Соціально-педагогічна діяльність з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх у загальноосвітній школі

     Фактори, що детермінують адиктивну поведінку:

     1. Неостаточність або відсутність позитивного емоційного контакту з батьками. У контексті зменшення чи анулювання дії цього фактора ефективними в діяльності соціального педагога-психолога можуть бути:

      - діагностика сім'ї і особливостей сімейного виховання;

      - робота, щодо подолання сімейних репресій та охорона прав дитини шляхом взаємодій зі службами у справах неповнолітніх, органами опіки і опікунства;

      - підвищення педагогічної культури та виховної активності батьків шляхом організації відповідних циклів лекцій та сімейних консультацій;

      - допомога в розв'язанні сімейних конфліктів "дитина-батьки" на основі випереджуючих консультацій, сімейної психотерапії, артотерапії, психодрами тощо.

     2. Індивідуально - типологічні особливості особистості (тип характеру, темпераменту, акцентуацій, патохарактерологічні особливості). Перш за все це стосується нестійкого типу акцентуацій, менше епілептоїдного, гіпертимного, істероїдного.

     Підлітки  нестійкого типу акцентуацій, як правило, уникають розумових та фізичних навантажень. Потяг до розваг та насолоди - гедоністична установка, що стає невід'ємною рисою характеру. Тому соціальне - прийнятні способи розваг не завжди можуть задовольняти таких підлітків. Це сприяє прояву потреб нових, незвичних, більш гострих переживань, задовольнити які здатна, як правило лише вулична група, де найчастіше відбувається знайомство підлітків з наркогенними речовинами.

     Для групи наркогенного "ризику" - осіб с певною схильністю до наркотизації характерними є такі індивідуально-типологічні  риси:

     - занижена стійкість до психічних перевантажень, стресів, слабка пристосованість до нових ситуацій, конфліктів, схильність до депресій;

     - вираженість тривожності, репресивності, невпевненості у собі, заниженої самооцінки;

     - імпульсивність, зокрема, з намаганням отримати задоволення з чітко вираженим гедоністичним спрямуванням, цікавість до забороненого "плоду";

     - психічна незрілість - інфантилізм, схильність до наслідування у поведінці, зокрема ЇЇ негативних проявів.

     Профілактична діяльність соціального педагога, як визначено А.Й. Капською, може спрямовуватись на:

     - діагностику індивідуально - типологічних особливостей особистості (типу акцентуації особистостей емоційно-вольової сфери, рівня самооцінки, рівня домагань);

     - виховання навичок самопізнання і самовиховання (індивідуальні консультації та психодіагностика, школа трьох "С"- самопізнання, самовдосконалення, самореалізація);

     - зняття стану психологічного дискомфорту, формування адекватної самооцінки (психологічна гімнастика, тренінг спілкування, сеанси релаксації, соціотренінгу, ігрової корекції поведінки);

     - допомогу у подоланні психічної кризи, нервово-психічної напруги;

     - оздоровлення внутрішнього світу особистості [45].

     3. Негативний соціально-психологічний статус у колективі. Статус підлітка у колективі істотно впливає на його самосвідомість і поведінку. Несприятливе становище учня у класному колективі є причиною того, що він передчасно залишає школу і потрапляє під негативний вплив неформальної групи з дйвіантною спрямованістю. За даними досліджень, 9/10 правопорушників, зареєстрованих в інспекціях у справах неповнолітніх, були у своїх класних колективах "ізольованими", майже усі були незадоволені своїм статусом, більшість з них ставились до однокласників вкрай негативно.

     Поліпшенню  соціального статусу особистостей у колективі в межах діяльності соціального педагога може сприяти:

     - діагностика психолого-педагогічних чинників, несформованності провідної діяльності;

     - діагностика сформованості провідної діяльності особистості, рівня її мотивації;

     - діагностика офіційного і неофіційного статусів особистості у колективі;

     - зміна положення особистості у колективі однолітків на основі позитивної характерологічної домінанти та відповідних сприятливих умов реабілітації і корекції (тренінг досягнень, мотивації, реконструкції провідної діяльності тощо).

     4. Недостатність переконливої, доступної інформації про наслідки наркотизації.

     Тут існує суперечлива ситуація: з одного боку, інформація про наслідки зловживання наркогенними речовинами активно поширюється через різноманітні джерела, з іншого - спостерігається поширення їх вживання. Отже, завданням соціального педагога є: продумати відповідно до віку дітей програму, профілактичні форми, донести до них відомості про згублені наслідки зловживань наркогенними речовинами; передати людині такі знання, які б формували у неї стійку позицію неприйняття наркотиків у будь-якому вигляді. Також здійснювати антинаркогенну пропаганду слід, обмежившись групами з відповідними рівнями наркогенної орієнтації.

     Існують такі вимоги, яким має відповідати  професійне використання інформації у  здійсненні антинаркогенної пропаганди:

     - оперативний збір інформації й особистісно - професійна оцінка та фахова інтерпретація;

     - методична адаптація інформацій на основі особистісної та психовікової диференціації;

     - ґрунтовний аналіз на основі використання широкого масиву емпіричних даних, теоретико-методологічного апарату;

     - оперативна діагностика готовності об'єкта профілактики до інформування (тип чутливості, рівень наркогенної орієнтації), індивідуальні та вікові особливості;

     - доцільно-емоційна насиченість та сугестивність інформації, рефлексивність інформування;

     - наукове обґрунтування та практична мотивація змістовно-методичного забезпечення інформування;

     - поліфункціональність інформування.

     5. Типові реакції поведінки.

     Такі  реакції можуть відігравати як роль умови, що підвищує інтерес підлітків  до наркогенних речовин, так і перешкоджати адиктивній поведінці.

     Реакція емансипації є наслідком намагань дитини звільнитися з-під опіки, керівництва, контролю, заступництва дорослих та ігнорування визначених дорослими  правил поведінки, моральних норм, цінностей.

     Якщо  певний розпорядок життя неповнолітніх різко змінюється повною свободою, спостерігається особлива форма поведінки - своєрідний симптомокомплекс "отруєння волею", що є особливо сприятливим у появі первинного пошуку наркотизму.

     Реакція групування з однолітками є найбільш істотною у визначенні поведінки підлітка. Це зумовлюється метою психологічного розвитку підлітка та визначається його прагненням мати відповідний статус серед однолітків. Щодо розвитку адекватної поведінки, то таке наркогенне "знайомство" у неповнолітніх часто відбувається у компаніях однолітків і тісно пов'язане з реакцією групування.

     Реакція захоплення є необхідною і характерною  особливістю неповнолітніх. Найбільше адекватній поведінці сприяє особливий вид "хобі" - інформативно - комунікативний. Він є характерним для осіб, що віддають свій вільний час пасивному, бездумному спілкуванню з однолітками, обміну незначущою

     Інформацією, що потребує ґрунтовної інтелектуальної  обробки. Саме це сприяє налагодженню контактів з асоціально-спрямованими групами однолітків, поведінка яких, як правило, характеризується різноманітними зловживаннями алкоголем та іншими токсичними речовинами.

     Реакція поведінки, що обумовлена формуючими сексуальними потягами, сприяє схильності до зловживань та націлює вибір токсичної речовини на основі спрямованої поінформованості неповнолітніх. Вона тісно пов'язана з реакцією групування з однолітками, тому що саме однолітки виступають у ролі хибного джерела інформування.

     Реакція опозицій може бути викликана надмірними вимогами до дитині, непосильними до неї навантаженнями, найчастіше пов'язаними з навчанням. Іноді така реакція поведінки є наслідком зменшення звичайної уваги зі сторони рідних. Діапазон її виявлення - від прогулів у школі і втеч з дому до скоєння кримінальних вчинків і спроб самогубства. Основний мотив - бажання підлітка звільнитися від певних труднощів або привернути до себе увагу, навіть спекулюючи алкоголізацією чи видаючи себе за наркомана.

     Реакція імітацій виявляється у наслідуванні підлітком поведінки іншої особи  чи образу. Прикладами для наслідування є, як правило, найбільш авторитетні особи серед товаришів або кумири молодіжної моди. Модель для наслідування обирається підлітком не самостійно, а диктується компанією чи референтною групою. До серйозних порушень поведінки, в тому числі і до адиктивної поведінки, реакція імітації може призвести у тому випадку, коли для наслідування підлітком обирається негативний герой.

     Реакція компенсації проявляється у тому, що власні негаразди в одній галузі підліток намагається компенсувати успіхами в іншій, де йому вдається завоювати авторитет однолітків. Така реакція поведінки може привести підлітка і в групу з асоціальними тенденціями, зокрема, генними.

     6. Негативна молодіжна субкультура - є сплетінням контркультурних утворень негативних традицій сімейно-побутового середовища, злочинного світу, ціннісних установок зарубіжної масової культури і молодіжних течій.

     Тому  соціальному педагогові доцільно знати, враховувати і використовувати у профілактичній роботі інформацію про існування відповідних молодіжних угрупувань з наркогенною спрямованістю молодіжної субкультури: "панки", "хіпі", "металісти", "попери", "брейкери", "рокери", "неонацисти", "фанати".

     7. Стрес та інформаційні перевантаження.

     Стресові  стани у людини розвиваються у  відповідь на різноманітні екстремальні впливи-стресори.

     Саме  у підлітковий період, коли людина переживає кризу перебудови особистості, формування власного "я", найбільш характерним для підлітка є пошук сенсу життя, місця у суспільстві, спроби знайти нові стереотипні поведінки. У цей період особливо небезпечним є знайомство підлітка з наркотиками. Адже здатність наркотичних речовин послаблювати нервові напруження, відволікати від роздумів про реальність, невирішеність проблеми, може міцно привернути підлітка до наркотизації як до найбільш ефективного способу "подолання " труднощів.

     Незнанням і нерозумінням підлітком своїх  сил і можливостей, підступністю власних навичок самоаналізу пояснюється його неспроможність критично ставитись до себе у складних непередбачуваних ситуаціях. Саме це і є основою психологічного механізму насильницької, агресивної та злочинницької поведінки деяких неповнолітніх.

     Формуванню  позитивної життєстійкості особистості  найбільш ефективно могла б сприяти розробка і впровадження різноманітних інтегрованих навчально-виховних курсів і програм: "Основи психічного виховання навичок безпечної поведінки" (стосовно до наркотиків і алкоголю), "Рости здоровим, берегти себе", "Культура поведінки", "Культура життєвого самовизначення", "Психічне здоров'я", "Фізичне здоров'я", "Спілкування", "Людина і світ" та ін. [51].

     8. Незайнятість, відсутність стійких пізнавальних інтересів особистості. Відсутність стійких інтересів, незайнятість, бездіяльність особистості можуть спонукати до безглуздого відпочинку, нудьги та викликати у людини серйозні відхилення у соціальній поведінці, хиби в її установках, психічний розлад. За даними досліджень, відсутність стійких інтересів фіксувалась у 97,2% хворих гашишизмом, 66% - опіоманією, 80% - полінаркоманією [51].

     Результати  опитування молодих людей віком від 15 до 25 років, які мають досвід адиктивної поведінки, засвідчують, що 50% респондентів не цікавляться навіть музикою, не спілкуються з друзями, 9 з 10 - не відвідують дискотек. Тобто, констатується ситуація відмирання усіх нормальних, природних потреб віку [51].

     Бездіяльність , незайнятість, відсутність стійких  пізнавальних інтересів є тією умовою, що виконує роль першопоштовху у появі бажання підлітка заповнити наявну порожнечу чимось незвичайним.