Сім’я у системі цінностей студентської молоді

У своїй типології  цінностей М. Шелер виходить з  того, що всі людські цінності можна  представити у вигляді двох порядків, які нашаровуються один на одний. Один з них вибудовує ціннісну ієрархію за критерієм моральності, що має об’єктивний характер. По висхідній цей порядок представлений, за М.Шелером, наступним чином: цінності відчуттів; вітальні цінності; духовні та релігійні цінності.

Інший порядок  відображає відношення між «висотою»  цінності та її «сутнісних» носіїв. Тут Шелер виділяє вісім груп цінностей. Їх ієрархія (від більш високих до більш низьких) наступна: особистісні та предметні цінності; власні і чужі цінності, що володіють однаковим статусом; цінності актів, функцій, реакцій; цінності переконання, дії, успіху; цінності інтенції і цінності стану; цінності підстав, форм , відносин; індивідуальні та колективні цінності; нарешті, самостійні і похідні цінності (наведено за: [19, c. 319-323]).

В рамках власне соціологічного аналізу цінностей  їх поділ на цінності-цілі та цінності-засоби зробив М. Рокич. Теоретичні посилки, на яких М. Рокич будував свій емпіричний аналіз, зводилися до наступного: 1) загальна кількість дійсно значимих і тому мотивуючих людську поведінку цінностей невелика; 2) схожі цінності, носіями яких виступають люди, мають для кожного з них різну значимість; 3 ) всі цінності організовані в системи; 4) коріння цінностей конкретної людини виявляємо в культурі тих чи інших соціальних спільнот, соціальних інститутів, в структурі свідомості особистості; 5) цінності впливають на функціонування цілого ряду соціальних феноменів, що перебувають у фокусі уваги різних соціогуманітарних наук [15, p. 3].

Виходячи з  цього, Рокич ділить людські цінності на термінальні (для нього це головні  орієнтири поведінки особистості, її цілі і ідеали) та інструментальні (засоби досягнення поставлених цілей та реалізації ідеалів). Термінальні цінності Рокич, в свою чергу, підрозділяє на особистісні та соціальні, а інструментальні – на цінності моралі та цінності компетентності.

Безсумнівно, що типологія Шелера-Рокича дає досліднику широкі можливості для побудови типологій людських цінностей, у тому числі моральних, що грунтуються на інших критеріях.

Тим не менше  поділ цінностей на два основні  типи є досить відносним, як і будь-яка інша типологія. В даному випадку відносність детермінована тісною функціональною залежністю, що існує між термінальними та інструментальними цінностями. Перш за все ця залежність проявляється у можливості їх взаємозаміщення. Мова йде про те, що в певній ситуації термінальна цінність може стати інструментальною і навпаки. Більше того, одна і та ж цінність може бути і термінальною, і інструментальною одночасно. І це залежить не тільки від її носіїв (для когось цінність, наприклад, порядності, може бути термінальною, для когось – тільки інструментальною). Можливі варіанти, коли одна і та ж людина сприймає ту чи іншу цінність і як ціль, і як засіб.

Багато дослідників XX століття засновували свою типологію  цінностей, виходячи з людських потреб, розглядаючи їх як найбільш глибинні утворення в структурі людської свідомості.

Так, Е. Фромм  класифікує цінності відповідно до п’яти виділених груп потреб. Це потреба в спілкуванні (міжособистісні зв’язки, любов, дружба); потреба у творчості; потреба в безпеці; потреба в самоідентифікації і, нарешті, потреба в пізнанні навколишнього світу (наведено за: [18, c. 256-257]). Дана класифікація базисних потреб особистості виявилася досить продуктивною для нашого аналізу ціннісного світу студентської молоді, так само як і типологія потреб, представлена відомим американським психологом А. Маслоу. Фактично ототожнюючи потреби і цінності, А. Маслоу в своїй ієрархічній типології потреб від фізіологічних потреб (в їжі, одязі, житлі, репродуктивна потреба і т.д.), які він називає первинними елементами в мотивації поведінки особистості, сходить до потреб екзистенційних (потреба в безпеці, впевненість у завтрашньому дні, стабільності умов життєдіяльності та ін), соціальних (потреба в спілкуванні, турботі про інших людей, прихильність до певного колективу і т.д.), потреб престижу (потреба в повазі, визнанні, високої оцінки з боку інших людей у професійній кар’єрі, підвищенні соціального статусу і т.д.) і, нарешті, до потреб самовираження, реалізації духовних амбіцій, що перш за все актуалізується у творчості. При цьому А. Маслоу вважає, що активізація потреб більш високого рангу відбувається лише за умови задоволення потреб, що знаходяться в підставі поданої ієрархії [19, c. 478].

Разом з тим  типологію потреб А. Маслоу не можна  назвати універсальною, яка описує всі без винятку ціннісні феномени. І не тільки тому, що універсальної типології взагалі не може бути, але і, головним чином, через те, що соціальна практика і спеціальні дослідження, в тому числі соціологічні, свідчать про те, що далеко не всі люди, задовольнивши потреби «нижчого» рівня, актуалізують потреби більш високого рангу. З іншого боку, історія, в тому числі радянська, знає чимало прикладів того, як люди, позбавлені можливості задоволення елементарних життєвих потреб, досить активно реалізують свої духовні потреби, моральні цінності креативні здібності.

Однак ієрархія потреб А. Маслоу стала для багатьох сучасних дослідників важливою відправною точкою у побудові власних концептів  ціннісної ієрархії. У своїх теоретичних побудовах харківські науковці, в тому числі, враховували досвід розробки типології цінностей вітчизняними соціологами. Серед них типологія, запропонована Е. Вишневським. Увага до роботи цього вченого пояснюється також його дослідницьким інтересом до проблем сучасної молоді. У ціннісної ієрархії Е. Вишневського особливе місце займають такі універсальні, вічні цінності, як доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість і т.д., тобто переважно моральні цінності Виходячи з примату цих цінностей, необхідно, на думку дослідника, розробляти концепцію національного виховання молоді. Слідом за загальнолюдськими цінностями в ієрархії Е. Вишневського йдуть ідеали, характерні для того чи іншого народу і тому володіють специфічно конкретним змістом [12].

Роботи Е. Вишневського належать до тих небагатьох публікацій, в яких артикулюється проблема громадянських цінностей. При цьому автор підкреслює, що громадянські цінності грунтуються на визнанні рівності між людьми і виявляють себе, головним чином, в умовах домінування принципів демократії, в умовах громадянського суспільства. До громадських цінностей Є.Вишневський відносить такі, як визнання прав і свобод людини, повага до закону, ідея соціальної гармонії і т.д. Наступні позиції у ціннісній єрархії Е. Вишневського займають цінності сімейного і особистого життя.

Гармонійність функціонування і збалансованість  відносин між різними елементами ціннісної системи досягається, на думку Е. Вишневського, «заданістю згори», тобто приматом універсальних  загальнолюдських цінностей. Однак дослідник підкреслює, що при певних умовах той чи інший елемент системи може стати автономним, самодостатнім. В одному випадку це може привести до самоізоляції людини, в іншому (при домінуванні орієнтацій на національні цінності) – до національного чванства і навіть до шовінізму, в третьому (коли артикулюються насамперед сімейні або індивідуальні цінності) – до замкнутості, індивідуалізму.

В контексті  трансформаційних процесів особливого значення набуває питання про  вершини ціннісної ієрархії («головного предмету віри»). Які цінності, в тому числі моральні,  будуть домінувати в суспільній свідомості при переході від однієї суспільної системи до іншої? Деякі дослідники, в тому числі звертаються до проблеми ціннісної трансформації, вважають, що одним із способів виявлення динаміки цінностей є їх типологія за критерієм схвалення / заперечення. Однак харківські науковці не погоджуються з таким підходом, бо вважають, що «заперечувана» цінність за визначенням не може бути такою (тобто цінністю). Оскільки цінність – це те, чого людина хоче, до чого прагне, чого хоче добитися в своєму житті, а також те, що їй допомагає досягти поставленої мети. Інша справа, що при певних умовах та чи інша цінність перестає бути такою для людини. При цьому вона не стає «заперечуваною» цінністю, вона просто для неї не цінність. Видається, що динамічні, як і консервативні характеристики моральних цінностей, в тому числі, допомагають виявити їх типологію за критерієм поширеності.

Мається на увазі  типологія, яку розробили і активно використовують у дослідницькій практиці такі російські та українські соціологи, як В.О.Ядов, М.І.Лапін, Н.Д.Наумова, І.М.Попова та ін Застосовуючи критерій поширеності, названі вище і багато інших вчених – соціологів ділять систему цінностей та ціннісних орієнтацій на загальноприйняті (їх ще називають цінностями вищого статусу, «ядром» ціннісної структури і т.д.), тобто цінності, схвалювані абсолютною більшістю (понад 71%) населення; домінуючі (цінності середнього статусу), що приймаються від 51% до 70% населення; ціннісну «периферію» або судження впливової опозиції (цінності, що мають від 31% до 50% прихильників); нарешті, цінності меншини (притаманні від 10% до 30% населення)[12].

Виходячи з  такої сутнісної характеристики цінностей, як їх консервативність, можна припустити, що в контексті викладеної вище типології найбільшою мірою це властивість аксіологічних феноменів проявляється на рівні загальноприйнятих цінностей. Чудовою ілюстрацією цього є стан ціннісної свідомості старшого покоління пострадянських суспільств, якому так важко розлучитися (якщо взагалі можливо) з комуністичними цінностями та ідеалами.

З іншого боку, ціннісний консерватизм, виявляється, наприклад, в орієнтаціях сучасної молоді на такі традиційні цінності, як сім’я, діти, сімейне благополуччя, що фіксується практично у всіх дослідженнях вітчизняних та зарубіжних соціологів, проведених в останні роки.

Аналізуючи  ціннісну динаміку, багато дослідників, у тому числі і перш за все названі  вище, вважають, що значною динамічністю є домінуючі цінності, які іноді називають «структурним резервом» в силу їх здатності пересуватися як в «ядро», так і на «периферію» ціннісної структури. Однак, з точки зору харківських дослідників, найбільшим трансформаційним потенціалом володіють опозиційні цінності, які можуть переміщатися (особливо в періоди кардинальних соціокультурних змін) не тільки на рівень домінуючих, але навіть «ядерних» цінностей.

Варто погодитися з думкою російських соціологів, що досить високим ступенем стабільності, консервативності володіють також цінності нижчого статусу (або «хвіст» ціннісної структури), оскільки джерелом відтворення цих цінностей виступають традиційні пласти культури. Проте проведене  дослідження свідчить про те, що в умовах посткомуністичної соціокультурної трансформації цінності тієї чи іншої національної культури, що знаходилися раніше (у радянському минулому) в ціннісному «хвості» починають набувати більш високий статус, переміщаючись в «периферійні», а часом і в домінуючі цінності.

У зв’язку з цим необхідна, ще одна ціннісна типологія, за допомогою якої цінності можна було б розділити на декларовані, інтеріоризовані й реалізовані. В умовах будь –якої суспільної системи така типологія є актуальною. Однак особливе значення вона має саме для пострадянського суспільства. Справа в тому, що, як підкреслює Л.Сокурянська,  в рамках тоталітарної соціальної системи, коли прийнято було говорити одне, думати інше, а робити третє, виділені вище типи цінностей (декларовані, інтеріоризовані, реалізовані) на рівні одного і того ж соціального суб’єкта (соціальної групи, окремої особистості ) часто не збігалися, а часом були й діаметрально протилежними.

В умовах пострадянського  суспільства одним з найважливіших  критеріїв типологізації цінностей  стає такий, як їх роль у функціонуванні і розвитку кризового соціуму. Виходячи з цього, якщо можна так сказати, функціонального фундаменту типології цінностей, їх можна розділити на інтегруючі та диференціюючи [11; 14, 20]. При цьому на етапі кардинальних змін соціокультурної системи функціональна роль конкретних цінностей може змінитися: деякі інтегруючі можуть стати диференціюючими, останні – об’єднуючими. Звернімося до ще однієї типології цінностей, а саме: до типології, побудованої за соціокультурній основі, тобто відповідно до «цивілізаційного» критерію. Відповідно до такого підходу, звичайно виділяють традиційні цінності, тобто цінності, що сформувалися в надрах традиційного суспільства, і сучасні цінності, що виникли в суспільствах типу modernity [13]. Зароджується в умовах третьої «хвилі» цивілізації (назвемо її, за О.Тоффлер, інформаційною) постмодерне суспільство провокує становлення нового типу цінностей – постмодерністських. Культурна генетика цінностей видається, на думку харківських соціологів, неймовірно важливою при вивченні як їх динамічних, так і консервативних характеристик. Вона дозволяє зрозуміти, які елементи етносу конкретного соціуму (наприклад, сучасного українського суспільства) або соціальної спільності (наприклад, молоді) орієнтовані на відтворення давно сформованих норм, цілей життя і засобів їх досягнення, тобто сходять до традиційних (або традиціоналістських) цінностей; що відноситься до аксіофеноменів; що можна охарактеризувати як ознаки постмодерністських орієнтацій (прагнення до самореалізації та «якості життя»).

Постмодерністський  ціннісний дискурс, на думку Р. Інглехарта, можна позначити як результат  переходу від матеріалістичних до постматеріалістичних цінностей При цьому під цінностями «модернізму» (матеріалістичними цінностями) Р. Інглехарт, як підкреслювалося вище, розуміє перевагу фізичної, економічної та психологічної безпеки та благополуччя, під постматеріалістичними цінностями – пріоритетне значення приналежності до групи, самовираження та якості життя. Як зазначалося вище, в матеріалістичний блок цінностей входять такі, як економічне зростання, економічна стабільність, авторитаризм і конформізм; в постматеріалістичний – цінності ідеології «зелених», велика значимість ідей, а не грошей, а також такі ліберальні цінності, як широка і безпосередня участь громадян в управлінні.

За Інглехартом, зміни в даній площині ціннісної  свідомості (матеріалізм / постматеріалізм), а саме рух від матеріалізму до постматеріалізму і зумовлюють сьогодні глобальні ціннісні перспективи. 
В контексті концептів теорії Р. Інглехарта харківські соціологи диференціюють поняття «цінності молоді» і «цінності покоління». В цілому приймаючи концепцію Р. Інглехарта, вони спробували уточнити дану типологію (диференціацію цінностей на матеріалістичні та постматеріалістичні), наповнивши кожен з виділених ним типів більш конкретним змістом.

Типологія за критерієм «матеріалізм – постматеріалізм» не цілком коректна, бо, з точки зору харківських науковців, постматеріалістичні цінності в знятому вигляді включають в себе матеріалістичні аксіологічні феномени,  використовуючи категорію «постматеріалістичних цінностей», вкладається в неї саме таке розуміння.

У цьому контексті  звернемось до поняття «загальнолюдські цінності». Деякі дослідники вважають, що говорити про загальнолюдські  цінності неправомірно: феномени, які зазвичай називаються такими, швидше є західно-європейськими цінностями. Проте харківські соціологи вважають більш коректним використовувати поняття смисложиттєві цінності, і я повністю погоджуюсь з ними, адже ці цінності властиві будь-якому типу суспільства, хоча, природно, більшість з них виникло в умовах традиційного суспільства як історично більш раннього.

У зв’язку з цим ще раз підкреслюється, що смисложиттєві цінності європейської культури, безсумнівно, відрізняються від смисложиттєвих цінностей азіатської і т.д. культури. Нас, природно, цікавлять ті цінності, на базі яких відбувалося соціокультурний розвиток українського суспільства. І хоча Україна знаходиться на периферії європейської цивілізації, ціннісний дискурс останньої їй далеко не чужий.