Роль креативности в профессиональной деятельности менеджеров

Однак випадки різкої розбіжності  творчих й інтелектуальних здібностей  приводить В.М. Дружинін у своїй монографії [6]. Так я й сама зустрічала талановитих поетів, художників, чий коефіцієнт інтелекту навіть небагато не дотягав до норми. Вони очевидно креативні (наприклад, студенти Літературного інституту), а їхній рівень інтелекту я сама вимірювала, так що помилки бути не може.

Якщо звести креативність до інтелекту, то поряд з низьким IQ цих людей потрібно ще позбавити й креативності. Це нескладно зробити, наприклад, оголосивши всі їхні творчі досягнення  - сурогатом.  А це тим більше легко, тому що як не крути, а інтелект, по визначенню, адаптаційна здібність, низький інтелект - невисокі здібності до адаптації до навколишнього, у тому числі соціальному світу, труднощам у кар'єрному росту, складності з одержанням покликання й т.п.  Нобелівського лауреата по літературі навряд чи хтось насмілиться назвати не креативним (та й нерозумним теж, чесно сказати, більшість психологів скоріше поскаржаться на недостатню валідність тестів на інтелект), а от невизнаних поетів і художників дуже просто одночасно оголосити й бездарностями.  Що мені здається буде несправедливим, тому що людина, що складає щось, у кожному разі буде креативніше що не складає.

У якомусь ступені це протиріччя намагається вирішити теорія інтелектуального порога Торренса. Вона говорить, що до певної межі  ( що доводиться приблизно на 120 одиниць IQ), інтелект і креативність розвиваються як єдиний фактор творчо-інтеллектуальної обдарованості, і тільки коли її величина  піднімається вище горезвісного  порога, творчі й інтелектуальні здібності починають розвиватися незалежно друг від друга.

Практично ж це означає, що для звичайних людей, чиї здібності ненабагато перевищують норму (але все-таки перевищують, адже норма  до 110) самовдосконалення припускає одночасний розвиток як інтелекту, так і креативності.

Це те, що стосується звичайних  дорослих людей із здібностями ледве вище за середні, які можуть використати наш тренінг для розвитку свого потенціалу. Однак зв'язок між розумом і творчістю набагато складніше й не вичерпуються гарною нормою.

Але ще В.М. Дружинін писав, що відкриття робляться не правильно складеними планами а ідеями: «розумний вражає глибиною ідеї, а дурень розмахом будівництва» [7 ,с.117].

Втім, про ідеї ми вже говорили, некреатив і геніальні ідеї - несумісні, він не здатний таку  навіть украсти (а якщо здатний, виходить, не зовсім безнадійний). По-четверте, успішний інтелектуал звичайно володіє й таким різновидом інтелекту, як соціальний інтелект, тому для досягнення своїх цілей він буде активно використати всі наявні соціальні структури,  частина з яких просто спробує очолити.

 Не будемо говорити  про нині живучих.  От що говорять історики психології  про В. Вундта. Як відомо, людина, який у багатьох підручниках [8] називають засновником науки психології, за своє життя» «зробив» кілька відкриттів. «Захистив докторську дисертацію по філософії», «обійняв посаду  викладача фізіології в Гейдельберзі», сподобалося, захотів більшого, «став професором філософії», там же за підтримкою центрального керівництва й щедрому фінансуванні понад «створив першу у світі лабораторію експериментальної психології», стало мало грошей,  «перетворив її в інститут». А що робилося в цьому інституті?  Методично нічого особливо нового запропоновано не було. Вундт зосередився на інтроспекції. «інтроспекціонізм  - древня концепція... Але Вундт вносив у неї корективи, за допомогою яких, як він уважав, переборювалися слабості старого інтроспекціонізма» [13, с.224], однак інтроспекціонному експерименту на той час налічувалося пари сторіч. Просто Вундт зміг вкласти в його розвиток у кілька разів більше часу й грошей.  Але це він зміг (лабораторія, інститут, наукова школа, студенти з різних країн, що приїжджають навчатися до Вундту), одержавши наукове визнання й щедру оплату своїх праць. Але ні до яких наукових відкриттів стільки солідна наукова база й масштабність досліджень не привели. Але «як показав весь наступний хід подій, жодне з положень вундтовської програми не витримало випробування часом» [13, с.225].

Але все це: кар'єру, лабораторія, інститут, програма - це типова поведінка інтелектуала, який компенсує творчу неспроможність розвитком інтеллектуалізованної креативності.

Аналогічна ситуація в  мистецтві. Розумний некреатив постарається навчитися (!) творчості, він буде справно відвідувати курси живопису, читати самовчитель "як писати вірші",  і т.п. І це не тупикова колія. Навчитися писати, малювати, складати музику - можна. У цей час навіть існують навіть комп'ютерні програми для твору віршів. Якщо вже комп'ютеру можна задати алгоритм, то, що вже говорити про людину (додамо, про розумну людину), звичайно, вона це може, тим більше, що рівень його креативності, швидше за все, середній, а не надмірно низький. А при середній креативності, так при гарній наполегливості, розумна людина  завжди свого доможеться, тобто, розів'є небагато креативності.  Імовірно,  інтелектуал від мистецтва буде використати аналогічні  стратегії й для розвитку творчих здатностей. По-перше,  він найме кращих учителів,  або надійде на найкращі курси, де  будуть учити малювати, співати, або складати вірші.  По-друге, він прочитає все, що можна про процес творчості,  і ті ж книги із серії ЖЗЛ,  але видатних творців у його області. Потім він спробує створити  алгоритм "правильного" творчості.  З подібним алгоритмом мене якось знайомив починаючий письменник. Спробую відтворити цей алгоритм по пам'яті. Перше - це тематика здобутків (він уважно проаналізував всі найвідоміші добутки й вибрав на його погляд самі виграшні теми).  Друге  -  сюжет (формулювалися  вимоги до сюжету: цікавість, постійна зміна  обстановки, кожна  наступна глава повинне спростовувати в чомусь попередню й  т.д.).  Третє -  стиль,  стиль своїх майбутніх "шедеврів" звичайно він демонстрував на прикладі, якщо не помиляюся, він  навіть обчислив оптимальну довжину  речення.  Не треба сміятися,  це досить  публікований нині письменник.  А інші,  більш талановиті й креативні,  де зараз їхні романи, якими ми зачитувалися ще в рукописах?

І останнє,  чого не забуває   інтелектуал від мистецтва, - це всіляке  використання існуючих соціальних структур для просування своєї творчості. Він легко стане членом всіх творчих  сполучників у його області, зуміє  висунути себе на всі премії й багато хто з них одержати. Навіщо? Інтелектуал   дуже болісно ставиться до соціального  визнання. Навіть не через блага, які  воно несе. Для нього це - єдиний  доказ його таланта. Тиражі книг,  премії,  юрби шанувальників і  наслідувачів. Тільки це може ненадовго  знизити томляче його занепокоєння "невже я не геній".

Чи можна в такий  спосіб створити шедевр? Напевно, немає. Але шедеврів  взагалі небагато.  Зрештою, більша частина творчості  рядових креативів від науки й мистецтва - не шедеври. На цьому тлі штучно підстьобнули свою креативність директор і продюсер будуть виглядати не краще, але й не гірше.

Тому й тим, чий інтелект споконвічно високий, не перешкодить  скористатися йогою інтелекту й  креативності. Так, для компенсації. Ну й що. Воно того коштує, творчість. 

Зворотна компенсація  теж існує. Я маю на увазі компенсацію  малого  інтелекту за допомогою  високої креативності. Втім, по Торрансу такого бути не може, адже інтелект і креативність стають різними факторами лише після подолання інтелектуального порога, досить високого.

Однак В.Н. Дружинін наводив  дані про існування чотирьох груп людей з різними рівнями розвитку інтелекту й креативності, у тому числі й   групи «з низьким рівнем інтелекту, але високим рівнем креативності» [6]. 

В одній з біографій  З.Фрейда, приводиться такий опис його внутрішнього життя. Справа відбувалася  в Парижі, куди молодий Фрейд відправився вивчати медицину. Особливих лаврів цьому йому не принесло, та й не могло принести; починаючий медик - один з тисяч. Фрейд дивиться з вікна на вируючий Париж - столицю світу й почуває себе бідним, відкинутим,  нелюбимим. І от він думає: "Нічого, от я зроблю велике відкриття, і  це місто буде  змушений визнати мене". Як відзначає Ф. Віттельс, « Матеріальне становище Фрейда було тоді неважливим. Я не сумніваюся, що в Парижу він бідував». [5,c.45].

Мені здається це типове переживання креатива, що має показники інтелекту нижче показників творчості (я не звужу при цьому про абсолютну величину того й іншого). І так виглядає творча компенсація інтелектуальної неспроможності: я створю чого-небудь нове, і мир буде змушений мене визнати,  я напишу геніальний роман, я зроблю  велике відкриття,  і складу новий напрямок у музиці.

Про аналогічне переживання розповідав у своєму інтерв'ю відомий нині письменник-фантаст. Про те, як він, будучи починаючим автором,  приїхав на фестиваль фантастики. Ніхто його не знав, він нікого не знав. Всі навколо один одного знали, обмінювалися новинами, кружляли навколо запрошених знаменитостей.  "Ну постривайте, - подумав він, - от напишу геніальний роман, і ви будете юрбами навколо мене бігати".

Цікаво, що в подібній ситуації, інтелектуал би прийняв інше рішення. "Почекайте, - подумав би він, - от очолю я  оргкомітет вашого фестивалю,  от стану  я членом спілки письменників, от одержу я премію", тобто, він скористався б існуючими соціальними реальностями, а не став би породжувати нові.

По всій видимості креатив буде використати для розвитку інтелекту ті ж стратегії, що й використав для творчості.  По-перше, замість навчання він буде звертатися до умовиводу,  тобто, замість того, щоб учитися чомусь, він буде намагатися це винайти або придумати сам. Імовірно, це буде дратувати його начальника (у найкращому разі інтелектуала): "Якщо ви не знайомі з теорією Той^-те-таке-те, те як ви можете придумувати свою".  Креатив може. Більше того, тільки це він і може: придумувати.  А вмінню вчитися - йому тільки слід почати вчитися.  При розвитку, що компенсує, інтелекту, він цьому навчається. Як? По різному. Кожен креатив придумує свій спосіб. Креативний біолог розповідає, як він учив ботаніку:  "Я представив, що я на незаселеному острові, і для кожної рослини підбирав підходяще йому застосування, це можна є,  це отрута – і буду стріли намазувати...".  Так чи інакше, креатив повинен опанувати необхідним багажем знань.  Інакше він буде творити в порожнечі, винаходити велосипеди. До речі, креатив не завжди добре вчиться, частіше він учитися взагалі не любить. Любить він придумувати щось своє, а не читати чуже. Але, перше, що він повинен зробити, - це опанувати всім багажем знань по його предметі. Особливо це стосується креативів від науки.

Ідеї креативу як правило шукати не треба, вони до нього самі приходять.   Друге, чому він повинен навчитися, - це перекладати їх на мову сучасників, інакше не зрозуміють.  І, загалом, це не завжди погано для творчості. Більшість моїх знайомих  письменників не виносять, коли їх редагують... Але  один раз я прочитала роман такого автора до й після редакторського виправлення. Справа минуле, але після виправлення він мені сподобався більше, гострі кути згладилися, і читати стало приємніше. Звичайно, авторський задум постраждав, але адже зараз мова йде про розвиток адаптаційної функції інтелекту. В остаточному підсумку, про визнання. Щоб домогтися визнання потрібно зробити так, щоб продукт вашої творчості змогли зрозуміти інші люди. В остаточному підсумку, вирішують вони.  Нічого особливо неможливого в цьому немає.  Розвиваючий інтелект  креатив придумає спосіб доведення ідей до читачів і слухачів.  У крайньому випадку, знайде собі  редактор.  А не розвив?  Залишиться матеріал для дослідників типу Торренса, що стверджують, що при низькому інтелекті взагалі неможлива ніяка креативність.

По-третє, як правило, креатив, не прагне вписатися в який-небудь існуючий напрямок - він створює свій власний, поступово обростаючи шанувальниками, учнями й наслідувачами.  Іноді він не робить для цього нічого особливого. Напевно, для нього це найкращий варіант - коли необхідні для його визнання структури породжуються самі собою (на жаль,  якщо пускати ця справа на самоплив,  структури можуть народитися тільки після смерті креатива, а навряд чи влаштує прагнучого до слави).  Компенсація проявляється в тому, що креатив придумує ці структури,  не використає існуючі, і навіть не проявляє ділову кмітливість, організувавши собі  аналогічні за зразком, він і тут придумує щось нове. З.Фрейд не тільки придумав новий спосіб лікування неврозів - психоаналіз,  він створив соціальну структуру, що забезпечила йому визнання - зокрема, організував всесвітнє суспільство психоаналітиків, але й цього мало, він розробив  новий спосіб навчання лікарів   психоаналітичним методам лікування - через психоаналіз власної особистості (спосіб, до речі,  застосовується психоаналітиками дотепер).

Будь-якому інтелектуалові відомо, для того, щоб домогтися  успіху в цьому світі, зовсім не обов'язково  створювати щось у ньому відсутнє,  досить скористатися наявним. Що хотів  би починаючий медик?  Власну клініку? Очолити всесвітнє  суспільство  лікарів, одержати загальну популярність?  Для цього необов'язково робити велике відкриття.  Клінік у сучасному  світі цілком достатньо, і вуж  значно легше очолити одну з наявних, чим створювати для цього новий  спосіб лікування.  Для популярності можна стати міністром  охорони  здоров'я.  А очолити  суспільство  в чесній конкурентній боротьбі.

Але креативу легше створити щось своє, чим вмонтуватися в існуючі соціальні структури. І він починає створювати.

Не зумівши підбудуватися  до навколишньої реальності, він створює  свою, у якій він, як її  творець, споконвічно  виявиться поза конкуренцією.

Чи вийти в нього  це, в остаточному підсумку,  залежить від двох факторів:  від вихідної величини креативності, і від того чи зуміє він компенсувати недолік вродженого інтелекту придбаним,  назвемо його креатизованим інтелектом.  Іншими словами, чи  вистачить у нього сил і таланта винайти власний велосипед,  раз вуж Бог не нагородив здатністю влізти в який-небудь із наявних.

1.8. Креативність осіб чоловічої й жіночої статі

Із приводу статевих розходжень у креативності думки часто розходяться. Т. В. Виноградова й В. В. Семенов, В. М. Дружинін, І. В. Грошев, О. В. Челнокова заперечують відмінності між особами чоловічої й жіночої статі по креативності.