Соціально-педагогічна діяльність з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх у загальноосвітній школі

     У зв'язку з цим у контексті анулювання дій умови незайнятості, відсутності стійких пізнавальних інтересів особистості доцільними можуть бути:

• діагностика інтересів, пізнавальної сфери людини;
• поліпшення соціалізації особистості шляхом включення її в інтелектуальну, соціокультурну, розважальну та іншу альтернативну діяльність.

      Отже, діяльність соціального педагога під  час здійснення ним профілактики адиктивної поведінки має передбачити систему таких корекційно-виховних заходів, які б спрямовувались на діагностику умов і факторів наркогенного "ризику" та попередження таких їх згубних поєднань, які відіграють роль детермінант адиктивної поведінки людини.

     Первинна  cоціально-педагогічна профілактика адиктивної поведінки передбачає виховання антинаркогенної спрямованості, її морально-психологічної стійкості як основного характерологічного утворення, що відіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору, пропозицій наркогенних речовин. Первинна профілактика повинна починати проводитись для учнів молодшого шкільного віку.

     У роботі з неповнолітніми слід звернути увагу на вирішення таких завдань:

• виховання правильного розуміння природи наркогенних речовин, особливості їх впливу на ЦНС людини, віддалених наслідків впливу на організм;
• формування поняття стійкість особистості як основу здорового способу життя;
• виховання культури потреб, захоплень підлітків;
• формування поняття про норми моралі у вихованні власної стійкості до деяких антиособистісних захоплень - паління, пияцтва, наркоманії, токсикоманії;
• виховання критичного ставлення до деяких атрибутів НМС (нового молодіжного середовища);
• виховання свідомого бережливого ставлення до свого здоров'я, власного організму, формування уміння раціонально використовувати його психологічні можливості;
• стимулювання саморегуляції власних психофізичних можливостей особистості шляхом її включення в позитивну альтернативу фізичних та психологічних випробувань, загартовування, тренінгу;
• формування науково обґрунтованих уявлень про анатомо-фізіологічні та психологічні зміни, що відбуваються в організмі у ситуаціях стресу, інформаційних перевантажень, аутотренінгу, самопсихотерапії, умінь самоконтролю, та самооцінки у поведінці;
• формування основ моральних звичок індивідуальної поведінки та прийняття рішення у ситуаціях можливих зловживань наркогенними речовинами.

     Реалізація  визначених завдань здійснюється шляхом антинаркогенної освіти у процесі вивчення навчальних дисциплін на основі включення до змісту навчального курсу відповідної антинаркогенної інформації та у соціально-виховній роботі. Існують такі основні заходи вторинної профілактики:

• вивчення особливих справ учнів, включаючи довідку про стан здоров'я;
• знайомство з сім'єю, вивчення її соціально-психологічного клімату;
• бесіди з іншими вчителями - предметниками;
• спостереження за поведінкою учня на уроці та у позанавчальній діяльності за такими критеріями: успішність, ставлення до навчання, праці, однолітків, близьких, батьків, до себе; участь у суспільному житті класу, школи; навички культури поведінки;
• організація безпосереднього спілкування з учнями;
• спостереження за учнем групи "ризику" у соціально-значущих ситуаціях тощо.

     Третім  типом соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх є система заходів, спрямованих на корекцію поведінки дітей і підлітків, їх переорієнтацію, а також реабілітацію хворих алкоголізмом і наркоманією. Здійснюється на основі результатів організаційно-аналітичних заходів вторинної профілактики [3].

     Актуальними залишаються й заходи щодо запобігання  та протидії з боку школи шкідливим  звичкам учнів - палінню, алкоголізму, наркотиків. Далі конструктивною є тактика роз'яснювальної роботи з неповнолутніми щодо цих питань з опертям на позитивні моменти, а не на негативні. Тобто вчитель повинен не стільки залякувати учня наслідками шкідливих звичок, скільки привертати увагу і посилювати симпатію до людей, які дотримуються здорового способу життя - відомих спортсменів, співаків, кіноакторів. У такий спосіб школа розвінчуватиме створювані рекламними компаніями стереотипи "героїв з цигаркою", які асоціюються з активністю та процвітанням. Альтернативою обстановці нетерпимості щодо куріння або пияцтва є такий клімат у шкільному колективі, за якою вони стають зовсім непотрібними як розрядники напруження або демонстрування дорослості чи незалежності.

     До  найбільш поширених у нинішній школі стратегій запобігання наркоманії та токсикоманії також необхідно ставитися виважено та критично.

     Стратегія замовчування та ігнорування фактів. Засадовим стосовно неї зроблено принцип " чим менше говорити, тим краще". У такому випадку школа залишає учнів на поталу неконтрольованих засобів впливу - телебачення, преси, друзів. Вже апробована у справі статевого виховання, ця тактика зарекомендувала себе як неспроможна та неефективна.

     Організація періодичних сеансів спілкування  з фахівцями щодо зазначених проблем також часто не досягає мети. Ці бесіди здебільшого породжують у підлітків більше запитань, ніж дають відповідей. Незадоволений інтерес спонукає молодь до сумнівних шляхів пошуку нових відкриттів.

     Підводячи підсумки до першого розділу, треба  відзначити такі важливі моменти, що вивчення поняття «адиктивна поведінка» нерозривно пов'язане з аналізом поняття «наркотизм». Під «наркотизмом» розуміють різновид девіантної поведінки, а саме будь-які суспільно-небезпечні і протиправні дії з наркотичними засобами, що зазіхають на здоров'я населення або ставлять його в небезпеку, а часом і на життя людей, на існуючий порядок стосовно обігу наркотичних речовин.

     В соціальних науках існує безліч моделей, пояснюючих виникнення і існування  наркотизму, через дію різних психофізіологічних, соціально-психологічних і власне соціальних чинників.

     Основною  метою соціально-педагогічної профілактики є зберігання і зміцнення нормального стану соціальної системи, що здійснюється за допомогою виявлення, усунення і нейтралізації причин і умов, що викликають різноманітного роду негативні явища, девіації. Комплексне планування соціально-педагогічної профілактики – одна з основних форм узгодження діяльності в цьому напрямку державних, господарських органів, суспільних організацій і трудових колективів. Соціально-педагогічна профілактика  адиктивної поведінки – це діяльність соціального педагога, яка спрямована на формування в суспільстві ціннісних установок на неприйняття різних видів наркозалежності і орієнтації на здоровий спосіб життя.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА  ДІЯЛЬНІСТЬ З ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ  НЕПОВНОЛІТНІХ У  ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ 
 

      2.1. Соціально-педагогічна робота з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх у загальноосвітній школі 

     Сучасними соціальними педагогами (О.В. Безпалько, Н.В. Заверико, В.М. Оржеховською) визначено, що у фокусі педагогічної науки поряд з виховною та освітньою є обґрунтування соціально-педагогічної місії школи як провідного інституту соціального виховання у макросередовищі [15].

     У сучасних умовах загальноосвітня школа  не може функціонувати як автономна  організація, оскільки як сам навчальний заклад, так і його співробітники та вихованці знаходяться під очевидним впливом конкретних економічних і соціокультурних умов. Потрясіння, яких зазнало українське суспільство в останні десятиріччя, призвели до погіршення соціально-економічного стану сімей, поширення безробіття, соціального сирітства, деформації суспільних цінностей, зниження рівня соціальної безпеки, лібералізації статевої моралі, поширення негативних явищ у середовищі неповнолітніх (домінування культу сили, кримінальної субкультури, тютюнопаління, вживання алкогольних та наркотичних речовин, зниження віку „сексуального дебюту”) тощо. Саме тому, за переконанням науковців [19; 12; 23], школа нині має виконувати нові соціально-педагогічні функції, що зумовлені змінами в соціумі, необхідністю впливу на соціокультурну ситуацію поза школою.

     Проведений  нами аналіз існуючих наукових праць  засвідчує, що проблема соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки у загальноосвітніх закладах не була об’єктом спеціального вивчення до 90-х років минулого століття. У роботах І.Д. Звєрєвої [19], Г.М. Лактіонової [45], саме в цей період лише починають розглядатися соціально-педагогічні завдання школи як агента соціалізації.

     Н.В. Заверико визначала, що спостерігається активний пошук нових технологій профілактичної роботи з дітьми та молоддю. Однією з таких технологій є метод „рівний-рівному”, активне запровадження якого в практику соціально-педагогічної роботи в школі почалося  з 2000 року в рамках спільного проекту Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наук України, ПРООН/ЮНЕЙДС „Сприяння просвітницькій роботі „рівний-рівному” серед молоді України щодо здорового способу життя” [15].

     Метод „рівний-рівному” – це надання  та поширення достовірної та соціально  значимої інформації через довірче спілкування на рівних у межах організованої (тренінги, акції тощо) та неформальної роботи (спонтанне спілкування з однолітками), яку проводять спеціально підготовлені підлітки-інструктори [51, 147]. Цей метод базується на врахуванні таких особливостей підліткового віку як автономізація від дорослих, більший рівень довіри підлітків авторитетним одноліткам.

     Зараз профілактичні програми з активним залучанням підлітків-інструкторів є  досить популярними в багатьох країнах  світу та називаються програми за методом „peer education” (в Україні вони відомі під назвою програми за методом „рівний – рівному” чи „ровесник – ровеснику”). Такі профілактичні програми базуються на твердженні про те, що підлітки-лідери, які користуються повагою з боку їхніх однолітків, надаватимуть їм необхідну інформацію про здоровий спосіб життя та своєю поведінкою підкріплюватимуть власні переконання щодо недоцільності різноманітних видів негативної ризикованої поведінки.

     Переваги  цього методу профілактичної роботи з молоддю полягають у тому, що молоді люди знаходяться постійно з ровесниками, а дорослі-професіонали – лише тимчасово; молоді люди розуміють, що означає бути молодим, а дорослі “намагаються зрозуміти”, пригадуючи себе в такому віці; молоді люди спілкуються за допомогою специфічних вербальних (сленг) та невербальних засобів і тому не завжди сприймають форми спілкування дорослих. Серед слабких сторін цього методу можна виокремити спотворення інформації під час її передачі іншим, недостатній життєвий досвід підлітків, обмеженість знань підлітків з певних питань, які цікавлять однолітків.

     Метод „рівний-рівному” здебільшого розглядається  як навчання молодих людей - молодими, підлітків - підлітками. Молоді люди при цьому обмінюються інформацією, спростовують помилкові твердження, міфи щодо вживання психоактивних речовин. Проте цей метод не доцільно розглядати лише як передачу знань між однолітками. Він скоріше є одним із способів впливу на особистість з метою розвитку навичок прийняття самостійних рішень та уміння бути відповідальним за свої вчинки.

     Завдання  просвітницької роботи за методом „рівний-рівному” в загальноосвітній школі полягають  у створенні соціально-педагогічних умов, сприятливих для позитивних змін у знаннях, уміннях, навичках, вчинках, поведінці дітей, загалом у їх ставленні  до здорового способу життя; створенні організаційних умов для активної просвітницької роботи через надання повноважень самим неповнолітнім; виявленні в шкільному середовищі позитивних лідерів та їх навчанні [51, 115].

     У програмі „Сприяння просвітницькій роботі „рівний-рівному” серед молоді України щодо здорового способу життя” підготовка підлітків-інструкторів здійснюється з використанням кількох тематичних модулів тренінг-курсу для підлітків: модуль „Спілкуємось та діємо”; модуль „Твоє життя – твій вибір”;модуль „Знаємо та реалізуємо свої права” [52, 29].

     Зараз цей метод та означені модулі використовуються в соціально-педагогічній роботі психологами, соціальними педагогами в близько  шести тисячах загальноосвітніх закладах різного типу.

     Ще  одним прикладом формування здорового способу життя засобами методу „рівний-рівному” в загальноосвітніх закладах територіальної громади є проект Християнського дитячого фонду „Впровадження програм профілактики ВІЛ/СНІДу та пропаганди здорового способу життя на базі місцевих громад м.Луцька” (2003-2004 рр.). У рамках цього проекту була підготовлена група підлітків-інструкторів із числа лідерів загальноосвітніх шкіл міста, які вже кілька років поспіль проводять у школах тренінги для своїх ровесників за тренінг-курсом „Сходинки до здоров’я” [51].

     Визначимо, що ефективне функціонування профілактики залежить від низки чинників і, насамперед, від чіткого визначення причин, на усунення або нейтралізацію яких вона спрямована.

     Аналіз  соціально-педагогічних досліджень за даною проблематикою дозволяє нам у якості критеріїв оцінки ефективності первинної профілактики виділити: