Управління продуктивністю роботи підприємства

    9. Оцінка впливу державного регулювання. Метою цього різновиду стратегічного аналізу є визначення тих можливих кроків органів державного керування  економікою, що можуть безпосередньо  позначитися на ході реалізації досліджуваного цінового рішення або всієї цінової стратегії фірми.

    Відповідно  це вимагає пошуку відповіді на наступні питання.

    Чи  може цінове регулювання з боку державних  органів утруднити проведення наміченого фірмою зміни ціни?

    Чи  може проведена державою економічна політика істотно позначитися на положенні покупців у цільових для  фірми сегментах ринку і якщо так, те яким образом?

      Чи може державне регулювання  природних монополій істотно  позначитися на рівні витрат  фірми і якщо так, те яким  образом?

      Чи можуть відбутися зміни  в державному регулюванні зовнішньої  торгівлі і якщо так, те як  вони позначаться на обсягах  надходження на ринок товарів закордонних конкурентів і цінах цих товарів?

    Формування  стратегії

    Одержавши відповіді на усі вищезгадані  питання, фахівець з ціноутворення  може переходити до підготовки для  керівництва фірми проекту документа, що описує кращу цінову стратегію. При цьому, звичайно, варто використовувати досвід реалізації таких стратегій, наявний в інших фірм і описаний у літературі або який спостерігається у власній практиці. Але копіювати навіть найкращий такий досвід не коштує: кожна комбінація «товар – фірма – конкуренти – покупці – держава» настільки унікальна, що стратегію для своєї фірми треба розробляти самостійно, з урахуванням всіх особливостей цієї комбінації. Тільки тоді конкретна ціна, що вінчає піраміду цінової стратегії фірми, засяє яскравим блиском і забезпечить фірмі реальне підвищення прибутковості операцій [5, c. 195 - 215].

    Таким чином, в даному розділі було визначено як цінова політика та цінова стратегія впливають на результати роботи підприємства. Було розглянуто сновні методи ціноутворення, які застосовуються на ВАТ “Концерн “Стирол”. Отже, підприємство повинно детально розглядати методи ціноутворення для того щоб досягнути найкращих результатів роботи.

    Таким чином, цінова політика фірми полягає  в тім, щоб установлювати на товари такі ціни, так варіювати ними, у залежності від ситуації на ринку, щоб опанувати його максимально можливою часткою, домогтися запланованого обсягу прибутку, тобто успішно вирішувати всі стратегічні  задачі. У нашій країні в області цінової політики  ще не вистачає необхідного досвіду і знань. Звідси значення вивчення різних підходів у ціновій політиці фірми, особливостей, умов і переваг їхнього практичного застосування.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3  ПРОДУКТИВНІСТЬ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Характеристика сутності  „продуктивність”

 

     Продуктивність  – співвідношення між продукцією, яка вироблена системою, і витратами на виробництво цієї продукції. В систему входять витрати у формі праці (людські ресурси), капіталу (фізичні і фінансові активи), енергія, матеріали та інформація. Продуктивність – відношення кількості продукції, виробляємої даною системою за певний період часу, до кількості ресурсів, спожитих в процесі виробництва цієї продукції за той же період. Це співвідношення схематично зображено на рисунку 3.1. 

    Рисунок 3.1 – Загальне поняття продуктивності

    Незалежно від точки зору (політичної, економічної, психологічної, управлінської і  т.д.) основне визначення продуктивності залишається незмінним. Задача вимірювання продуктивності також, власне кажучи, незмінна, незалежно від досліджуваної системи (індивід, робітнича група, відділ, підприємство, галузь чи то народне господарство взагалі). Зрозуміло, джерела вихідних даних, методи їх збору і аналізу різні, відповідно особливостям конкретної системи, однак основне співвідношення зберігається.

    Управління  продуктивністю вимагає реалістичного, ефективного планування і включає такі елементи :

    1. Забезпечення основи для управління, тобто концентрація уваги на  результативності й продуктивності та вироблення спільного розуміння цих проблем.

    2. Розробка стратегічних планів  обґрунтування програм продуктивності.

    3. Розробка ефективних підходів  до стратегій і методів вимірювання  й оцінки продуктивності.

    4. Розробка ефективних підходів  до стратегій і методів контролю й підвищення продуктивності.

    5. Забезпечення організації планування  і ефективного упровадження усіх  елементів.

    Таким чином, щоб управління результативністю мало успіх, необхідно виконувати усі  роботи приблизно до зазначеної послідовності. Фактично продуктивність – це один із семи критеріїв результативності (дієвість, економічність, якість продукції, якість трудового життя, упровадження нововведень, прибутковість). У зв'язку з цим для забезпечення успіху у довгостроковій перспективі менеджер зобов'язаний планувати, вимірювати, оцінювати, контролювати і поліпшувати кожний із критеріїв. Отже, відповідно до теми курсового проекту, розглянемо більш докладніше основні питання продуктивності.

    Терміном  «продуктивність» надзвичайно зловживають. Даний факт можна пояснити тим, що дотепер не було зроблено теоретично обґрунтованої спроби створити міцний концептуальний фундамент щодо дослідження продуктивності. Крім того, щодо з'ясування змісту термінів та взаємозв'язку поміж ними нам наведено модель, яку було розроблено американськими вченими й практиками із проблем управління (див. рисунок 3.2).  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Дана  модель, на наш погляд, створює основу для подальшого викладення матеріалу  і призначена допомогти кращому  розумінню продуктивності.

    Так, на рисунку представлена модель "типового процесу управління продуктивністю". Даний процес включає:

    1) вимірювання і оцінку продуктивності;

    2) планування контролю і підвищення  продуктивності на основі інформації, яку одержано в процесі вимірювання й оцінки;

    3) здійснення заходів щодо контролю  і підвищення продуктивності;

    4) вимірювання і оцінку впливу  цих заходів.

    Перш  за все, визначимо сутність й зміст  термінів, що використовуються в моделі:

    Перемінна витрат – будь-який контрольований фактор або вид ресурсів, які можна придбати (різної кількості і різної якості), наприклад, енергія, праця, матеріали, інформація.

    Процес  або перетворення – зміна форми, зовнішнього виду, кондиції, природи, функції, властивості, характеру перемінної витрат. Наприклад, оброблення, навчання, перероблення.

    Перемінна продукції - будь-який контрольований фактор або ресурс, який являє собою результат перетворення перемінної витрат, наприклад, енергія, праця, послуги, інформація.

    Перемінна результату - результат(и) продажу або постачання продукції особам (організаціям), які оточують організацію, що аналізується.

    Ознака  - одиниця вимірювання або розрізняльна властивість перемінної (наприклад, розмір, колір, вік, характер, якість, кількість, вага, кіловати). Дану перемінну можна описати і визначити за допомогою однієї або декількох ознак.

    Вимірювач - розробка (вибір) шкали, за допомогою якої на основі певних "правил" ознакам надають певні "знаки" (цифри, букви, символи). Під правилами ми розуміємо будь-який послідовний та логічно обґрунтований процес порівняння ознаки і певної шкали.

    Вимірювання продуктивності - відбір фізичних, часових або перцепційних вимірювачів перемінних витрат (продукції) та конструювання відношення вимірювача (вимірювачів) продукції до вимірювача (вимірювачів) витрат.

    Власне  кажучи, елементи витрат, види перетворень  і робіт (продукції) повинні мати чітко визначені та здатні до вимірювання  ознаки кількості, якості, своєчасності, ціни і т.д. Взагалі існує дві основні групи вимірювачів продуктивності: коефіцієнти продуктивності і індекси продуктивності. Перша група являє собою певний набір статичних показників, друга - динамічних. Так, 

            Коефіцієнт продуктивності = ; (3.1) 
 

          Індекс продуктивності = ; (3.2) 

    Усередині кожної групи існує три типа вимірювачів  продуктивності: частковий факторний, багатофакторний і сукупний факторний. Кожний з вимірювачів характеризує відношення продукції до витрат, або вони відрізняються кількістю елементів витрат. Якщо мова йде про один елемент (праця, капітал, енергія, інформація, матеріали), такий вимірювач має назву частковий факторний. Якщо знаменник містить декілька елементів витрат, вимірювач має назву багатофакторний. І нарешті, якщо витрати включають усі елементи, вимірювач називають сукупним факторним.

    В моделі використовуються ще два терміни, а саме:

    Управління  продуктивністю – процес, який передбачає стратегічне й оперативне планування і постійний контроль за ефективністю упровадження. На рисунку 3.2 зображено загальну схему процесу управління продуктивністю.

    Підвищення  продуктивності - результат управління і утручання в процеси перетворення (праці). Підвищення продуктивності можливе при дотримуванні будь-якої із нижченаведених умов :

    1. Продукція зростає, витрати зменшуються.

    2. Продукція зростає, витрати залишаються  незмінними.

    3. Продукція зростає, витрати зростають, але нижчими темпами.

    4. Продукція залишається незмінною,  витрати зменшуються.

    5. Продукція зменшується, витрати  зменшуються, але вищими темпами.

    На  наш погляд, сутність процесу управління продуктивністю в аспекті розглядуваної  проблеми полягає в тім, щоб спонукати менеджерів до планування продуктивності та здійснення заходів за допомогою системи вимірювання продуктивності. Процес управління продуктивністю звичайно включає вимірювання і підвищення продуктивності.

    Вимірювання – природна складова процесу аналізу, контролю, оцінки та управління взагалі. Можна стверджувати, що відповідна постановка вимірювання забезпечує прийняття послідовних рішень, які дозволяють у довгостроковій перспективі одержати кращі результати. Вимірювання має передумовою отримання даних. Власне кажучи, існує три основних способи одержання даних про певне явище або організаційну систему :

    - по-перше, обстеження;

    - по-друге, спостереження;

    - по-третє, систематичний збір  інформації або документації.

    Процедура встановлення набору правил відома як визначення масштабу (шкали). Інакше кажучи, вимірювання припускає вживання існуючої шкали або створення нової. Так, існує чотири типа шкал: номінальна, порядкова, інтервальна і відносна. Як буде визначено нижче, у БФМВП використовуються відносні шкали.

    Взагалі якість вимірювання (вимірювальної  системи) можна оцінити за допомогою  таких критеріїв:

    1. Придатність.

    2. Правильність і точність.

    3. Повнота або вичерпний характер.

    4. Унікальність або винятковий  характер.

    5. Надійність.

    6. Зрозумілість.

    7. Контрольованість.

    8. Економічна ефективність.

    Для оцінки вірогідності й надійності існують  спеціальні статистичні методи. Слід додати, що БФМВП включає переважно  відношення вимірювачів продукції і вимірювачів витрат, тобто відношення коефіцієнтів продуктивності. В свою чергу вимірювачі продукції та витрат являють собою конкретні показники кількості будь-якого спожитого ресурсу та будь-якого виробленого товару (послуги).