Процес глобалізації міжнародних економічних відносин

     3. Глобалізація – це беcпрецедентне явище світової економіки, в процесі якого національна держава не втрачає своєї значущості, а частково делегує частину повноважень на наднаціональний рівень  на користь міжнародних організацій типу ООН, СОТ і т.п. прихильники цього блоку розглядають явище глобалізації як природний інтеграційний процес. Представник даної течії О. Уткін.

     4. Глобалізація буде впливати на  всі сфери людської діяльності. Економічна і політична залежність  між крупними країнами настільки  сильна, що виключенні будь-які  конфлікти між ними. Цієї точки  зору дотримуються експерти Всесвітнього банку. За відповідним визначенням, глобалізація – це прогресуюча інтеграція суспільств й економічних систем всього світу – це комплексний процес, який охоплює більшість аспектів життя людини і суспільства [14,c.70]. Прихильники даної теорії стверджують, що глобалізація не є новим процесом, сучасний її етап – це вже третя її хвиля.

     Всесвітній  банк виділяє  такі причини глобалізації:

• Розвиток комунікаційних і транспортних технологій. В першу чергу - це інформаційна революція, яка призвела до загальносвітового розповсюдження інформаційних технологій, за допомогою яких можна впливати на суспільну свідомість. Без формування свідомості неможливо досягти успіху навіть у традиційних сферах людської діяльності. У сучасному глобалізованому суспільстві розвиток індивіда без застосування таких технологій неможливий.
• Вибір крупних країн, що розвиваються на користь збільшення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) (табл. 1.1.). За допомогою ПІІ фірми розміщують своє виробництво за кордоном. Сучасна мережа організації транснаціональної діяльності  базується на перенесенні виробництв в ті периферійні області, які готові виробляти якісніше,  швидше і дешевше за інші.

Таблиця 1.1.

Зміни в  національних режимах регулювання, 1991-2004 рр. [1,c.94] 

Транснаціональний капітал не контролюється національними  державами і переміщується до найбільш прибуткових ринків. Тому має місце інтенсивне суперництво країн у сфері залучення мобільних факторів виробництва. Цей процес має назву – конкуренція юрисдикцій. Національні держави пропонують приватному бізнесу різноманітні варіанти інституційної організації економіки [6,c.7].

• Віртуалізація фінансових операцій. Наслідком лібералізації світової торгівлі, загальної комп’ютеризації, технологічного прогресу в області науково-дослідницьких і конструкторських робіт стало збільшення об’єму  трансакцій, збільшення мобільності капіталу і зменшення трансакційних видатків, збільшення об’єму віртуального спекулятивного капіталу. З 600 млрд. дол. до 1000 млрд. дол. зросла денна сума грошових спекуляцій [13,c.5]. Практична суть глобалізації полягає в зменшенні бар’єрів між різними економіками. Глобалізація – це процес, який визначається ринковими, а не державними силами, вона означає гомогенізацію життя: цін  на продукти, рівень та якість охорони здоров’я, рівень доходів, відсоткові банківські ставки. Глобалізація змінює процеси світової економіки та її структуру, набирає обертів потужний процес впливу на людство, який генерує трансконтинентальні та міжрегіональні потоки і створює глобальну за масштабами взаємозалежність. Світова економіка стає не тільки взаємозалежною, вона інтегрується практично в єдиний простір. Існують якісні відмінності між взаємозалежною економікою та глобалізованою економікою. Мова йде про світовий ринок, який виступає у якості ринку єдиної держави. Зменшуючи бар’єри між суверенними державами, глобалізація трансформує внутрішні соціальні відносини, руйнує культурні табу. Найважливішим фактом є те, що попередня система міжнародного поділу праці, яка базується на відносинах між розвинутими країнами, полупериферією економік, які  індустріалізуються, та периферією нерозвинутих країн, змінються в напрямку створення єдиної глобальної економіки, яку очолює „глобальна тріада” Північної Америки, ЄС і Південно-Східної Азії. Тут зосереджені основні виробничі сили світу та „мегаринки” глобальної економіки, в якій центральну роль відіграють глобалізовані транснаціональні корпорації. У зв’язку з цим важливо відзначити зацікавленість в глобалізації лідерів світової економічної ефективності – тридцяти країн – членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), населення яких складає більше десятої частини людства, і які володіють двома третинами світової економіки, міжнародною банківською системою, домінують на ринку капіталів і в високотехнологічних галузях. Вони контролюють міжнародні комунікації, здійснюють найскладніші технологічні розробки, визначають процес технічної освіти.

     1.3. Історія розвитку глобалізаційних процесів 

     Повільне  зближення країн та континентів  триває на протязі всієї історії людства. В цьому сенсі весь історичний процес – це сукупність повільних та прискорених кроків держав і народів в напрямі глобального зближення. Деякі зачатки глобалізації ми можемо простежити вже в епоху Античності. Зокрема, Римська імперія була однією з перших держав, яка затвердила своє панування над Середземномор'ям, що призвело до глибокого переплетення різних культур і до появи місцевого поділу праці в регіонах Середземномор'я.

       Економічне зростання XV ст., викликане розвитком міст і міських ринків, а також поширенням міжнародних ярмарок у XVI ст., заміна ярмарок біржами і постійно функціонуючим ринком у вигляді системи крамниць у XVII ст., наступне розширення вільного переміщення грошей і кредитів у Європі зумовило формування приватного ринку як системи самостійних комерційних ланцюгів прямої закупівлі товарів у виробників, наприклад, у селян – вовни, зерна, тканин, товарів домашнього виготовлення, тощо. Відтоді починається динамічний розвиток ринкової економіки, свідченням чого, на думку Ф. Броделя, є ланцюгова реакція змін ринкових цін, яка охопила всі регіони нашої планети, пов’язуючи у такий спосіб різні куточки світу. Економісти починають вивчати попит і пропозицію, економічна політика міст спрямована на контроль за міськими ринками та цінами на них,  будь-який глава держави піклується про національний ринок і торговельний баланс, підтримуючи на них  торгівлю на внутрішньому та зовнішньому рівнях. Поступово склалася думка про те, що обмін на ринку сам по собі відіграє вирішальну роль, погоджуючи попит і пропозицію через врівноваження конкуренцією. Саме тоді сформувалося поняття А. Сміта „невидима рука ринку” - як визначення саморегулюючої системи, яка базується на вільній торгівлі [3,c.22].

     Стрімкий інтелектуальний та економічний розвиток людства був визначений поступовим формуванням міжнародної системи торгівлі, яка проходила складний шлях розвитку, і, за висловом відомого економіста П. Самуельсона, пропонує нині межу можливостей споживання, тобто дає людям більше товарів, ніж вони можуть виробити поодинці.

     Розповсюджена теорія „хвиль” глобалізації, ідеологами якої були Е. Тоффлер, О. Уткін, є найбільш придатною для описання історичного генезису економічних глобалізації як процесу.

     Стрімке прискорення їх відбувалося тричі (так звані три „хвилі глобалізації”):

1. „Перша хвиля” піднялася на зламі XIX і XX століть, коли  світ вступив у фазу активного зближення на основі розширення світової торгівлі і залучення інвестиційних важелів, які, розповсюдившись у глобальному масштабі завдяки пароплаву, телефону, конвеєру, налагодили зв’язки між різними куточками світу. Такі теоретики першої хвилі глобалізації як Р. Кобден і Дж. Брайт обґрунтовували положення про те, що вільна світова торгівля призведе до неминучого стрімкого економічного росту на світовому рівні, таким чином досягнутий небувалий рівень достатку примирить міжнародні конфлікти.

     Британія  з її морською, індустріальною, фінансовою могутністю стала гарантом першої хвилі глобалізації, здійснюючи контроль над головними артеріями перевозом товарів – морями, океанами, забезпечуючи за допомогою фунта стерлінгів і Англійського банку стабільність міжнародних фінансових розрахунків. Ідея прогресуючого впливу глобалізації на конфліктний світ дістала втілення в книзі Нормана Эйнджела «Велика ілюзія» (1909) [15,c.205-207]. Автор аргументував неможливість глобальних конфліктів внаслідок встановленої економічної залежності світу. Перед початком Першої світової війни Британія та Германія мали тісні торговельні зв’язки. На зовнішню торгівлю Британії з Германією припадало 52% її валового національного продукту, Германії з Британією - відповідно 38% [16,c.530]. Та це не утримало дані країни від розв’язування світової війни. За іншою розповсюдженою концепцією, вступ Англії та Франції у війну з Німеччиною обґрунтовувалася саме потребою захисту національних ринків і торгових інтересів від німецької експансії. Для реанімації процесу глобального зближення знадобився тривалий період часу.

2. „Друга хвиля” глобалізації світової торгівлі розпочалася після закінчення Другої світової війни, точніше – у 1947 році, зі створення ГАТТ (GATT– General Agreement on Tariffs and Trade) – багатосторонньої торгівельної угоди на Женевських торговельних переговорах (див. табл 1.2.), завданням яких було досягнення лібералізації міжнародної торгівлі (зниження митних тарифів, ліквідація перепон на шляху міжнародної торгівлі). Вагомими умовами було встановлення Бреттон-Вудськими домовленостями у 1944 році долара США як основної резервної валюти світу нарівні з золотом і заміна золотодевізного стандарту долара США вільною конвертацією на основі попиту та пропозиції 1971 році [15,c.165]. Характер глобалізаційних процесів став очевидним. Транснаціональні корпорації та неурядові організації з небаченою до цього легкістю почали перетинати кордони національних держав і здійснювати активний вплив на населення, який подекуди перевищує вплив національної і місцевої влади в розвиваючихся країнах.
3. Нині ми є свідками „третьої хвилі” глобалізації світової торгівлі, яка фактично розпочалася з січня 1995 року, коли вступили в дію правила Світової організації торгівлі (СОТ), яка була створена в результаті Маракешської угоди, підписаної 1994 року. Її створенню передували довгострокові торговельні переговори, які тривали з 1986-1994 рр., що дістали назву Уругвайських (табл. 1.2.).

     Таблиця 1.2.

     Зведена таблиця раундів торговельних переговорів [14,c.65].