комітет банку для прийняття рішення щодо надання кредиту. У разі позитивного рішення, уповноважені керівники банку та підприємства-позичальника підписують кредитний договір. Підписаний договір є офіційною підставою для безпосереднього перерахування банком грошових ресурсів на користь позичальника.

Одразу після надання грошових коштів у кредит, банк приступає  до найважливішого та визначального етапу процесу кредитування – кредитного моніторінгу та контролю якості кредитного портфелю.

Головною задачею кредитного моніторінгу є відслідковування зміни кредитоспроможності позичальника та визначення конкретних дій, які необхідно вжити  у разі виникнення проблем. В основу процесу кредитного моніторінгу  покладено процедуру аналізу поточного фінансового стану позичальника (згідно з 1-м етапом механізму оцінки  кредитоспроможності) та оцінки якісних показників його діяльності (див. Додаток 3). Поряд з цим, ретельно  вивчається та аналізується інформація щодо здійснення позичальником поточних платежів з погашення процентів та основної суми кредиту. Так, погашення кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків вважається:

– добрим – якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

– слабким – якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

– недостатнім – якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів, якщо відсотки не сплачуються.

Комерційні банки повинні як мінімум один раз у квартал здійснювати класифікацію наданих кредитів за їх якістю та ступенем ризику неповернення. Механізм класифікації заснований на співставленні присвоєної позичальнику категорії надійності та відповідного рівня погашення ним кредитної заборгованості та відсотків. Відповідно до цього кредитний портфель банку класифікується за групами, як представлено у табл. 6.1.

 

Таблиця 6.1

 Класифікація  наданих банками кредитів за  ступенем ризику

Погашення  заборгованості Категорія (клас) позичальника	добре	слабке	недостатнє
А	стандартний кредит	кредит під контролем	субстандарт-ний кредит
Б	кредит під контролем	субстандарт-ний кредит	сумнівний кредит
В	субстандарт-ний кредит	сумнівний кредит	безнадійний кредит
Г	сумнівний кредит	безнадійний кредит	безнадійний кредит
Д	безнадійний кредит	безнадійний кредит	безнадійний кредит

 

З метою мінімізації збитків від неповернення  наданих кредитів комерційні банки зобов’язані здійснювати щоквартальне формування резерву для відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Резерв формується банками відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами кредитів та встановленого рівня резерву:

Групи кредитів: Рівень резерву

(ступінь ризику):

стандартні кредити  –  2%

кредити під контролем  –  5%

субстандартні кредити  – 20%

сумнівні кредити  – 50%

безнадійні кредити  – 100%

 

Резерв розподіляється на загальний та спеціальний. Загальний резерв нараховується на стандартні кредити за рахунок прибутку банку, що залишається після оподаткування. Спеціальний резерв нараховується на нестандартні кредити: під контролем, субстандартні, сумівні та безнадійні. Джерелом формування спеціального резерву є:

– збільшення валових витрат у розмірі 30% від загальної суми боргових вимог банку;

– прибуток, що залишається після оподаткування.

Отже, основною метою контролю якості кредитного портфеля, в основу якого і покладено процедуру класифікації наданих кредитів, є:

– зниження кредитного ризику за кожною конкретною позикою;

– зменшення втрат за позиками на рівні кредитного портфеля банку в цілому.

В ході виконання етапу кредитного моніторінгу працівники відповідного банківського підрозділу повинні своєчасно розпізнавати та оперативно відслідковувати тенденції негативних змін у діяльності позичальника. Найбільш поширеними факторами, що свідчать про погіршення кредитоспроможності позичальника, виступають:

– порушення графіку погашення заборгованості за кредитом та відсотків;

– негативні тенденції зміни значень фінансових показників;

– зростання обсягів внереалізаційних доходів та витрат;

– збільшення частки готівкового обороту;

– поява картотеки;

– несвоєчасне надання поточної інформації;

– відсутність аудиторських висновків щодо достовірності фінансової звітності позичальника.

Але для виконання головної задачі, яка стоїть перед процедурою кредитного моніторінгу, недостатньо тільки  відслідковувати негативні фактори діяльності позичальника. Комерційний банк має ретельно розробляти та активно вживати адекватні заходи з метою подолання негативних тенденцій.

В якості подібних заходів банки, як правило, застосовують:

– реструктуризацію кредиту (зміни умов погашення позики);

– зниження рівня заборгованості за рахунок більш ефективного управління оборотним капіталом;

– залучення консультантів з відповідних питань;

– продаж активів;

– пошук додаткових джерел залучення коштів;

– одержання додаткового забезпечення;

– призначення представників банку на ключові керівні посади підприємства-позичальинка.

Ці та інші  подібні дії дозволяють банкам більш виважено підходити до визначення оптимального розміру резерву для відшкодування можливих  втрат за наданими позиками та своєчасного запобігання потенційним збиткам від неповернення кредитів.

В цілому, якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних процедур основних етапів процесу банківського кредитування є необхідною та найважливішою умовою ефективної реалізації кредитної політики банку та забезпечення необхідного рівня доходності, платоспроможності і ліквідності банківської діяльності.

 

Контрольні питання.

1. В чому полягає сутність  кредиту як економічної категорії?

2. Що таке перерозподільча  функція кредиту?

3. Що таке функція заміщення?