Роль креативности в профессиональной деятельности менеджеров

ВСТУП

Саме креатив й інновації відіграють вирішальну роль при створенні конкурентних переваг.

Креативні співробітники  стають ініціаторами інновацій, що приносять  колосальний прибуток (під креативністю розуміється здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем, швидко дозволяти проблемні ситуації).

Креативне мислення, як уже  згадувалося, характеризує підхід до рішення  проблем або талант становити  нові комбінації з наявних ідей. Ця здатність багато в чому залежить від особистих якостей працівника, але в той же час істотний вплив  на неї роблять його напрям думок  і звички.

Незважаючи на те що накопичено великий і змістовний матеріал по вивченню креативності, що дав певні  результати як у теоретичному, так  й у практичному відношенні, єдиної й стрункої теорії креативності дотепер  не існує, як і не існує однакового її визначення й всіма визнаних методик, що діагностують дану здатність. Теоріями визначення креативності, її складу, залежності від інтелектуальних здібностей, якостей особистісних и професійних займалися такі учені, як: К. Роджерс [1], Дж. Гілфорд [3], Ф. Баррон [2], П. Торренс [2], С. Мідник [4], М.О. Холодна [11], В. Н. Козленко [15] та багато інших.

Отже, актуальність цього питання передбачає доцільність його вивчення.

Об’єктом дослідження  є успішність та неуспішність професійної діяльності менеджерів.

Предметом – роль креативності в успішній професійній діяльності менеджера.

Мета – виявити вплив  креативного, творчого мислення, ролі само актуалізації та інтелекту як невід’ємної складової креативного мислення на успішну професійну діяльність.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети, було сформульовано такі завдання:

1. Провести теоретичний  аналіз психологічної літератури з проблеми дослідження у вітчизняній та зарубіжній психології;

2. Дослідити структуру  креативності менеджера, що є успішним в професійній діяльності;

3. Вивчити особливості  ціннісної сфери успішного в  професійної діяльності менеджера;

4. Виявити типологічні  особливості творчого мислення успішного в професійній діяльності менеджера.

Для вирішення поставлених  завдань були використані:

1. Метод теоретичного аналізу психологічної літератури;

2. Метод експертної оцінки;

3. «Тест креативності»  Е. Торренса;

4. Діагностика самоактуалізації особистості (А. В. Лазукін, Н. Ф. Калина);

5. Короткий орієнтувальний тест (В.М. Бузін, Е.Ф. Вандерлік);

6. Методика діагностики  рівня невербальної креативності;

9. Методи математичної обробки результатів (U-критерій Манна Уїтні, φ-критерій кутового перетворення Фішера, критерій Стьюдента та факторний аналіз).

У дослідженні взяли участь 100 менеджерів міста Києва.

Новизна роботи полягає у  розкритті аспектів креативного мислення, встановлення взаємозв’язку креативності та прагнення до самоактуалізації, зв’язку інтелекту та креативності з рівнем успіху менеджерів у сучасному світі.

 

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРА ТА КРЕАТИВНІСТЬ В УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Управління в діяльності людини. 

Діяльність людини являє  собою сукупність дій, спрямованих  на досягнення певного результату. Для того щоб зробити задумане й у результаті досягти бажаного результату, людині необхідно спланувати свої дії, самоорганізуватися, проаналізувати отримані результати, при необхідності скорегувати поставлені цілі й т.д. У випадку, коли людина виконує якусь роботу своїми руками й працює одна, вона, як правило, навіть не замислюється над тим, що реалізує самоврядування.

Інша ситуація складається, коли працює група людей. Найчастіше для виконання великої й складної роботи люди об’єднуються в організації. Це відбувається тому, що спільна узгоджена діяльність дозволяє досягти набагато більших результатів, ніж, якби кожна людина працювала самостійно. При спільній діяльності праця організується на принципово іншій основі. Так, у більшості випадків при спільній діяльності має місце поділ праці. Тобто, окремі працівники виконують ті або інші трудові операції, з яких складається процес одержання продукту в цілому. Внаслідок поділу праці трудовий процес виявляється розірваним на частини. У такому випадку для одержання бажаного результату праці необхідно планувати, організовувати, узгоджувати роботу окремих людей, а також виконувати ще цілий ряд дій для того, щоб об'єднати й направити зусилля працівників на досягнення загальної мети. Таким чином, робота з координування дій відокремлюється від самих дій і стає самостійним видом діяльності - управлінням.

У самому загальному вигляді управління – це діяльність по цільовій зміні траєкторії руху керованого об'єкта.

Організація являє собою  групу людей, діяльність яких свідомо  координується для досягнення загальних  цілей.

Організації створюються  для задоволення різноманітних  потреб, тому дуже велика розмаїтість  самих організацій. Вони можуть розрізнятися по сфері діяльності, по масштабах, по призначенню й ролі, по формах власності, стосовно прибутку й т.д. Наприклад, організації можуть бути:

- виробничими, науково-дослідними, навчальними, спортивними;

- великими, середніми й малими;

- приватними, державними, комерційними й некомерційними, і т.д.

Організації, у яких для  досягнення загальних цілей застосовується спільна праця людей, є соціально-економічними інститутами. Вони функціонують у формі  підприємств, фірм, компаній і корпорацій.

Стосовно до організації  можна дати наступне визначення управління:

Управління організацією – це цілеспрямований вплив, що узгоджує спільну діяльність людей в організаціях.

Зворотна увага на те, що специфіка управлінської діяльності полягає у впливі. Основне завдання керівника полягає в тому, щоб впливати на підлеглих і забезпечувати, таким чином, досягнення цілей організації.

Вплив в процесі керування може бути різним: формальним й неформальним, прямим й опосередкованим, явним й неявним, примусовим й мотивуючим, спонтанним й доцільним і т.д. Вплив залежно від виду може проявлятися в різних формах. Наприклад, формальний вплив керівника на підлеглих може виражатися в наказах, розпорядженнях, видачі усних вказівок. Неформальний вплив може виражатися у вигляді рекомендації, поради, застереження.

Отже, ми визначили управління як вплив. Отже, що в процесі управління людина (або група людей) цілеспрямовано впливає на когось або щось, щоб досягти бажаного результату. Тобто, існують суб'єкт й об'єкт управління.

Суб'єкт управління - це джерело впливу. Джерелом впливу в кожній конкретній ситуації є певна ланка системи керування. При цьому частина соціально-економічної системи впливає на систему в цілому. Суб'єкт й об'єкт управління співвідносяться як частина й ціле.

Суб'єкт управління - це певна ланка системи керування, що є джерелом управлінського впливу.

Суб'єктами управління є люди, наділені повноваженнями, правами й відповідальністю за виконання своїх посадових обов'язків. Суб'єкти управління становлять у сукупності апарат управління.

Об'єкт управління - це частина соціально-економічної системи, на яку спрямований вплив.

Об'єктами управління можуть бути окремі люди або групи людей, а також процеси, що протікають в організації. Наприклад, ми можемо керувати виконавцями, відділами й службами, цілими підрозділами організації. Ми можемо також керувати технологічним процесом, фінансовими потоками, потоками інформації й т.д.

Всю діяльність, що здійснює керівник у процесі керування, можна  розглядати в структурно-змістовному  й процесуально-змістовному аспекті. Структурно-змістовний аспект містить  у собі перелік, склад видів діяльності по керуванню організацією, а процесуально-змістовний - послідовність дій.

Розглянемо докладніше структурно-змістовний аспект управління. Сюди відносяться:

- передбачення – планування або прогнозування майбутнього стану об'єкта управління;

- організація – розподіл між працівниками функцій і завдань, надання їм усього необхідного для виконання робочих завдань;

- активізація – спонукання людей до роботи;

- координування – узгодження зусиль працівників у процесі виконання роботи;

- регулювання – усунення небажаних відхилень у процесі роботи;

- контроль – виявлення й оцінка досягнутих у процесі роботи результатів.

Перераховані види діяльності прийняті називати загальними функціями  управління. Вони називаються загальними тому, що будь-який керівник, виконуючи свою роботу, реалізує ці функції.

Процесуально-змістовний аспект розкриває нам послідовність  дій у процесі управління. Тут послідовно реалізуються наступні дії керівника:

- установлення мети;

- оцінка ситуації;

- визначення проблем і необхідності їхнього рішення;

- ухвалення рішення.

На практиці управління організаціями здійснюється в часі й у просторі. У зв'язку із цим можна виділити наступні необхідні елементи здійснення управлінської діяльності: дії по управління організацією, середовище, у якій формується вплив і засоби впливу.

Дії, які здійснює керівник для надання впливу на підлеглих  йому працівників, відображують динаміку управлінської діяльності. Управлінська діяльність у динаміці одержала назву процес управління.

Процес управління - це послідовність і комбінація дій, з яких формується вплив.

Управлінські дії можуть виражатися в постановці цілей, розробці способів їхнього досягнення, контролі за виконавцями, виданні наказів  і видачі розпоряджень і т.д.

Дії, які здійснює керівник, протікають у певнім середовищі. Саме поняття середовище означає оточення, сукупність умов, у яких протікає діяльність. Для керівника, що виконує свою роботу з управління організацією, середовищем впливу є, насамперед, система керування.

Система керування - це цілісна  сукупність елементів і зв'язків  між ними, необхідних для здійснення впливу.

У понятті система керування  елементами виступають всі працівники, що беруть участь у процесах управління. При цьому вони можуть бути організовані в різні служби й підрозділи. У той же час система керування включає не взагалі всі зв'язки, що існують в організації, а тільки ті, які відбивають відносини, що виникають у ході управління. Наприклад, відносини підпорядкованості, сприйняття рішень або узгодження в ході виконання функцій управління або в ході прийняття рішень.

Система керування відображує постійну основу взаємозв'язків елементів, по яких і завдяки яким можна здійснювати управління.

Для того щоб вплив керівника  не «завис у повітрі», а призвів до бажаної мети, необхідно щось, що зв'яже воєдино й пустить у хід ідею керівника, тобто ідея, задум, слово керівника перетвориться в дію виконавця. Це «щось» є механізм управління.

Механізм управління проявляється в тих засобах і методах, які використовує керівник для впливу на виконавця.

Дії керівника й система  керування є більш очевидними, ніж механізм управління. Однак якщо розглянути ситуацію більш глибоко, те з'ясовується, що без певного передатного пристрою дії здійснюватися не будуть. Наприклад, ми видаємо наказ по організації. Для того щоб він був виконаний, необхідно передбачити: хто й що буде робити, у які строки, як буде контролюватися виконання, хто буде відповідати за невиконання наказу. Заздалегідь визначаючи такі умови, ми формуємо механізм виконання наказу. У цьому випадку ми говоримо про адміністративне покарання за невиконання наказу. В інших випадках можуть бути використані інші методи впливу на працівників. Наприклад, спонукання до творчої роботи шляхом постановки цікавого й складного завдання. У цьому випадку в працівника з'являється азарт дослідника, включається професійна зацікавленість. Або за виконання термінової роботи людині пропонується грошова винагорода у вигляді премії. Тут сполучна ланка - матеріальне стимулювання.

Як бачимо, способи залучення  працівників можуть бути різними. Але  у всіх випадках ми активізуємо діяльність підлеглих, тобто, запускаємо механізм управління.

Отже, засоби й методи впливу є механізмом управління, тобто тим, що пускає в хід ідеї й задуми керівника. При цьому вплив здійснюється на інтереси й цінності людини.

Механізм управління - це сукупність засобів і методів впливу на діяльність людей.

1.2. Менеджмент як різновид управлінського процесу.

За останні роки істотно  змінилося суспільне середовище, у якому функціонують організації. Перехід України на ринкові основи господарювання не міг не відбитися на формах і методах управління організаціями. Саме із проведенням економічних реформ і розвитком ринкових відносин зв'язана поява в теорії й практиці управління поняття «менеджмент».

Термін «менеджмент» використовується поряд з терміном «управління», на додаток до нього. Це особливий тип управління, що сполучає загальні риси всякого управління й специфічні риси, обумовлені конкретними умовами соціально-економічного розвитку. Менеджмент характеризується тим, що цей тип управління здійснюється в ринкових умовах, тобто в умовах економічної самостійності й підприємницької діяльності організацій, в умовах конкуренції й ризику.