Провадження в справах про адміністративні правопорушення

   Діяльність  органів внутрішніх справ здійснюється в офіційному порядку від імені  держави в особі того чи іншого працівника органів внутрішніх справ.

   Крім  того, однією із особливостей адміністративно-юрисдикційної  діяльності органів внутрішніх справ, як уже відзначалось, є те, що в  процесі її здійснення ці органи реалізують деякі свої юрисдикційні повноваження не тільки щодо підвідомчих їм справ, але й виконують у значному обсязі інші адміністративно-процесуальні дії юрисдикційного змісту, які зрештою дозволяють розглядати і вирішувати по суті справи про адміністративні правопорушення, підвідомчі іншим суб'єктам адміністративної юрисдикції. До подібних дій слід передусім віднести виявлення та встановлення події правопорушення, збір, дослідження та попередню оцінку обставин протиправних дій, тобто їх правову кваліфікацію, здійснення заходів забезпечення адміністративного провадження, складання протоколу про адміністративне правопорушення, підготовку інших необхідних матеріалів справи та прийняття рішення про її направлення по підвідомчості для вирішення по суті тощо. Такі дії адміністративно-юрисдикційного призначення органи внутрішніх справ вчиняють, наприклад, в справах про дрібне розкрадання, злісну непокору працівникові міліції або народному дружиннику, про порушення правил адміністративного нагляду та ін.

   Органи  внутрішніх справ (міліція) розглядають  справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів, (за винятком порушень на автомобільному транспорті).

   Нормативною основою адміністративно-юрисдикційної  діяльності органів внутрішніх справ  служить передусім Кодекс України  про адміністративні правопорушення, а також законодавчі та інші нормативні акти, які певною мірою, окрім Кодексу, визначають адміністративно-юрисдикційні повноваження органів внутрішніх справ. До таких джерел слід віднести окремі закони (наприклад, закон України «Про міліцію»), укази Президента України та рішення місцевих органів влади і місцевого самоврядування про встановлення адміністративної відповідальності за окремі правопорушення.

   Крім  того, механізм правового регулювання  адміністративно-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ включає  в себе і відомчі нормативні акти, у тому числі накази, інструкції тощо. Як приклад можна назвати накази МВС України «Про заходи по зміцненню законності при застосуванні органами внутрішніх справ адміністративного законодавства». Основними завданнями міліції є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням і їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх скоїли, забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних зазіхань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної і правової допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них обов'язків. Міліція є єдиною системою органів, що входить у структуру Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу й охоронну функції.

   Органи  міліції приймають і реєструють заяви і повідомлення про злочини  й адміністративні правопорушення, приймають по них рішення, здійснюють досудову підготовку матеріалів відповідно до кримінально-процесуального законодавства, здійснюють провадження по справах про адміністративні правопорушення; проводять криміналістичні дослідження по матеріалам оперативно-розшукової діяльності, забезпечують участь фахівців криміналістичної служби в слідчих діях, виконують прийняті у встановленому законом порядку і рамках своєї компетенції рішення прокурора, слідчого, суду, забезпечують безпеку дорожнього руху, дотримання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснюють реєстрацію й облік автомототранспортних засобів, приймають іспити на право водіння транспортних засобів і видають відповідні документи, дають відповідно до законодавства дозволи на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, для зберігання і використання яких встановлені спеціальні правила, а також на відкриття об'єктів, де вони використовуються, контролюють дотримання цих правил, контролюють дотримання встановлених правил паспортної системи, в'їзду, перебування в Україні іноземців і осіб без громадянства; охороняють, конвоюють і утримують затриманих і взятих під варту осіб.

    Таким  чином, адміністративно-юрисдикційну діяльність органів внутрішніх справ можна визначити як урегульований нормами адміністративного права специфічний різновид їх адміністративної діяльності, пов`язаний з розглядом та вирішенням по суті підвідомчих їм справ про адміністративні правопорушення, а також зі здійсненням інших адміністративно-юрисдикційних дій забезпечуючого характеру. Органи внутрішніх справ це не тільки органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, а й органи, покликані виховувати громадян у дусі точного і неухильного додержання законів, сумлінного ставлення до державного і громадського обов'язку, поваги до прав, честі і гідності громадян, а також попереджувати правопорушення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

   Як  підсумок, можна сказати наступне.

   Провадження в справах про адміністративні правопорушення це низка послідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), а у деяких випадках інших суб'єктів, які діють згідно з нормами адміністративного законодавства і здійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушників до відповідальності і забезпечення виконання винесеної постанови. Ці заходи застосовуються в зв'язку з виявленням ознак правопорушення або при достатніх підставах для припущення про наявність таких ознак. основне їх призначення: створити необхідні умови для реалізації норм матеріального права, які установлюють відповідальність за правопорушення. У цій роботі я показала компетенцію органів внутрішніх справ (міліції) у цьому питанні.

    Перш  за все, провадження у справах  про адміністративні правопорушення мають визначене коло учасників. весь процес провадження було тематично розбито на певні етапи, які за своєю логікою відповідають процесуальному порядку провадження. Оскільки у науковій літературі є розбіжності у кількості і змісті стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення, я погодилася з позицією по даному питанню харківських науковців, а саме Ю.П. Битяка. Він виділяє наступні стадії провадження:

   1) порушення  справи про адміністративне правопорушення;

   2) розгляд  справи про адміністративне правопорушення і винесення по справі постанови;

   3) оскарження (або опротестування) постанови по  справі про адміністративне правопорушення (виникає в тих випадках, коли  особа, яка притягається до  адміністративної відповідальності, або потерпілий не згодні з винесеною відносно них постановою. Постанову по справі може опротестувати прокурор);

   4) виконання  постанови про накладення адміністративного  стягнення. Виконання постанов  про накладення адміністративних  стягнень заключний етап притягнення до адміністративної відповідальності. Від того, як послідовно реалізована постанова про адміністративне стягнення, наскільки справа доведена до завершення, багато в чому залежить рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, їх попередження, результативність виховання громадян у дусі точного і неухильного дотримання законів і правил.

   У даній  роботі вказані правові акти, які  застосовуються при реалізації зазначених стадій. При цьому увага акцентувалась  на визначених відповідними нормами правах та гарантіях осіб, які беруть участь у провадженні, насамперед особи яка притягується до відповідальності та потерпілого, як центральних фігур процесу. Також слід зауважити, що законодавством передбачено не тільки певні гарантії, які виникають у особи з набуттям того чи іншого процесуального статусу (правопорушник, потерпілий, свідок тощо), а й такі, що мають однакову силу навіть для “полярних” сторін процесу. До останніх, наприклад, відносяться гарантії, які надані громадянам Законом про звернення. Як бачимо, держава формально наділяє громадян досить широким колом гарантій та прав.

   У цій  роботі було детально розглянуто і  висвітлено загальний порядок провадження  у справах про адміністративні  правопорушення з відповідним посиланням на норми чинного законодавства. Під час написання курсової роботи я намагалась максимально враховувати динаміку руху національного законодавства, насамперед адміністративного. Але тут слід вказати на той факт, що під час аналізу відповідних норм законодавства були виявлені моменти, які дещо ускладнюють на практиці процес реалізації норм адміністративного законодавства в управлінській діяльності взагалі, а так само і в рамках провадження по справах про адміністративні проступки. Щодо цього необхідно зауважити, що чинне процесуальне законодавство не дає можливості належно реалізувати право на подання скарги на неправомірні рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. У той же час, значна частина таких дій вчиняється саме посадовими особами, як носіями організаційно-владних повноважень. Саме Кодексом адміністративного судочинства України передбачене вирішення цих проблем. Сьогодні він прийнятий, але ще знаходиться у стадії опрацювання. Тож будемо сподіватися, що громадяни України у майбутньому зможуть захистити свої конституційні права. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                         Перелік використаних  джерел 

   - Конституція  України від 28.06.1996р.

   -Кодекс  України про адміністративні  правопорушення від 18.12.1984р.

   - Закон  України "Про звернення громадян" від 02.10.1996р.

   - Закон  України „Про місцеві державні адміністрації” від

    09.04. 1999р.

   -Закон  України “Про міліцію” від  20.12.1990р.

   - Закон  України „Про дорожній рух”  від 30.06. 1993 р.  
 

   2. Підручники, навчальні посібники монографічні  видання: 

   - Адміністративне  право. Курс лекцій / За ред. Л.В. Коваля – К., 1998 р.

   - Адміністративне  право України. Підручник. / За  ред. В.К. Колпакова К., 2001р.

   -Битяк  Ю.П., Зуй В.В. Адміністративне  право України (Загальна частина). Навчальний посібник. – Х.,1999р.

   -Адміністративне  право України. Навчально-методичний посібник / За ред. С.В. Ківалова, Л.Р. Білої – Одеса, 2002 р.

   - Административное  право Украины. Учебное пособие  / За ред. Васильева А.С. –  Х., 2002 г.   

   - Адміністративний  процес. Підручник. / За ред. Бандурка  О.М., Тищенко М.М. - К., 2002 р.   

   - Авер'янов  В.Б. „Державне управління в  Україні.” Навчальний посібник/ – К.: 1999р.

   -Клименко  Г.Б. „Адміністративне право”, –  Харків: 2000р.

   -Павловский  Р.С. „Административное право”, – К.: 1986р. 

   3. Періодичні  видання:

   - Офіційний  вісник України.

   - Юридичний  Вісник України.