Операції комерційних банків на валютному ринку

Основними умовами надання банками кредитів суб’єктам господарювання є: забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільова спрямованість.

Принцип забезпеченості означає наявність у банку права та можливостей захисту своїх  інтересів у вигляді одержання відповідних засобів забезпечення наданого кредиту (застава,  гарантія, поручительство тощо).

Принцип поверненості, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений строк зі  сплатою відповідного проценту за його користування.

Цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні  цілі, передбачені кредитним договором.

Юридичні особи-резиденти України можуть одержувати кредити як в національній, так і в іноземній валюті для здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами.

Кредити надаються суб’єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом безпосередньої оплати платіжних документів або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, а також у готівковій формі для розрахунків із  здавачами сільгосппродукції. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється позичальником з поточного рахунку.

Фізичні особи-резиденти України  можуть одержувати в комерційних банках споживчі кредити на придбання споживчих товарів тривалого споживання та послуг, але тільки в національній валюті. Банки надають споживчі кредити у розмірах, що визначаються, виходячи з вартості товарів  і послуг, які  є об’єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою поточних доходів позичальника. Строк споживчого кредиту визначається в залежності від мети кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, але він не повинен перевищувати 10-ти років з дня його надання.

Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, повинно прийматися колегіально – Правлінням  банку, кредитним комітетом, кредитною комісією і т.ін. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. До нормативів, що регулюють кредитну діяльність банків, відносяться:

– максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8);

– норматив «великих» кредитних ризиків (Н9);

– максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру11 (Н10);

– максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11);

– максимальний розмір наданих міжбанківських позик (Н12).

Норматив (Н8) обмежує максимальний розмір банківських ресурсів та гарантій, що можуть бути надані одному позичальнику. Він розраховується за формулою:

Н8 = , де  (6.1)

Зс – сукупна заборгованість за кредитами одного позичальника та 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих щодо цього позичальника;

К – капітал банку.

Нормативне значення  нормативу Н8 не має перевищувати 25%, тобто загальна сума зобов’язань будь-якого позичальника перед банком за наданими йому кредитами, гарантіями та поручительствами повинна бути не більше 25% капіталу банку.

Норматив Н9 встановлюється як співвідношення  сукупного розміру «великих» кредитів12 та капіталу банку і  розраховується за формулою:

Н9= , де  (6.2)

Ск – сукупний розмір «великих» кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку.

Максимальне значення нормативу Н9 не має  перевищувати 8-кратний розмір капіталу банку.

Норматив Н10 розраховується за формулою:

Н10= , де  (6.3)

Рк1 – сукупний розмір наданих банком позик та 100% суми позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера комерційного банку. Максимальне значення нормативу Н10 не має перевищувати 5%.

Норматив Н11 розраховується за формулою:

Н11 = , де  (6.4)

РК – сукупний розмір наданих банком кредитів та 100% суми позабалансових  зобов’язань щодо всіх інсайдерів комерційного банку. Максимальне значення нормативу Н11 не має  перевищувати 40%.

Норматив Н12 обмежує максимальний розмір всіх міжбанківських кредитів, які можуть бути надані банком іншим комерційним банкам. Він розраховується за формулою:

Н12 = , де  (6.5)

МБн – загальна сума наданих комерційним банком  міжбанківських кредитів.

Максимальне значення нормативу не має перевищувати 200%.

Окрім цього, Національний банк України забороняє комерційним банкам надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування та збільшення статутного фонду банків та інших  господарських товариств, придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

 

6.2. Організація  кредитної діяльності банку

Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають  основою фінансової стабільності та ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, що посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

В сучасних умовах, з метою забезпечення  організації ефективної кредитної діяльності, комерційні банки розробляють  власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації.

Кредитна політика банку визначає  задачі і пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування у відповідності із загальною ринковою стратегією діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, правила реалізації цих цілей, а також відповідне документальне методичне забезпечення їх реалізації.

Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії і тактики банку в області управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:

– стандарти і крітерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;

– основні дії менеджерів, що приймають стратегічні рішення в області кредитування;

– принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю у банку.

Відповідальність за розробку кредитної політики та механізмів її реалізації покладається на Кредитний комітет, який очолюється, як правило, першим керівником комерційного банку.

Розробка внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскількі ці цілі співпадають із загальною політикою і стратегією банку.

У загальному вигляді кредитна політика має відображати наступні ключові моменти:

– організація кредитної діяльності;

– управління кредитним  портфелем;

– контроль над кредитним  процесом;

– ліміти  по окремих напрямках кредитування;

– механізм супроводження кредитних  угод (кредитний моніторінг);

– формування резервів  під можливі втрати за наданими кредитами.

Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських  документах, основними серед яких є:

– Стандарти кредитування;

– Кредитні інструкції.

Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій, що  виконують працівники банку, які відповідають за здійснення процесу банківського кредитування. Основна задача стандартів кредитування – визначити практичні дії з реалізації кредитної політики. У станадартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти:

– порядок збирання та аналізу фінансової інформації;

– вимоги щодо забезпечення кредитів, щодо гарантій та поручительств;

– правила організації кредитного процесу;

– порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

– вимоги щодо оформлення кредитної документації;

– зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства тощо).

Зміст та структура стандартів кредитування може відрізнятись у різних банків але, як правило, в них містяться наступні важливі моменти:

– опис системи кредитних повноважень працівників банку;

– перелік видів кредитів, видача яких відповідає кредитній політиці банку, а також перелік неприйнятних для банку видів кредитів;

– сфери господарювання та регіони, де кредитна активність  банку є пріоритетною;

– процедура стягнення простроченої кредитної заборгованості;

– порядок видачі позик працівникам банку і т.ін.

Другою складовою методичного забезпечення процесу реалізації кредитної політики виступають кредитні інструкції. Кредитна інтрукція представляє собою опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов’язаних кроків із  визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень. Наприклад, інструкції можуть визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно зробити кроки з відслідковування кредитної історії, або, яких заходів необхідно вжити для мінімізації частки проблемних кредитів у портфелі банку.

Отже, порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інтрукціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення у відповідності з вимогами кредитної політики  банку.

Розробка кредитної політики повинна включати підготовку Меморандуму (керівництва) з кредитної політики, що покликаний забезпечити реалізацію стратегічних цілей банківської діяльності у сфері кредитування. Підготовкою цього документу, рівно як і здійсненням контролю за виконанням його вимог, повинен  займатись Кредитний комітет банку. Меморандум є конфіденційним документом, оскільки він містить стратегію та  методи банківської кредитної політики, і навіть у самому банку доводиться  до відома тільки тих працівників, що безпосередньо приймають участь у процесі банківського кредитування.

В цілому, у Меморандумі з кредитної політики повинні бути відображені всі етапи кредитного процесу від збирання інформації і вивчення  кредитної історії позчальника до кредитного моніторінгу та механізму формування резервів під можливі втрати  за наданими кредитами.

Виступаючи головним інструментом реалізації кредитної політики, Меморандум служить основою для контролю та спостерігання  за організацією кредитного процесу, є інструктивним матеріалом для працівників підрозділів, що здійснюють кредитування, виступає інструментом контролю за виконанням вимог кредитних інструкцій для керівників кредитних підрозділів. Меморандум з кредитної політики встановлює  вимоги, на основі яких здійснюються перевірки позичальників робітниками  відділу кредитного аналізу банку, також визначає механізм внесення коректив  у поточну внутрішню кредитну політику банку.

Отже в  цілому, кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і задач банківської діяльності та визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності в сфері кредитування.

Але сама по собі кредитна політика, як би якісно вона не була розроблена, ще не  гарантує забезпечення виконання встановлених параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності кредитних операцій. Визначальне значення має організація роботи з підбору та управління кадрами, а також оптимальна функціональна побудова організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку.

Спираючись на механізми реалізації кредитної політики, практичне виконання яких є основною  задачею кредитного підрозділу банку, а також на структурування процесу надання банківських кредитів (основні етапи якого розглядаються у наступному підрозділі), організаційна структура кредитного  департаменту банку може бути представлена у вигляді схеми, наведеної на рис. 6.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 6.1. Організаційна структура кредитного

підрозділу комерційного банку

 

Що стосується кадрової проблеми, то до роботи на визначальних напрямках у відповідних підрозділах повинні залучатись висококваліфіковані фахівці, які мають значний досвід фінансово-аналітичної роботи, добре обізнані з існуючим механізмом правового регулювання кредитних відносин, мають необхідні знання в області  ринкової в області ринкової кон’юнктури, спроможні прогнозувати та відслідковувати тенденції розвитку відповідних сфер господарювання, мають практичні навички управління ризиками кредитної  діяльності комерційних банків.