Соціально-педагогічна діяльність з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх у загальноосвітній школі

     Отже, адиктивна поведінка – це різновид девіантної поведінки, що виявляється в немедичному вживанні наркотичних речовин, що призводить до розвитку таких захворювань, як наркоманія і токсикоманія тощо, а також у цілому спектрі дій, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних речовин (купівля, продаж, виробництво і т.д.).  
 

      1.2. Сутність та види профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх 

     На  сьогодні відсутні соціологічні та соціально-педагогічні  роботи з теоретичного осмислення терміна "профілактика". Проте, його соціологічний  зміст, на наш погляд, уже цілком визначено. Так, Т.Парсонс підкреслює, що: «Кожна система має комплекс ненавмисних і здебільшого несвідомих механізмів, що протидіють девіантним тенденціям. Дуже узагальнено їх можна розділити на три класи:

      1. До першого класу відносять механізми, які схильні «придушувати в зародку» нав'язливі тенденції до розвитку девіантної мотивації, перед тим, як вони досягнуть стадії порочного кола.

      2. До другого класу відносять  механізми, що ізолюють переносників такої мотивації, щоб припинити їхній вплив на інших.

      3. До третього класу відносять механізми «повторного захисту», що спроможні, різною мірою, повертати назад процеси на стадії порочного кола» [32, 148].

     Хоча Т.Парсонс і не вживає термін «профілактика», проте, суть перерахованих вище механізмів явно відбиває властиві профілактиці  значення.

     Передумовами  виникнення профілактики адитивної поведінки неповнолітніх виступають негативні соціальні наслідки наркотизму, серед яких варто зазначити:

1. Епідеміологічне зростання  кількості осіб, хворих на наркоманію.
2. Епідеміологічне поширення випадків ВІЛ-інфекції та СНІДу, як наслідок вживання ін’єкційних наркотиків.
3. Постійний зріст кількості злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних речовин.
4. Відтік величезних коштів у сферу нелегального наркобізнесу.
5. Порушення відтворення робочої сили.
6. Негативний вплив на функціонування інституту сім’ї.
7. Відволікання інтелектуального потенціалу від суспільно корисної діяльності.

     Аналіз  соціально-педагогічної літератури з питань профілактики свідчить про те, що даний термін розроблявся в основному в межах медичних, юридичних та соціологічних наук. Різниця ж у визначеннях обумовлена розходженнями в об'єктах профілактичного впливу. Так, у медицині об'єктом профілактики виступають як різноманітного роду захворювання, так і умови, що сприяють їхньому поширенню. До цієї групи, на наш погляд, можна віднести такі визначення:

1. Словник сучасної російської літературної мови трактує профілактику як «сукупність заходів, що попереджують захворювання і спрямовані на створення здорових умов праці і побуту населення» [49, 153].
2. Велика медична енциклопедія визначає профілактику як «систему соціальних, гігієнічних і медичних заходів, спрямованих на забезпечення високого рівня здоров'я і попередження хвороб» [5, 250].
3. Відповідно до визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, «профілактика – це дії, спрямовані на зменшення можливості виникнення захворювання або порушення, на переривання або уповільнення прогресування захворювання, а також на зменшення непрацездатності» [14, 160].

     Сучасне поняття про профілактику, яке визначено О.В. Безпалько, включає систему комплексних державних, суспільних і медичних  заходів, що мають на меті усунення чинників, які шкідливо діють на здоров'я людей, а також забезпечення всебічного розвитку фізичних і духовних сил людини [6].

     На  думку А.А. Габіані, профілактика в широкому смислі означає «заходи щодо створення оптимальних умов, спрямованих на зміцнення здоров'я, підвищення трудової активності і довголіття людей, включаючи умови праці, відпочинку, житлово-побутові умови, розвиток фізичної культури» [9, 156].

     До  другої групи, на наше переконання, можна  віднести визначення профілактики, об'єктом  яких є різноманітного роду негативні  явища, такі як злочини, правопорушення. Дані визначення в основному властиві юридичним наукам. Так, відповідно до теорії кримінального права, цілями покарання, крім кари за здійснене діяння, є окрема і загальна превенція. Поняття "превенція" походить від англійського слова "prevention" і на російську мову перекладається як профілактика, попередження, запобігання. Наприклад, окрема превенція полягає у впливі покарання на засудженого з метою запобігання з його боку нових злочинів, а загальна превенція – це вплив покарання на інших осіб, які злочин не чинили, із метою утримання їх від учинення злочинів [5, 135].

     Багато  авторів використовують поняття  «соціальна профілактика», що, на нашу думку, є близьким за значенням поняттю  «загальне соціальне попередження». Соціальна профілактика має на меті виявлення, усунення і нейтралізацію  причин і умов, що викликають різноманітного роду негативні явища – злочини, інші правопорушення, пияцтво, алкоголізм, наркоманію і т.п. Вона являє собою систему соціально-економічних, суспільно-політичних, організаційних, правових і виховних заходів, що проводяться суспільством для того, щоб усунути зазначені причини, сприяти формуванню правомірної, високоморальної поведінки громадян. Мета соціальної профілактики – не допустити відхилення від соціальної норми, попередити його [15, 261].

     Автори  К.Є.Ігошев і В.І.Шмаров виділяють  особливу сферу соціальних відносин – сферу боротьби з антисуспільними явищами [19]. Ці відносини складаються з різноманітної державної і громадської діяльності, спрямованої проти тих матеріальних і духовних елементів соціального середовища, які сприяють зберіганню і пожвавленню антисуспільних явищ, формуванню особистості, котра порушує вимоги соціальних норм. Попереджувальна сутність цієї діяльності виражається в понятті соціальна профілактика антисуспільних явищ.

     Дане  поняття фіксує головні ознаки того, як, з якою метою, якими засобами, формами і методами суспільство впливає на негативні соціальні процеси та їхні наслідки, на духовний світ і поведінку індивідів. Воно охоплює, по-перше, практичну перетворювальну діяльність, спрямовану на попередження різноманітних порушень соціальних норм, причин і умов, що їх породжують, а по-друге, науково-теоретичну діяльність, що забезпечує, у кінцевому рахунку, потреби цього виду практики.

     Соціальна профілактика, як визначав Л.Е. Кесельман, це «комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психологічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі» [23, 35].

     В практиці соціально-педагогічної діяльності розрізняють первинну та вторинну профілактику, яка ґрунтується на виявленні та виправленні негативних факторів, що зумовлюють відхилення в поведінці, розвитку, а також в організації життєдіяльності дітей та молоді. Первинна спрямована на попередження відхилень, а вторинна на виявлення та корекцію

     Первинна  профілактика має здебільшого інформаційний характер, а вторинна - сприяє обмеженню поширення окремих явищ, що мають місце в соціальній групі або суспільстві.

     Отже, соціальна профілактика антисуспільних явищ як наукова категорія використовується для позначення соціально керованої діяльності суспільства, що забезпечує науково-теоретичну розробку і практичну реалізацію заходів, спрямованих на недопущення порушень вимог норм права, моралі і правил спільного проживання, а також усунення причин і умов, що породжують ці антисуспільні явища.

     Таким чином, більшість авторів основною метою профілактики вважають виявлення, усунення і нейтралізацію причин і умов, що викликають різноманітного роду негативні явища – захворювання, злочини, правопорушення, пияцтво, алкоголізм, наркоманію і т.п.

     Проте, проведений аналіз дозволяє нам зробити  висновок про те, що дана мета є вторинною. Головна мета повинна відповідати  на питання: навіщо і заради чого? Що відбудеться, якщо не виявляти, не усувати  і не нейтралізувати ці негативні  явища? Отримавши значне поширення в масштабах суспільства, вони становлять реальну загрозу для його нормального функціонування. Внаслідок цього, основною метою соціальної профілактики, на нашу думку, є зберігання і зміцнення нормального стану соціальної системи, що здійснюється за допомогою виявлення, усунення і нейтралізації причин і умов, що викликають різноманітного роду негативні явища, девіації.

     Отже  завдання соціально-педагогічної профілактики:

1. проведення системних та комплексних заходів з профілактики негативних явищ у суспільстві;
2. використання інноваційних форм соціальної роботи, які здатні ефективно впливати на ціннісні пріоритети підлітків та молоді;
3. формування позитивної мотивації вчинків, підвищення рівня інформованості молодих людей, їхніх батьків та найближчого оточення.

     Як  зазначала А.Й. Капська робота соціального педагога із неповнолітніми, що схильними до адиктивної поведінки, – це перш за все налагодження стосунків, спільна діяльність, постійна увага до особистості, контроль, аналіз свого ставлення до конкретного підлітка, особистісний, індивідуальний підхід [45].

     Соціальний  педагог повинен володіти науковими  педагогічними знаннями про засоби впливу на неповнолітніх, психологічним відчуттям, тактом, знанням етики, організаторськими здібностями, знати методи і стиль, індивідуально-особистісний підхід до важковиховуваних підлітків.

     А.Й. Капська зазначає, що характер загальних  закономірностей процесу соціально-педагогічної профілактики девіантних дітей виражають педагогічні принципи, які диктують стратегію використання різних форм, методів і засобів соціально-педагогічної роботи із неповнолітніми. Серед них:

     1. Принцип інтеграції – у процесі  стимулювання фактора саморегуляції  життєдіяльності індивіда реалізується  ідея єдності та взаємної оптимізації,  кожний крок у розвитку підлітка повинен бути опосередкованим навчанням, вихованням, які здійснюються відносно до природно-соціологічних і соціально-психологічних закономірностей розвитку особистості.

     2. Принцип системності – проектування  педагогічного процесу відбувається таким чином, що дає можливість своєчасно виявити потенційні конфлікти “збою” у розвитку педагогічних процесів.

     3. Принцип об'єктивної позиції у взаємодії з підлітками.

     4. Принцип активності – створення  розвиваючо-виховного середовища.

     5. Принцип стабільності – динамічності розвиваючо-виховного середовища сприяє створенню умов, що змінюють навколишнє середовище.

     6. Принцип позитивної емоційності  середовища [45].

     Використовуючи  детальну інформацію про адиктивну поведінку неповнолітніх , соціальний педагог може використовувати педагогічні технології (вмотивована діяльність, яка забезпечує ефективність, надійність результатів). Важливу роль відіграють педагогічні технології соціальної профілактики, які включають: передбачення результатів виховання; засоби діагностики, методи педагогічного впливу; критерії вибору методів.

     Педагогічні технології передбачають ситуації розвитку, саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації; пропонують групи методів виховання: переконання, заборону, вказівки, обмеження; бесіду, співбесіду; інтерактивні, комунікативні, ігрові та інші ситуації.

     Для створення профілактичних програм соціальному педагогові необхідно чітко знати принципи, по яких будується профілактична активність.

     Один  з принципів – принцип системності. Цей принцип припускає розробку і проведення програмних профілактичних заходів на основі системного аналізу соціальної ситуації в країні.

     Принцип стратегічної цілісності визначає єдину  стратегію профілактичної діяльності, що обумовлює основні стратегічні  напрямки і конкретні заходи й акції. Підхід до профілактики повинний бути стратегічно цілісним.

     Принцип багатоаспектності припускає сполучення різних аспектів профілактичної діяльності. Особистісний аспект припускає вплив, спрямований на позитивний розвиток ресурсів особистості. Поведінковий аспект припускає цілеспрямоване формування у дорослих міцних навичок і стратегій поведінки, що стрес-переборює. Просторово-централізований аспект припускає активне формування систем соціальної підтримки в рамках превентивного і реабілітаційного простору (тобто, системи соціальних інститутів, соціальних центрів, спрямованих на профілактичну і реабілітаційну активність). Ця система може бути організована в окремому районі, країні, і повинна носити організований характер.