Олік готівкових і безготівкових розрахунків

    Загалом можна побачити, що між готівковою і безготівковою формами розрахунків  існує тісний зв’язок. Так, одержуючи  виручку за реалізовану продукцію  в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому  порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в  готівковій формі.

    Підприємства  торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отримують плату  за це, як правило, готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками, фінансово-кредитними установами, цільовими фондами в основному здійснюються в безготівковій формі.

    Розвиток  ринкових відносин призвів до певних змін у колишній системі грошових розрахунків між підприємствами, зокрема розширив можливість застосування готівкової форми. Всі готівкові  розрахунки між підприємствами можуть здійснюватись як за рахунок коштів, отриманих у касі банку, так і  за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових  надходжень.

    Отримана  готівка у вигляді виручки  від реалізації продукції та інших касових надходжень може бути використана підприємствами не тільки для забезпечення господарських потреб, а й на оплату праці і виплату дивідендів (доходу). Крім того, для виплат, пов’язаних з оплатою праці й виплатою дивідендів, підприємства можуть використовувати й готівку, отриману з кас банків. Водночас підприємства повинні забезпечувати систематичну і повну сплату податків, зборів і обов’язкових платежів у бюджет та державні цільові фонди згідно з чинним законодавством.

    Підприємства  також можуть проводити розрахунки з бюджетом і державними цільовими  фондами готівкою. Але якщо підприємства мають податкову заборгованість, розрахунки між покупцем і постачальником продукції треба здійснювати тільки в безготівковому порядку. 

    1.2. Нормативно-правове регулювання обліку грошових коштів 

    Державну  політику у сфері бухгалтерського  обліку та фінансової звітності в  Україні реалізують Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади  в межах повноважень, передбачених законодавством. Найбільші повноваження у сфері державного регулювання  бухгалтерського обліку та фінансової звітності належать Міністерству фінансів України, яке затверджує національні  положення (стандарти) бухгалтерського  обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності.

    Державне  регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні  здійснюється для:

• створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів;
• удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. 

    Система нормативного регулювання бухгалтерського  обліку в Україні представлена чотирма  рівнями, кожен з яких охоплює  наступні документи

    1. Закону України від 16.07.99 р.  №996-ХIV "Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні"  та інші закони

    2. Національні Положення (стандарти)  бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО) та Міжнародні стандарти фінансової  звітності

    3. Нормативні акти та методичні  вказівки з питань бухгалтерського  обліку

    4. План рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов'язань  та господарських операцій підприємств  і організацій та розроблена  до нього Інструкція із застосування, затверджені наказом Міністерства  фінансів України від ЗО.11.99р.  №291.

    Закон України «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV 16.07.1999. В Україні правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

    Цей Закон поширюється на всіх юридичних  осіб, створених відповідно до законодавства  України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також  на представництва іноземних суб'єктів  господарської діяльності, які зобов'язані  вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з  законодавством.

    В законі визначаються:

• мета бухгалтерського обліку
• принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності
• валюта бухгалтерського обліку та фінансової звітності
• державне регулювання
• організацію бухгалтерського обліку  
• первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку
• інвентаризація активів і зобов'язань
• загальні вимоги до фінансової звітності
• консолідована та зведена фінансова звітність
• звітний період
• подання та оприлюднення фінансової звітності
• контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність

    Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства» N 334/94-ВР 28.12.1994 містить у собі такі питання, як об’єкт і суб’єкт оподаткування, тобто визначає з чого утворюється прибуток підприємства, хто є платником податку. Так само в законі розкриті поняття валових втрат і прибутків підприємства, амортизаційних відрахувань. Цей закон є дуже важливий, тому що визначає сутність доходів і витрат, що дозволяє будь-якому підприємству відповідно до закону визначити суму оподаткованого прибутку.

    У законі України «Про Національний банк України» N 679-XIV  20.05.1999 розкривається:

• правова основа діяльності Національного банку України
• функції НБУ
• керівні органи НБУ
• організаційні основи та структура банку
• грошово-кредитна політика
• управління грошовим готівковим обігом
• організація розрахунків та бухгалтерського обліку
• операції НБУ
• діяльність НБУ щодо операцій з валютними цінностями
• взаємовідносини з Президентом, ВРУ та Кабміном
• банківське регулювання та банківський нагляд

    Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» N 2346-III від 5.04.2001 визначає:

• загальні засади функціонування платіжних систем в Україні 
• форми  та види розрахунків, що застосовуються при проведенні переказу,
• порядок відкриття банками рахунків своїм клієнтам,
• види рахунків, що можуть відкриватися банками  або іншими установами - членами платіжної системи своїм клієнтам
• загальні засади функціонування платіжних систем в Україні
• платіжні інструменти
• поняття та загальний порядок проведення переказу коштів  в  межах України
• порядок оформлення документів при проведенні переказу
• ініціювання переказу
• загальний порядок завершення переказу
• відповідальність суб'єктів переказу
• захист інформації при проведенні переказу
• контроль за діяльністю платіжних систем та проведенням переказу

    П(С)БО 2 «Баланс» визначає  зміст і форма Балансу та загальні вимоги до розкриття  його статей. Норми даного Положення (стандарту) застосовується до балансів підприємств, організацій і інших юридичних осіб всіх форм власності (крім банків і бюджетних установ)

    П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів». Надання користувачам фінансової звітності  повної, правдивої та неупередженої  інформації про зміни, що відбулися  у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період.

    Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є  короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму коштів і мають  незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами, як правило, є  вісоколіквідні інвестиції в цінні  папери на строк, що не перевищує 3 місяці

            В МСФЗ 7 «Звіти про рух грошових  коштів» розкривається інформація  про зміни в грошових коштів  та їх еквівалентів за період  представляється у звіті про  рух грошових коштів, який класифікує  грошові потоки від операційної,  інвестиційної та фінансової  діяльності. Користувачам така інформація  необхідна для складання власної  думки щодо:

• змін в чистих активах;
• фінансової структури компанії;
• платоспроможності та ліквідності компанії;
• здатності компанії впливати на величину і регулярність потоків грошових коштів;
• здатності компанії генерувати грошові кошти;

        Користувачі фінансових звітів  підприємства зацікавлені в тому, як підприємство генерує і  використовує грошові кошти та  їх еквіваленти. Це відбувається  незалежно від характеру діяльності  підприємства і від того, чи  можна розглядати грошові кошти  як продукцію підприємства, наприклад,  у випадку фінансової установи. Грошові кошти потрібні підприємствам,  в основному, з однакових причин, якою різною не була б їх  основна діяльність, від котрої  одержують прибутки. Підприємствам потрібні грошові кошти для здійснення операцій, погашення зобов'язань і забезпечення доходу інвесторам. Відповідно, даний стандарт вимагає від усіх підприємств надання Звіту про рух грошових коштів.

        Звіт про рух грошових коштів, коли він використовується разом  з іншими фінансовими звітами,  надає інформацію, яка дозволяє  користувачам оцінювати зміни  у чистих активах підприємства, його фінансовій структурі (в  тому числі ліквідність та  платоспроможність), а також здатність  впливати на суми і період  руху грошових коштів з метою  пристосування до обставин та  можливостей, які постійно змінюються. Інформація про рух грошових  коштів є корисною для оцінки  здатності підприємства генерувати  грошові кошти та їх еквіваленти,  а також дозволяє користувачам  розробляти моделі для оцінки  та порівняння теперішньої вартості  майбутнього руху грошових коштів  різних підприємств. Вона також підвищує ступінь зі ставності звітності про результати діяльності різних підприємств, тому що запобігає впливу різних підходів до обліку однакових операцій та подій.

       На перший погляд здається, що  в нашій країні проведено реформування  фінансової звітності та бухгалтерського  обліку на основі цих же  принципів, але якщо уважно  розібрати кожен принцип окремо  з тим, що записано в П  (С) БО, - то всі відмінності  в наявності, оскільки не було  навіть єдиною наукової концепції  інтеграції системи вітчизняного  обліку в міжнародну. Система  реформування передбачала Програму  реформування бухгалтерського обліку  з використанням міжнародних  стандартів. Дана програма була  затверджена Постановою Кабінету  Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. № 1706. Цим вже як би  передбачалося, що дещо використовувати  будемо, а що не будемо вважати  за потрібне - не будемо. У тексті  Програми вже інший підхід, оскільки  основним завданням реформи бухгалтерського  обліку є забезпечення зв'язку  реформування бухгалтерського обліку  з основними тенденціями гармонізації  стандартів на міжнародному рівні  та станом економі ко-правового  середовища і ринкових відносин  в Україні. Як бачимо, відхід  від міжнародних стандартів стався  ще далі . Термін П (С) БО, даний  в Законі України «Про бухгалтерський  облік і звітність в Україні»  від 16 липня 1999 р. № 996-XIV, передбачає, що національний обліковий стандарт  визначає принципи та методи  бухгалтерського обліку та складання  фінансової звітності, що не  суперечать міжнародним стандартам. Таким чином, від формулювання  використання стандартів поступово  прийшли до того, що ті пункти, які використані в П(С)БО, не  повинні суперечити міжнародним  стандартам. Якщо ж повернутися  до витоків цієї справи, то  інтерпретації 1992, 1993, 1995 рр.. припускали  впровадження міжнародних стандартів  та реформування бухгалтерського  обліку на їх основі. З цього  випливає, що введення П(С)БО є  не настільки позитивним моментом, як часто це трактується. Однак  перехідним етапом від соціалістичного  обліку до реального в умовах  приватної власності ця реформа  цілком може вважатися. Тобто  від колишнього обліку ми вже  пішли, до нового не прийшли, і знаходимося в дорозі. Саме тому, західний світ як і раніше не розуміє нашої звітності і нашого обліку. У них немає всього того, що є в західних системах і міжнародних стандартах: