Провадження в справах про адміністративні правопорушення

   Постанова про накладення адміністративного  стягнення (відповідно до ст. 299 КПАП) підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено законодавством України, КПАП та іншими актами законодавства. В цій статті містяться правила, які регулюють початкову стадію практичної реалізації постанов про накладення адміністративних стягнень, звернення цих актів до виконання.

    У  випадках оскарження чи опротестування  постанови її виконання припиняється  на визначений час, а потім  відновляється, якщо скарга (протест)  залишилися без задоволення, за  винятком постанов про застосування  заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 307 КПАП. Вони виконуються негайно, незалежно від того, чи будуть згодом оскаржені.

   Постанова про накладення адміністративного  стягнення виконується уповноваженим  на те органом у порядку, встановленому  законодавством України, КпАП та іншими актами законодавства.

   Постанова про адміністративний арешт виконується  органом внутрішніх справ у порядку, встановленому законодавством.

   У разі винесення кількох постанов про  накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

   Звертається до виконання постанова про накладення адміністративного стягнення тим  органом (посадовою особою), що її виніс.

   За  наявності обставин, що ускладнюють  виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у  вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця. Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом. Вона можлива, наприклад, у зв'язку з важкою хворобою особи, притягнутої до відповідальності, якщо цей факт підтверджений довідкою лікувальної установи.

   Клопотання  про відстрочку виконання постанови  розглядається і вирішується  органом (посадовою особою), який виніс  постанову про накладення адміністративного  стягнення.

   За  наявності обставин, зазначених у  пунктах 5, 6 і 9 статті 247 КПАП, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання. До таких обставин відноситься, насамперед, видання акта амністії за умови, що він усуває застосування адміністративного стягнення; відмінення акту, який встановив адміністративну відповідальність за дану провину; настання смерті особи, підданої адміністративному стягненню.

   Припинення  виконання постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється на основі рішення органа (посадової особи), що його виніс. Рішення направляється органу, уповноваженому виконувати постанову про стягнення, а також іншим органам (посадовим особам), що беруть участь у його реалізації.

   Не  підлягає виконанню постанова про  накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі зупинення виконання постанови відповідно до статті 291 КПАП перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 КПАП перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

   Законодавством  може бути встановлено й інші, більш  тривалі строки для виконання  постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

   Під давністю виконання розуміється закінчення з моменту звернення постанови  до реалізації встановленого в законі терміну, після якого виключаються подальші дії виконавчого характеру.

   Постанова про накладення адміністративного  стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не передбачено законодавством України. Вона звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс цей правозастосовчий акт. Так, якщо адміністративна комісія винесла постанову про накладення на винного стягнення у виді штрафу, вона зобов'язана негайно по закінченні розгляду справи оголосити її зміст. Копія постанови протягом трьох днів вручається чи висилається особі, у відношенні якої вона винесена. Постанова про накладення штрафу підлягає виконанню після закінчення 15 днів із дня його вручення порушнику.

   Якщо  ж постанова про накладення адміністративного  стягнення не була звернена до виконання  протягом трьох місяців із дня  винесення, вона взагалі не підлягає виконанню.

   З приведеного  загального правила про тримісячний термін давності зроблено кілька виключень. Так, у випадку призупинення постанови в зв'язку з подачею скарги чи принесенням протесту, припиняється перебіг строку давності до їх розгляду. Припиняється перебіг строку давності і при відстрочці виконання постанови до закінчення терміну цієї відстрочки (вона допускається, якщо негайна реалізація постанови неможлива). Давність виконання не встановлена для постанови про конфіскацію відповідно до Митного кодексу України предметів контрабанди, а також засобів перевезення, призначених для переміщення предметів через державний кордон. Не виключене встановлення законодавством України більш тривалих термінів для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

   Контроль  за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом. Наприклад, постанову про накладення штрафу прийнято адміністративною комісією. Якщо правопорушник не сплатив суми штрафу у визначений строк, то комісія здійснює всі необхідні заходи для утримання суми штрафу в примусовому порядку.

   Розглянувши стадії провадження в справах  про адміністративні правопорушення можна зазначити наступне. Послідовний ряд пов'язаних між особами процесуальних дій щодо реалізації прав та взаємних обов'язків називається стадіями. Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Початковою стадією провадження є порушення справи про адміністративне правопорушення. Суть його заключається в складенні особливого процесуального документа, а саме протоколу про адміністративне правопорушення.

   наявність протоколу про адміністративне правопорушення свідчить про порушення справи, причому протокол повинен бути складений уповноваженою особою з дотриманням визначеної встановленої законом форми. Перша стадія провадження по справах про адміністративні правопорушення закінчується з моменту напрямку протоколу та інших матеріалів (пояснення свідків, протокол вилучення речей і інші документи, що підтверджують винність особи, притягуваної до адміністративної відповідальності) органу (посадовій особі) уповноваженим розглядати справи про адміністративні правопорушення. В разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, порушника може бути доставлено в міліцію чи в штаб добровільної народної дружини по охороні громадського порядку працівником міліції або народним дружинником.

   Другою  є стадія розгляду справи про адміністративне  правопорушення і винесення постанови  у справі. Законодавством України  передбачено місце розгляду справи, строки розгляду, а також зазначені  основні моменти порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) виносить постанову в справі. Постанова місцевих органів держадміністрації в справах про адміністративні правопорушення приймається у формі певного рішення. При завершенні розгляду справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:

   1) про  накладення адміністративного стягнення; 

   2) про  припинення справи;

   3) про  застосування заходів впливу, передбачених ст.24-1 КпАП України.

   Оголошенням постанови в справі про адміністративне  правопорушення закінчується стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення.

   третьою стадією в справах про адміністративні  правопорушення є стадія оскарження (або опротестування) постанови в справі про адміністративне правопорушення. Право на оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення одна з найбільш важливих гарантій захисту прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а також потерпілого. Орган (посадова особа), що одержав скаргу або протест на постанову в справі про адміністративне правопорушення, перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови, тобто встановлює чи дійсно в діях особи притягнутої до адміністративної відповідальності є склад правопорушення, чи правильно оформлені документи в справі, чи не перевищив орган (посадова особа), що розглядав справу, свої повноваження й інше. Після цього орган (посадова особа), що розглядав скаргу (або протест), може винести відповідне рішення. Прокурор, який виявив, що рішення в справі або протест на постанову в справі про адміністративне правопорушення незаконні, може опротестувати їх.

   Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень заключний етап притягнення до адміністративної відповідальності. Від того, як послідовно реалізована постанова про адміністративне стягнення, наскільки справа доведена до завершення, багато в чому залежить рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, їх попередження, результативність виховання громадян у дусі точного і неухильного дотримання законів і правил. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ  ІІІ.

      КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ  ВНУТРІШНІХ СПРАВ  (МІЛІЦІЇ) У СПРАВАХ  ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ  ПРАВОПОРУШЕННЯ

   Серед інших уповноважених суб'єктів адміністративної юрисдикції особливе місце займають органи внутрішніх справ, як різновид органів державної виконавчої влади, що покликані виконувати основне навантаження щодо правоохоронної діяльності держави, в тому числі в сфері боротьби з найбільш розповсюдженою сьогодні категорією протиправних проявів, якими є адміністративні правопорушення.

   Подібне особливе положення органів внутрішніх справ як суб'єктів адміністративної юрисдикції зумовлюється насамперед двома  обставинами: більшим порівняно з іншими суб'єктами обсягом суспільних відносин, які охороняються цими органами, що виражається в значній кількості підвідомчих їм справ про адміністративні правопорушення, а також значно ширшими повноваженнями щодо застосування ними різних адміністративних стягнень та щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення. Із семи названих в ст. 24 КпАП України адміністративних стягнень органи внутрішніх справ правомочні застосовувати: попередження, штраф та позбавлення права керування транспортними засобами.

   Крім  того, у разі необхідності органи внутрішніх справ по узгодженню з іншими зацікавленими  відомствами можуть застосовувати  передбачену законодавством можливість адміністративного видворення за межі України іноземних громадян за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують встановлений правопорядок.

   Відповідно  до положень ст.255 КпАП України органи внутрішніх справ також наділені широкими повноваженнями щодо складання  протоколів та підготовки справ про  адміністративні правопорушення, які розглядаються іншими правомочними суб'єктами. характерною ознакою адміністративно-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ є також те, що в їх системі спостерігається в цілому значна кількість службових осіб, наділених адміністративно - юрисдикційними повноваженнями. Крім того, значна частина службових осіб органів внутрішніх справ виконує великий обсяг дій юрисдикційного призначення на підготовчій стадії провадження, пов'язаних з виявленням подій та дослідженням обставин правопорушень, складенням протоколів про адміністративні правопорушення та збором необхідних матеріалів для правильного і об'єктивного вирішення справ. Як відомо, в тій чи іншій мірі до здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності причетна більшість працівників ДАІ, ДПС та дорожньої міліції, чергових частин, служби дільничних інспекторів міліції, патрульно-постової служби, дозвільної системи, паспортних апаратів, Держпожнагляду, Державної служби охорони та інших підрозділів органів внутрішніх справ.

   Неважко помітити, що в здійсненні адміністративно-юрисдикційної  діяльності органів внутрішніх справ  спостерігається відповідна спеціалізація. Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів внутрішніх справ, як і будь-яка  інша їх діяльність, є підзаконною. Вона грунтується на суворому дотриманні чинного законодавства. Компетентні посадові особи органів внутрішніх справ, які реалізують надані їм адміністративно-юрисдикційні повноваження, зобов'язані діяти в межах чинних законів та інших нормативних положень. Відступ від цих положень призводить, як правило, до порушень законності і відміни постанови в справі про адміністративне правопорушення.