Загальні та специфічні проблеми країн ЄС

ЄС після розширення:

• 450 мільйонів чоловік і 27 % світового ВВП;
• близько 18 % світової торгівлі товарами і 24 % торгівлі послугами;
• джерело 46 % прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в світі. ЄС приваблює 21 % ПІІ.

Розширений ЄС залишиться відкритим торговим партнером. Дана таблиця показує, що на імпорт і експорт припадає понад 25% ВВП ЄС. Ця ситуація збережеться і після нових вступів. Тут не тільки наше бажання бути відкритими світової торгівлі – нам це життєво необхідно, необхідно набагато більшою мірою, ніж двох інших основних світових економік – США і Японії. Це відноситься і до Росії – навіть більшою мірою, ніж до ЄС.

В рамках процесу розширення і реалізації угод Європи нові країни-члени вже якийсь час працювали в напрямку повного застосування відповідних правил ЄС у цих областях. Таким чином, це не процес, який почнеться лише з моменту розширення: це має бути поступовий, досить гладкий перехід.

З питання транзитних і транспортних тарифів, російські експортери стурбовані, що після розширення їх витрати на транзит товарів через територію нових країн-членів зростуть.

Після розширення положення УПС будуть поширюватися на нові країни-члени. Це означає свободу транзиту без митних зборів або будь-яких інших транзитних платежів, тобто товари, що проходять митне очищення при в'їзді в ЄС і вільно звертаються на всій його території без додаткових транзитних або інших платежів.

Єдині витрати після митного очищення в ЄС будуть комерційні та пропорційні витрати, як, наприклад, за зберігання, і т. п.

На цьому тлі економіка країн Євросоюзу за багатьма показниками сьогодні виглядає набагато привабливіше американської. Тим не менш Європа поки не в змозі скористатися слабкістю США для зміцнення власних позицій. Європейці зайняті в основному внутрішніми проблемами. Єврочиновники і економісти занепокоєні імміграційною політикою, енергетичною безпекою і лібералізацією ринків. Економіка зони євро – досі багато в чому політичний процес. Сумнівний «острів стабільності»

Економіка єврозони, яку часто називають глобальним конкурентом Сполучених Штатів, ніяких вигод з ситуації поки отримати не може. У неї зараз інші пріоритети. «Основне завдання, яке належить вирішити країнам єврозони, – це проблеми інтеграції, а не лідерство за економічними показниками. Поки не вирішені проблеми уніфікації законодавства, створення єдиного ринку праці, єдиної системи соцзабезпечення, не буде і єдиної економіки, - впевнений аналітик EIU Робін Б'ю. - Курс євро, про який сьогодні так багато говорять, поки тримається не на економіці, а на політичній волі».

Поступове зміцнення євровалюти, на думку аналітика EIU, нічого особливого не означає, оскільки не євро дорожчає, а долар дешевшає по відношенню до британського фунта, швейцарського франка, ієни і євро. От якщо євро буде дорожчати по відношенню до фунта і швейцарського франка, тоді це стане вірним сигналом.

Дійсно, зміцнення євро насправді не підкріплене економічними показниками.

Тим не менш, більш вагомих аргументів на користь того, що економіка Європи в майбутньому стане потужним мотором світової економіки, поки немає. «Коли хтось стверджує, що економіка єврозони краще, ніж економіка США, то однозначно це можна говорити лише в тому сенсі, що у європейців менше рівень боргу домогосподарств і не було фондового міхура. Інші порівняння некоректні», – говорить той же Чарльз Дженкінс. Головна проблема – відсутність по-справжньому єдиного ринку.

У зоні євро політики ще далекі від остаточних домовленостей по ряду важливих питань: йдуть запеклі суперечки з приводу доступу на національні ринки, податків, трудового законодавства і т. д. Деякі країни ЄС вже заявили про неможливість і далі виконувати вимоги, які були розроблені для бажаючих вступити в зону євро (наприклад, Португалія).

Найближчі два-три роки і США, і Європа будуть зайняті пошуком оптимальної моделі економічного розвитку, що забезпечує довготривалий та стабільний ріст. Адже, наприклад, зниження податків у США і ослаблення долара – це скоріше тимчасові, допоміжні заходи, які досить швидко себе вичерпають. Поки з можливих сценаріїв для Америки вимальовується лише один.

Як перевіреного рецепту «розгону» економіки, судячи з усього, буде використаний державне оборонне замовлення, який не раз допомагав США в минулому. Більше того, держава, можливо, взагалі посилить свій вплив на економіку. Глава ФРС Алан Грінспен, наприклад, вже настійно порекомендував великим американським компаніям, які грають в економіці США ключову роль, нарощувати капітальні витрати для стимулювання економічного зростання.

Для зони євро проблема вирішується простіше. Головний пріоритет – це внутрішня економічна політика, яка поки що відсутня. «Розвиток єврозони в найближчі роки буде будуватися на внутрішньому попиті, – говорить Чарльз Дженкінс з ЄС. – Зростання економіки буде можливий просто за рахунок активізації попиту на товари і послуги в Європі, хоча б шляхом більш агресивного кредитування. Крім того, в майбутньому єдина транспортна система і енергоринок або хоча б єдині правила роботи в різних секторах національних ринків дадуть так звану економію за рахунок масштабів».

Темпи економічного росту країн Європейського союзу знижуються внаслідок високих цін на нафту та зростання вартості запозичень як для корпоративних, так і для індивідуальних позичальників. Про це свідчать опубліковані останнім часом статистичні дані. Згідно з цими даними, в Німеччині, країні з найбільшою економікою в Євросоюзі, триває зниження обсягів роздрібних продажів.

В країні спостерігається також впевнене зниження рівнів споживчої довіри і довіри до бізнесу. Від лідера Євросоюзу не відстає і країна з другою за величиною економікою - Франція, в якій обсяги роздрібних продажів також впевнено знижуються кілька місяців поспіль. А в Італії, займає в Євросоюзі третє місце за розміром економіки, негатив уже перейшов у реальну площину: там відзначено уповільнення темпів економічного зростання до нульової позначки.

Опубліковані дані змусили інвесторів переглянути свої прогнози щодо прийдешнього до кінця поточного року чергового підвищення процентних ставок Європейського Центробанку. Зменшенню побоювань щодо цього сприяло і те, що, згідно з новим прогнозом німецького уряду, в наступному році темпи економічного зростання як у самій Німеччині, так і у всьому Євросоюзі помітно знизяться.

Місце Європейського Союзу і його економічний потенціал у світовій економіці визначається новими умовами конкуренції, що припускають постійне формування й удосконалення науково-технічного потенціалу й трудових ресурсів, адекватних вимогам інформаційного суспільства, розвиток спроможності господарюючих суб'єктів до модернізації виробництва, безперервне перетворення наукових знань в інноваційні продукти, реалізовані на ринку. Із цією метою наднаціональні органи управління ЄС і національні уряди формують правові, організаційні й економічні умови й механізми для створення інформаційних систем, проводять активну освітню, науково-технічну й інноваційну політику.

У стратегії розвитку країн ЄС, прийнятої в Лісабоні у 2000 р., було поставлено завдання побудови до 2010 р. у Європі найдинамічнішої й конкурентоспроможної економіки, заснованої на знаннях.

Економічний потенціал ЄС-27 забезпечив зростання економіки Європейського Союзу завдяки трьом групам факторів – праця, капітал і залишкові фактори. Відзначено зростання ролі залишкових факторів, які в сучасних моделях економічного росту оцінюються за допомогою освітнього рівня працівників, інвестицій в освіту, накопичення знань і науково-технічного досвіду, що є складовими інтелектуального потенціалу.

Нові країни-члени ЕС (NMS-10), на сучасному етапі економічного розвитку мають найважливіші фактори стійкого економічного росту: якісна робоча сила, здатна створювати й застосовувати нові знання; розвиток науки й техніки; формування інноваційного сектору, розвиток сектору послуг.

Таким чином, ЄС сьогодні – це наймогутніше об'єднання країн, що має важливе значення для економічного розвитку Європейського регіону. Економічний потенціал ЄС характеризується високим рівнем розвитку продуктивних сил, динамічністю й пропорційністю росту економіки, що підвищується ефективністю виробництва, його комплексною механізацією й автоматизацією, ростом кваліфікації кадрів, перевагою третинного сектора в галузевій структурі економіки ЄС.

2 ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ЄС

З моменту створення ЄС на території всіх держав-членів був створений єдиний ринок. На даний момент єдину валюту використовують 17 держав Союзу, утворюючи єврозону. Союз, якщо розглядати його як єдину економіку, виробив в 2009 році валовий внутрішній продукт в об'ємі 14,79 трильйонів міжнародних доларів в розрахунку попарітету купівельної спроможності (16,45 трлн $ по номінальному значенню), що складає більше 21 % світового обсягу виробництва. Це ставить економіку Союзу на перше місце в світі по номінальному значенню ВВП і друге – за об'ємом ВВП по ППС. Крім того, Союз – найбільший експортер і найбільший імпортер товарів і послуг, а також найважливіший торгівельний партнер декількох крупних країн, таких як, наприклад, Китай і Індія.

Головний офіс 161-ої з п'ятисот найбільших по виручці світових компаній (по рейтингу Fortune Global 500 в 2010-м-коді) знаходиться в ЄС.

Рівень безробіття в квітні 2010-го складав 9,7 %, тоді як рівень інвестицій складав 18,4 % від ВВП, інфляція – 1,5 %, дефіцит державного бюджету – -0,2 %. Рівень доходу на душу населення варіюється від держави до держави і знаходиться в діапазоні від 7 до 78 тис. дол.

У СОТ економіка ЄС представлена як єдина організація. Розвиток між країнами-учасниками спільного ринку (згодом перєїменованнного в єдиний ринок), а також створення митного союзу були двома з основних цілей створення Європейського економічного співтовариства. При цьому, якщо митний союз має на увазі заборону будь-яких мит в торгівельних стосунках між державами-членами і формування загального митного тарифу по відношенню до третіх країн, то спільний ринок поширює ці принципи і на інші перешкоди конкуренції і взаємодії економік країн союзу, гарантуючи так звані чотири свободи: свободу руху товарів, свободу руху осіб, свободу руху послуг і свободу руху капіталу.

Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія і Швейцарія входять в спільний ринок, але не в митний союз.

Свобода руху капіталу має на увазі не лише можливість безперешкодних платежів і переведень через кордони, але і покупку нерухомості, акцій компаній і інвестування між країнами. До ухвалення рішення про формування економічного і валютного союзу розвиток положень про свободу капіталу йшов повільно. По прийняттю Маастріхтського договору Європейський суд почав прискорено формувати рішення відносно свободи, що раніше нехтувалось. Свобода переміщення капіталу діє також і на стосунки між країнами – учасниками ЄС і третіми країнами.

Свобода руху осіб означає, що громадянин Євросоюзу може безперешкодно переміщатися між країнами союзу в цілях мешкання (у тому числі і по виходу на пенсію), роботи і навчання. Забезпечення цих можливостей включає спрощення формальностей при переїзді і взаємне визнання професійних кваліфікацій.

Свобода руху послуг і свобода установи дозволяє особам, що займаються самостійною економічною діяльністю, вільно переміщатися між країнами союзу і займатися цією діяльністю на постійній або на тимчасовій основі. Не дивлячись на те, що послуги представляють 70 % ВВП і робочих місць в більшості держав-членів, законодавство відносно цієї свободи не настільки розвинене, як в області інших встановлюваних свобод. Цей пропуск був недавно заповнений прийняттям директиви про послуги на внутрішньому ринку з метою зняття обмежень між країнами по наданню послуг.

Євросоюз розробляє і контролює виконання антимонопольного законодавства для забезпечення на внутрішньому ринку вільної конкуренції. Комісія, будучи регулюючим органом в питаннях конкуренції, відповідає за антимонопольні питання, контроль злиття і поглинання підприємств, розділення картелів, підтримку економічного лібералізму і контроль за наданням державної допомоги.

Принципи, регулюючі валютний союз, були закладені вже в Римському договорі 1957 років, а офіційною метою валютний союз став в 1969 році на саміті в Гаазі. Проте лише з прийняттям Маастріхтського договору в 1993 році країни союзу були юридично зобов'язані створити валютний союз не пізніше за 1 січень 1999 року. Цього дня євро був представлений світовим фінансовим ринкам як розрахункова валюта одинадцятьма з п'ятнадцяти на той момент країн союзу, а 1 січня 2002 року були введені в готівковий обіг банкноти і монети в дванадцяти країнах, що входять до цього моменту в єврозону. Євро замінив європейську валютну одиницю (ЕКЮ), яка використовувалася в європейській валютній системі з 1979 по 1998 роки, в співвідношенні 1:1. На даний момент в єврозону входять 17 країн.

Всі інші країни, окрім Швеції і Великобританії, юридично зобов'язані приєднатися до євро, коли відповідатимуть критеріям, необхідним для вступу до єврозони, проте лише декілька країн встановили дату для планованого приєднання. Швеція, хоча і зобов'язана вступити в єврозону, використовує правову лазівку, що дозволяє їй не відповідати маастріхтським критеріям і не працювати у напрямі усунення виявлених невідповідностей.

Євро призначений допомогти в побудові спільного ринку шляхом спрощення туризму і торгівлі; усунення проблем, пов'язаних з обмінними курсами; забезпечення прозорості і стабільності цін, а також низької процентної ставки; створення єдиного ринку фінансів; надання країнам валюти, яка використовується в міжнародному масштабі і захищеною від потрясінь великим об'ємом звороту усередині єврозони.

Керуючий банк єврозони, Європейський центральний банк, визначає грошово-кредитну політику вхідних в неї країн з метою підтримки цінової стабільності. Він є центром Європейської системи центральних банків, яка об'єднує всі національні центральні банки країн Євросоюзу і контрольований Радою керівників, що складається з президента ЕЦБ, який призначається Європейською радою, віце-президента ЕЦБ і керівників національними центральними банками держав – членів ЄС.