Послідовність виконання тригранного-виїмчастого різьблення

     Своєрідною  столицею гончарства Житомирщини було селище Троянів, представлене в колекції музею-заповідника вжитковим посудом  Володимира Медведюка, Казимира Славінського, Володимира Антонюка та невідомих місцевих гончарів (40 шт.). Також є рідкісна коровайниця гончаря Підпокровного. На жаль, нині гончарство в Троянові занепало. 
Гончарство Тернопільщини представлено виробами із с.Рай, с.Голгоче, с.Гончарівка, м.Підгайці. Це чайник і вазочка гончаря із с.Рай Левка Іванкевича, одного з трьох синів цегельника й кахельника Остапа Іванкевича; бабка, горнець і вазонка Катерини Тихої та горнець з вухом Володимира Меленяка з м.Підгайці; горнята, дзбанки, свічники, вазочки та унікальна глиняна сопілка Степана Дяківа з Голгочого (17 предметів); фрагменти посуду невідомих майстрів (16 предметів); ужитковий посуд Григорія Возовчука, Миколи Хом’яка та Івана Бойка із села Гончарівка – одного з найбільш відомих гончарних осередків Тернопільщини.

     У фондах Національного музею-заповідника  українського гончарства в Опішному зберігається колекція керамічних виробів, дбайливо зібрана мистецтвознавцем з Вінниці Володимиром Титаренком (72 предмети). У ній переважають миски, але є й кілька горщиків, глечиків, баньок, двійнят та скульптур з провідних гончарних осередків Вінницької (Рахни-Лісові, Бар, Жорнище, Бубнівка, Майдан-Бобрик, Гущинці), Івано-Франківської та Хмельницької (Смотрич) областей.

     Гончарство  Закарпаття у фондах музею-заповідника  представлено кількома гончарними осередками – Вільхівкою (Василь Газдик, Михайло  та Іван Галаси, 29 виробів), Королевого (Федір Сідей, 7 виробів), Хуста (6 виробів).

     Про розвиток гончарства на території Київщини у колекціях кераміки Національного  музею-заповідника українського гончарства в Опішному свідчать твори майстрів Василькова і Віти Поштової. 
Високою майстерністю виготовлення прикметні майолікові вироби, створені подружжям васильківських керамістів Надії та Валерія Протор’євих (312 предметів). Мистці стали своєрідними першовідкривачами у виготовленні сучасних майолікових сервізів ужиткового призначення на основі вмілого, новаторського використання традицій народного мистецтва. У фондах музею-заповідника зберігаються їхні вази, миски, настінні тарелі, сервізи, баклаги, декоративні скульптури тощо. Вироби Протор’євих мають виразні форми і лаконічний декор. Вони користувалися великою популярністю як в Україні, так і поза її межами.

     Заслужений  діяч мистецтв України, художник-кераміст із Василькова Михайло Денисенко  по батьковій лінії – потомствений гончар, по материнській – з козаків. Для його творчості характерна органічна  спорідненість з ідеями, темами й  сюжетами національної культури, втіленими  в народних піснях, прислів’ях, літературі. Художник усе життя залюбки створював  різноманітні набори посуду, декоративні  тарелі й миски. У фондах музею-заповідника є його тарелі, миски, глеки, макітри для вареників, супники, фляги, солянки, кухлі, столові сервізи, панно тощо (65 предметів).

     Досягнення  васильківських гончарівників також  репрезентовано вазами, попільничками, скульптурами, куманцями, посудом, тарелями Григорія Денисенка (134 шт.); горщиками, квітниками, чашечками й пасківниками Петра Середи (12 шт.) та багатьох інших майстрів.

     Ще  одним ремісничим осередком Київщини постає село Віта Поштова, гончарство якого у фондах музею-заповідника  представлено виробами Якова Падалки (109 предметів). Це древнє ремесло дісталося  йому в спадок від предків. Яків Іванович виготовляв горщики різних форм, макітри, ринки, глеки, носатки, слоїки, зливушники, чайники, тикви, двійнятка, друшляки, монетку.

     У фондах Національного музею-заповідника  українського гончарства в Опішному зберігається також значна колекція виробів, виготовлених художниками-керамістами Києва (158 предметів).

     Під час керамологічних експедицій музеюзаповідника до Черкащини вдалося зібрати поважну колекцію гончарних виробів із Сунок, Головківки, Маньківки, Паланочки, Чигирина, Сміли, Полуднівки, Суботова, Гнильця, Канева, Бровах, Дибинців, Умані, Громів, Томашівки, Кочержинців, Шарино (339 шт.).

     Сунки – в минулому один із найбільших і найцікавіших центрів черкаського  народного гончарства. Перед Першою світовою війною тут працювали близько  сотні гончарів, які виготовляли  простий і полив’яний посуд: горщики, макітри, ринки, глечики, тикви, слоїки тощо, що мали округлі, дещо масивні  форми, типові для черкаської групи  кераміки. Сунківські майстри робили також глиняні іграшки: коників, вершників, півників, фігурний посуд  у вигляді баранчиків та левів. У  фондах музею-заповідника зберігаються переважно глечики, горщики, макітри  і миски, виготовлені гончарями  із Сунок: Іваном Луценком, Павлом Дем’яненком, Василем Ульяненком та іншими майстрами (70 предметів). У збірці є також  димарі Бориса Мартиненка.  
Творчість майстрів із с.Маньківка представлено сучасними сервізами, тарілочками, мисочками, вазочками, глечиками, зробленими Фанією Кравченко (61 шт.).

     Одним із важливих осередків народного  гончарства Черкащини було село Паланочка. Причиною виникнення й широкого розвитку гончарства в ньому були дуже малі земельні наділи, які одержали селяни після скасування панщини. За ремесло  бралися, щоб вижити. Виготовляли  багато мисок різного призначення (на капусту, холодець, «на якусь  оказію»). Частина мисок (з гарними розписами) мала вушко для розвішування на стіні. У колекції музею-заповідника є миски, макітри, горщики, гладущики, двійнята і тикви Григорія Торби (41 шт.) і миска Якова Брюховецького.

     Невеликою збіркою представлено здобутки гончарів: Головківки (27 предметів у т.ч. рідкісна миска 1910-го року виготовлення Сергія Титаренка із зображенням людини на повен зріст, що зустрічається  дуже рідко в цей період); с.Сміла (чаша та монетка невідомого майстра); с.Гнилець (миски Дмитра Косяченка, 8 шт.); с.Суботова (ужитковий посуд, 5 шт.); с.Полуднівка (горщик 1920-х років).

     Багата  гончарськими традиціями Кіровоградщина. У фондах музею-заповідника зберігаються вироби Кирила Хлівицького, Федора Присяжного, Василя Беседіна, Івана Кролика, гончарів із с.Цвітне (50 предметів) – одного з  небагатьох гончарних осередків  Кіровоградщини (миски, макітри, глечики, слоїки, горщики, вазочки, свічники, а  також глиняна лампадка). 

     Гончарство  Лівобережної України в музеї-заповіднику представлено виробами майстрів Запорізької, Луганської, Полтавської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей.

     Гончарство  Харківщини у фондах Національного  музею-заповідника українського гончарства в Опішному представлено кількома осередками (Харків, Валки, Ізюм, Піски, Буди, Топольське, Нова Водолага; 302 вироби). Зупинимося лише на одному з них – м.Валки. Тамтешні горщики, макітри, миски, іграшки здавна користувалися великою популярністю на харківських ярмарках. Щедра на таланти валківська земля подарувала світові знаного в світі гончаря, Заслуженого майстра народної творчості  України Федора Івановича Гнідого, котрий лишив після себе багату художню  спадщину. У музеї-заповіднику є  його куманець, глечики, леви, барани та сюжетні скульптурки. Федір Іванович мав талановитих учнів і послідовників, чиї вироби теж є в колекціях  музею: Дмитра Наріжного (банки, макітри, горщики, пасківники, кубушки, кухлі, друшляки, поїлки), Бориса Цибульника (вазочки, глечики  і димар), Зої Грунь (скульптурки, свічники, вази, квітники). Також у  збірці кераміки музею-заповідника  зберігається рідкісна підставка під  сковорідку із с.Шарівка Харківської області (датується кінцем ХІХ-початком ХХ ст.).Сумщину у фондах музею-заповідника репрезентують відомі гончарні осередки – с.Межиріч, м.Кролевець, с.Шатрище, с.Глинськ, Глухів. Своїми майстрами славилося с.Межиріч. Найбільш відомими гончарями другої половини ХХ ст. є Самійло Семенченко, Митрофан Гречка, Іван Скляренко, Віктор Шкурко, Петро Лисянський, Єлизавета Лисянська (усього 133 предмети в збірці музею заповідника). У колекції є також унікальні вироби Самійла Семенченка: сирний пасківник з вирізаними хрестами на стінках та чарки-трійчата.

     Гончарство  в с.Шатрище мало суто утилітарний  характер. Місцевий посуд має прості форми, мінімум декоративних елементів (глечики для молока, великі олійні глеки, макітри, тикви, квітники, миски, пасківники, горщики, кубушки, махотки – 160 предметів).

     Вироби  гончарів м.Кролевець представлено збіркою з 30 предметів, а с.Глинськ  Роменського району – 169 предметами (роботи Івана Драча, Іларіона Гоголя, Петра Короля, Трохима Мазохи та невідомих майстрів). 
Колекція глиняних виробів с.Олешні, що на Чернігівщині, налічує 121 предмет: твори невідомих майстрів першої половини ХХ ст., а також сучасних гончарів – Заслуженого майстра народної творчості України Івана Бібіка, Івана Дороша та Михайла Пономаренка.

     Останнім  часом колекція гончарних виробів  Лівобережної України поповнилася  експонатами з Луганщини (с.Литвинівка, с.Брусівка, с.Пархоменко, с.Євсуг, с.Тишківка). Це переважно вжитковий посуд  – макітри, «кувшини» (з вушком і  пипкою), глечики (високі, без вушка, для молока), банки, кубушки, квітники, риночки, горщики, друшляки, поїлки, що датуються кінцем ХІХ-другою половиною ХХ ст.

     У фондах музею-заповідника також  зберігаються глиняні скульптури, вази Ніни Гіпс з Херсонщини (13 предметів), квітники і тарелі Сергія Горбаня  з Дніпропетровщини (8 шт.), гончарні вироби з Донеччини (6 шт.), колекція кераміки із Запоріжжя (81 шт.), значну частину якої складають вазочки, свічники, посуд і свистунці Заслуженого майстра народної творчості України Олександра Вільчинського із м.Пологи та мисочки й тарілочки Мотрони Назарчук із Запоріжжя.

     Творчість сучасних кримських мистців представлено роботами Миколи Вакуленка з Ялти (19 виробів) – це антропоморфні та зооморфні теракотові скульптурки, сюжетні композиції

     Незаперечним лідером  серед гончарних осередків Полтавського краю є Опішненський регіон. Чимало сказано й написано про Опішне, яке протягом двох останніх століть  було і залишається столицею українського гончарства. Полтавщина славилася ще й такими гончарними осередками як Поставмуки, Котельва, Хомутець, Сенча, Білики; селами поблизу Опішного –  Міські Млини, Малі Будища, Попівка, Хижняківка, Глинське, Лазьки, Більськ, Старі Млини.

     У колекції кераміки Полтавщини зберігаються вироби гончарів Поставмук, Котельви, Хомутця, Попівки, Малої Грем’ячої, Великої Грем’ячої, Зубанів, Більська, Комишні, Черевків, Чорнух, Устивиці, Сенчі, Біликів, Великих Сорочинець та Городища (655 шт.).

     Гончарі Поставмук спеціалізувалися на виготовленні мисок. Іншого посуду робили мало, внаслідок  відсутності вогнетривкої глини. Це один із небагатьох осередків Полтавщини, де не застосовувалося суцільне обливання  кольоровою глиною всієї поверхні миски  для фляндрування. Фарби – біла і руда – накладалися просто по сирих берегах миски у вигляді  смужок, рисок, кучерів і негайно  розтягувалися дротиком, утворюючи  стримані, суворі і водночас вишукані орнаментальні композиції. У фондах музею-заповідника, окрім мисок та деяких інших виробів, є також чаша для причащання початку ХХ ст., димар роботи Миколи Німця, барило невідомого майстра кінця ХІХ-початку ХХ ст.

     На  всю Полтавщину і далеко за її межами славився гончарний посуд, виготовлений у Котельві. Його асортимент залежав  від попиту населення. Часто гончарі  мітили свої вироби, залишаючи відбитки пальців на вушкові . Посуд був димленим, мав чорний або темно-сірий колір. На нього був великий попит з огляду на його практичність і міцність. У колекції кераміки музею-заповідника – переважно димлені вироби, хоча є також і червоні, писані. Це різні за місткістю глечики, пасківники, горщики, тикви, макітри. Їх виготовлено невідомими місцевими гончарями. Деякі з них приписуються відомому котелевському гончарю Трохиму Гармашу. Є також унікальний зразок ринки з носиком і двома вушками, виготовленої в 1920-х роках.

     Окремим сектором у  фондах Національного музею-заповідника  українського гончарства в Опішному виділено гончарство Опішного, яке, уже зазначалося, історично вважається гончарською столицею України. Містечко ще з XVIII ст. уславилося різноманітністю форм гончарних виробів і орнаментальних композицій на них. Розпис опішненської кераміки завжди гармонійно поєднувався з формами виробів. Найпоширенішим способом нанесення орнаментів було ріжкування. Особливо популярною в ХІХ ст. стала така техніка оздоблення як фляндрування. Опішненській кераміці притаманні два основні типи орнаментів – геометричний і рослинний. Їх кольорова гама базувалася на різноманітних сполученнях білого, зеленого, червоного і чорного кольорів.

     У музеї-заповіднику зібрано велику колекцію виробів, що представляють  розвиток гончарства в Опішному наприкінці 1890-х-1950 рр. (2360 предметів). Творчість опішненських гончарів цього періоду позначена рядом нововведень, що визначили художньо-стильові особливості місцевого гончарства в ХХ столітті.

     Гончарі Опішного виготовляли найрізноманітніші  форми посуду. Скажімо, глиняні горщики  відповідали будь-яким запитам хатньої  господині. Побутувала оригінальна  форма посудини, що має місцеву  назву «репатка», яка використовувалася  для вчиняння тіста й тримання води. Місцеві гончарі виготовляли  великі ринки, миски, глечики для  молока, друшляки, барильця для горілки  і наливок, баклаги для води та напоїв, святкові куманці, кухлі тощо. Ритуальні посудини мали форми птахів та звірів.