Контрольна робота з «Адміністративне право України»

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет ім.О.Гончара

Центр заочної  та вечірньої форм навчання

Кафедра кримінального та адміністративного права 
 
 
 

Контрольна  робота з дисципліни: «Адміністративне право України» 

Варіант 6 
 
 

Підготувала:

Студентка 3 курсу

ЗЮП-09-1

Ланіна  К.О.

Перевірив:

Соколенко О.Л. 
 
 
 

Дніпропетровськ

2011

1. Загальна характеристика охорони здоров’я як об’єкта адміністративно-правового регулювання.

   Охорона здоров’я людини відіграє надзвичайно  важливу роль у забезпеченні життєдіяльності  сучасного суспільства. Значення охорони здоров'я як окремої людини, так і населення загалом у сучасних умовах набуває особливої ваги з таких причин:

- політичної: забезпечення  рівного доступу всіх громадян до медичної допомоги є одним із показників рівня людського розвитку; діяльність у сфері охорони здоров'я населення є основою соціальної політики сучасних держав; всесвітні організації, орієнтовані на захист здоров'я людини та її права на охорону здоров'я (ВООЗ, ЮНІСЕФ, МДФ та ін.), виробляють обов'язкову для цивілізованого світу стратегію охорони здоров'я;

- соціально-демографічної: стан охорони здоров'я в суспільстві впливає на його старіння, демографічні зсуви, соціальну стратифікацію тощо;

- індустріально-технологічної:  ступінь індустріалізації та інформатизації суспільства сприяє розвитку охорони здоров'я та її технологізації, що водночас висуває певні вимоги до стану здоров'я людини в сучасному суспільстві;

- економічної:  здійснення заходів з охорони  здоров'я населення сприяє відтворенню  продуктивних сил, чисельності  працездатного населення, зрештою,  збереження генофонду нації - завдання національної безпеки  і досягнення економічної конкурентоспроможності  держави;

- юридичної:  право на медичну допомогу  та право на охорону здоров'я  належить кожній людині як  її природні права. Вони закріплені  відповідними нормами законодавства,  зокрема, ст. 49 Конституції України,  а також низкою міжнародно-правових актів, згоду на чинність яких надала Верховна Рада України.

     Політика  держави у сфері охорони здоров’я базується на ряді принципів, що отримали своє закріплення в Основах законодавства  України про охорону здоров’я: визнання охорони здоровя пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних факторів виживання та розвитку народу України; дотримання прав і свобод людини і громадянина у галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я; відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально- технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я і медичну допомогу, поєднання вітчизняних традицій та досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров'я; децентралізація державного управління, розвиток самоуправління і самостійності працівників охорони здоров'я на правовій та договірній підставах та ін.

     Забезпечення  здорових і безпечних умов життя  здійснюється державою за допомогою: підтримання необхідного для здоров’я життєвого рівня населення, включаючи іжу, одяг, житло, медичний огляд, соціальне обслуговування; охорони навколишнього природного середовища; забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя територій і населених пунктів; збереження генофонду народу.

     Безпосередню  охорону здоров’я населення забезпечують санітарно- профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні заклади. Крім того, об’єктами управління є поліклініки, диспансери, лікарні, родильні будинки, аптеки, консультації, санітарно-епідеміологічні станції, спеціалізовані санаторії, національні агентства, комісії, державні департаменти і служби, які діють при Міністерстві охорони здоров’я України та інших центральних органах виконавчої влади.

     Систему українського законодавства про  охорону здоров’я становлять: Конституція України, зокрема ст. 28 надає людині право захисту від примусового залучення до медичних, наукових чи інших дослідів, які можуть завдати шкоду здоров’ю або бути такими, що становлять загрозу для життя; ст. 49, яка встановлює право кожної людини на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, ст. 50 встановлює право на безпечне для життя і здоров’я довкілля тощо.Загальне законодавство про охорону здоров’я, що ґрунтується на встановленні правового регулювання найважливіших питань охорони здоров’я, медичної та фармацевтичної діяльності: Закон України від 19 листопада 1992 р. «Про основи законодавства України про охорону здоров’я» - зведений, консолідований законодавчий акт, який комплексно охоплює найважливіші відносини галузі охорони здоров’я, виконує роль базового системою утворюючого законодавчого акта, на якому ґрунтується законодавство про охорону здоров’я; Закон України від 12 грудня 1991 р. «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту та соціальний захист населення», Закон України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Закон України від 23 червня 1995 р. «Про донорство крові та її компонентів», Закон України від 16 липня 1999 р. «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини», Закон України від 22 лютого 2000 р. «Про психіатричну допомогу», Закон України від 6 квітня 2000 р. «Про захист населення від інфекційних хвороб». Серед актів законодавства, розроблених і прийнятих на підставі відповідних норм Основ законодавства України про охорону здоров’я, слід також назвати Закони України «Про лікарські засоби», «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», «Про охорону дитинства», «Про курорти», та ін.

     Система суб’єктів державного регулювання у сфері охорони здоров’я:

- Верховна рада  України

- Президент  України

- Кабінет Міністрів України

- Міністерство  охорони здоров’я України

     Основи  державної політики у сфері охорони  здоров'я визначає Верховна Рада України - шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони  здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів та обсягів  бюджетного фінансування, створення  системи відповідних кредитно-фінансових, фіскальних, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних  і цільових загальнодержавних програм  охорони здоров'я. Верховна Рада України традиційно щорічно проводить парламентські слухання щодо стану охорони здоров’я в Україні з метою винесення відповідних резолюцій щодо покращення стану галузі. У липні 2006 р.серед комітетів верховної Ради України був створений Комітет з питань охорони здоров’я, що є робочим органом Верховної ради України, який формує відповідні проекти засад державної політики в галузі охорони здоров’я, розглядає концепції реформування системи охорони здоров’я.

     Президент України виступає гарантом права  громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про  охорону здоров'я через систему  органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України. Здій сн юючи загальн е керівництво дер жаво ю, Презид ен т України разом з тим здійснює і загальне керівництво у сфері охорони здоров'я через такі повноваження: 1. Несе особисту відповідальність за реалізацію державної політики в цілому, та, зокрема у сфері охорони здоров'я. 2. Виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією. 3. Від імені України укладає міжнародні договори, зокрема й ті, які стосуються питань міжнародної співпраці в галузі охорони здоров'я. 4. Здійснюючи свої правотворчі повноваження, указами врегульовує певні питання організації охорони здоров'я громадян. Окремими указами Президента України утворено провідні національні медичні заклади. Так, Указом від 7 квітня 1997 р. № 295/97 утворено Національний центр серця, а Указом від 3 листопада 1995 р. № 1018/95 - Міжнародний дитячий медичний центр «Євпаторія». Ще одним н апрямко м діяльності Презид ента Укр аїни є організація державного регулювання шляхом затвердження програм охорони здоров'я н аселення.

     Компетенція Кабінету Міністрів України у  сфері охорони здоров’я реалізується в розробці та здійсненні комплексних  цільових загальнодержавних програм, створенні економічних, правових та організаційних механізмів, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони  здоров’я, у забезпеченні розвитку мережі закладів охорони здоров’я, укладанні міжурядових угод і  координації міжнародного співробітництва  з питань охорони здоров’я.

  Надзвичайно важливе значення для розвитку національної системи охорони здоров'я мають такі нормативно-правові акти, як Міжгалузева комплексна програма «Здоров'я нації» на 2002 - 2011 рр., затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002р. № 14, Програма подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги,затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002р. №955, Програма боротьби з виробництвом та розповсюдженням фальсифікованих лікарських засобів на 2003 – 2008 роки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. тощо.

     Міністерство  охорони здоров’я України є центральним  органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується  Кабінетом Міністрів України. МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю за якістю та реалізацією лікарських засобів і виробів медичного призначення. Воно виконує координувальну роль, бо поряд з ним управлінням охороною здоров’я займаються й інші міністерства та відомства, які у своїх структурах мають підпорядковані їм медичні частини, підприємства, установи. Правовий статус МОЗ визначається Положенням про Міністерство охорони здоров’я України, затверджене Постановою Кабінету міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1542.

     Основними завданнями МОЗ України є: 1) забезпечення реалізації державної політики у  сферах охорони здоров'я, санітарного  та епідемічного благополуччя населення; 2) створення, виробництво, контроль за якістю та реалізацією лікарських засобів і виробів медичного призначення; 3) розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості; 4) організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров'я безоплатної медичної допомоги населенню; 5) організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях; 6) здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов'язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи; 7) розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення; 8) організація разом з Національною академією наук України, Академією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки.

     Державні  функції у галузі охорони здоров'я  здійснюють також інші центральні органи виконавчої влади, які мають у  своєму віданні установи охорони здоров'я. До таких органів, зокрема, належать: Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Міністерство транспорту та зв'язку України. Ці органи визначають порядок управління відомчими установами охорони здоров'я, їх систему та структуру.

     Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи  та громадяни зобов'язані забезпечити  пріоритетність охорони здоров'я  у власній діяльності, не завдавати  шкоди здоров'ю населення і  окремих осіб, у межах своєї  компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів  і закладів охорони здоров'я в  їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

     Основними завданнями державної політики та управління в області охорони здоров’я є  створення сприятливих умов розвитку цієї галузі, зупинити її руйнування, розпад, створити умови для реального  доступу населення до якісних  медичних послуг, перевести галузь на якісно новий рівень. Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за дотриманням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

     МОЗ у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Зокрема, МОЗ виконує такі функції: розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості; контроль і нагляд за дотриманням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення; контроль за усуненням причин і умов виникнення та поширення інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей.