Соціально-педагогічна діяльність з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх у загальноосвітній школі

     - деякі з учасників упевнені, що всі попередні програми були створені тільки для того, щоб поставити галочку, практично без грошей, без фінансування і у тому, що без дуже серйозного ставлення до проблеми ніякого толку не буде;

     - доки не зрозуміє наша влада, і державна, і обласна, і міська, що гине генофонд, що ще 30-40 років і просто нікому буде працювати, тому, що наркомани і токсикомани – це молодь, доки не будуть виділятися гроші, доки не буде активно, у всіх засобах масової інформації ця проблема обговорюватися, доти жодна програма нічого не зможе зробити;

     - з приводу обласної програми по боротьбі з наркоманією і СНІДом, створюється враження, що ця програма тільки на папері, оскільки фінансових вкладень немає. А будь-яка програма, щоб вона працювала, повинна фінансуватися.

     Крім  перерахованих вище проблем, у ході інтерв'ю із наркологами неодноразово висловлювалася думка про неможливість сполучати в одній програмі діяльність правоохоронних і медичних органів:

     - не можна сполучити в одній програмі дії медичних працівників і правоохоронних органів. Одне виключає інше. Тому, що це відштовхує наркоманів, і досвід роботи з ними доводить, що вони не хочуть і не будуть брати участь у реалізації державних програм;

     - віри в ефективність державних програм у наркоманів немає тільки тому, що все це пов'язано з міліцією, а міліції вони ніколи не довіряють;

     - програма, що пов'язана з міліцією, із якимись владними структурами, іноді навіть з наркологами, котрі сидять у наркологічних кабінетах, не будуть мати успіх.

     Відносини між наркологами та громадськими організаціями тільки починають  формуватися. Проте, уже зараз можна  говорити про велику перспективу  такого співробітництва, тому що у своїй  діяльності державні наркологи і громадські організації як би доповнюють одне одного. Так, громадські організації можуть надавати і вже надають реальну допомогу державній наркології. Ми вже говорили про те, що медичні установи на сьогодні не справляються з реабілітацією наркоманів. Функцію психологічної реабілітації хворих, які пройшли лікування в державних лікувальних установах, можуть узяти на себе громадські і релігійні організації. Про це у ході дослідження неодноразово висловлювалися як самі наркологи, так і представники громадських і релігійних організацій:

     1) якщо говорити про реабілітацію, то тут вони не справляються. Вони вміють це робити, але це неймовірно дорого, ніхто не намагається це оплачувати з державних коштів. І в цьому відношенні вони були б готові піти на співробітництво з будь-якими релігійними общинами. Для психіатричної служби було б краще, якби це була община більш-менш поміркована, не екстремістського толку, і така, що не потребує від своїх слухачів обов'язкової місіонерської діяльності;

     2) без тісного співробітництва з релігійними общинами, нормальними (тому, що є й общини екстремістського плану) навіть держава не справиться з цією проблемою. Присутність лікарів звісно обов'язкова. Лікар потрібний на етапі надання екстреної медичної допомоги, але коли мова йде про реабілітацію, насамперед психологічну, то повинно бути плідне співробітництво;

     3) величезною проблемою є лікування хворого, тому що тут потрібно, насамперед, його бажання. До національних програм повинні бути залучені якнайбільше різноманітних структур: і Мінздрав і Міністерство освіти, і обов'язково релігійні організації.

     Крім  допомоги в реабілітації, громадські і релігійні організації сприяють у проведенні антинаркотичної роботи серед молоді. Справа в тому, що на наркологів, відповідно до їхніх функціональних обов'язків, покладається обов'язок проведення антинаркотичної пропаганди в навчальних закладах. Проте, проблема виникає в тому, що від лікувального навантаження їх ніхто в зв'язку з цим не звільняє. З огляду на некомплект посад наркологів у лікувальних установах, а також епідеміологічний характер поширення наркоманії, лікувальне навантаження постійно зростає:

     1) лікар має проводити лекції, лікар повинний займатися профілактичною роботою, тому нічого не встигають робити, мало часу і дуже велике фізичне навантаження;

     2) лікарям необхідно працювати з райвиконкомами, прокуратурою, санстанціями, плюс ще прийом хворих;

     3) лікування хворих – це першочергове завдання. Тому профілактика на сьогодні проводиться лише епізодично;

     4) лікарів повинні просвітити громадські організації, в яких є ентузіасти, котрі можуть лікаря навчити, як цікаво провести профілактичну роботу.

     Наркологи також неодноразово відзначали, що програми, реалізовані громадськими організаціями в навчальних закладах, більш цікаві для учнів та студентів, мають на них більший вплив.

     У той же час, наркологи можуть виступати  в якості експертів, що оцінюють медичний бік програм, розроблених громадськими організаціями:

     - спілкування з представниками громадських організацій показало, що медичні працівники повинні посідати першість у проведенні всіх заходів. Оскільки все-таки представники громадських організацій не до кінця розуміють хоча б навіть медичний бік профілактичних заходів;

     - корекція профілактичних програм із боку медиків потрібна обов'язково.

     У рамках дослідження були виявлені основні проблеми, із якими зіштовхуються громадські організації в ході своєї роботи:

     - більшість громадських організацій працює на добровільних засадах. У той же час, великі кошти виділяються на роботу служб у справах сім'ї і молоді, але далі акцій робота таких служб не йде. Громадські організації ж проводять конкретну роботу (освітню, профілактичну, корекційну). Не треба відмежовуватися від громадських організацій. Їм потрібна фінансова підтримка;

     - громадські організації працюють на волонтерській базі. В інших країнах волонтери одержують гарні рекомендації, їм легше влаштуватися на роботу в державні і приватні організації;

     - на сьогодні реалізується багато програм, але майже усі вони фінансуються не за рахунок держави. Існує така думка, що закордон більше стурбований наркоманією і СНІДом у нашій країні, ніж наші державні політики.

     У той же час, самі представники громадських  організацій відзначали, що, найчастіше, недовірливе ставлення з боку органів влади цілком виправдане, тому що «із 1000 громадських організацій реально працюють тільки декілька, інші ж псують весь фон» [54]. У цьому зв'язку неодноразово лунала думку про необхідність розвитку мережі громадських організацій:

1. Чим більше організацій, тим краще. Той, хто нічого не робить, завжди потерпить поразку;
2. Необхідно розвинути мережу громадських організацій. Нехай їх буде 1000. Не важливо, хто вони – протестанти, католики. Через 2 роки залишиться 10, які будуть реально працювати.

     Проведене нами дослідження дозволило виявити низку проблем, що перешкоджають процесу профілактики адиктивної поведінки. У наступному розділі нами будуть запропоновані шляхи вирішення існуючих проблем.

     Результати  формуючого експерименту.

     Робота  проводилася на протязі 2009-2010 навчального року один раз на тиждень. Заняття тривали 40-45 хвилин. Саме цих учнів було взято для роботи по даній проблемі тому, що саме підлітки цього віку (13-15 років) найбільше схильні до вживання алкоголю, тютюну і наркотиків. Тому одним з найголовніших завдань педагогічного працівника, який працює з дітьми цього віку є профілактика, попередження і запобігання щодо вживання шкідливих речовин.

     Дослідження і соціально-педагогічна робота проводилася спочатку в 7, а потім  у 8 класах. В 7 класі були присутні 26 дітей, шестеро з них відмовилися приймати участь у роботі. Серед тих, хто виявив бажання працювати було 12 дівчат і 8 хлопців.

     У 8 класі всього 18 учнів, а приймали участь 13 дітей: 8 з них - хлопці і  лише 5 - дівчата. Тобто, всього було проведено  профілактичну роботу з 30 учнями - підлітками і проходила вона у декілька етапів:

     1. Виявлення відношення неповнолітніх до шкідливих звичок:

            - анкета на вивчення  способу життя;

            - тест "Чи схильний  ти до наркотиків?";

            - інтерпретація результатів,  підведення підсумків;

            - аналіз і складання плану роботи, в залежності від результатів.

     2. Організація конкурсів, вікторин, інсценованих театральних дій з даної тематики, також проведення усних журналів, бесід.

     На  цьому ж етапі з дітьми було проведено екскурсію до наркологічного диспансеру, під час якої діти поспілкувалися з завзятим курцем, а також з ними провів бесіду лікар-нарколог і вони побували у музеї цієї лікувальної установи, де своїми очима побачили ті наслідки, до яких призводять наркозалежність та зловживання спиртними напоями та тютюном. Після цієї екскурсії підлітки написали твір про свої враження і підготували декілька рефератів з даної теми.

     Під час проведення театралізованих  дій: "Суд над сигаретою", "Серйозно про несерйозне", "Агітбригада "Вимітайко" підлітки побували і в ролі лікаря і в ролі судді, і в ролі вчителя і в ролі свідка, матері, секретаря, тощо. При цьому додатковий матеріал вони знаходили самостійно.

     3. І на останньому третьому етапі було проведено тест "Чому я продовжую палити?"; бесіда педагога з учнями по даній проблемі і на цьому ж етапі проводилися підсумки роботи.

     Соціально-педагогічна  робота в 7 і 8 класах проводилася за таким календарним планом:

Таблиця 2.5.

Календарний план роботи.

 

Продовження табл. 2.5.

 

     У 8 класі тест "Чи схильний ти до наркотиків?" опрацювало 11 учнів. Результати показали, що з 11 учнів жоден ніколи не пробував наркотики і не збирається цього робити, до випивки всі ставляться негативно. Чотири хлопці палять на протязі року, а з дівчат не палить ніхто.

     У 7 класі роботу над цим тестом провели з 15 учнями. Серед них  було 7 хлопців і 8 дівчат.

     Результати  тесту такі:

• палять у класі: з 7 хлопців - чотири (двоє з них мають стаж паління 3 роки); з 8 дівчат - палять п'ятеро (2 - більше року і 3- декілька місяців);
• горілку вживав 1 хлопець (крадькома від батьків), а більш легкі спиртні напої куштували майже всі діти (крім однієї дівчини), але ніхто ще не вживав наркотики і не збирається цього робити.

     В анкеті на вивчення способу життя  все повторюється. 
Після проведення II етапу роботи картина трішечки змінилася. У 8 класі 
один з 4 хлопців перестав палити. А у 7 класі з п'яти дівчат палить тільки одна, а з чотирьох хлопців – двоє.