Державне управління економікою

До найбільш небезпечних порушень антимонопольного законодавства належать:

а) зловживання монопольним становищем на ринку;

б) неправомірні угоди між господарюючими суб'єктами;

в) дискримінація підприємців органами влади та управління;

г) недобросовісна конкуренція.

  Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень, у тому числі від зловживання монопольним становищем та недобросовісної конкуренції, здійснюються Антимонопольним комітетом України. Він діє згідно із Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р.

  Відповідно  до покладених на нього завдань Антимонопольний  комітет України контролює додержання антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів, при перетворенні органів управління на об'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо підприємців; розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень; звертається до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину; дає рекомендації державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції; бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, антимонопольної політики та демонополізації економіки; бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці та реалізації міжнародних проектів і програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав і міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України; узагальнює практику застосування антимонопольного законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення; розробляє й організує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольного законодавства; систематично інформує населення України про свою діяльність; здійснює інші дії з метою контролю за додержанням антимонопольного законодавства.

  Для розгляду окремих справ щодо порушення  антимонопольного законодавства утворюються постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії, які формуються з державних уповноважених і голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України у складі не менше трьох осіб. Вони формуються за галузевим, регіональним або іншими принципами.

  Організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову  та іншу роботу із забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України, його територіального відділення, а також  підготовку матеріалів для розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства здійснює апарат відповідно Антимонопольного комітету України або його територіального відділення.

  З метою координації діяльності у  питаннях розвитку конкуренції та демонополізації  економіки Антимонопольний комітет  України взаємодіє з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

  Центральні  та місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування зобов'язані погоджувати з Антимонопольним  комітетом України рішення щодо демонополізації економіки, розвитку конкуренції та антимонопольного регулювання, а також одержувати згоду Комітету у визначеному ним порядку на створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію господарюючих суб'єктів та господарських товариств, створення асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань підприємств, перетворення органів управління на зазначені об'єднання.

  Для підготовки рекомендацій з питань організації  та діяльності Антимонопольного комітету України, методології та методики здійснення контролю за додержанням антимонопольного законодавства, розробки пропозицій щодо його застосування та вдосконалення, а також з інших питань Антимонопольний комітет України створює дорадчі органи, проводить техніко-економічні та наукові дослідження, залучає експертів та консультантів, готує кадри за спеціальними програмами.

  Важливою  складовою антимонопольної політики держави є управління у сфері природних монополій, що регламентовано Законом України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р.

  Він містить визначення основних понять у сфері природних монополій, зокрема в ньому вказується, що:

  — природна монополія — це стан товарного  ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари(послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому

товарному ринку  менше залежить від зміни цін  на ці товари (послуги), ніж попит  на інші товари(послуги);

• споживач товарів, що виробляються суб'єктами природних монополій, — фізична або юридична особа, яка придбаває товар, що виробляється (реалізується) суб'єктами природних монополій;
• суб'єкт природної монополії — суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії;
• суміжний ринок — товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб'єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб'єктів господарювання неможлива без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.

   Цим Законом регулюються відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної  монополії, та на суміжних ринках за участю суб'єктів природних монополій.

  Основні умови суб'єктів управління природними монополіями регламентовані відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій» від 19 серпня 1997 р. і мають спрямовуватися на:

  — вдосконалення системи державного регулювання, включаючи регулювання цін та тарифів, у сфері природних монополій,

• формування його нормативних та організаційних засад, у тому числі на регіональному рівні;
• розмежування компетенції та налагодження взаємодії між органами, які відповідно до законодавства здійснюють управління майном, розробку та реалізацію державної політики у відповідних галузях, та органами, на які покладаються функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій;
• формування конкурентних відносин на суміжних ринках, створення ефективних механізмів запобігання дискримінації господарюючих суб'єктів, що діють на цих ринках, з боку суб'єктів природних монополій;
• виділення із суб'єктів природних монополій непрофільних виробництв та підприємств, діяльність яких не належить до основної;
• організацію належного контролю за фінансовою діяльністю суб'єктів природних монополій, ведення окремих балансів та окремої бухгалтерської звітності щодо діяльності, яка здійснюється на ринках, що перебувають у стані природних монополій;
• поступове припинення практики перехресного субсидування різних груп споживачів або одних видів послуг за рахунок інших;
• поглиблення правового регулювання взаємовідносин між учасниками ринків у сфері природних монополій та вдосконалення нормативної бази у цій сфері, забезпечення формування цін (тарифів) і правил їх визначення, введення єдиних правил на недискримінаційній основі;

— визначення особливостей реформування відносин власності та приватизації у сфері природних монополій, у тому числі галузевих;

  — підвищення ефективності управління належними державі майном, акціями (частками, паями) підприємств, господарських товариств, що є суб'єктами природних монополій, відповідальності представників, які здійснюють управління об'єктами державної власності, за додержання вимог щодо ефективнішої діяльності суб'єктів природних монополій, забезпечення їх доступності для споживачів, інвесторів і акціонерів;

  — запровадження громадського контролю за діяльністю суб'єктів 
природних монополій, зокрема шляхом створення при них рад спожива 
чів або включення до складу спостережних рад відповідних акціонерних 
товариств, рад підприємств представників органів місцевого самовряду 
вання, об'єднань громадян, у тому числі природоохоронних організацій, 
організацій споживачів тощо.

  Спеціальні (вільні) економічні зони. Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються та діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України.

  На  території спеціальної (вільної) економічної  зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення  спеціальних (вільних) економічних  зон є:

• залучення іноземних інвестицій та сприяння їм;
• активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, а також поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;
• залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку;
• поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

  Основними нормативними документами, що регламентують  створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні є Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р. та Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р.

  Вони  визнають спеціальні (вільні) економічні зони як один з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові та стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій.

  Згідно  з Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» і залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності в Україні можуть створюватися:

зовнішньоторговельні  зони;

комплексні  виробничі зони;

науково-технічні зони;

туристсько-рекреаційні  зони;

банківсько-страхові (офшорні) зони;

зони прикордонної торгівлі.

  Крім  вищезазначених, можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

   Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевої державної адміністрації.

  У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої ради та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону.

  Якщо  ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим радам та місцевим державним  адміністраціям, вони вносять відповідну пропозицію до Кабінету Міністрів України.

  Кабінет Міністрів України має розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шістдесятиденний строк від дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України.

  Органами  управління спеціальних (вільних) економічних  зон незалежно від їх типу є:

• місцеві ради та місцеві державні адміністрації у межах своїх повноважень;
• орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності.