Роль креативности в профессиональной деятельности менеджеров

5.Заохочення й безпосередній приклад. Значиме не тільки винагорода, але й приклад керівника, що показує, як варто шукати рішення складних проблем, як сприяти обміну інформацією й налагоджувати співробітництво між членами робочих груп.

6.Організаційна підтримка. Потрібно налагодити обмін інформацією й активне співробітництво між працівниками, тим самим припиняючи прояву нездорової конкуренції.

Так, якщо говорити про складності завдань, те висока внутрішня мотивація  присутня в тому випадку, коли працівник  вважає своє завдання досить складним, однак здійсненним. Отже, завдання менеджера полягає в тім, щоб правильно підібрати виконавця для кожного виду діяльності. Щодо ступеня волі закономірність така: внутрішня мотивація — а відповідно, і творча активність— різко підвищується, коли люди одержують право самостійно вибирати способи досягнення мети, але не ціль як таку.

Керівники можуть стимулювати  творчу ініціативу своїх підлеглих. Нагородою за їхні зусилля стане  по-справжньому інноваційна компанія, де творчий підхід до справи - правило, а не виключення.

  Мінуси креативного співробітника:

- не здатний вписатися  в корпоративну культуру;

- робить демотивуючий вплив на колектив;

- підданий перепадам настрою;

- прагне виділитися за  всяку ціну;

- не здатний відмовитися  від своєї ідеї;

- нестабільно працює.

  Робота творчого персоналу вимагає:

- правильно й грамотно  сформульованого завдання;

- невтручання керівництва  в робочий процес;

- належної атмосфери;

- постійного визнання  й самореалізації;

- періодичної самоти;

- зміни обстановки.

Креативне мислення, як уже згадувалося, характеризує підхід до рішення проблем або талант становити нові комбінації з наявних ідей. Ця здатність багато в чому залежить від особистих якостей працівника, але в той же час істотний вплив на неї роблять його напрям думок і робітники звички.

Що стосується стилю роботи, то співробітник з більшою ймовірністю  досягне творчих вершин, якщо він  завзято домагається поставленої  мети. Дійсно, уміння не впадати у відчай через тимчасову відсутність результату й готовність нескінченно продовжувати стомлюючі досвіди підвищує ймовірність теперішнього творчого прориву. Те ж саме можна сказати й про вміння відкласти на якийсь період важку проблему, перемкнувшись на інші завдання, а згодом знову до неї повернутися й подивитися на неї свіжим поглядом.

Компетентність і творче мислення — стратегічна сировина індивідуума, його, якщо хочете, природний  ресурс. Від третього фактора —  мотивації — залежить те, як людина використає свій потенціал. Наприклад, учений  може відрізнятися великими знаннями й умінням знаходити  нові підходи до старих проблем, але  якщо в нього відсутня мотивація  для виконання конкретної роботи, він просто не стане неї робити. Його інтелектуальний і творчий  потенціал або залишаться незадіяними, або знайдуть застосування десь в  іншому місці.

Існує два види мотивації: зовнішня й внутрішня, і остання  набагато важливіше для реалізації творчих процесів. Але саме зовнішня мотивація  власне кажучи, пов'язана  із креативністью в бізнесі.

Зовнішня мотивація —  це стимулювання людини ззовні, класична комбінація батога й пряника. Якщо начальник  нашого креативного співробітника  обіцяє йому матеріальну винагороду за успішне завершення проекту або загрожує, що звільнить його у випадку невдачі, то такий фахівець, безсумнівно, має мотив знайти рішення даної проблеми. Однак подібна мотивація «змушує» його робити свою справу заради того, щоб одержати бажане або уникнути чогось неприємного.

Безумовно, найпоширеніший спосіб зовнішнього стимулювання, використовуваний керівниками, - гроші, які не заважають  проявам креативності. Проте в багатьох ситуаціях вони й не допомагають, особливо якщо в людей виникає відчуття, що ними маніпулюють або їх підкуповують. Важливо розуміти, що гроші самі по собі не змусять людину захопитися роботою. Якщо в глибині душі людина вважає свою справу нудною, ніяка грошова винагорода не зробить його захоплюючою.

Саме захоплення, інтерес, що йде зсередини бажання щось зробити лежать в основі внутрішньої  мотивації. Так, у нашому прикладі можна  говорити про внутрішню мотивацію  якщо вчений одержимо інтересом до теми проекту, або бажанням показати, на що він здатний, або прагненням вирішити проблему, що дотепер ніхто  вирішити не міг. При наявності внутрішньої  мотивації люди займаються своєю  справою заради нього самого й  пов'язаного з ним задоволення. Мотивуючий фактор у цьому випадку  — сама робота. Принцип внутрішньої  мотивації креативності звучать так: люди працюють найбільше творчо в тому випадку, якщо ними рухають інтерес, задоволеність й усвідомлення значимості роботи в цілому, — а не під натиском зовнішніх обставин.

Отже, креативних людей відрізняють високий рівень компетенції, гарні навички творчого мислення й глибока внутрішня мотивація. І що не менш важливо, працюють вони в організаціях, керівники яких свідомо створюють умови, що сприяють розвитку всіх перерахованих елементів, а не їхньому придушенню.

1.7. Інтелект і креативність як складові діяльності менеджера

У психології існує, принаймні, три точки зору на взаємини цих  двох загальних здібностей.

Одні дослідники (Д.Векслер, Г. Айзенк, Л. Термен, Р. Стенберг й ін.) розглядають інтелект і креативність як єдину  людську здатність вищого плану. В.М. Дружинін охарактеризував цю точку зору «як редукцію креативносі до інтелекту». У цьому випадку мова йде не просто про те, що це єдина здатність, а про те, що творчість похідне інтелекту.  Високий інтелект – високі творчі здатності. Низький інтелект – ніякої творчості неможливо. Немає ніякої необхідності, уважає Ганс Айзенк, виділяти креативність як особливу здатність. Здатність до будь-якого виду творчості (науковому, художньому) забезпечується, насамперед, високими значеннями загального інтелекту [2]. І був по-своєму прав, імовірно, маючи перед собою яскравий приклад – самого себе.

Але, звичайно, один Айзенк би погоди не зробив.  Існує безліч емпіричних даних, що підтверджують горезвісну єдність інтелекту й творчості. Ще в 1921 році Л. Термен  почав тривале лонгітюдне дослідження з вивчення життєвого шляху юних інтелектуалів. Зі шкіл Каліфорнії було відібрано більше півтори тисяч молодших школярів, єдине, чим відрізнялися від своїх однокласників, так це високим IQ (понад 135).  А з їх менш розумних однокласників була сформована контрольна вибірка.  Пройшло п'ять, одинадцять, тридцять і шістдесят років, і щораз оцінювався рівень досягнень інтелектуалів й їхніх контрольних побратимів.   Поряд з іншими показниками оцінювалися й творчі досягнення вирослих дітей. Небагато цифр.  Зрештою,  до початку 50-х інтелектуали опублікували 67 книг (21 - художні твори, 46 - наукові монографії), одержали 150 патентів на винаходи, 78 сталі докторами філософії,  48 - докторами медицини, 47 вийшли в довідник «Кращі люди Америки» за 1949 рік і т.д.  Неінтелектуали  теж домоглися певних успіхів, але в 30 (тридцять!) разів рідше й нижче. Цікаво, що середній доход інтелектуала виявився в 4 рази вище  за середнє доходу  на душу населення.  Практично все домоглися високого соціального статусу. І практично всі успішно адаптувалися  (!) у суспільстві [по 6]. І це не дивно. Адже інтелект - це, насамперед, вища адаптаційна здатність, що дає своїм носіям можливість пристосуватися до умов, що змінюються, навколишнього світу. 

Саме так визначав інтелект В.Н. Дружинін, як  «загальну успішність адаптації людини (і тварин) до нових  ситуацій за допомогою рішення завдання у внутрішньому плані дії («у розумі») при домінуючій ролі свідомості над  несвідомим» [6, с.18].  Близьке визначення інтелекту, як загальної здатності  пристосування до нових життєвих умов давав В. Штерн, Ж. Піаже, Д.Векслер, та  й багато інших авторів. Високоінтелектуальні американські діти своїм життям чудово підтвердили це визначення.

Але інші дослідники категорично  стверджують  абсолютну  незвідність креативності до інтелекту. Творчість - це не адаптація до миру, а його перетворення - затверджують вони. А причиною творчості є саме дезадаптація  людини, його непристосованість до навколишнього природного й соціального миру.  Глибинною причиною будь-якої людської творчості В.М.Вільчек бачив первинне споконвічне відчуження людини від природи й миру в цілому [4].  Саме дезадаптована, непристосований до навколишньої реальності людина починає творити, у глибині душі своєї, сподіваючись творчістю перебороти відчуження... А. Адлер вважав творчість  засобом компенсації відкритого їм самим комплексу неповноцінності.   Емпіричні дослідження показали, що творчо обдаровані діти, часто переживають серйозні проблеми в особистісній й емоційній сферах, не можуть знайти друзів, вважаються ізгоями в класі, піддаються глузуванням і так далі. І, до речі, у багатьох таких дітей рівень реальних досягнень  (наприклад, шкільні оцінки) нижче їхніх реальних можливостей, що ще сильніше погіршує їхнє самопочуття [по 11]

Мабуть, найпершим у науці  креативність й інтелект  протиставив Дж. Гілфорд. Він опирався на свою власну теорію двох видів мислення: конвергентного й дивергентного. Конвергентне мислення (збіжне мислення),  воно спрямовано на аналіз всіх наявних способів рішення завдання, для того, щоб вибрати з них - єдино вірний. Конвергентне мислення лежить в основі інтелекту. Дивергентне мислення - це мислення «яке іде одночасно в багатьох напрямках», воно спрямовано на те, щоб породити безліч різних варіантів рішення завдання. Дивергентне мислення лежить в основі креативності. 

В.М. Дружинін також розглядав інтелект і креативність, як дві різні загальні здатності, він зв'язував їхнє існування із процесами переробки інформації. Креативність відповідає за перетворення наявної в людини інформації й  породження нескінченної безлічі нових моделей миру. Інтелект  - за застосування цієї інформації в реальній практиці, і, в остаточному підсумку, усе за ту ж адаптацію до навколишнього світу [6].  

Третю точку зору на співвідношення інтелекту й креативності можна назвати примирної. Її автори намагаються згладити непримиренність двох перших позицій. Інтелект і креативність начебто і різні фактори, але в той же час між ними є певний взаємозв'язок. Як таких творчих здібностей немає, вважають особистісно орієнтовані психологи (А. Маслоу, Д.Б.Богоявленська й ін.),  і взагалі творча активність більше визначається особливими рисами особистості (допитливістю, ризикованістю й т.п.), ніж  здібностями. Однак для прояву цієї активності необхідний високий рівень інтелектуальної обдарованості [3].  Найбільш розробленою моделлю цього плану виступає концепція «інтелектуального порога» Е. Торренса [1]. При низьких і середніх значеннях IQ інтелект і креативність (до 115 -120) виступають як єдиний фактор, тобто, люди з низьким інтелектом володіють майже ніякий  креативністю, люди із середнім інтелектом - так собі креативністю. І тільки при IQ понад 120, інтелект і креативність стають незалежними факторами, так що можливо інтелектуалів з ледве помітними творчими здатностями  й інтелектуали з найвищою креативністю. Але! Дурнів з високої креативністю, по Торренсу, немає й бути не може. 

Приємна точка зору (звичайно, не для дурнів). І як для двох перших для неї також перебувають  свої емпіричні підтвердження.  У  якості таких звичайно приводиться  факт наявності невеликих позитивних кореляцій між показниками високошвидкісного  інтелекту й тестів на креативність. Кореляція позитивна - виходить, зв'язок є. Кореляція - невелика, значить зв'язок дуже й дуже слабка. У дослідженнях деяких авторів отримані значимі кореляції між показниками інтелекту й креативности в дітей, при цьому, що особливо цікаво, у групах випробуваних з мінімальні й середнім IQ показники конвергентних і дивергентних здатностей зв'язані між собою, тобто чим вище інтелект, тим вище креативність. А в групах з високими значеннями інтелекту цей взаємозв'язок падає до нуля [10] 

Проаналізуємо взаємозв'язок інтелекту й креативності з еволюційної точки зору.

Інтелект, втиснутий у  рамки тільки адаптаційної здатності, - збитковий, він не може зробити велике відкриття,  та й взагалі ніяке. Він здатний тільки до повторень. Але інтуїтивно почувається, що в цьому щось не так.  У теорії еволюції неодноразово проголошувалося, що найважливішим фактором антропогенезу з'явився саме розвиток інтелекту древніх людей, що дозволило їм пізнати, здійнятися над навколишнім світом за рахунок приручення вогню, винаходу знарядь праці й т.д. А.М.Леонтьев називав вищий етап розвитку психіки, на якому перебуває тільки людина й деякі із приматів, саме стадією інтелекту. 

Однак твердий поділ інтелекту  й креативності віднімає кмітливість, винахідливість, оригінальність від інтелекту передає їх креативності. Так все-таки хто ж зробив перші великі відкриття: винайшов лук і стріли, навчився добувати вогонь? Інтелектуал? Креатив?  Якщо креатив, тоді при чому ж тут взагалі інтелект. І виходить, ми якось явно несправедливо занижуємо інтелект, позбавляючи його прав на всі зроблені людством наукові й технічні досягнення.

Вам не здається, що якщо ми приймемо точку зору, що затверджує, що  інтелект і креативність - це два різних фактори, то при цьому ми що -те важливе віднімаємо в інтелекту?

Втім, якщо навпаки, ми підемо за Г.Айзенком, поєднуючи інтелект і креативність у єдину інтелектуальну здатність (вимірювану до того  ж тестом на IQ самого Айзенка) те ми щось важливе віднімемо від креативності. Повсякденна практика показує, що високі творчі здатності, наприклад, в області живопису, музики, поезії, далеко не завжди супроводжуються високим IQ, я б сказала, що вони найчастіше саме не супроводжуються.

Для пояснення цього факту  звичайно залучається теорія міжпівкульної асиметрії, що стверджує,  що вербальні, математичні здібності (а значить й інтелект, вимірюваний більшістю тестів) більше пов'язані з лівою півкулею, а художні, музичні здібності із правим, що припускає між ними скоріше антагонізм, чим кореляцію. Втім, строгих емпіричних доказів цьому немає.