Процес глобалізації міжнародних економічних відносин

МІНСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

Кафедра міжнародної економіки та менеджменту  ЗЕД 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

ПРОЦЕС  ГЛОБАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ  ВІДНОСИН 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Керівник, к.е.н., доцент     Вовк В.А. 
 

Студентка 2 курсу 2 групи 

Факультету МЕВ

Напрям підготовки

„Міжнародна економіка”     Караптан К.О. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків, 2009 

ЗМІСТ 
 

ВСТУП         3

1. СУТНІСТЬ  І ПРИЧИНИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ   5

             1.1. Визначення глобалізації     5

             1.2. Сутність глобалізації      7

             1.3. Історія розвитку глобалізацій  них процесів  12

             1.4. Основні чинники глобалізації    18

             2. ПРОЯВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ  21

             2.1.Прямі іноземні інвестиції, міжнаціональні

                   об’єднання і поглинення     21

             2.2. Етапи інтернаціоналізації підприємницької    

                    діяльності        25

             2.3. Індекс глобалізації      29

             2.4. Інститути Управління глобалізацією   31

             3. НАСЛІДКИ І ПРОГНОЗИ  ПРОЦЕСУ

                 ГЛОБАЛІЗАЦІЇ       36

             3.1. Наслідки глобалізації      36

             3.2. Прогнози тенденцій розвитку

                    глобалізацій них процесів     38

            ВИСНОВКИ        40

             СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    42

             ДОДАТОК А         44

             ДОДАТОК Б        45 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Останніми десятиліттями тема глобалізаційних  процесів у світовій економіці стала  майже тотожною до процесу розвитку економічної системи постіндустріального світу. Динамічні інтеграційні чинники все тісніше пов’язують світове суспільство, тому модерний світ, який відчуває на собі наслідки глобалізації, не може бути байдужим до проблеми дослідження цього питання. Ставлення до глобалізаційного процесу неоднозначне. Такий стан речей пояснюється багатовекторністю динамічного процесу розгортання глобалізації, в якому виникають досить розбіжні думки і концепції з приводу визначення причин і прогнозування можливих наслідків даного явища.

     Глобалізація має своїх прихильників і критиків. Одні дослідники вбачають її наслідком прискорення економічного прогресу, ліквідацію глибокого соціально-економічного розриву між країнами Півночі та Півдня (між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються), критики ж пророкують крах глобалізованої світової економічної системи. Її феномен, який викликає фундаментальні зміни в кожному суспільстві, може також оцінюватися дуже негативно через знищення традиційних цінностей життя і реальну загрозу національній економічній незалежності та соціально-культурній автентичності. Нав’язування потужної ідеології глобалізації через засоби масової інформації, політико-економічні структури  спрямоване на створення беззаперечної ілюзії високої перспективи і неминучості глобалізаційних процесів, проте скористатися їх плодами може обмежена кількість країн, в яких зосереджені основні важелі управління фінансовими і торговими операціями світового масштабу.

     Безумовно, глобалізація стала важливою характеристикою сучасної світової системи, однією з найбільш впливових сил, яка визначає хід розвитку людства. Згідно з основною точкою зору на глобалізацію, усі світові процеси в суспільстві (економічні, політичні, юридичні, соціальні и т. ін.) не можна розглядати як окремий процес, оскільки вони характеризується посиленням взаємозалежності й взаємовпливу різних сфер суспільного життя і діяльності в області міжнародних відносин.

     Глобалізація  зачіпляє практично всі сфери суспільного життя, включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку, спосіб життя, а також умови існування людства. Метою даної роботи є висвітлення основних положень економічного плану глобалізаційних процесів у світі як на макрорівні (тобто процесу світового, загальнодержавного), так і на мікрорівні (зовнішньоекономічна орієнтація суб’єктів господарювання), а також прогнозування наслідків таких процесів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ 1

    СУТНІСТЬ  І ПРИЧИНИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 

    1.1. Визначення глобалізації 

    У науковій літературі існують різні тлумачення змісту поняття „глобалізація”, що певним чином пояснюється різницею у підходах до їх дослідження.

    Термін "глобалізація" увійшов до наукового та політичного обігу з 70-х років минулого століття. Вперше його використав американський соціолог Дж. Маклін у 1981 році. Цим терміном він позначав період, який настав після ресурсної кризи 1970-х років.

    Розгорнуто це визначення розглянув його колега Р. Робертсон. У 1983 році він включив його до назви однієї зі своїх статей, у 1985 р. надав своє пояснення цій категорії, а у 1992 році вийшла його книга "Глобалізація". Слід зазначити, що визначення глобалізації за Р. Робертсоном є найбільш вживаним. Воно полягає у наступному: "Глобалізація – це серія емпірично фіксованих вимірів, різнорідних, але об'єднаних логікою перетворення світу на єдине ціле".

    Термін  набув іншої інтерпретації у  статті Т. Левитта „Глобальний ринок”, яка вийшла у 1983 році в журналі  „Harvard Business Review”. Він визначив глобалізацію як феномен злиття ринків окремих  продуктів, вироблених крупними багатонаціональними корпораціями [6,c.5]. На початку 80-х років XX ст., дані визначення відображали досягнуту тоді міру концентрації світового виробництва.

    За  визначенням американського професора  М. Інтриллігейтора, глобалізація означає "значне розширення світової торгівлі й усіх видів обміну в міжнародній економіці при явній тенденції до більшої відкритості, інтегрованості й відсутності кордонів” [8,c.129].

    Не  менш відомий польський професор Г.Колодко дає таке визначення: "Глобалізація - це історичний процес лібералізації та інтеграції ринків товарів, капіталів і праці у єдиний світовий ринок, які раніше функціонували більшою мірою ізольовано " [9,c.140].

    Є. Кочетов розглядає її як "процес відтворювальної трансформації  національних економік і їх господарюючих структур, капіталу, цінних паперів, товарів, послуг, робочої сили, при якій світова економіка розглядається не просто як сума (сукупність) національних економік, фінансових, валютних, правових, інформаційних систем, а як цілісна, єдина геоекономічна (геофінансова) популяція (простір), що функціонує за своїми законами" [10,с.497].

    За  визначенням Організації об'єднаних  націй (ООН) глобалізація – це спільний термін, який позначає складний комплекс транскордонних взаємодій між фізичними  особами, підприємствами, інститутами й ринками, який проявляється в поширенні потоків товарів, технологій і фінансових коштів, в неухильному зростанні й посиленні впливу міжнародних інститутів цивільного суспільства, в глобальній діяльності ТНК, в значному розширенні масштабів транскордонних комунікаційних й інформаційних обмінів, насамперед через мережу Інтернет, в транскордонному перенесенні хвороб і екологічних наслідків, а також у все більшій інтернаціоналізації певних типів злочинної діяльності [21].

     Узагальнимо дані визначення одним: глобалізація – це процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації. Основним наслідком цього є світовий поділ праці, міграція капіталу, людських і виробничих ресурсів в масштабах усієї планети, стандартизація законодавства, економічних і технологічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства . 

     1.2. Сутність глобалізації 

     З метою з’ясування сутності глобалізації, необхідно розглянути

     основні точки зору вчених на це явище.

     Виділимо  деякі основні напрямки існуючих концепцій і визначень, зокрема:

1. Глобалізація не є принципово новим явищем, вона є продовженням капіталістичного розвитку, який має інтернаціональний характер. Економічні суб’єкти, прагнучи максимізувати прибутки, вимушені розширювати сфери господарювання, долаючи культурні та державні кордони. Цьому сприяють нові покоління засобів транспорту і зв’язку, їх уніфікація, яка забезпечує швидке розповсюдження товарів та послуг, ресурсів та інформації, яка є чи не найважливішим чинником соціально-економічного розвитку. Ключові технології глобальної ери пов’язані з комунікаційними системами, з так званими артеріями світового інформаційного простору.

     Має місце господарча система, в якій економічний та соціальний розвиток більшої частини населення зумовлений прогресом постіндустріального  світу та його здатністю впливати на процеси в інших регіонах планети. Національні держави залишаються  регуляторами національних економік, а глобалізація створює нову ідеальну модель світової економіки на основі діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК).

     В даному контексті глобалізація витупає  як реструктуризація та якісний розвиток міжнародного простору. Таку точку зору відстоюють такі вчені як Ю. Яковець, І. Валлерстайн. Стверджуючи, що глобалізація – це не нове явище, а розвиток закладених у минулому тенденцій капіталістичного світу [13,c.179].  

2. Друга точка зору протилежна першій. Національні держави, економічний націоналізм яких відійшов у минуле, втрачають роль на світовій арені, їх заміняють потужні транснаціональні корпорації та міжурядові організації (МУО), які об’єднують до трьох і більше націй за найрізноманітнішими напрямками - від Світової метеорологічної організації до Міжнародного агентства з атомної енергії, до їх числа входить ОПЕК. Сьогодні такі організації стають необхідними для координації роботи транспорту, систем комунікації й патентування, а також безлічі інших напрямків діяльності. Спостерігається ріст Транснаціональних асоціацій. Напрямок діяльності таких груп може бути різноманітним – від об’єднання для дослідження Світового океану  до науки, від садівництва до допомоги потерпілим від стихійних лиха. Помітним є також розвиток релігійних, культурних і етнічних рухів, що переходять національні кордони, зливаються один з одним. Наприклад, рух проти використання ядерної енергії, і демонстрації його учасників охоплюють одночасно кілька країн, виникнення транснаціональних політичних партій (наприклад, християнські демократи й соціалісти говорять про злиття в "европартії", і цьому процесу сприяє утворення Європейського парламенту).

     Через МУО держави-нації намагаються  вирішувати проблеми, що за рівнем переважають  національні, у той же час зберігаючи максимальний контроль на національному рівні. Однак поступово підсилюється вплив міжурядових організацій, що ухвалюють або накладають обмеження на угоди державного масштабу. Усі ці явища - ріст транснаціональних корпорацій, спалах чисельності міжнаціональних асоціацій і створення МУО - діють в напрямку обмеження ролі держави-нації як вищого політико-правового інституту влади національної держави. Таку точки зору відстоюють А. Неклесса, Е. Тоффлер, Х. Шрадер, З. Бауман.

     Одним з яскравих прикладів переходу влади на транснаціональний рівень є створення європейськими країнами Спільного ринку [16]. За твердженням Е. Тоффлера, має місце глобальна транснаціональна мережа (або Т-Мережа), що швидко розширюється. Вплив ТНК у системі Т-Мережі на країни третього світу необмежений. Нерівноправне співробітництво з країнами, що розвиваються і ТНК призводить до перетворення національних держав на підконтрольну власним економічним інтересам область.  Ця точка зору достатньо обґрунтована , бо під контролем ТНК опинилось близько половини світового промислового виробництва і більше половини міжнародної торгівлі. За оцінками ЮНКТАД річний об’єм торгівлі ТНК за 2006 рік становила близько 31 млрд. дол [19].