Державне управління економікою

Тема: Державне управління економікою.

Зміст:

Вступ …………………………………………………………………………………….………. …….3

1. Поняття та характер державного управління економікою ………………............................5
2. Економіка як об’єкт адміністративно-правового регулювання …………………………...8 
3. Суб’єкти регулювання економіки та їх компетенція ………………………………...........11
1. Президент України……………………………………………………………………11
2. Кабінет Міністрів України…………………………………………………………...12
3. профільні міністерства, комітети, спеціально створені центральні органи виконавчої влади……………………………………………………………………...14
4. місцеві державні адміністрації………………………………………………….........16
5. виконавчі органи сільських, селищних, міських рад………………………….........19 
4. Правові засади управління економікою ……………………………………………….........21 
5. Основні напрямки регулювання економіки ………………………………………………..24
1. Демонополізація економіки ………………………………………………………....24
2. Утворення вільних економічних зон ………………………………………………..29
3. Створення промислово-фінансових груп …………………………………………..31
4. Залучення інвестицій …………………………………………………………...........32
5. Приватизація ………………………………………………………………………….35 

Висновки ……………………………………………………………………………………………...38 

Список використаних джерел ……………………………………………………………………….40   
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Високорозвинена ринкова економіка — це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному  виробництву (конкуренція, попит і  пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне управління економікою доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного  управління народного господарства.

     Розвинена ринкова економіка не означає  якоїсь "абсолютної свободи" і "вільної  гри" економічних сил, що спрямовуються "невидимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена економічна свобода  існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарного виробництва і формування ринкових відносин, коли функціонувало  безліч порівняно однакових за розмірами  капіталу, переважно дрібних і  середніх підприємств, між якими  точилася конкурентна боротьба за ринок  збуту товарів. За умов вільної конкуренції  ринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутворення  визначали оптимальні пропорції  виробництва та його економічну ефективність. Головними регуляторами суспільного  виробництва були вільний ринок  і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвитком  відносин власності та вдосконаленням організації суспільного виробництва  розширилися сфера і напрями  політики державного втручання в  економічні та соціальні процеси. Головним завданням політики централізованого економічного управління стало розв'язання суперечностей між частковою  монополістичною планомірністю  і товарними відносинами, які  залишалися загальною формою економічних  зв'язків у суспільстві.

     Актуальність теми. Державне управління економічними процесами в Україні у ринкових умовах проходить стадію розвитку та удосконалення, покликаних забезпечити формування демократичного суспільства. Основна задача його нового, конституційного реформування полягає в побудові ефективної системи державного управління, ефективній взаємодії гілок влади, які б відповідали стандартам демократичної правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою. Ця система повинна бути прозорою, забезпечувати верховенство закону, неодмінне дотримання конституційних прав і свобод особистості, утвердження дієвих механізмів суспільного контролю за діяльністю законодавчої та виконавчої гілок влади.

     Реалізація  цих положень полягає у впровадженні та утвердженні таких механізмів, що забезпечували би результативність управлінських рішень, розподіл і  збалансування повноважень і  відповідальності різних рівнів влади  і місцевого самоврядування в  сфері надання державних і  суспільних послуг. Ця проблема вже  обговорювалася на різних рівнях, вчені  і політики наводять безліч причин, які обумовлюють гальмування  реалізації цих цілей. Серед них  є як об'єктивні, так і суб'єктивні, однак найбільш часто вживана  – відсутність чітко визначеної моделі нової системи державного управління, що відбивається у сьогоденних проблемах співвідношення гілок влади.

Сучасний  стан відновлення державності України  вимагає активного пошуку принципово нових рішень. Інакше, задекларований у першій статті Конституції України  перехід до соціального демократичного суспільства так і залишиться на рівні декларації, без практичного  впровадження в життя. Цим і обумовлена актуальність позначеної проблематики і курсового дослідження.

     Об'єктом  курсової роботи є система державного управління економікою України.

     Мета  роботи полягає в тому, щоб на основі теоретичного дослідження і  сучасних матеріалів проаналізувати особливості  державного регулювання економічними процесами та ролі органів державного управління в цьому процесі.

     Мета дослідження конкретизується поряд взаємообумовлених задач:

• вивчення поняття та характер державного управління економікою;
• розглянути економіку як об’єкт адміністративно-правового регулювання;
• розглянути суб’єкти регулювання економіки та їх компетенції;
• дослідити правові засади управління економікою;
• знайти основні напрямки регулювання економіки.

  Предметом вивчення курсової роботи є теоретичні питання державного управління економікою.

      Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується  актуальність, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. Основна  частина присвячена вивченню поставленої  проблеми. У висновках сформульовано  основні результати дослідження. 

        Поняття та характер державного управління економікою

        У юридичній літературі цілком слушно наголошується, що з усіх галузей і сфер, котрі регулюються  адміністративно-правовими нормами, найскладнішими є ті, які належать до економіки.

  Економіка - складна поліструктурна система, яка функціонує задля забезпечення задоволення суспільства матеріальними благами.

  Термін  «економіка» утворився від грецьких слів oikas (будинок, господарство) і nomos (правило, закон). Сукупність цих слів у буквальному розумінні означає «правила ведення домашнього господарства».

  Сучасні економічні словники визначають економіку  як господарство, сукупність засобів, об’єктів, процесів, використовуваних людьми для забезпечення життя, задоволення  потреб за допомогою створення необхідних благ, умов і засобів існування  із застосуванням праці.

  Таким чином, у сьогоднішньому розумінні  економіка — це системний господарський  комплекс, що складається із взаємопов’язаних і взаємозалежних ланок — по-перше, суспільного виробництва, по-друге, розподілу матеріальних цінностей  і, по-третє, обміну виробленого продукту в масштабах усієї держави.

  Найважливішими  складовими економічної системи  України є: промисловість; енергетичний комплекс; агропромисловий комплекс; будівельний комплекс; транспорт  і дорожнє господарство; зв’язок; торговельний комплекс; житлове господарство; побутове обслуговування населення; сфера  використання й охорони природних  ресурсів.

  Усі перелічені галузі й комплекси перебувають  між собою в тісній взаємодії. Кожна з них складається з  кількох підгалузей. Підгалузям притаманна, з одного боку, значна самостійність, а з другого — взаємозалежність та інтеграційні зв’язки з економічною  системою в цілому.

  Так, промисловість чітко поділяється  на машинобудівну, хімічну, металургійну тощо. Транспорт — на залізничний, повітряний, водний, автомобільний, трубопровідний. Зв’язок — на поштовий, телеграфний, радіозв’язок. Будівельний комплекс складається з промислового, цивільного, дорожнього будівництва.

  Кожна з  перелічених галузей і підгалузей характеризується специфічними матеріальними умовами виробництва, технологічними процесами, структурою та чисельністю підприємств, інженерно-технічним та управлінським персоналом тощо. Усіма цими чинниками визначаються місце і призначення їх в економічній системі, а також особливості міжгалузевих зв’язків.

  Зауважимо, що термін «галузь економіки» сьогодні нормативно закріплюється на законодавчому  рівні. Так, у ст. 1 Закону України  від 16 жовтня 1997 р. «Про електроенергетику» зазначено, що електроенергетика — галузь економіки України, яка забезпечує споживачів енергією.

  Стан економіки, рівень її розвитку, ефективність безпосередньо  залежать від спроможності держави  управляти виробництвом і обертанням виробленого матеріального продукту.

  Регулювання економіки — найважливіша функція  держави в умовах ринкового господарювання, а тим більше в умовах переходу до нього.

  Перехід до ринкового механізму регулювання  економічних відносин передбачає постійне поглиблення правового впливу на економічні процеси, розширення сфери застосування загальнодержавних програм розвитку економіки, приватизації державної та комунальної власності, демонополізації та конкуренції.

  Держава визначає правові основи для прийняття  управлінських рішень, захищає інтереси національної економіки, формує її інфраструктуру, контролює процеси грошового обігу, встановлює і розвиває економічно вигідні для суспільства й держави правовідносини.

  Без державного регулювання помітно знижується ефективність виробництва, незатребуваною виявляється фундаментальна наука, через подорожчання скорочується інфраструктура соціальної сфери, а рух до цивілізованих  форм життя здійснюється стихійно, з великими витратами та значними втратами.

  За таких  умов, а особливо в кризовій економічній  ситуації, державне управління є необхідним. Причому йдеться не про поновлення адміністративно-командної системи, а про створення механізму  демократичного управління, який би спрямовувався  та контролювався насамперед виконавчою владою.

  Управління  означеною сферою суспільно-економічного життя являє собою складний процес цілеспрямованого впливу держави на всі компоненти економічної системи  з метою її вдосконалення. Основою  його є своєчасне й правильне  врахування об’єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, особливостей розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості держави у світове економічне співтовариство.

  Державне  управління у сфері економіки  ґрунтується на конституційному  положенні щодо соціальної спрямованості  економіки (ст. 13 Конституції України). Управління має на меті органічне поєднання заходів для економічного зростання та фінансової стабілізації з активною соціальною політикою, спрямованою на підвищення життєвого рівня населення. Основними напрямами, що охоплюються державним управлінням у сфері економіки, є: фінансова політика та її стабілізація; грошово-кредитна політика і зміцнення банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика й залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів та регулювання заробітної плати; стимулювання малого бізнесу та соціальна політика.