Сім’я у системі цінностей студентської молоді

Хоча перший імпульс до соціологічного аналізу проблеми цінностей прийшов у соціологію від Дільтея і неокантіанців (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт), облік «ціннісного підходу» до пізнання соціальної реальності не зводиться тільки до традицій неокантіанської філософії і до «розуміючої соціології» М. Вебера. У розвитку основ теорії цінностей важливу роль зіграв Е. Дюркгейм. На значущість аналізу цієї сторони його теоретичної спадщини на початку 1990-х років звернув увагу А. Б. Гофман. Дюркгейм – один із засновників розуміння суспільства як ціннісно-нормативної системи, що став згодом центральною ідеєю при формуванні Т. Парсонсом структурно-функціональної концепції.

За життя  французького соціолога ця сторона  його наукової творчості залишалася практично непоміченою. Крім того, безліч значень, які надавав Дюркгейм поняттю «суспільство», за оцінкою Р. Арона, розкриває «якщо не внутрішнє протиріччя, то, принаймні, різні тенденції у вченні Дюркгейма». З одного боку, він явно дотримувався позитивістської орієнтації, коли прагнув аналізувати соціальні факти «ззовні», «як речі», і пояснювати їх подібно тому, як пояснюють природні феномени натуралісти. Але, з іншого боку, в його вченні «присутні і уявлення про те, що суспільство є одночасно зосередженням ідеального і реальним об’єктом моральної і релігійної віри».

Інтерес Дюркгейма  до ціннісної проблематики проявлявся протягом всієї його творчої діяльності. Разом з тим, формування понять теорії цінностей відноситься до пізнього етапу, починаючи з етико-педагогічних робіт про механізми виховання, духовно-інтелектуального формування індивіда. Мова йде про його роботу «Моральне виховання», написану в 1902 – 1903 роки та опубліковану посмертно в 1923 р. Дослідження походження моралі і права, а також соціальної ролі моралі і релігії стало центральною темою його обширної праці «Елементарні форми релігійного життя» (1912р.). Позиція Дюркгейма з проблеми соціальних цінностей представлена ​​в його доповіді на Міжнародному філософському конгресі в Болоньї, прочитаної 6 квітня 1911 і опублікованої в «Revue de Metaphysique et de Morale» 3 липня 1911 під титулом: «Ціннісні судження і судження про реальність» (в російському перекладі – «Ціннісні» та «реальні судження»). Розробка «соціологічної теорії цінності» (термін належить Дюркгейму) дозволила йому з нових позицій розглянути взаємовідносини між індивідом і колективом. У доповіді проглядається відхід від колишнього «жорсткого соціологізму» в трактуванні того, що таке «соціальний факт» і як він впливає на поведінку індивідів, пов’язуючи їх в єдине співтовариство.

 Якщо на ранніх етапах наукової діяльності Дюркгейм, підкреслюючи зовнішній і примусовий характер соціальних фактів, звертався переважно до демографічних і соціально-економічних факторів, до соціального середовища, то в більш пізніх роботах він апелює до почуття обов’язку, морального авторитету й інших явищ духовного порядку. Ці явища виступають у нього як символічних (культурно-ціннісних, ідеальних) посередників між суспільством і особистістю. При цьому Дюркгейм враховує те, що соціальні факти впливають на індивідуальну свідомість не безпосередньо, а через механізми їх інтеріоризації, що дієвість колективних норм і цінностей як регуляторів поведінки визначається не тільки їх примусовістю, але і бажаністю з боку індивідів, які не існують поза соціальним цілим.

Фактично мова у французького соціолога йде про ціннісно-смисловий світ людини (певної картини світу, уявної моделі світу), крізь призму якої і сприймається навколишній світ. Таке уявлення утвердилося в сучасній науці. За допомогою цінностей, кожна культура створює для людини осмислену і певною мірою впорядковану картину світу. Поряд з цінностями, в картину світу входять образи і уявлення про світ і місце людини в ньому; уявлення про взаємини людини з природою, суспільством та ін.. У кожного народу, етносу, соціальної групи і індивіда складається власна картина світу, крізь призму якої і сприймається реальний світ.

При цьому людині не дано вибирати – мати або не мати ідеали. Як істота соціальна, людина не може без них обійтися: «Якщо ж людина сприйнятлива до ідеалів, якщо вона не може навіть обійтися без того, щоб представляти їх собі і слідувати їм, то це тому, що вона – істота соціальна. Саме суспільство штовхає або зобов’язує її до того, щоб піднестися таким чином над самим собою; воно ж забезпечує її кошти для цього»[34].

У соціології цінності відносяться до елементів культури, поряд з поняттями і нормами. Вони являють собою внутрішній стрижень культури, концентроване духовне вираження потреб та інтересів соціальних спільнот, центри мотивації людської поведінки. «Відмінності в цінностях є ключем до розуміння культур».

Цінністю для  людей стає будь-яке явище і предмет навколишньої дійсності, будь-яка людська якість, якщо вона набуває значення для задоволення їхніх потреб та реалізації інтересів. Цінності можна розглядати з двох сторін: предметної (значимі властивості реальних об’єктів) і нормативної (вимоги до поведінки людей). Цінностями є не самі по собі предмети навколишнього світу, а їх властивості, важливі для людей. У першому значенні цінності – це «об’єкти, що викликають благоговійне ставлення» (Т. Парсонс), у другому – «загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких людина повинна прагнути» (Н. Смелзер), і коштів, які вона може використати для досягнення цих цілей.

У другому значенні цінності поділяються на термінальні (цінності-цілі) та інструментальні (цінності-засоби). В предметній формі цінності транслюються з покоління в покоління і складають елемент традиції. В особистісному втіленні вони являють собою засвоєні людиною соціальні стандарти мислення та поведінки. Парсонс називає цінності вищими принципами соціальної дії, які забезпечують об’єднання індивідів у спільноту і згоду всередині цієї спільноти. Структура і характер цінностей, прийнятих у конкретному співтоваристві, залежать від панівних у ньому уявлень (понять). Поняття обгрунтовують цінності. Система цінностей одночасно інтегрує і диференціює людей, сприяючи виникненню соціальних класів, верств, етнічних груп, націй і народів. Вона формує «колективний портрет» будь-який з цих спільнот, обумовлює їх своєрідність, відмінність один від одного. Те, що прийнятно для одних спільнот, виявляється неприйнятним для інших. Цінності виражають специфіку способу адаптації соціальних спільнот до умов зовнішнього середовища, способу їх виживання і відтворення.

Разом з тим, існують і співпадаючі зразки поведінки представників різних народів (загальнолюдські цінності). Але навіть ці загальні стандарти поведінки займають різне місце в системах соціальних пріоритетів різних народів. Точно так само загальні для культури конкретного народу цінності займають різні місця в системах соціальних пріоритетів (субкультурах) класів і верств, з яких цей народ складається. Субкультури включають специфічні уявлення, цінності і норми, що відрізняються від загальноприйнятих.

Цінності обгрунтовують норми – правила поведінки людей в співтоваристві, дотримання яких забезпечується за допомогою санкцій. Перетворення предметної форми цінностей в особистісну здійснюється в процесі соціалізації (від лат. Socialis – суспільний): освоєння індивідом існуючих у суспільстві інститутів, уявлень, цінностей, норм, ролей і навичок. Вона дає людям «можливість взаємодіяти і забезпечує збереження суспільства в ході зміни поколінь». У підсумку соціалізації соціально значущі об’єкти стають предметами індивідуальних прагнень – ціннісними орієнтаціями, сукупність яких складає основу мотивації поведінки людей в будь-якій сфері суспільного життя.

Процес інтеріоризації цінностей пов’язаних з поняттями первинної та вторинної соціалізації. Первинна соціалізація починається в родині і завершується в школі (початковій, середній, вищій). Тут формуються базові якості людей, які в подальшому житті можуть лише модифікуватися, доповнюватися, уточнюватися в процесі освоєння нових знань, норм, цінностей і навичок (ресоціалізації). Н. Смелзер підкреслює, що соціалізація – безперервний процес, триває все життя. Вторинна соціалізація (соціалізація дорослих):

1) змінює головним  чином зовнішню поведінку, а  не базові орієнтації;

2) здійснюється  на основі критичної оцінки  норм поведінки, а не механічного їх засвоєння;

3) передбачає  розуміння соціальних пріоритетів,  а не просте наслідування зразкам;

4) пов’язана з виробленням спеціальних навичок, а не загальної мотивації поведінки. Причиною періодичної ресоціалізації є циклічні економічні, соціальні та політичні кризи, а також втрата людьми відчуття ідентичності (тотожності) з застарілими цінностями та переорієнтація на нові цінності, відповідні зміни соціальної ситуації. У той же час у кожного народу і класу існує набір базових цінностей, які зберігаються в різних ситуаціях і утворюють специфіку його культури (субкультури). При вивченні цінностей в сучасній соціології зазвичай використовують дві методики масових опитувань:

1) виявлення  ставлення населення до слів, що виражає певні цінності, наприклад: «сім’я», «стабільність», «порядок», «свобода», «демократія» і т. д.;

2) виявлення  ступеня згоди або незгоди  з оціночними судженнями найчастіше  протилежного характеру, наприклад: «свобода людини – те, без чого його життя втрачає сенс» – «важливе благополуччя, а свобод – це друге питання для людини»; «головне в житті – турбота про своє здоров’я і благополуччя» – «головне в житті – знайти і реалізувати себе, навіть на шкоду своєму здоров’ю та добробуту» [33].

Між тим, з нашої – точки зору, вивчення ціннісної складової особистісної свідомості доцільно здійснювати, насамперед, звертаючись до якісних методик соціологічних досліджень, що дозволяє виявити і описати ціннісні уявлення особистості або групи в їх суб’єктивних інтерпретаціях, що ми і спробували реалізувати в нашому дослідженні сімейних цінностей студентської молоді. В цілому сім’я і шлюб традиційно належать до числа пріоритетних цінностей людини. Соціологи відзначають, що:

• Цінності сім’ї – найважливіший елемент сім’ї як соціального інституту і малої групи;

• Цінності сім’ї включають в себе всі людські властивості і якості;

• Сім’я і сімейні цінності – один з елементів фундаменту культури;

• Цінності сім’ї унікальні, більшість з них реалізуються в основному в сфері шлюбно-сімейних відносин;

• Різні сім’ї мають свій набір цінностей, проте багато з яких повторюються;

• Число цінностей  залежить від ряду факторів: потреб і цілей членів сім’ї, стажу подружнього життя, ступеня важливості тих чи інших цінностей, національних і релігійних особливостей і т.п.;

• Сімейні цінності впливають один на одного, чим істотніше  взаємозв’язок цінностей, тим міцніше цілісніть сім’ї (і навпаки);

• Сім’я відтворює цінності не тільки для себе, але і для суспільства

[3 с. 57].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Типологія цінностей у контексті соціологічного знання

Світ моральних  цінностей неймовірно різноманітний. Науковий аналіз цього різноманіття неодмінно передбачає його систематизацію. Впорядкувати моральні цінності можливо  за багатьма підставами. Диференціюючи  цінності за суб’єктами і носіям, виділяють цінності суспільства в цілому, соціальної групи (наприклад, молоді), колективу, індивіда.

В центрі уваги даного дослідження  – моральні, сімейні цінності такого соціального суб’єкта, як молодь, зокрема, студентська. Передбачається аналіз динаміки ціннісних орієнтацій у різних сферах життєдіяльності студентів, однак такий аналіз можливий за умови змістовної класифікації цінностей, їх типологізації.

Дана робота не претендує  на настільки об’ємний аналіз, тому можна зупинитися лише на цінностях, які соціологи називають базовими. Вони складають стрижень ціннісної (у нашому випадку – моральні) свідомості особистості, зумовлюючи її вчинки в різних сферах життєдіяльності. Якщо співвіднести їх з потребами, як це робили і продовжують робити багато дослідників, то число цінностей може бути досить невеликим. Як відомо, З. Фрейд звів їх до двох, а А. Маслоу – до п’яти потреб-цінностей. Муррей склав список з 28 цінностей. Рокич нарахував 18 термінальних і близько сотні інструментальних цінностей [15]. Таким чином, базових цінностей особистості (або соціальної групи) виявляється не так вже й багато. Проте їх типологізація є необхідним елементом наукового аналізу.

Типологізація, тобто побудова ідеальних моделей як засобу угруповання  схожих між собою, однорідних в змістовному плані об’єктів, у кінцевому рахунку, в «ідеалі» повинна відображати структуру досліджуваного об’єкту Процедура типологізації є невід’ємним компонентом, необхідним етапом будь-якого теоретичного, в тому числі соціологічного аналізу конкретних соціальних феноменів

Звернення до типології моральних  цінностей, в тому числі і перш за все до типології вказаних цінностей  студентської молоді, зумовлено метою  даної роботи – аналіз чинників динаміки моральних цінностей та пріоритетів молодого покоління, визначення напряму ціннісної динаміки студентської свідомості, виявлення тих чинників, які детермінують перехід від одного типу ціннісних орієнтацій вузівської молоді до іншого.

Звернувшись до теоретичної  і емпіричної типологізації моральних цінностей, природно, враховувати досвід аксіологічної типології, сконцентрований в численних теоретичних і емпіричних дослідженнях західних і вітчизняних соціологів [16, с.190-191; с. 186-187].

Однією з  найпоширеніших і узагальнюючих  типологій цінностей є їх поділ на цінності-цілі та цінності-засоби. Фундамент цієї типології закладено етичною концепцією німецького вченого М. Шелера, який по праву вважається одним з засновників аксіології. Аксіолóгія (від грец. Αξια – цінність) – наука про цінності, учення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв’язку між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини [11вікіпедія].

В роботі «Формалізм в етиці і матеріальна етика  цінностей» він пише: «Серед цінностей  є такі, які зберігають свій ціннісний  характер незалежно від всіх інших  цінностей і до суті яких належить феноменальна співвіднесеність з іншими цінностями, без якої останні не можуть бути «цінностями» . Перші я називаю «самостійними», другі – «похідними цінностями» (наведено за:[17, c. 321]). «Перехідними цінностями» або «цінностями –засобами» М. Шелер називає феномени, які служать для переходу від одного типу названих вище цінностей до іншого.