Процес глобалізації міжнародних економічних відносин

продовження табл. 1.2.  

     Однією  з економічних характеристик глобалізаційних процесів є встановлення плаваючих обмінних курсів, зниження торговельних бар’єрів, прискорений розвиток сектора послуг послаблення регулюючої ролі національних урядів [11,c.24].

     Наприклад, найбільша за розміром зарубіжних активів нефінансова ТНК – компанія „Дженерал електрік” (США), зарубіжні активи якої становлять 442278 млн. дол. з 6973239 млн. дол. загальної суми активів, що має 463000 робітників, з них 164000 зайнятих за межами США [19].

     Якщо  на початковому етапі глобалізації її опорою слугувала Британська імперія – її промислова база,  фінанси, потужний військово-морський флот, то сьогодні на чолі процесу прискореної глобалізації стоять США, які є абсолютним лідером за притоком ПІІ, що у 2007 році становив 357 млрд. дол.,  і являються найбільшим джерелом інвестування так і за результатами діяльності транснаціональних корпорацій, з 25 лідируючих ТНК 7 передових базуються в США, до їх числа входить і вищевказаний „Дженерал електрік”, загальна сума їх активів становить 1 972 972 млрд. дол. [13,c.70] [19].

     Аналіз  специфіки „третьої хвилі” глобалізації  в постіндустріальну епоху дозволив окреслити такі її основні ознаки:

1. Реальна інтеграція економік країн на регіональному чи глобальному рівнях внаслідок дії міждержавних угод і транснаціональних компаній.
2. Формування глобальних проблем у сферах енергетики, демографії, екології, забезпечення продовольством, поширення ядерної і звичайної зброї, а також нерівномірність економічного розвитку регіонів планети.
3. Стрімкий розвиток міжнародної торгівлі, який поєднує економіки країн, що раніше ніколи не торгували між собою.
4. Посилення процесів міжнародного поділу праці при одночасному поширенні інтенсивних технологій у процесі об’єднання окремих частин народногосподарських комплексів різних раїн, задіяних у створенні кінцевого продукту.
5. Формування міжнародної транспортної мережі в акваторії Світового океану та на материках, при створенні на території останніх так званих транспортних коридорів для переміщення товарів і вантажів.
6. Розвиток мережі кабельних і супутникових систем зв’язку. Це забезпечило не тільки формування міжнародного інформаційного простору у сфері швидкого обміну інформацією, а й об’єднання через систему телебачення культур різних народів, що поліпшує взаєморозуміння людей з різними поглядами, а також взаємне проникнення культур.
7. Формування світової банківської мережі фінансових розрахунків між країнами та фірмами, що прискорює обіг капіталу, створюючи нові можливості його нарощування.
8. Підтримка міжнародними установами принципів і форм створення міжнародних ринків праці при забезпеченні прав людини на працю, зумовлених посиленою міграцією населення бідних країн до країн „Золотого мільярда”.
9. Зміна ролі держави як формотворної основи національних економік.
10. Встановлення єдиних стандартів на сировину, продовольчу продукцію, промислові товари, бухгалтерський облік, інтелектуальну власність тощо.

     1.4. Основні чинники глобалізації 

    Можна згрупувати основні чинники процесу  глобалізації як виробничо-технологічні, економічні, інформаційні, організаційні, науково-технологічні, соціально-культурні та політичні.

    Виробничі, науково-технічні й технологічні чинники, які полягають у тому, що різко  зростають масштаби виробництва. Здійснюється перехід до нового технологічного способу виробництва — до наукоємних технологій, швидке розповсюдження нових технологій, які ліквідують перешкоди на шляху руху товарів, послуг, капіталів. Виникло якісно нове покоління засобів транспорту і зв'язку, воно забезпечило швидке розповсюдження товарів та послуг, ресурсів й ідей з застосуванням їх в найбільш сприятливих умовах. Сьогодні передача інформації здійснюється миттєво. Отже, віддаленість партнерів один від одного вже не є вирішальною перешкодою для їх виробничого співробітництва. Результатом наукового та інших видів інтелектуального обміну стає швидке розповсюдження знань. Завдяки передовим технологіям транспортні, телекомунікаційні витрати, а також витрати на обробку, зберігання і використання інформації стали скорочуватися, що полегшує глобалізацію національних ринків.

    Організаційні чинники означають виникнення міжнародних  форм здійснення виробничо-господарчої  діяльності (ТНК) – це організаційні  форми, межі діяльності яких виходять за національні кордони, набувають  міжнародного характеру, сприяючи формуванню єдиного ринкового простору. Неурядові організації почали виходити на багатонаціональний або світовий рівень. Нову глобальну роль стали грати такі міжнародні організації, як ООН, МВФ, Світовий банк, ВТО и т. ін. До організаційних чинників також належить перетворення ТНК і міжнародних організацій на основних дійових осіб глобальної економіки .

    Економічні  чинники виражаються насамперед у лібералізації торгівлі товарами та послугами, ринків капіталу та інших  формах економічної лібералізації, які викликали обмеження політики протекціонізму, зробивши світову торгівлю вільнішою. Слід зазначити, що в світі набуває великих розмірів концентрація і централізація капіталу, відбувається зростання похідних фінансово-економічних інструментів, різке скорочення часу здійснення валютних угод. Міжнародні економічні організації впровадили єдині критерії макроекономічної політики, уніфіковані вимоги до податкової, регіональної, аграрної, антимонопольної політики, до політики в області зайнятості та ін. До економічних чинників глобалізації відноситься також посилення тенденції до уніфікації й стандартизації. Частіше використовуються єдині для усіх країн стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську й статистичну звітність. Стандарти поширюються на освіту й культуру.

    Інформаційні  чинники процесу глобалізації включають  радикальну зміну засобів ділового спілкування, обміну виробничою, науково-технічною, економічною, фінансовою інформацією. Виникають і розвиваються принципово нові системи отримання, передачі й обробки інформації. Це дозволило створити глобальні мережі, які об'єднують фінансові й товарні ринки, включаючи ринки ноу-хау й професіональних послуг. Формування систем, які дозволяють з одного центру управляти розташованим в різних країнах виробництвом, зробили можливим оперативне, своєчасне й ефективне рішення виробничих, науково-технічних, комерційних задач. Комп'ютеризація, системи електронних рахунків і пластикових карток, супутниковий і оптико-волоконний зв'язок дозволяють практично миттєво переміщувати фінансову інформацію, укладати угоди, переводити кошти з одних рахунків на інші незалежно від відстані й державних кордонів [8].

    Політичні чинники включають послаблення  жорсткості державних кордонів, полегшення свободи руху громадян, товарів та послуг, капіталів.

    Соціальні й культурні чинники глобалізації означають послаблення ролі традицій й звичок, соціальних зв'язків й  звичаїв, подолання національної обмеженості, що підвищує мобільність людей в  територіальному, духовному й психологічному аспектах, сприяє міжнародній міграції. Виникли тенденції формування глобалізованих «однорідних» засобів масової інформації, мистецтва, культури, подолання кордонів в освіті завдяки розвитку дистанційної освіти [4,c.110]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 2

     ПРОЯВИ  ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 

     2.1.Прямі  іноземні інвестиції, міжнаціональні  об’єднання і поглинення 

     Одним з основних проявів глобалізації є беспрецедентний ріст потоків ПІІ, які перевищують інші потоки приватного капіталу в країни, що розвиваються, і офіційну допомогу для розвитку (ОПР). Середньорічний ріст глобальних потоків ПІІ в 2007 році склав 23%. При цьому основна частка ПІІ охоплює декілька країн, що розвиваються, у той час, коли ОПР залишається найважливішим джерелом фінансування найменш розвинених країн. Пояснення цього процесу полягає в наступному: в умовах глобальних дисбалансів (нерівномірне розподілення боргу в світовій економіці), інвестиційні можливості ТНК і розвинених країн скорочуються. Природнім є переведення засобів з торгуючих активів на фондових ринках в облігації, або неторгуючі активи, тобто перехід з портфельних інвестицій до прямих.

     Ввезені ПІІ у країнах, що розвиваються  році в 2007 році досягли 500 млрд. дол., в  найменш розвинених країнах – 13 млрд. дол. Лідерами притоку-відтоку ПІІ є розвинені країни, на них припадає третина загальних потоків ПІІ. Сумарний об’єм ПІІ в 2007 році склав 15 трлн. дол., ця цифра пов’язана з діяльністю приблизно 79 000 ТНК і 790 000 їх зарубіжних філіалів. Сукупний об’єм продажу склав 31 трлн. дол. [16,с.59].

     ПІІ грають основну роль для країн, що розвиваються, так  ТНК, які діють  в інфраструктурному секторі крім капіталу передають нові технології, знання,  організаційну і управлінську практику. Це робить ПІІ найважливішим механізмом поставки товарів та послуг на зовнішні ринки: так товарообіг закордонних філіалів склав близько 19 трлн. дол. у порівнянні з об’ємом світового експорту у розмірі 11 трлн. дол.. ПІІ стали частиною вирішення питань економічного росту і розвитку. Це ілюструють зміни національних режимів, які регулюють ПІІ. За даними конференції з питань торгівлі ООН, з 2156 змін, які відбулися з 1991 по 2004 роки, 93% були напрямлені на створення сприятливішого середовища для ТНК. Як демонструє рисунок 2.1., значні об’єми інвестицій ТНК в інфраструктуру країн, що розвиваються, не є достатніми для того, щоб заповнити величезний дефіцит фінансування.

     Рис. 2.1. Частки іноземних інвесторів, приватних  вітчизняних і державних інвесторів в інвестиційних зобов’язаннях і структурних галузях країн, що розвиваються та в країнах з перехідною економікою. (1996-2006 рр.)[20]. 

     Так, в Африці сукупний об’єм інвестиційних  зобов’язань ТНК з 1995-2005 роки склав 45 млрд. дол. – сума, яка незначно перевищує річні потреби в інвестиціях для даного регіону у розмірі 40 млрд. дол.  однак вже з 2006 року значно збільшився об’єм інвестицій, який надходить до Африканського континенту. Приток ПІІ в Африку склав 53 млрд. дол.  у 2007 році. В Латинській Америці інвестиції в інфраструктуру, які здійснювалися компаніями в 1990-ті роки, були пов’язані зі зниженням державних капіталовкладень в цьому секторі.

     Розраховуючи  на масштабне збільшення інвестицій приватного сектора, уряди багатьох держав скоротили державне інвестування в інфраструктуру, однак приріст інвестицій ТНК не повністю компенсував таке скорочення. (табл. 2.1.). Приток ПІІ в країни Латинської Америки і Карибського басейну помітно збільшився після інвестиційного спаду 2001-2002 років, цьому сприяло прискорення росту світової економіки і підвищення цін на сировинні товари. 

    Таблиця 2.1.