Послідовність виконання тригранного-виїмчастого різьблення

     На  початку 1987 року почала формуватися  книгозбірня Музею гончарства в  Опішному. Нині – це Гончарська Книгозбірня  України – республіканська спеціалізована бібліотека з проблем гончарства України та інших країн, науково-дослідний інформаційний центр Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. На сьогодні Гончарська Книгозбірня України має найбільшу в Україні збірку літератури з проблем українського та світового гончарства. Її фонди наближаються до 100 тисяч одиниць зберігання. Там є рідкісна література з керамології, історії, археології, мистецтва, традиційних ремесел та промислів, музеєзнавства. Представлено в Книгозбірні також видання з питань філософії, релігії, літературознавства, публіцистики, твори класиків української і світової літератури, мемуарні, а також періодичні видання (газети і журнали), передовсім «гончарські» з багатьох країн Європи і Північної Америки. У фондах Книгозбірні зібрано понад 1000 томів довідкової літератури .

     У 1992 році в Україні з’явилося нове видавництво, яке стало помітним чинником гончарського життя в Україні  – «Українське Народознавство», засноване на базі редакційно-видавничого  сектора Державного музею-заповідника  українського гончарства в Опішному. Книги видавництва неодноразово відзначалися нагородами престижних виставок. За десять років існування видавництва  було систематизовано й опубліковано наукових знань про вітчизняне гончарство більше, аніж за все ХХ століття .

     Активно популяризують творчість найвидатніших  опішненських гончарів-корифеїв Меморіальний музей-садиба гончарівни Олександри Селюченко  та Меморіальний музею-садиба гончарської  родини Пошивайлів. Завершено будівництво  кіоска на території музею-заповідника, де можна придбати ексклюзивні твори  місцевих гончарів, а також листівки, плакати, книги.  
Проте найбільше багатство музею-заповідника – це його фондові колекції кераміки, що налічують 27819 одиниць збереження. Їх поділено на сім секторів: 
         1.Археологічна кераміка.

     2.Гончарство Правобережної України.

     3.Гончарство Лівобережної України.

     4.Гончарство  Полтавщини. Колекції.

     5.Гончарство Опішного з двома підрозділами:

         - давнє Опішне (кінець XIX-1940-ві роки).

         - сучасне Опішне (1950-ті роки - наші дні).

     6. твори художників-керамістів;

     7.предмети традиційного побуту українських гончарів (вироби з дерева, металу, скла, тканини, живопис тощо).

     Коротко охарактеризуємо експонати кожного  сектора.

     Археологічна  кераміка налічує 12547 одиниць збереження. Найдавнішу неолітичну кераміку представлено лише кількома фрагментами горщиків. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному володіє однією з найбільших колекцій трипільської кераміки (доби енеоліту) з поселення Бернашівка (Вінниччина), переданої кандидатом історичних наук Олексієм Корвіним-Піотровським. Основну частину колекції складають фрагментовані та цілі глиняні вироби (посуд, кружала, жіночі статуетки). Окрім них є предмети з міді, кістки, каменю. Епоху бронзи представлено колекцією цілих глиняних виробів та фрагментів, переданою доктором історичних наук Вячеславом Мурзіним (Київ). Речі було знайдено під час розкопок курганів біля с.Чкалове на Дніпропетровщині. Вони репрезентують ямбну та катакомбну археологічні культури. Окрему колекцію складають глиняні посудини (корчаги, черпачки, кружала) та бронзові, кам’яні, кістяні знаряддя праці, що датуються VІІІ ст. до н.е., знайдені кандидатом історичних наук Галиною Ковпаненко (Київ) під час розкопок біля с.Комарів на Чернівеччині. 
Значну колекцію кераміки, кістяних та металевих виробів скіфського часу з Більського городища (Котелевський район Полтавської області) сформовано під час розкопок спільної німецько-української археологічної експедиції під керівництвом докторів Ренати Ролле (Гамбург) та Вячеслава Мурзіна (Київ).  
Кандидат історичних наук Петро Гавриш (Полтава) збагатив археологічну колекцію Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному знахідками з розкопок на Книшівському городищі, матеріалами розвідок на поселеннях скіфського часу, межиріччя Псла і Ворскли. 
Дослідження археолога Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Анатолія Гейка поповнили фонди музею-заповідника фрагментами й цілими виробами скіфського часу, зарубинецької культури з розкопок Глинського городища Сумської області; фрагментами кераміки скіфського часу з поселень Полтавського району, Опішненського городища в урочищі Кардашів вал і його околиць.

     Викладач  Сумського педагогічного інституту  Володимир Приймак передав фрагменти  кераміки роменської культури із поселення  біля с.Городище Чорнухинського району Сумської області, а кандидат історичних наук Олександр Супруненко (Полтава) – античну червонолакову миску, фрагменти кераміки античного часу та епохи пізнього українського середньовіччя (ХVІІ-ХVІІІ ст.).

     Колекцію  античної кераміки (VII-III ст. до н.е.) у  музеї-заповіднику репрезентовано амфорами та чорно- і червонолаковим посудом. Гончарство пізнішого часу представлено виробами черняхівської  і роменської археологічних культур  та культури часів Київської Руси. До останньої відноситься й унікальна  знахідка кінця X ст. – залишки ритуального  дуба зі вставленою щелепою свині, знайдена Олесем Пошивайлом у с.Количівка, що поблизу Чернігова .

     У фондовій збірці Національного музею-заповідника  українського гончарства в Опішному є також козацькі люльки з Полтавщини, а також гончарні вироби та їх фрагменти  ХVІІ-ХVІІІ ст., знайдені співробітниками  закладу під час розкопок давніх горнів в Опішному та в навколишніх  селах, у т.ч. найдавніший цілий  опішненський мальований горщик. З  місцевих старожитностей згадаємо про  закладний камінь під церкву 1773 року, знайдений на території Опішного. 
Останнім часом значно поповнилася колекція археологічної кераміки знахідками експедиції Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України під керівництвом Анатолія Щербаня з поселень ІІІ тис. до н.е.-VІІ ст. н.е. в околицях Диканьки. 
Значно краще представлено в музеї-заповіднику здобутки гончарів різних історико-етнографічних регіонів України періоду найвищого розвитку гончарного промислу, тобто кінця ХІХ-початку ХХ ст., часу його поступового занепаду, стагнації і сучасності. 

     Гончарство  Правобережної України репрезентовано здобутками гончарів Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Черкаської та Чернівецької областей.

     Гончарство  Івано-Франківщини представляють  найбільш відомі осередки цього регіону  – Косів і Коломия. У Коломиї  розвиткові гончарства сприяла наявність  багатих родовищ високоякісних  глин. Уже в XVІ ст. Коломия була значним гончарним центром. З XVIII ст. місцеві майстри почали застосовувати  підполивні розписи, побудовані на контрасті  світлих і темних барв, утворених  «побілкою» та «червінькою» – природними глинами з місцевих родовищ. Окрім  цього, майстри використовують і  зелений ангоб. У фондах Національного  музею-заповідника українського гончарства в Опішному найповніше представлено доробок відомої коломийської династії гончарів – Кахнікевичів (94 твори), мистецтво яких є прикментним  явищем у сучасній коломийській кераміці. Батько – Василь Федорович (1917-2001) –  і дві його доньки – Надія та Марія Кахнікевичі – не тільки зберігають традиційні для давньої  коломийської кераміки способи декорування  та традиційні процеси виробництва, але й асортимент виробів (різноманітні тарелі, глечики, супники, миски, баньки, свічники, друшляки, кулешники, макітри, дзбанки, горщики).  
У фондах представлено також творчість сучасної коломийської гончарівни Лариси Цибульської (тарелі, колачі, столові набори, свистунці, прикраси – усього 56 предметів).

     Неповторною самобутністю вирізняється кераміка Косова. Вироби зберігають традиційну витягнутість, стрункий, легкий силует. Та найбільше  досягнення осередку – гончарні розписи, побудовані на поєднанні рослинних  і геометричних елементів. Найповніше у фондах музею-заповідника представлено доробок відомої гончарської  родини Цвіликів. Багата й різноманітна творчість прославленої мисткині, члена  Спілки художників України Павлини  Йосипівни Цвілик (1891-1964), яка разом  із чоловіком-коломийчанином Григорієм  Васильовичем (1900-1964) виготовляла, переважно, ужитковий посуд – глечики, миски, тарілки, двійнята [12]. У фондах музею-заповідника  є одна робота Павлини Цвілик –  скульптура «Корова». Після смерті чоловіка надійним помічником майстрині  стала внучка Надія Василівна  Вербівська. Саме їй Павлина Йосипівна  передала всі секрети своєї майстерності, а та, у свою чергу, заявила про себе як про талановитого спадкоємця гончарської династії.

     У колекції гуцульської кераміки родини Цвіликів є 62 твори Надії Вербівської  та її дочки Оксани Вербівської; двійнята, вази, тарілочки, кашпо Лариси Ясельської (26 шт.); вази, тарелі, миски, плесканці, колачі, кахлі подружжя Серьогіних (189 шт.).У фондах, окрім роду Цвіликів, широко представлено творчість багатьох інших гончарів Косова, зокрема: мисочки, скульптурки Михайла Рйопки (23 шт.); посудні сервізи і прикраси Ірини Козак (25 шт.); тарелі, свистунці Василя Стрипка (7 шт.); свистунці Юрія Іллюка (3 шт.); глечик «Барвінкова весна» і тарілочка Оксани Бейсюк та інших майстрів.  
Велику колекцію гончарних виробів передав у фонди музею-заповідника доктор мистецтвознавства, професор Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Юрій Лащук (1922-2003). Вона збиралася в різних гончарних осередках України і налічує 395 одиниць збереження.

     Серед них – скульптури, баклажки, миски, довжанки, горщики, дзбанки, глечики, макітри, тиквочки, кахлі, фрагменти кахель і  посуду з Житомирської (Троянів), Івано-Франківської (Косів, Пистинь), Київської (Дибинці, Васильків), Чернігівської (Олешня), Кіровоградської (Цвітна), Закарпатської (Мирча, Вільхівка), Черкаської (Паланочка, Головківка), Хмельницької (Адамівка, Смотрич), Тернопільської (Товсте), Сумської (Глухів), Полтавської (Поставмуки), Волинської (Рокита), Чернівецької (Коболчин) та Рівненської (Велика Клецька) областей.

     Чернівеччину  особливо уславили гончарі із с.Коболчин. У колекції кераміки Правобережної  України є 346 виробів коболчинських  гончарів. Тамтешні майстри виготовляли  переважно чорнодимлену кераміку. У  фондах музею-заповідника досить повно  представлено творчість відомого гончаря  з Коболчина Івана Семеновича Мазура [горщики, двійнята, глечики, квітники, баньки, макітри, вази, ґаваноси, свистунці  – усього 103 вироби]; Семена Гончара (25 шт.); Василя (12 шт.) та Максима Мамавок (2 шт.); Федора Николайка (23 шт.); Василя Гончара (55 шт.) та інших майстрів.

               Давнім гончарним осередком Вінниччини є село Жорнище. Місцеві майстри виготовляли здебільшого простий кухонний та столовий посуд; оздоблювали його горизонтальними прямими та хвилястими лініями, мазками, що їх наносили світлою чи темною фарбою [8, с.6]. Їхні здобутки в музеї-заповіднику найповніше представлено виробами Олександра Дорофійовича Ганжі (91 шт.). Більшість із них – антропоморфні посудини. Впадає в око портретна схожість багатьох скульптур з їх автором. Чималу групу творів складають анімалістичні форми. Окрім виробів Олександра Ганжі в колекції є квітники та скульптури його сина Петра (43 шт.), ужитковий посуд гончарів Жорнища першої половини ХХ ст. (64 шт.).Найбільшим відомим гончарним осередком Вінниччини є село Бубнівка Гайсинського району. Визначних успіхів з-поміж бубнівських майстрів досягли брати Яким і Яків Герасименки. Доробок майстрів досить значний і різноманітний – це вироби для повсякденного вжитку, дитячі іграшки-свистунці. Брати Герасименки – автори перших в історії подільського народного гончарства чайних та столових сервізів. У музеї-заповіднику зберігаються 14 їхніх творів. Заодно з ними бубнівську кераміку представлено творами Фросини Міщенко (33 шт.), Валентини Живко (31 шт.) та інших сучасних гончарів.

         Один із найбільших гончарних осередків Хмельниччини – село Адамівка. Він дав світові багато талановитих гончарів, які створили неперевершені мистецькі твори. У музеї-заповіднику зберігається ужитковий посуд відомих адамівських гончарів: Олександри Пиріжок, Надії Матущак, Йосипа Гаврилюка, сестер Ганни Шевери та Ганни Шерепи, Феодосії Дзюби (30 шт.).

     Гончарство  Кам’янця-Подільського представлено глиняним посудом Володимира Антонюка (5 шт.) та свистунцями Марії Білої (17 шт.); м.Хмельницького – творами  Федора Куркчі (23 шт.) та Людмили Никитюк (31 шт.); с.Меджибіж – виробами гончарів Миколи Островського (7 шт.) та Миколи Коробочки (4 шт.).

     Народне гончарство Львівщини відоме передовсім виробами майстрів с.Гавареччина (16 шт.) та с.Шпиколоси (3 шт.). У музеї-заповіднику  є твори Мар’яна Бакусевича, Степана  Гарбузинського та інших гончарів.

     Досягнення  волинських майстрів найповніше репрезентовано роботами качинських, кульчинських, рокитнянських  гончарів. Село Рокита – знаменитий гончарний осередок Північної Волині. Раніше там майже в кожному  дворі були гончарі, які виготовляли  переважно димлені вироби. Пізніше  з’явилися полив’яні вироби. У  фондах музею-заповідника зберігаються роботи Данила Мороза, Василя Балочука, Григорія Баглика та невідомих майстрів (49 шт.) – це вжитковий посуд: глеки, горщики, пушки, набірахи, жбани, квітники, миски, макітри. Гончарство с.Нудиже представлено посудом Івана Дитини та невідомих  майстрів (29 шт.), а с.Кульчин –  виробами Володимира Ковальчука та невідомих майстрів (7 шт.).