Соціально-педагогічна діяльність з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх у загальноосвітній школі

(% тих, хто брав участь у заходах).

     Привертає увагу той факт, що досить велика кількість неповнолітніх не змогли висловити зміст профілактичних заходів, що може свідчити про формальне ставлення молоді до подібних заходів або про погану їхню організацію.

     Відомо, що профілактика вважається ефективною тільки тоді, коли вона впливає на свідомість і викликає зміни в поведінці  цільової групи. Одним із завдань  опитування було виявлення впливу на неповнолітніх профілактичних заходів, проведених протягом 2009-2010 років. Отримано, що 26 осіб (65%) респондентів визначило, що профілактика наркоманії на них вплинула;25 неповнолітніх (62,5%) також визначило вплив профілактичних заходів з пропаганди здорового способу життя. 6 неповнолітніх (15%) визначило відсутність впливу як з профілактики наркоманії так і з пропаганди здорового способу життя. Відповідь «Не знаю» на вплив заходів з профілактики наркоманії надало 8 осіб (20%), а з впливу профілактичних заходів з пропаганди здорового способу життя - 9 (22,5%) неповнолітніх. На рисунку це має такий вигляд.

     Рисунок 2.2. - Розподіл відповідей на запитання: “Чи вплинув цей захід на вашу думку, поведінку?”. 

     Відповідно  до отриманих даних можна зробити висновок про те, що первинна профілактика, проведена з учнями, має свої наслідки, тобто значна частина неповнолітніх змінює власну поведінку під її впливом. Проте, залишаються і такі діти, які не впевнені в тому, що захід змінив їхній напрям думки або поведінку. Крім того, існує частина неповнолітніх, яка не відчула будь-якого впливу профілактичних заходів.

     Аналіз  даних, дозволяє зробити висновок про те, що профілактична робота соціального педагога в загальноосвітній школі впливає певним чином на молодь і підлітків. Більш сприйнятливі до профілактичного впливу є дівчата.

     Однією  з найпоширеніших форм первинної  профілактики є наочна агітація. Оцінці ефективності даної форми було присвячено окремий блок дослідження. Аналізуючи поведінкову практику неповнолітніх стосовно роздаткових матеріалів із проблем наркоманії в молодіжному середовищі, слід зазначити, що 40% опитаних (16 осіб) узагалі ніколи не зустрічалися з такими. У першу чергу це свідчить про недостатньо налагоджену діяльність державних і громадських організацій, що повинні займатися інформаційно-профілактичною роботою за зазначеною проблематикою. Серйозних розходжень у результатах у залежності від статі або віку не виявлено.

     У цілому, ставлення неповнолітніх до інформаційних матеріалів із питань наркоманії позитивне. Тільки 20% респондентів (це склало 8 осіб), до чиїх рук вони потрапили, викинули їх, не проглянувши. Уважно читають тематичні буклети, брошури 30% опитаних (12 осіб), а передають їх для читання своїм знайомим – 30%. Ще 20% просто переказують зміст іншим людям.

     Зміну власної поведінки під впливом  отриманої інформації відзначили тільки 20%. Почали міркувати над проблемою наркоманії після одержання роздаткових матеріалів 30% респондентів. Найменшим є бажання задуматися над отриманими матеріалами в старшої вікової групи  неповнолітніх (16 років) – 1 опитуваний, у той час як серед підлітків (13-14 років) міркують над отриманими матеріалами про наркоманію – 10 осіб, що склало 50% цієї вікової категорії неповнолітніх. Зберігає отримані матеріали лише незначна кількість респондентів – 20% (8 осіб).

     Аналіз  результатів дослідження свідчить про те, що стосується інформаційних  матеріалів щодо проблеми здорового  способу життя, то ніколи не бачили таких матеріалів 40% опитаних. Уважно прочитали – 20%, дали прочитати друзям і знайомим – 10%.

     Про низьку ефективність таких матеріалів може говорити той факт, що тільки 10% респондентів почали замислюватися над проблемами здорового способу життя після прочитання, і лише 30% змінили свою поведінку під їхнім впливом. Слід зазначити, що чим вищим є рівень освіти, тим вищий рівень зацікавленості в подібних матеріалах.

     Підводячи підсумок, слід зазначити, що, у цілому, ефективність інформаційних матеріалів із питань профілактики наркоманії, пропаганди здорового способу життя молодь оцінює дуже низько. Значна частина респондентів (у межах 30-50%) ніколи не тримала в руках інформаційно-просвітницьких брошур і буклетів за даною проблематикою, що знову ж свідчить про недостатньо ефективну роботу суб'єктів первинної профілактики.

     Проте, на наш погляд, говорити про ефективне  функціонування системи профілактики наркотизму можна лише в тому випадку, якщо взаємодія налагоджена між  її низовими ланками. В якості таких  виступають індивіди, які безпосередньо, у процесі своєї фахової діяльності зіштовхуються з негативними наслідками наркотизму. До даної категорії можна віднести районних наркологів, наркологів стаціонарних відділень та представників громадських організацій.

     Для дослідження процесу взаємодії  між суб'єктами профілактики наркотизму нами було використано інтерв'ю. Це дозволило одержати інформацію, що залишилася б прихованою для традиційного соціологічного опитування. Наше дослідження було спрямовано на виявлення конкретних проблем, із якими зіштовхуються суб'єкти, а також бар'єрів, що перешкоджають їх ефективній спільній діяльності.

     У межах дослідження було проведено 14 інтерв'ю (загальна кількість учасників  – 14). З них:

     - 4 було проведено з лікарями-наркологами;

      - 4 було проведено з представниками громадських організацій міста, чия діяльність спрямована на реалізацію профілактичних заходів;

     - 4 інтерв'ю з учасниками «Школи молодих психіатрів і наркологів»;

     - 2 інтерв'ю з представниками громадських організацій м. Запоріжжя.

     План  інтерв'ю містив майже ідентичний перелік питань, що підлягали обговоренню:

1. Чи взаємодієте Ви в процесі своєї фахової діяльності з іншими державними і громадськими організаціями з питань профілактики наркоманії?
2. Якщо так, то з якими?
3. Які форми цієї взаємодії?
4. Наскільки вони ефективні?
5. Чи легко Вам погоджувати спільні заходи?
6. Як ви вважаєте, чи зацікавлені інші відомства в спільній роботі?
7. З якими основними труднощами Ви зіштовхуєтеся в процесі спільної роботи з іншими відомствами?
8. Що, на вашу думку, можна змінити, щоб зробити процес взаємодії більш ефективним?

     У ході реалізації цілі існує низка  проблем, що знижує ефективність процесу  профілактики. Була порушена проблема анонімності. Один з учасників повідомив, що проблема анонімності навіть не повинна обговорюватися. Навіть відомості про кількість наркоманів, які проходять анонімне лікування, не повинні розголошуватися, тому що мова йде про лікарську таємницю. Хворому говорять, що, по можливості, інформація не буде поширюватися, він довіряє, а лікарі повинні ці відомості передавати в міліцію. Анонімність повинна забезпечуватися однозначно. Міліція повинна вирішувати свої проблеми – поширення, збереження, збут наркотиків і так далі. Але проблему лікування, постановки на облік повинні вирішувати лікарі. На їх думку, вони повинні зберегти лікарську таємницю.

     В ході інтерв’ю було з’ясовано, що порушення  принципу анонімності призводить до того, що наркозалежні практично не звертаються до державних лікувальних  установ. Більшість наркологів відзначило, що до лікарні наркоманів доставляють або батьки, або працівники правоохоронних органів. Таким чином, наркоман потрапляє до лікарні тоді, коли захворювання вже сильно запущене і потрібно тривале комплексне лікування. Проте, тут виникає інша проблема – вкрай низьке фінансування наркологічних служб. У ході бесіди з наркологами були отримані такі відповіді щодо даної проблеми:

     - для лікування наркоманів, які стоять на офіційному обліку, держава виділяє 1 грн. 30 коп. на день на людину у запорізькому наркодиспансері;

     - існує така програма обміну, або “методонова програма”, на яку держава виділяє кошти, але вона розрахована на 30 чоловік і тільки на 3 місяці – це дуже незначна допомога;

     - наркоману майже нічим не можуть допомогти в лікувальному закладі. Немає грошей, немає засобів. А в самого наркомана грошей немає й тим більше;

     - держава витрачає на лікування цих людей копійки, й, у результаті, доки лікування не буде кваліфікованим, доступним, або не буде фінансуватися якоюсь іншою постановою, лікарі не в змозі надати потрібну допомогу.

     Крім  того, навіть у наркологічних службах, що фінансуються досить непогано, виникають серйозні проблеми з реабілітацією наркозалежних осіб. Як, приклад, наведемо висловлення учасника інтерв’ю, що вони, як медична служба, змушені визнати, що не справляються з реабілітацією наркоманів. З гострим періодом офіційна і напівофіційна медицина справляється непогано – може прибрати фізичну абстиненцію; зробити так, щоб людина не збожеволіла, не померла; прибрати фізичну тягу. Але, якщо це був досить важкий наркотик, стає зруйнованою вся система особистісних цінностей, вся орієнтація. Так, вони можуть її відновити психотерапевтичною службою, але, оскільки медична структура не має звичаю самоорганізовуватися, а потребує подачки коштів ззовні, то реабілітація одного наркомана обійдеться в 5-8 тисяч доларів (відрив від звичного кола спілкування, виїзд його хоча б на півроку до спеціалізованої клініки, робота кваліфікованого психотерапевта). Організаційно менше, ніж у цю суму, вкластися дуже важко.

     Подібне висловлення було отримано й у ході іншого інтерв’ю, що на сьогодні наркологічна служба, при наявності коштів, спроможна цілком усунути фізичну залежність від наркотиків. Вони можуть відновити організм людини практично до такого стану, яким він був до вживання наркотиків. Проте, спогади про переживання, викликані наркотичними речовинами, вони усунути не в змозі. Крім того, більшість наркоманів не має певного роду занять, чітких цілей у житті. Для їхнього повноцінного лікування потрібна комплексна психіатрична реабілітація, яка, на жаль, сьогодні цілком відсутня.

     Відповідно  до вимог Міністерства охорони здоров'я  людина, яка пройшла в наркологічній  установі курс лікування від наркоманії, вважається цілком видужалою, якщо протягом 5 років після виписки вона не починає знову вживати наркотики. Проте, унаслідок низького фінансування наркологічних служб, відсутності психіатричної реабілітації в ході лікування, кількість цілком видужалих наркоманів коливається в межах 2-3%. Інші ж із різними часовими інтервалами знову стають пацієнтами наркологічних закладів.

     Що  стосується такої форми взаємодії, як направлення правоохоронними  органами осіб, які зловживають наркотиками  на примусовий огляд і лікування, то тут дослідження також виявило  низку проблем. На примусове лікування  й огляд людина може бути направленою тільки за відповідною постановою правоохоронного органу, тобто в тому випадку, якщо нею було скоєне правопорушення, пов'язане зі вживанням наркотичних речовин, або якщо вона, знаходячись у стані наркотичного сп'яніння, може заподіяти шкоду собі або навколишнім. З одного боку, обов'язкова наявність відповідної постанови є забезпеченням прав і свобод людини. Але, з іншого боку, дане положення законодавства є серйозним бар'єром, що перешкоджає наркологам виявляти випадки раннього вживання молоддю наркотичних речовин. Керівник одного з наркологічних закладів сказав, що вони навіть не мають права брати участь у проведенні медичних оглядів у школах нарівні з іншими лікарями. Навіть якщо вони вважають, що підліток знаходиться в стані наркотичного сп'яніння, вони не мають права оглянути його. Для цього потрібно або його власну згоду, або згоду його батьків, або законних представників, або відповідну постанову правоохоронних органів. Це сильно перешкоджає своєчасному виявленню раннього вживання наркотиків підлітками. А коли вони потрапляють до них, то вже занадто пізно.

     Під «участю в спільних заходах», відповідно до даних дослідження, частіше усього розуміється спільна розробка і  реалізація державних програм різноманітного рівня (обласних, міських, районних), спрямованих на боротьбу з наркоманією. Вивчення думки наркологів із приводу даної форми взаємодії дозволяє нам виділити коло проблем, що знижують її ефективність. Так, практично всі учасники відзначили вкрай слабке фінансування подібних програм, а також їхній декларативний характер. Пролунали такі висловлення:

     - програми повинні мати практичну спрямованість, фінансове підкріплення, і повинні бути створені умови для виконання цих програм, а ті програми, що тільки на папері, вони ніякої ефективності не дадуть і не давали;