Послідовність виконання тригранного-виїмчастого різьблення

     Тригранної-виїмчаста різьба - це найдавніший вид геометричній різьблення - була найпоширенішою, що цілком зрозуміло: адже єдиний інструмент, за допомогою якого вона виконувалася, звичайний ніж, був завжди під рукою.

     

     Мал.2 Види тригранно-виїмчастого різьблення

     Кращим матеріалом для тригранної-виїмчаста різьблення вважається м'яка деревина листяних порід - липи, вільхи і осики. Деревина цих дерев однорідна і чудово ріжеться у всіх напрямках. На ній можна виконувати найтонші порізки, не побоюючись сколювання деревини вздовж волокон. Після висихання вона стає міцною і не жолобиться.

     Класичний матеріал для різьблення - липа. З неї ріжуть іграшки та скульптуру. Липа - улюблений матеріал не тільки у різьбярів, але й у токарів по дереву, бондарів, столярів. Деревина липи білого кольору, іноді злегка рожеві. Добре просушена та витриманий, вона з часом набуває медово-золотавий відтінок. Легка, м'яка, в'язка деревина липи мало розтріскується і майже не всихає.

     У осики сліпуче біла деревина, причому цю білизну виріб з неї зберігає багато років. Легка і міцна, осика чудово обробляється і стійка проти гниття, тому в старовину робили з неї дранку для даху, зруби колодязів і різну кухонне начиння.

     Сріблясто-сіра деревина берези щільніше і міцніше, ніж липи, вільхи і осики. Обробляти її дещо складніше, але зате вона найбільш придатна для виконання тонкої різьби. Ріжеться береза без відколів, однаково в усіх напрямках.

     Зовсім мініатюрну різьбу виконують з деревини самшиту, груші, яблуні і клена. Деревина цих дерев по щільності і твердості наближається до слонової кістки.

     З деревини хвойних порід можна виконувати тільки різьблення з великими елементами. На різьбі з дрібними елементами річні шари будуть візуально спотворювати форму рельєфу. Крім того, не виключено сколювання деревини вздовж волокон, тому деревину сосни застосовували в основному для різьблених прикрас селянських хат.

     Пробувати свої сили в різьбленні потрібно, звичайно, на м'якій деревині листяних порід. Інструмент знадобиться одна - ніж-косяк. Хороший ніж може вийти з ножівкові полотна. Ручку для нього виготовте з двох тонких дощечок бука, дуба або берези. В одній з пластинок видовбати спеціальне гніздо і вставте в нього кінець ножівкові полотна.

     Техніка вирізування елементів тригранної-виїмчаста різьблення однакова, тому досить розглянути її на прикладі одного елемента, наприклад трикутника. У роботі чергуються два основних етапи - Наколювання і підрізування. На середину трикутника нанесіть крапку. Носик ножа поставте в цю точку, маючи в своєму розпорядженні рукоятку строго вертикально. П'ятка ножа повинна бути спрямована до однієї з вершин трикутника. З зусиллям натисніть на рукоятку так, щоб носик на 2-3 мм увійшов в деревину, а п'ята ледве торкнулася вершини трикутника. Від середньої точки зробіть Наколювання і до двох інших вершин трикутника, при цьому повертайте дошку, а не ніж. Після Наколювання приступайте до підрізці. Залежно від глибини різьблення тримайте косяк під кутом 45-30 ° до поверхні дошки, поставте його у вершину трикутника і повільно ведіть вістрі вздовж сторони трикутника, поступово поглиблюючи носик до середини на 2-3 мм. Від середини, в міру наближення до іншої вершині, поступово виводите носик косяка на поверхню дошки. При правильній і точної підрізці від дошки легко відділяється маленька тригранна пірамідка. Повернувши дошку на 120 °, зробіть наступну підрізування і витягніть другу пірамідку, а при черговій підрізці - третю, останню. Так вибираються всі елементи тригранної-виїмчаста різьблення.

     

     а-розмічання; б-накол; в- вирізування

      
Мал.3 Послідовність виконання тригранного-виїмчастого різьблення

     2.3 Організація робочого місця та вимоги до охорони праці

     Основним  обладнанням робочого місця столяра  при роботі з ручним інструментом, а також при збиранні і оздобленні виробів служить столярний верстак. На верстаку обробляють дошки, бруски, деталі довжиною до 3м.  Верстак складається  із верстатної дошки і підверстаття. Верстатна дошка обладнана лещатами передніми (поперечними) і задніми (повздовжніми), які призначені для зажиму в них  оброблювальних заготівок. На верстатній дошці поблизу її переднього ребра  розміщені ряд отворів, призначені для встановлення дерев’яних або  металічних клинів. Вздовж верстатної дошки (з задньої сторони) знаходиться  лоток , в якому розміщений дрібний  інструмент призначений для роботи. Основа складається із стійок, зв’язаних  між собою брусками. В деяких верстатах  в підверстатті обладнують шафу для  зберігання інструментів і матеріалу. Висота верстака повинна бути такою, щоб столяр не нахиляючись і не згинаючи рук, міг поставити долоні на кришку верстака.

     Загальні  правила організації  робочого місця 

1. на робочому місці повинні бути матеріали, інструменти і приспосіблення тільки ті, які необхідні для даної роботи;
2. площа робочого місця не повинна викликати додаткових рухів, перепон в роботі;
3. інструменти на робочому місці потрібно розміщувати в найбільш зручному, завжди однаковому порядку, щоби не тратити час на їх пошук;
4. кожне приспосіблення повинно знаходитися на постійному місці – поблизу працюючого;
5. всі інструменти і приспосіблення повинні бути справними;
6. основні матеріали повинні розміщуватися так, щоби можна було їх брати для подальшої обробки не тільки без переходів, а й без лишніх рухів;
7. робоче місце повинно мати нормальне освітлення, опалення та вентиляцію. Виробничі,   побутові,  допоміжні та  інші  приміщення

       повинні мати  штучне  та   природне   освітлення   відповідно   до

       СНиП II-4-79.    Природне    освітлення   має   бути   максимально

       використане,  світлові  прорізи  всередині   та   поза   будівлями

       забороняється   захаращувати   виробами,   матеріалами  та  іншими

       предметами.  Для захисту робітників від прямих  сонячних  променів

       необхідно застосовувати штори, жалюзі тощо.

8. Виробничі,  допоміжні  будівлі  й приміщення мають бути  обладнані природною  і  припливно-витяжною  вентиляцією,  а  також системою   опалення   відповідно  до  будівельних  норм  і  правил "Опалення,  вентиляція і кондиціонування", затверджених постановою Держкоммістобудування України  від  28.12.94  N  106,  із  змінами (СНиП 2.04.05-91).

 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

     Метою трудової підготовки школярів є формування у них готовності до праці в  народному господарстві, тобто сукупності якостей, що дають змогу працювати  успішно з користю для суспільства  і із задоволенням для себе. Саме тому освітня галузь «Технологія» є  однією з обов’язкових освітніх галузей , що утворюють інваріативну складову змісту шкільної освіти. Разом із іншими освітніми галузями вона визначає зміст  загальнокультурної, загальнонаукової і технологічної підготовки учнів.

     Під час вивчення трудового навчання учні отримують, як загальні, так і  спеціальні знання та вміння, що будуть їм необхідні і під час вибору професії, і в домашньому господарстві.

     Мета дослідження полягає в розробці методики використання поєднаних технік виготовлення обєктів праці (різьблення на деревині, карбування на металі, гончарство) та підвищення ефективності процесів навчання й виховання.

     У розділі ретроспективний аналіз розвитку технологій оздоблення виробів було розглянуто ретропродуктивний аналіз розвитоку технологій оздоблення виробів.

     За  функціонально-художнім вирішенням усі  вироби умовно можна поділити на три  групи. До першої, найбільшої, належать ужиткові предмети побуту широких мас  народу з майже відсутнім декором, їхні художні переваги практично  зведені до утилітарне вмотивованої форми. Побутові вироби та обладунок, що належить до другої групи, мали вишукану форму, оздоблювалися різьбленням, розписом та інкрустацією, засвідчуючи  цим панівне становище їх власників  у суспільстві. Третя група виробів  — це старанно виконані і прикрашені культові предмети, обереги, які використовувалися  для релігійних ритуалів. Такі функціонально  художні відміни виробів виникли  в часи формування класового устрою і зберігалися протягом наступних  століть феодальної і капіталістичної  формацій.

     Нині  відомі різноманітні технічні прийоми  обрбки металів, як стародавні, традиційні, так і нові , сучасні: карбування, лиття, інкрустація, гравіювання, штампування, протравлювання та гальванопластика. Художні вироби з металу широко викорустовуються в оформленні інтер’єрів, садиб, міських  вулиць, експонуються на виставках  тощо. Наприклад,  технікою лиття  та холодного кування виготовлялося  чимало речей утилітарного та декоративного  перизначення: палиці, люльки,ключі, гольники, лускоріхи, застібки, пряжки, стремена. З міді, бронзи, латуні відливалися  гармати, дзвони, посуд тощо.  Посуд, свічники, каламарі виливали переважно  у великах містах: Києві, Львові та в деяких невеличких містечках Придніпров’я, особливо Лівобережжя. Цехові ремісники  виготовляли переважно дорогоцінний посуд, коштовну зброю, кінську збрую. Народні ж майстри  займалися  виробництвом саме ужиткових речей  для широких верств населення. Майстри  Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Ужгорода продовжують традиції давніх ковальських ремесел у своїх  декоративних решітках,  свічниках- подставниках тощо. Народні майстри  Косова працюють в руслі гуцульських  традицій, виготовляють бартки, лускоріхи, гудзики, люльки, персні, оздоблюють металом  вироби з дерева, шкіри (пояси-череси, гаманці, сумки). Нині провідними підприємствами, що займаються виготовленням сувенірно-подарункових виробів з металу, є фабрики  та комбінати Черкас, Мукачева, Одеси, Вінниці, Кіровограда, Хмельницького  та багатьох інших міст.

     Українське  гончарство, маючи славні сторінки свого історичного розвитку (кераміка епохи неоліту, ранньословянська, черняхівська, давньоруська та середньовічна кераміка), свого найвищого рівня досягло  в XVII—XVIII ст. Вдосконалилися технічні прийоми та художні засоби виразності. Набули поширення розпис, фляндрування, зелена й коричнева полива. Вироби розписували також ангобами та емалями, що дало змогу перейти до багатоколірного  декору. Панівне місце посіли рослинні квіткові орнаменти, вигадливі картуші  та традиційні геральдичні знаки-мотиви; були популярними фігурні композиції, передовсім на мисках і кахлях. 

     Методологічні особливості вивчення технік оздоблення виробів:

• Регіональні особливості оздоблення виробів
• Технологічні особливості виготовлення виробів
• Організація робочого місця та вимоги з охорони праці

     Регіональні особливості оздоблення виробів  поділяють на сім секторів:

• Археологічна кераміка.
• Гончарство Правобережної України.
• Гончарство Лівобережної України.
• Гончарство Полтавщини. Колекції.
• Гончарство Опішного з двома підрозділами:

   - давнє Опішне (кінець XIX-1940-ві роки).

   - сучасне Опішне (1950-ті роки - наші  дні).

• твори художників-керамістів;
• предмети традиційного побуту українських гончарів (вироби з дерева, металу, скла, тканини, живопис тощо).

     Для ліплення потрібно заготовити спеціальні інструменти - стеки. Їх вирізають із твердої деревини самшиту, груші, яблуні, бука або берези. Для вологостійкість стеки проти рают льняним або будь-яким іншим рослинним маслом. На пер вий випадок краще всього зробити три стеки. Робочу частину однієї з них роблять із сталевого дроту, зміцнивши її. Цим стеком зручно зрізати зайву глину.

     Для прикраси побутових предметів народні майстри найбільш часто застосовували геометричну різьбу: тригранної-виїмчаста і скобчатую, поєднуючи їх іноді з контурними порізка Основним обладнанням робочого місця столяра при роботі з ручним інструментом, а також при збиранні і оздобленні виробів служить столярний верстак. На верстаку обробляють дошки, бруски, деталі довжиною до 3м.  Верстак складається із верстатної дошки і підверстаття. Верстатна дошка обладнана лещатами передніми (поперечними) і задніми (повздовжніми), які призначені для зажиму в них оброблювальних заготівок. На верстатній дошці поблизу її переднього ребра розміщені ряд отворів, призначені для встановлення дерев’яних або металічних клинів. Вздовж верстатної дошки (з задньої сторони) знаходиться лоток , в якому розміщений дрібний інструмент призначений для роботи. Основа складається із стійок, зв’язаних між собою брусками. В деяких верстатах в підверстатті обладнують шафу для зберігання інструментів і матеріалу. Висота верстака повинна бути такою, щоб столяр не нахиляючись і не згинаючи рук, міг поставити долоні на кришку верстака.