Роль креативности в профессиональной деятельности менеджеров

М.О. Холодна відзначає, що креативність розглядається у вузькому й широкому значенні. Креативність у вузькому значенні – це дивергентне  мислення (точніше, операції дивергентної продуктивності, по Дж. Гілфорду), відмінною рисою якого є готовність висувати безліч рівною мірою правильних ідей щодо того самого об'єкта. Креативність у широкому сенсі слова - це творчі інтелектуальні здібності, у тому числі здібність привносити щось нове в досвід (Ф. Баррон), здібність породжувати оригінальні ідеї в умовах дозволу й постановки нових проблем (М. Валлах), здібність усвідомлювати пробіли й протиріччя, а також формулювати гіпотези щодо відсутніх елементів ситуації (Е. Торренс), здатність відмовлятися від стереотипних способів мислення (Дж. Гілфорд).

Правомірним варто визнати  підхід до проблеми закордонних психологів, які в проблемі креативності виділяють 4 аспекти: креативний процес (як здатність), креативний продукт, креативну особистість  і креативне середовище. Під останньою  розуміють сферу, структуру, соціальний контекст, що формують вимоги до продукту творчості.

Креативність як процес, діяльність. Відомий американський  дослідник креативності П. Торренс визначає її як процес прояву чутливості до проблем, дефіциту знань, їхньої дисгармонії, незгідності й т.д.; фіксації цих проблем; пошуку їхніх рішень, висування гіпотез; і нарешті, формулювання й повідомлення результату рішення.

Одна із психологічних  концепцій креативності, ядро якої становлять асоціації, належить С. Мідникові. Дискутуючи із Дж. Гілфордом, С. Мідник думає, що розподіл пізнавального акту на конвергентну й дивергентну складові представляє творчий процес неадекватно. Суть креативності складається в здатності переборювати стереотипи на кінцевому етапі розумового синтезу й у широті поля асоціацій. С. Мідник заміняє дивергенцію Дж. Гілфорда актуалізацією віддалених зон значеннєвого простору: «Чим з більше віддалених областей узяті елементи проблеми, тим більш креативним є процес рішення» (Дружинін В. Н). Творчий процес розглядається як переформулювання асоціативних елементів у нові комбінації. Творче рішення відхиляється від стереотипного. При цьому, як відзначає С. Мідник, синтез елементів може бути нетворчим і стереотипним. Критерієм креативності рішень стає величина відхилення від стереотипу.

Х. Гейвін  пише, що під креативністю мається на увазі здатність одержувати коштовні результати нестандартним способом. Творчі люди не просто надходять оригінальним образом; результати їхньої поведінки доцільні й корисні.

В. М. Козленко  розглядає креативність як потребу в дослідницькій діяльності, що властива кожній людині від народження й проявляється у формі рефлексу: «що із цим можна зробити?». Креативність розглядається як відносно незалежний фактор обдарованості.

Креативність – здатність до оригінального, але в той же час затребуваній роботі: до чого такому, про що інші не подумали, але що приносить якусь користь. Креативна діяльність не слідує встановленим правилам, а зводить воєдино розрізнені ідеї. Крім того, вона звичайно вимагає напруженої праці й подолання перешкод на шляху до кінцевого продукту.

С. І. Макшанов і Н. Ю. Хрящова визначають креативність як здатність до конструктивного, нестандартного мислення й поведінки, а також до усвідомлення й розвитку свого досвіду. Н. Ю. Хрящова відзначає, що креативність проявляється в багатій уяві, почутті гумору, прихильності високим естетичним цінностям, умінні деталізувати образи проблеми. Істотними умовами актуалізації цієї здатності є самовладання й упевненість у собі. Відзначається й здатність до нестандартної поведінки, а також усвідомленню й розвитку свого досвіду.

В. Г. Каменська й І. Е. Мельникова розуміють креативність як особистісні  особливості творчо обдарованої  людини, пов'язані зі створенням їм нових матеріальних й ідеальних продуктів. Креативність – системне (багаторівневе, багатомірне) психічне утворення, що не тільки включає інтелектуальний потенціал, але й пов'язане з мотивацією, емоціями, рівнем естетичного розвитку, екзистенціальними, комунікативними параметрами, компетентністю й т.д.

Як бачимо, автори, говорячи про один і той самий феномен, додають у визначення креативності всі нові й нові нюанси, систематизацію яких спробувала дати О. В.Буторіна. От як розуміється креативність різними авторами:

- здатність до творчості;

- інтелектуальна творчість;

- щось нове, оригінальне;

- віддалені асоціації;

- реструктурування цілісної системи;

- незвичайне кодування інформації;

- дивергентне мислення;

- результат (або відсутність) внутрішньоособистісних конфліктів;

- вихід за переділи вже наявних знань;

- нетрадиційне мислення, що дозволяє швидко дозволити проблемну ситуацію, і т.д.

Але й цей список неповний. Пишуть також про «ефективну самостійність» як системній якості, що є окремим  проявом креативності (Романцов М. Г., Михалевська Г. І., 2001).

Прагнення бачити скрізь і  у всьому прояву креативності насторожує. Наприклад, Л. Бінсвангер вважає, що екзистенція (спосіб існування) стає креативною властивістю суб'єкта. Звідси пишуть про екзистенціальні креативні якості особистості, які проявляються «в автентичності особистості (відповідності своїй природі), екстенціональності (відкритості новому досвіду), проникності границь понять, установок, психологічних захистів, позитивної Я-концепції; еготичному почутті (В. Мак-Дугалл), пов'язаному із самосвідомістю унікальності своєї особистості; нонконформізмі; індивідуальному стилі життя; інтернальної (суб'єктної) позиції в житті; у багатополярній картині світу» (Баришева Т. А., Жигалов Ю. О., 2006, с. 126).

Аналіз літератури по проблемі креативності показав, що поняття «креативність» можна розглядати у двох напрямках: креативність як психічний процес і  креативність як творче ставлення до життя. Як відомо, модель інтелекту  Д. Гілфорда містить у собі 3 складові: зміст, операції й результат. У число операцій він включає дивергентне мислення, а зміст може бути образним, символічним, семантичним і поведінковим. С. Мідник же розглядає творчість як широту асоціацій.

Розглядаючи творчість як процес конструктивних перетворень  інформації й утворення інноваційних результатів, суб'єктивно й об'єктивно  значущих, ми визначаємо креативність як суб'єктивну детермінанту творчості, системне (багатомірне, багаторівневе) психічне утворення. Креативність проявляється в інноваційних перетвореннях в  усіх (або окремих) сферах життя людини (пізнанні, мисленні, спілкуванні, професійній  діяльності, у самовдосконаленні  й т.д.) на рівнях: особистість (потенціал) – процес – результат. Зважаючи на те, що процес творчості включає дві разнонаправленні тенденції – створення й руйнування (реконструкцію) стереотипів, творче, креативна поведінка індивіда може розглядатися як «творче руйнування». Поле значень поняття креативність ширше поняття творчий потенціал, тому що феномен креативності має потенційну й актуальні форми. Актуальна форма – реалізована (виявлена) креативність. Творча особистість – особистість, що реалізує свою креативність в інноваційних досягненнях. Творчі здібності (інтелектуальні, естетичні, комунікативні й ін.) – структурні компоненти креативності.

Креативність функціонує як єдина цілісна система. Розвиток креативності обумовлений як соціальними (макро, мезо, мікро), специфічними об'єктивними факторами (тип, вид, сфера творчості), так й особливостями індивідуальної структури/ креативності, зокрема взаємодією свідомих (рефлексивних) і несвідомих (інтуїтивних) процесів. На основі аналізу інформації можна припустити, що психологічна структура креативності включає систему креативних параметрів. В індивідуальних варіантах структура креативності являє собою своєрідне й унікальне сполучення мотиваційних,афективних, інтелектуальних, естетичних, екзистенціальних, комунікативних, креативних якостей і здібностей, які в комплексі «індексують» творчу стилістику поводження, забезпечують продуктивність, новизну, унікальність способів і результатів діяльності, схильність і готовність до творчих конструктивних перетворень у різних сферах життєдіяльності.

Т. О. Баришева і Ю. О. Жигалов створили теоретичну модель структури креативності як системного (багаторівневого й багатомірного) психічного утворення уявляють собі в такий спосіб. Креативність включає сім симптомокомплексів: мотиваційний, емоційний, інтелектуальний, естетичний, екзистенціальний, комунікативний, компетентний. Кожний із цих симптомокомплексів є підсистемою креативності й включає ряд психологічних параметрів (субелементів). Численні дослідження феномена креативності характеризуються розмаїтістю й багатоаспективністю досліджуваних явищ.

Із креативністю зіставлялися багато психологічних конструктів, серед яких були особистісні й  інтелектуальні властивості. Початок  дослідження креативності у зв'язку з інтелектуальними характеристиками належить Дж. Гілфорду, що ототожнювали дивергентну здатність із креативністю. Сьогодні думки дослідників щодо взаємозв'язку дивергенції й креативності розходяться. Д. Б. Богоявленська розводить ці поняття, визначаючи дивергентне мислення як «здатність мислити вшир», тобто здатність бачення інших атрибутів об'єкта. М. А. Холодна визначає креативність у вузькому змісті слова як дивергентне мислення. Його головною характеристикою є готовність висувати безліч рівною мірою правильних ідей щодо одного об'єкта. Згідно С. Мідникові, у творчому процесі присутні як конвергентна, так і дивергентна складові, синтез яких забезпечує широту асоціацій, вимірювану у відповідному асоціативному тесті. Дослідження Мідника знаходить своє продовження в роботі вітчизняного сучасного психолога О. Н. Вороніна.

Ступінь креативності, на думку  автора, визначається як «процес рекомбінації елементів ситуації в нові комбінації». Даний метод, відповідно до Вороніна, дозволяє виявити й оцінити часто  схований, блокований креативний потенціал випробуваних. Використовуючи форму тестування з усуненням фактора змагання, М. Воллах установив, що інтелектуальні тести досить слабко пов'язані із креативними досягненнями й зовсім не зв'язані при високих показниках. Таким образом, зроблений висновок, що дивергентне мислення не відбиває всіх особливостей креативного процесу й не збігається з ним. Назріла необхідність виділення деякої специфічної здатності до творчості, що не зводиться як тільки до інтелекту.

У теоріях креативності Стернберга й Любарта ключовим поняттям є рішення проблем. Чутливість до проблем є вихідною передумовою креативного процесу. Дослідники не ототожнюють креативність й інтелект. Однак, на їхню думку, інтелектуальні здатності поряд зі знаннями, мотивами й особистісними характеристиками служать джерелом творчості. Крім того, Т. Любарт разом з К. Мішуру одержав дані, що свідчать про те, що час, необхідне для обмірковування, є найважливішим параметром у пошуку нових рішень. Поряд з фактором часу був описаний вплив емоцій на творчий процес: емоційні описи об'єктів позитивно корелюють із кількістю й оригінальністю асоціацій, даних у вільному асоціативному тесті. Важливо відзначити, що роль емоцій не може бути приписана когнітивним шляхам породження асоціацій.

У вітчизняній психології ідея розведення рівня розвитку інтелекту  й творчих здібностей належить Я. А. Пономареву. Творчий продукт, відповідно до Пономарева, - результат включення інтуїції. Це обумовлене тим, що сам творчий процес є розвитком внутрішнього плану дій шляхом складної взаємодії усвідомлюваних й інтуїтивних компонентів ухвалення рішення.

Таким чином, поняття креативності розширюється нескінченно й внаслідок  цього розмивається. Тому, говорячи про креативність, треба хоча б  позначати, про яку креативність мова йде: креативності як здатності  або креативності як особливості  особистості. Інакше вийде повна  плутанина, що й видно з викладеного  в цьому параграфі. Одні автори говорять про креативність як когнітивний процес, тип мислення, інші мають на увазі під нею тип особистості, треті поєднують і той й інший підхід, не дуже замислюючись, що є щира креативність, а що є лише властивостями особистості, що сприяють прояву креативності.

1.6. Роль креативності у професійній діяльності менеджера

Саме креатив й інновації відіграють вирішальну роль при створенні конкурентних переваг.

Креативні співробітники стають ініціаторами інновацій, що приносять колосальний прибуток (під креативністью розуміється здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем, швидко дозволяти проблемні ситуації)

У погоні за продуктивністю, ефективністю, керованістю організації  керівники, самі того не бажаючи, часто  підривають творчу ініціативу своїх  співробітників.

  Але креативністью можна управляти.

Творче ставлення до бізнесу складається із трьох елементів:

1.Компетентність (сума знань, якими володіє працівник).

2.Уміння творчо мислити (пошук нових шляхів рішення поставлених завдань).

3.Мотивація (зацікавленість у проблемі веде до неординарних рішень скоріше, ніж зовнішні стимули - наприклад, грошова винагорода).

Можна впливати на всі ці елементи, але на перші два - затратно й довго. Набагато ефективніше розбудити внутрішню зацікавленість персоналу. Для цього в керівника є шість важелів впливу:

1.Постановка завдання. Керівник повинен підібрати співробітникові завдання, що буде відповідати його компетенції, творчим здібностям, а також буде викликати бажання скоріше узятися за діло.

2.Свобода дій. Необхідно дати співробітникам волю вибору засобів для досягнення мети. Нехай працівник сам вирішує, яким чином піднятися на конкретну гору. І гору теж нехай вибирає сам.

3.Ресурси. Час і гроші, а також робочий простір. Строки не повинні бути нездійсненними, але не треба й розтягувати їх, роблячи невизначеними. Ресурси бажано виділяти оптимальні, які дозволять вирішити конкретне завдання. І простір теж повинне бути зручним і просторим.

4.Склад робочої групи.  Група повинна бути підібрана  таким чином, щоб у ній сполучалися  й готовність до взаємодії,  і неоднорідність знань і поглядів. Тоді ідеї складуться в цікаві комбінації.