Шпаргалка по "Менеджменту"

1.Поняття  сутність та особливості  менеджменту.

 Ряд науковців посилається на визначення «менеджменту», пропоноване тлумачним Оксфордським словником англійської мови, де це поняття трактується як:

- спосіб, манера спілкування  з людьми;

- влада й мистецтво  управління;

- особливого роду  вміння й адміністративні  навички;

- орган управління, адміністративна  одиниця.

Менеджмент - це інтеграційний процес, за допомогою  якого професійно підготовлені управлінці створюють підприємства й управляють ними шляхом визначення певної мети й віднайдення способів її досягнення. Кінцевою метою менеджменту є забезпечення прибутковості підприємства.

 Найважливішим  завданням менеджменту у готельно-ресторанному  бізнесі є організація виробництва  й надання послуг високої якості  з урахуванням інтересів споживачів і забезпечення стабільного становища підприємства на ринку послуг.

 Менеджмент  готельно-ресторанного бізнесу є  особливою наукою. Він поєднує  питання економіки, планування, економічного  аналізу, організації діяльності, психології, соціології, педагогіки, права, кібернетики та ін.

 В основу  розвитку сучасного менеджменту  готельно-ресторанної сфери покладені  досягнення практично всіх наукових  шкіл управлінського спрямування.  Дослідження логіки розвитку  менеджменту як невід'ємного атрибуту розвитку готельно-ресторанного бізнесу в умовах постійної нестабільності середовища є необхідною умовою для підтримання конкурентоздатності підприємств. При цьому визначальні передумови успіху створюються поза підприємством у зовнішньому середовищі, саме тому сучасний менеджмент необхідний насамперед для економічно самостійних господарюючих суб'єктів, для оперативного реагування на постійну мінливість кон'юнктури ринку, позицій конкурентів і коригування власних позицій з врахуванням вимог зовнішнього середовища. Відтак можна визначити основні завдання теорії менеджмент

2. Сутність процесного підходу в управлінні

Процесний підхід розглядає  управління як серію безпосередніх  взаємопов’язаних дій (функцій управління), які реалізуються у такій послідовності: 

Рис.1. Процесний підхід 

Ці дії, кожна з  яких сама по собі вже є процесом, значною мірою визначають успіх  діяльності організації. Вони дістали  назву "управлінські функції". Кожна  управлінська функція - це також процес. Отже, процес управління являє собою суму всіх функцій.

Процес управління містить функції планування, організування, мотивації, контролювання та регулювання. Цих п’ять первинних функцій  управління поєднані з процесами  комунікацій та прийняття рішень.

Кожна функція управління, в свою чергу, складається з взаємопов’язаних підфункцій. Всі функції та підфункції об'єднуються пов'язуючими процесами комунікацій та прийняття рішень і доповнюються лідерством. Таким чином, процес управління є загальною сумою усіх функцій та підфункцій. А керівництво (лідерство) - це самостійна діяльність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.Системний  підхід в менеджменті.

Системний підхід. Представники цього підходу стверджують, що організацію  слід розглядати як систему у єдності  частин, з яких вона складається  та зв’язків з її зовнішнім середовищем. Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схематично системний підхід до управління можна представити так: 

Рис.2. Системний підхід 

В основі системного розгляду управління і проблем, які  виникають у ході його здійснення, лежить поняття системи.

Система - це певна цілісність, що складається із взаємозалежних частин (елементів), кожна з яких певною мірою характеризує ціле. Система складається з багатьох частин, кожна з яких працює у взаємодії з іншими, для створення цілого, що має якості, яких немає у її складових частин. Однак складові частини системи взаємозалежні. Якщо хоч однієї з них не виявиться, то вся система або не буде працювати, або працюватиме неправильно.

Є два основних типи системи: закриті і відкриті. Закрита система має жорсткі фіксовані межі, а її дії відносно незалежні від середовища, яке оточує систему. Згідно з системним підходом керівник має розглядати організацію як сукупність взаємопов'язаних елементів, таких як люди, структура, завдання, технологія, що орієнтовані на досягнення певних цілей і тісно переплетені з зовнішнім світом.

В управлінській  діяльності необхідно враховувати  вплив і взаємозв'язки чисельних  факторів як внутрішнього, так і  зовнішнього середовища. Щоб вижити, організація має пристосуватися до змін у середовищі. Головні причини того, що робиться у середині організації, слід шукати за її межами. Таким чином управління - це процес адаптації організації до змін у середовищі її функціонування. 
 
 
 
 
 

4. Зміст ситуаційного підходу до управління.

Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні  змінюватися залежно від ситуації. Тому в процесі здійснення управління менеджери повинні враховувати конкретну ситуацію, набір конкретних обставин, які впливають на організацію в даний момент. Через те що існує безліч факторів як у самій організації, так і у зовнішньому середовищі, не існує єдиного "кращого" методу управління. Щодо конкретної ситуації найефективнішим є той, що найбільш повно відповідає її суті.

З точки зору ситуаційного підходу управління є мистецтвом менеджера усвідомити ситуацію, визначити  її характеристики, вибрати відповідну модель управління і вже потім  використовувати наукові управлінські рекомендації загального характеру.

Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення. 

Рис.3. 

Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо.

 

5. Основні принципи  управління.

Загальні  принципи управління характеризуються тим, що мають універсальний характер, впливають на всі сфери управління і на всі галузі народного господарства.

До загальних  принципів управління можна віднести цілеспрямованість, спланованість, компетентність, дисципліну, стимулювання, ієрархічність.

Принцип цілеспрямованості визначений сутністю програмно-цільового управління і припускає чітку постановку цілей перед кожним підприємством та кожним його підрозділом. При цьому мета повинна бути реальною, досягнутою і визначеною чітко, що додає роботі здоровий глузд і мобілізує зусилля персоналу на її виконання.

Принцип плановості управління також зв´язаний із програмно-цільовим управлінням і передбачає складання програми дій та її реалізацію. Спланованість виявляється в нормалізації умов роботи і її розподілі між виконавцями, у координації дій виконавців і їхньому інструктуванні, а також в організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи і програми в цілому. Реалізація цього принципу на практиці додає планову організацію всій системі управління.

Принцип компетентності означає знання менеджером об´єкта управління або принаймні його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень. Принцип компетентності зв´язаний із горизонтальним поділом праці за функціями.

Невід´ємним принципом управління є дисципліна, що повинна бути присутня у будь-якій системі управління на будь-якому рівні. Дисципліна припускає безумовне виконання вказівок керівника, посадових обов´язків, інструкцій, наказів та інших директивних документів. Рівень дисципліни значною мірою визначає культуру управління. Що стосується торгівлі, роль цього принципу особливо велика, тому що специфіка галузі обумовлює підвищені вимоги не тільки до рівня виконавської дисципліни, але і до фінансової дисципліни в комерційній діяльності, і до самодисципліни всього персоналу від менеджера до продавця. Разом з тим дисципліна повинна не об´єднувати ініціативу працівників, але й залишати місце для творчого ставлення до роботи.

Принцип стимулювання припускає насамперед мотивацію трудової діяльності на основі використання матеріальних і моральних стимулів. Матеріальне стимулювання базується на особистій економічній зацікавленості працівників у результатах праці, моральне - в основному на психологічному впливі на працівників. Як спонукальні мотиви, тут можуть виступати різні духовні потреби працівників: потреби в приналежності, у причетності, в успіху.

Принцип ієрархічності передбачає вертикальний поділ управлінської праці, тобто виділення рівнів управління і підпорядкування нижчих рівнів управління вищим. Цей принцип враховується при формуванні організаційних структур управління, при побудові апарату управління, при розстановці кадрів.

Мартиненко  М.М. доповнює ці принципи принципами взаємозалежності динамічної рівноваги та економічності. 
 
 

6.Особливості  управління підприємствами  готельно-ресторанного  господарства.

Управління  в широкому розумінні - це загальна система відносин і явищ управління в природі та суспільстві, у вузькому - це технологічна організація об'єкта управління. Тоді як менеджмент у широкому розумінні - загальні принципи соціального  управління; влада і мистецтво управління людьми; у вузькому - управління виробництвом, діяльністю по організації досягнення поставленої мети. Всі складові управління на підприємстві є взаємопов'язаними і вза-ємообумовленими, але все ж відносно самостійними. Для здійснення успішної управлінської діяльності суб'єктові необхідне володіння технічними, фаховими, організаційно-управлінськими, а також пе­дагогічними знаннями, в тому числі й психолого-соціологічними. 

Отже, здійснюючи процес управління, менеджер забезпечує найефективніше використання матеріальних і людських ресурсів організації для досягнення поставленої перед нею мети, що передбачає задоволення матеріальних потреб працівників, розвиток бізнесу, вирішення інших соціальних проблем. 

Усі підприємства готельно-ресторанного бізнесу являють собою складні соціальні системи, всередині яких можна виділити дві складові: виробництво послуг і управління. Ці складові підпорядковані одна одній і перебувають у певних відносинах між собою. Вихідним моментом їхньої взаємодії є цілі функціонування цих організаційних утворень, для досягнення яких система управління впливає на сферу виробництва послуг. Існує і зворотній зв'язок між зазначеними складовими - зміни у сфері виробництва послуг зу­мовлюють корегування управлінського процесу. Керівники підрозділів і підпорядковані їм працівники вступають у певні відносини, які визначаються як управлінські й виступають предметом менеджменту. Управлінські відносини визначаються не лише стосунками між керівниками й підлеглими. Предметом дослідження менеджменту є всі види виробничих і міжособистісних стосунків між працівниками в межах підприємства. 

Відносини між працівниками підприємства можна  поділити на відносини субординації та координації. Відносини субординації - це відносини між працівниками та їхнім безпосереднім керівником, чиї вказівки є обов'язковими для виконання. У підприємствах готельно-ресторанного бізнесу це відносини між головним бухгалтером і працівниками бухгалтери, між адміністратором залу ресторану та офіціантами, між завідуючим виробництвом та кухарями. Відносини координації мають місце між працівниками різних підрозділів внаслідок їх спільної діяльності, між колегами в одному підрозділі. Працівники, між якими виникають відносини координації, прямо не підпорядковані один одному й мають рівні права у здійсненні спільної діяльності. Наприклад, в обслуговуванні групи туристів беруть участь працівники виробництва послуг проживання, кухарі, офіціанти, працівники екскурсійного бюро, перекладачі, працівники інших структурних підрозділів. У цьому разі вони є рівноправними партнерами, які вступають у відносини координації для досягнення загальної мети. 
 

7. Основні етапи  еволюції підприємств  індустрії гостинності.

Згадки про перші  підприємствах індустрії гостинності  зустрічаються в античних манускриптах, один з яких пов'язаний з давньосхідної цивілізацією - кодекс царя Вавилонії Хаммурапі, написаний приблизно в 1700 р. до н. е.. (В якому визначалися різні правила, наприклад, за що господар таверни може бути покараний). 
 
Одним з перших видів туризму були подорожі, пов'язані з розвитком торгівлі й обміну, перш за все в Азії і на Близькому Сході.   
В античні часи основними мотивами подорожей, окрім торгівлі, були вивчення світу, оздоровлення (поїздки до мінеральних джерел), освіта. У період розквіту грецьких міст-держав формувалися центри, регулярно відвідувані мандрівниками, наприклад Олімпія під час Олімпійських ігор. Для учасників ігор будувалися спеціальні житлові споруди, організовувалися місця для тренувань, надавалися побутові послуги (лазні, харчування, відправлення культових обрядів). 
 
До I ст. до н. е.. в Римській імперії виникла розгалужена мережа державних заїжджих дворів, побудованих уздовж головних мощених доріг; вони були призначені для урядових чиновників і гінців.   
У V ст., Після падіння Римської імперії, наступає черговий етап в історії розвитку підприємств, що надають послуги гостинності. Нашестя кочових племен призводить до знищення систем комунікацій (першою жертвою стали бруковані дороги) античного світу. З точки зору розвитку туризму і готельної індустрії, епоха раннього Середньовіччя характеризується скороченням кількості подорожей та зміною географії основних напрямів; як і раніше переважали ділові поїздки, перш за все пов'язані з торгівлею, і паломництва до святих місць. Основним організатором розміщення та харчування для прочан була церква, монастирі безкоштовно приймали гостей.   
XV-XVI ст. - Це час глобальних змін в Європі, пов'язаних і з технічним прогресом, і з географічними відкриттями, і, що важливо, з переглядом ставлення до людського життя. Всі ці чинники мали значний вплив на розвиток сервісних галузей. До початку XV ст. в Англії з'являються закони, що регулюють роботу заїжджих дворів (їх тоді налічувалося близько 600), тоді ж у Франції вводиться обов'язковий облік постояльців. В Англії після того, як власність церкви була переведена Генріхом VIII в світську, мандрівники не могли більше розраховувати на безкоштовний постій в монастирях, зате це стало поштовхом для розвитку приватних заїжджих дворів. Крім того, розвиток системи доріг і поштового зв'язку між Францією, Італією, Англією та Іспанією сприяло появі спеціальних станцій (призначених насамперед для державного транспорту) і заїжджих дворів (прообразів «мотелів»), де мандрівники могли зупинятися, міняти коней.  . З XVI в. з'являються перші проекти справжніх курортних підприємств. 
 
До XVI ст. відноситься і поява перших кав'ярень, які до кінця XVII ст. стають свого роду центрами культурного життя того часу. У 1553 р. в Парижі з'являється унікальне для свого часу заклад - ресторан Tour d'Argent, єдиним завданням якого було надання харчування. Для цього ж часу характерні таверни для простолюду, де за загальним столом подавалися чергові страви за фіксованою ціною. У сільській місцевості один заїжджий двір обслуговував всіх приїжджих: заможні люди обслуговувалися в їдальні або в себе в кімнаті, бідняки зазвичай їли разом з господарем заїжджого двору і його сім'єю на кухні. 
 
. До XVII ст. стає очевидним відмінність між міськими і сільськими засобами розміщення і за набором послуг, і за ціною. Серед сільських засобів розміщення можна виділити постоялі двори й трактири, зазвичай пропонували нічліг і сніданок. У місті основними засобами розміщення були мебльовані кімнати, пансіони та готелі, які надавали всі зручності і повне обслуговування. 
До кінця XIX ст. у великих містах з'являються багатоповерхові готельні будівлі з сучасними зручностями: каналізацією, гарячим водопостачанням, центральним опаленням, підйомними машинами (прообразами ліфтів), електроенергією в номерах і т. д. До таких готелям ставився і паризький Grand Hotel, відкритий в 1862 р., технічна оснащеність і обробка якого за своїми масштабами була унікальною для Європи. 
Перша офіційна класифікація готелів у Європі ділить готелі на три групи  : 
гранд-готелі - пропонують, крім розкішного інтер'єру, обслуговування висококваліфікованим персоналом, вишукану кухню і т. д., свою репутацію вони заробляли роками; 
курортні готелі - традиція поїздок до мінеральних джерел сприяє появі спочатку центрів лікування, які поступово стають курортними центрами з різного роду розвагами: танцювальними вечорами, карнавалами і азартними іграми і т. д.; 
транзитні готелі - це свого роду нащадки трактирів і заїжджих дворів, що не відрізняються особливим комфортом і високою ціною за обслуговування. Вони стали основою для стандартів обслуговування, характерного для сучасної готельної індустрії. 
Стрімко розвиваються та підприємства харчування: з'являються ресторани з високим рівнем сервісу, що пропонують своїм відвідувачам обслуговування по меню (а la carte), організовуються системи живлення для освітніх установ і лікарень. У 1898 р. в Лондоні відкрився готель Savoy, його керуючий Сезар Рітц і шеф-кухар Огюст Ескоффе зробили справжню революцію в організації ресторанів, і обіди в цьому готелі стали атрибутом світського способу життя. 
 
Зміни в європейській готельної індустрії початку XX ст. пов'язані зі змінами в суспільстві: прискорюється ритм життя (завдяки вдосконаленню засобів пересування, появи радіо, телефонного зв'язку, поширенню електричного освітлення), відбувається соціальна перебудова суспільства в бік демократизації (з 1936 р. урядом Франції вводяться щорічні оплачувані відпустки, на початку 1950-х рр.. для жителів західних країн це стає нормою); все це призводить до появи попиту на стандартизоване обслуговування: комфортне, але недорогий. 
 
Початок новітньої історії для готелів Європи стало «золотою ерою» і тривало з початку 60-х і до кінця 80-х рр.. XX ст. Це була епоха масштабного будівництва засобів розміщення та їх високого завантаження [33]. Серед основних причин цього явища можна виділити: демографічний вибух після Другої світової війни, розвиток туризму в якості однієї з провідних галузей економіки в західних країнах і політику цих країн у соціальній сфері. З 1960 р. починається будівництво нових готелів на середземноморських курортах, а незабаром і в скандинавських країнах. Активне будівництво бізнес-готелів почалося з 1970-х рр.., Що було обумовлено збільшенням числа бізнес-поїздок. 
 
Підводячи підсумок, можна сказати, що готельна індустрія Європи розвивалася, по-перше, завдяки змінам в менталітеті суспільства та соціально-економічних перетворень, по-друге, внаслідок технічного прогресу: в готелях з'явилися технічні новинки (залучатися нові матеріали і технології будівництва, кошти зв'язку і т. д.)