Державне управління економікою

  Щорічно Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону затверджується Державна програма приватизації, яка розробляється Фондом державного майна України. Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації і складається із завдання на перший бюджетний рік та прогнозу на два наступні роки. Вона містить:

• завдання щодо приватизації майна, яке перебуває в державній власності, та державного майна, що належить Автономній Республіці Крим;
• відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів;
• квоти обов'язкового застосування приватизаційних паперів для приватизації різних груп об'єктів;
• завдання відповідним органам виконавчої влади щодо забезпечення проведення приватизації;
• заходи щодо залучення у процесі приватизації інвесторів;
• особливості участі у процесі приватизації громадян України, іноземних інвесторів та інших покупців;
• розрахунок витрат на виконання програми приватизації, порядок їх відшкодування та джерела фінансування;
• прогноз надходження коштів від приватизації та напрями їх використання.

  Законодавством  визначаються об'єкти приватизації, зокрема  до них належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших  підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

  Але приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. Є  чотири групи таких об'єктів:

1. Об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України.
2. Об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей.
3. Об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв.
4. Об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому.

  Державну  політику у сфері приватизації здійснюють:

  а) Фонд державного майна України;

    б) його регіональні відділення  та представництва у районах і містах;

  в) органи приватизації в Автономній Республіці Крим.

  Вони  становлять єдину систему державних  органів приватизації в Україні.

  Фонд  державного майна України підпорядкований, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. Голова Фонду державного майна України призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України.

  Чинним  законодавством встановлено особливий  порядок приватизації державного майна. Він передбачає: опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі; прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації); затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.  
 
 
 
 

Висновки:

        Підводячи підсумки викладеного у роботі матеріалу  можна зробити наступні висновки:

  Регулювання з боку держави застосовується для  забезпечення безпеки громадян від  можливих несприятливих наслідків  ведення господарської діяльності, захисту прав споживачів від неправомірних  дій комерційних організацій, стабілізації макроекономічних процесів, формування матеріального державного резерву.

  Основною  метою державного регулювання економікою є виконання завдань, що сприятимуть  організації ринку, ринково-конкурентних відносин, досягнення економічних, політичних, соціальних і фіскальних цілей, спрямованих  на підтримку та забезпечення ринкового  порядку в країні, коригування  розподілу ресурсів з метою впливу на господарську структуру та структуру  національного продукту.

   Державного  регулювання вимагають всі галузі економіки, однак, враховуючи рамки  даної наукової роботи було здійснено  дослідження державного регулювання  таких основних з них, як фінансова  сфера, митна справа, агропромисловий  комплекс та дорожнє та транспортне  господарство, в управлінні якими  діяльність державних органів займає провідне місце.

     Зростання економічної ролі держави, її втручання  в процес суспільного виробництва  і висока концентрація останнього модифікували традиційний механізм саморегулювання  економіки, різко обмежили дію стихійних  ринкових сил. Держава прийняла на себе цілу низку регулюючих функцій, особливо щодо розвитку державного сектору економіки, а також ринкової кон'юнктури.

     Довголітня  практика державного втручання в  економіку дала змогу виробити відповідні методи і важелі, в результаті чого економічна система стала високоефективною. Політика державного регулювання дає  можливість нейтралізувати численні руйнівні процеси і небажані відхилення, які  періодично переривають і деформують рух економічного циклу.

     Місце політики державного регулювання в  господарській системі є сталим, та його масштаби і форми не залишаються  незмінними. Дії державної адміністрації  обов'язково втілюються у певних заходах  щодо управління національною економікою. Регулювання відбувається і тоді, коли держава відмовляється від  реалізації заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності.

     Незважаючи  на те що централізоване і ринкове  регулювання за своєю суттю є  антиподами, вони постійно взаємодіють  між собою. Це сприяє забезпеченню економічної  та політичної стабільності всієї суспільної системи. Політика державного регулювання  підпорядкована закону самозростання  капіталу, вона враховує розстановку  всіх соціальних сил, що не завжди адекватне  прагненню великих приватних  власників або монополій чи олігополій. Головна мета державного втручання  в економічний розвиток — забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.

Література:

1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2008. – 64с.
2. Закон України від 18 лютого 1992р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».
3. Закон України від 13 жовтня 1992р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».
4. Закон України від 26 листопада 1993р. «Про Антимонопольний комітет України».
5. Закон України від 21 листопада 1995р. «Про промислово-фінансові групи в Україні».
6. Закон України від 19 березня 1996р. «Про режим іноземного інвестування».
7. Закон України від 16 жовтня 1997р. «Про електроенергетику».
8. Адміністративне право України. Битяк Ю.П., Харків, 2003. – 568с.
9. Административное право Украины: Учебник /Под общей ред. СВ. Кивалова.— X.: "Одиссей", 2004.— 867 с.
10. Административное право Украины. — 2-е изд./Под ред. проф. Ю.П. Битяка. — Харьков: Право, 2003. — 351 с.
11. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544с.
12. Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. — Вид. друге, перероб. і доп. — Одеса: Юридична література, 2002. — 250 с.
13. Крегун Ю.І. Правові основи державного управління України: Навч. посібник – К.: КНЕУ, 2003. – 431с.