Менеджмент, як орган (апарат) управління організацією

       Менеджмент  (англ.  management  - управління,  завідування,  організація)   це  управління  виробництвом  або  комерцією; сукупність  принципів,   методів,  коштів  і форм  управління,  що розробляються  і що застосовуються  з  метою  підвищення  ефективності  виробництва  і збільшення  прибутку. 

       Сучасний  менеджмент  включає дві невід'ємні  частини:

• теорію  керівництва;
• практичні  способи  ефективного  управління,   або  мистецтво  управління.

       Поняття "менеджмент" міцно увійшло в наше  повсякденне  життя  і стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова  йде  про нову  філософію, де діють інші  системи  цінностей і пріоритетів. 

       У  зв'язку  з  цим  потрібно  детальне  зупинитися  на  значенні  терміну "менеджмент". Українське  слово "управління"  і англійське  слово "менеджмент"  вважаються синонімами, однак насправді їх істинний зміст вельми  розрізнюється. Вживаючи  термін  "менеджмент",  мі  слідуємо  сталій  в міжнародній практиці  традиції,   згідно  з якою  під ним мається на увазі цілком певне  коло  явищ  і процесів.  Насправді термін  "управління” не  є задовільним заступником терміну "менеджмент" тому, що в останньому  випадку  мова йде лише  про одну  з  форм  управління, а саме  про управління  соціально - економічними процесами за допомогою і в рамках  підприємницької структури, акціонерної компанії. Причому адекватною  економічною  основою  менеджменту  є  ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі індустріальної  організації виробництва  або  комерції.  

       Таким чином, термін "менеджмент" вживається застосовано до  управління  господарською діяльністю, тоді як у інших цілей використовуються інші  терміни.

       У  наших умовах  потрібно  вживати  терміни "організація",  "управління"  і "адміністрування". Проте, державні, громадські і інші організації також  повинні використати  принципи  і методи  менеджменту,  якщо  хочуть  досягнути  своїх цілей при  мінімумі  витрат.

       З  урахуванням викладеного в роботі термін  "управління" надалі буде  вживатися, з певною мірою умовності, в тому ж значенні, що і термін  "менеджмент".

       Для  того  щоб  визначити поняття  менеджменту,  важливо  уточнити  деякі вхідні  в нього  положення, передусім цільовий  зміст.

       Задачами  менеджменту як науки  є  розробка, експериментальна  перевірка   і застосування на практиці наукових підходів, принципів і методів, що забезпечують  стійку,   надійну,  перспективну  і ефективну  роботу  колективу  (індивідуума)  шляхом  випуску  конкурентноздатного  товару.

       У той же час кінцевою метою менеджменту як практики ефективного  управління  є   забезпечення  прибутковості підприємства  шляхом  раціональної  організації виробничого (торгового) процесу, включаючи управління  виробництвом  (комерцією)  і розвиток  техніко-технологічної  бази.

             Виходячи з цього найважливішою задачею менеджменту є організація виробництва  товарів і   послуг  з  урахуванням  попиту  споживачів  на  основі  ресурсів,  що є. При цьому до  задач менеджменту також  відносяться:

• перехід до використання працівників, що володіють високою  кваліфікацією;
• стимулювання  співробітників  організації шляхом  створення  для них відповідних умов праці   і системи  її  сплати;
• визначення  необхідних  ресурсів  і джерел  їх  забезпечення;
• розробка  стратегії розвитку  організації і реалізація;
• визначення  конкретних  цілей розвитку  організації;
• постійний  пошук  і освоєння  нових  ринків;
• вироблення   системи  заходів для досягнення  намічених цілей;
• здійснення контролю за ефективністю діяльності організації, за  виконанням  поставлених  задач.  

       Задачі  менеджменту  безперервно  ускладнюються  по  мірі  зростання  масштабів і розвитку  виробництва  і комерції. Виконані  задачі  і досягнуті намічені  цілі   оцінюються  на  ринку.  

       Розвиток  теорії  управління,   розробка  економіко-математичних  методів дозволили багато які якісні  рішення задач доповнити  або  замінити  точними  кількісними оцінками або рішеннями, а розвиток  коштів обчислювальної  техніки і комунікацій сприяв  підвищенню  ефективності  управління.  Багато які задачі,  які раніше  не  могли вирішуватися  в реальній  або  допустимій  мірі  часу за  трудомісткості   розрахунків, стали повсякденною  реальністю.  

       У сучасному менеджменті існують різні способи рішення задач: конкретні  методи  рішення задач управління,  моделювання  управлінських процесів,   інформаційне  і технічне  забезпечення   прийняття  рішень  і ін.

       В Україні теоретична і прикладна статистика, економіко-математичні моделі  рішення задач, інженерних  розрахунків  і  т.п.  розроблені  досить  добре.  Менш розвинена автоматизація процесів обробки інформації, управління  виробництвом,  прийняття  рішень.   

       Однак ефективність управління  залежить  не  тільки  від способів  рішення задач, але у величезній мірі і від господарського механізму і системи  державного регулювання. Тому багато які моделі  управління (стратегічного і оперативного),   що успішно використовуються  за  рубежем, не завжди  можуть  бути  ефективно  застосовані в Україні, що пояснюється різною мірою зрілості ринкових  відносин.

       Якщо розглядати способи менеджменту з позицій макроекономіки  управління організаціями, то можна  помітити, що  передові  методи  управління  найбільш активне впроваджуються в рамках діючого і господарського  механізму, що змінюється.

       Сучасний менеджмент,  враховуючи  досягнення  всіх  шкіл  і напрямів,   інтегрує  їх  в процесі управління.

       Сучасний менеджмент  характеризують  наступні  положення: відмова від пріоритету класичних принципів шкіл менеджменту, згідно з якими успіх підприємства визначається передусім раціональною організацією  виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто  впливом управління на внутрішні чинники виробництва. Замість цього  першорядною  стає  проблема  гнучкості  і  адаптованості до постійних змін  зовнішнього середовища. Значення  чинників  зовнішнього середовища різко підвищується в зв'язку  з  ускладненням  всієї системи суспільних відносин (в тому числі політичних, соціальних,  економічних), що складають  середовище менеджменту організації.

       Використання в управлінні  теорії  систем,  що полегшує  задачу  розгляду  організації в єдності її складових  частин, які нерозривно пов'язані із  зовнішнім світом. Головні передумови успіху підприємства знаходяться у зовнішній середовищі, причому кордони з нею є відкритими, тобто підприємство  залежить  в своїй діяльності  від енергії,  інформації і інших ресурсів, що поступає  ззовні.    Щоб  функціонувати, система повинна пристосовуватися до  змін  у  зовнішньому   середовищі.  

       Застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з яким  функціонування  підприємства  обумовлюється реакціями на  різні за  своїй природою впливи ззовні. Центральний момент тут - ситуація, тобто конкретний  набір  обставин,  які впливають  істотний  чином на  роботу  організації в даний   період часу. Звідси витікає визнання важливості специфічних прийомів  виділення найбільш значущих чинників, впливаючи  на  які,  можна  ефективно  досягати  мети. 

       Нова управлінська парадигма приділяє величезну  увагу  таким чинникам, як лідерство і стиль керівництва, кваліфікацію і культуру працюючих,    мотивація поведінки, взаємовідношення  в колективі і реакція людей на зміни.  

       Орієнтація  на нові умови і чинники розвитку знайшла відображення в принципах менеджменту, формулювання яких показує роль  людини,  що зросла,     його  професіоналізму, особистих  якостей, а також всієї системи  взаємовідносин  людей в організаціях. Наприклад, в складі  найважливіших принципів,  якими  рекомендується користуватися менеджерам в останньому десятиріччі потокового  віку,  нерідко називаються  наступні: 

• доброзичливе відношення менеджерів до всіх працюючих в організації;
• відповідальність менеджерів всіх рівнів за успішну діяльність організації; 
• комунікації (горизонтальні і вертикальні) як  всередині, так і за межами  організації; 
• створення  атмосфери  відвертості,   чесності,  довір'я людям;
• сприяння реалізації їх талантів і прагнення до постійного вдосконалення,  як  особистої роботи,   так і роботи  організації.

       Практичне втілення нових принципів управління вельми складне і вимагає радикального  перегляду  всієї філософії бізнесу, зміни психології  працюючих  (в тому числі менеджерів), підвищення  їх  кваліфікації  і  зростання  особистого   потенціалу. 

       Теорію  управління прийнято розглядати як комплексну науку або  науковий  напрям, що спирається  на  багато які теоретичні і практичні знання. Це  пояснюється багатогранністю проблеми  управління  і багатооаспектністю  управлінської діяльності, заснованою на свідомому використанні  економічних,   природно - технічних організаційних, соціально - психологічних законів і закономірностей,   властивих  об'єкту  управління.  Теорія  управління  очевидно  повинна  бути  орієнтована на  рішення практичних  задач.  

       Елементами  управління  як  загального  вигляду  людської  діяльності  є мета управління і спосіб досягнення мети, об'єкт і суб'єкт управління, взаємодіюча в певному  навколишньому  середовищі. 

       Предметом  розгляду  теорії  управління  є управлінські  (організаційно -  управлінські, організаційно - економічні) відносини, що реалізовуються як  інформаційні  зв'язки  при  організації виробництва  і управлінні  ними. 

       Процес управління включає збір, переробку і передачу інформації  (предмет управлінської праці), що використовується для вироблення рішень (продукт управлінської праці). 

       Ціна  роботи  в  управлінській  діяльності  -  методи  і засоби  обробки  і аналізу інформації  і прийняття  на  цій основі  конкретних  рішень.  

       Зміст управлінської роботи розкривається  в процесі управління, що складається з  циклічного  повторення  функцій управління  або  конкретних  видів управлінських робіт, що виконуються у всіх  видах виробничої  діяльності:

• науково - технічної;
• технологічної;
• облікової;
• фінансової;
• та інше.

       Технологія  управління  - це  прийоми, способи і порядок (послідовність, регламент) виконання процесу управління  загалом  і складаючих  його  функцій. У  процесі будь-якої  технології  предмет  роботи  перетворюється  в  продукт  роботи.

       Підприємство  кероване, якщо вироблення і прийняття всіх управлінських рішень  здійсняться раніше, ніж закінчаться виникаючі в даний момент  процеси,  що реалізовують  раніше  прийняті  управлінські  рішення.

       Технологія  управління  повинна  враховувати  час управлінських циклів  і їх  раціональну взаємодію з  виробничими  циклами і життєвими циклами товарів. 

       Технологія  управління повинна відповідати технології виробництва і реалізаціям товарів (послуг),  забезпечуючи  безперервність  і керованість їх  процесів. 

       Послідовність  виконання взаємопов'язаних функцій управління - це суть,    технологія  управлінської роботи. 

2. Структура управління  організацією 

 2.1. Визначення поняття і принципи побудови організації

       Під структурою управління організацією розуміється  упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між  собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного  цілого. Елементами структури є окремі робітники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні  і вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто. за наявності декількох рівнів управління. Крім того, зв'язки в структурі управління можуть носити лінійний і функціональний характер. Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень і інформації між так званими лінійними керівниками, тобто. особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів, функціональні зв'язки мають відповідати лінії руху інформації і управлінським рішенням тим або іншим функціям управління.