Контрольна робота з «Адміністративне право України»

     Практика  лікування, так званих комерційних  хворих, коли останні шляхом внесення грошових сум за надання платних  медичних послуг у вигляді трансплантації отримують необхідний трансплантант  поза офіційної черги, не повинна  поширюватись. Необхідність такого підходу  обумовлюється: конституційно визначеним принципом безкоштовності медичної допомоги, що не має обмежень залежно  від матеріального або іншого статусу людини; трансплантація застосовується як крайній засіб лікування, коли всі інші методи лікування неефективні; в основі надання можливості отримати необхідний орган або тканину  повинне знаходитись правило  соціальної справедливості.

     На  жаль, на сьогоднішній день в Україні  не створено єдиного листа очікування. Це обумовлено існуванням цілого ряду невирішених проблем і, перш за все, відсутністю уніфікованих методів  тканинного типування. Але цей принцип  повинен обов'язково дотримуватися, що послужить важливою гарантією  реалізації прав і законних інтересів  громадян у сфері надання медичної трансплантологічної допомоги. Тому одним з першочергових завдань  держави у сфері трансплантології є створення єдиного листа  очікування.

     Принцип декомерціалізації пересадок органів  та інших анатомічних матеріалів людини тісно пов'язаний з попереднім принципом та полягає в безоплатності  здійснення всіх етапів трансплантації. А саме на етапах: пошуку відповідного донорського трансплантанта; вилучення органу, тканини, клітин з організму донора; проведення лабораторних досліджень, що дозволяють визначити імунологічні і гістохімічні характеристики отриманого матеріалу; проведення самої операції; здійснення післяопераційного періоду, включаючи лікарське забезпечення.

     Шлях  платного донорства, напевно, здатний  дещо збільшити кількість виконуваних  трансплантацій, проте такий підхід неприйнятний з ряду причин. Він неприпустимий, оскільки сприятиме криміналізації всієї галузі, штовхатиме певних соціально дезадаптованих людей стати донорами і, без сумніву, ні про яку соціальну рівність при такому підході говорити не доведеться. Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" (ст. 18) забороняє торгівлю органами та іншими анатомічними матеріалами людини: "укладання угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку, забороняється". Це повинно торкатися і питань обміну трансплантантами між лікувальними центрами і трансплантаційними співтовариствами.

Також вищезазначений закон визначає, що діяльність, пов'язана з трансплантацією, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Крім того, додаткове фінансування може здійснюватися за рахунок коштів, виділених на реалізацію заходів, що передбачені відповідними програмами, доходів від реалізації нових технологій та методів, іншої наукової продукції, за виготовлені біоімплантанти, реактиви, апарати та обладнання, що застосовуються в медичній практиці, а також за рахунок добровільних внесків юридичних і фізичних осіб та інших не заборонених законодавством надходжень.

     Міжнародні  офіційні документи також містять  положення, що забороняють комерціалізацію  трансплантації. "Засуджується придбання  і продаж людських органів для  трансплантації" - проголошує Декларація щодо трансплантації людських органів, прийнята 39-ою Всесвітньою медичною асамблеєю 1987 p., Додатковий протокол до Конвенції про права людини та біомедицину щодо трансплантації органів  і тканин людини, ETS № 186 від 24 січня 2002 року також забороняє отримання фінансової вигоди у процесі трансплантації: "Тіло людини і його частини не повинні використовуватися для отримання фінансової вигоди або отримання порівняльних переваг... Торгівля органами і тканинами заборонена".

У загальному сенсі правилом повинне бути положення, згідно якого взаємини між пацієнтом  і лікарем у трансплантології регламентуються конституційними  нормами і нормами прийнятих на їх основі нормативних актів, що передбачають безкоштовність для пацієнта надання трансплантологічної медичної допомоги. Принцип інтеграції в міжнародні трансплантологічні співтовариства. Світова практика зі всією очевидністю демонструє, що проблеми трансплантації не знають меж. У різних країнах вони різні, пов'язані з нормативно-правовою базою трансплантології, фінансовими можливостями, рівнем правової культури суспільства та ін. Проте є загальні питання, і головне з них - постійний дефіцит донорських органів. Жодна країна світу, в якій виконуються трансплантації, поки не змогла повною мірою вирішити цю проблему. При комплексному підході у вирішенні задач пошуку і підбору необхідних донорських органів, з урахуванням міжнародної співпраці, успішний результат очевидніший. Реальна картина з підбором відповідних донорських органів виглядає за медичними канонами не як механічний вибір, а є складною, багатоступеневою системою. Відбирається, зрештою, трансплантант, що відповідає низці медичних, імунологічних, гістохімічних та інших показників. У зв'язку з цим вірогідність отримання відповідного органу або тканини набагато вища при можливості використовувати міжнародні бази даних.

Найбільше розповсюдження деякий час тому мала трансплантаційна система "Євратрансплант". Ця система виникла в 1967 році об'єктивно, коли в багатьох європейських країнах  стало зрозуміло, що ефективний і  швидкий підбір пар донора і реципієнта може бути здійснений швидко і точно за наявності уніфікованої інформації про реципієнтів, котрі чекають трансплантацію. При всій позитивності цього напряму міжнародної співпраці, слід зазначити, що на сьогоднішній день Україна, на жаль, не використовує такі можливості. Виною тому є наявність цілого ряду невирішених проблем організаційного та нормативного характеру і, перш за все, це відсутність функціонуючої Єдиної державної інформаційної системи трансплантації у самій Україні. 

     Сьогодні  в країні недостатньо реалізовані  та вимагають удосконалення механізми  здійснення координації діяльності закладів та установ, що здійснюють трансплантації та мають право вилучати анатомічні матеріали. Так, не існує інформаційного і транспортного зв'язку між центрами трансплантації (використовується тільки звичайний міжміський телефонний зв'язок і машини санітарної авіації, що не забезпечує необхідної мобільності і безпеки), відсутній Державний банк анатомічних матеріалів і відповідні банки анатомічних матеріалів у закладах, що здійснюють трансплантологічні операції, немає реєстру гістотипованих донорів гемопоетичних стовбурових клітин тощо. Крім того, ще однією з причин гальмування запровадження співробітництва з міжнародними організаціями з метою забезпечення хворих України трансплантантами від неродинних донорів є відсутність стандартів якості та безпеки при трансплантації органів, тканин та клітин, які б відповідали європейським стандартам.

Додатковим  аргументом на користь взаємодії  з транснаціональними трансплантологічними організаціями є зменшення можливості втрати відповідного донорського органу через неможливість в короткі  терміни знайти відповідного реципієнта. У зв'язку з вищесказаним інтеграція нашої трансплантаційної служби в міжнародні організації з обміну інформацією, органами та іншими анатомічними матеріалами людини, консультаційною  допомогою є необхідною і виправданою  та повинна бути одним з принципів  правового регулювання трансплантології. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література:

Закон України "Про трансплантацію органів  та інших анатомічних матеріалів людини"

«Про  затвердження Ліцензійних умов провадження  господарської діяльності з виробництва  лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами. наказу від 12.01.2002 р. №3/8

Закону  України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності»

Постанова КМ «Про державне регулювання виробництва та ввезення (імпортування) на територію України лікарського засобу трамадол незалежно від його торговельної назви та форми випуску».

Гринчак С. В. Порушення встановленого законом  порядку трансплантації органів  або тканин людини: підстави кримінальної відповідальності: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого – Х., 2007

Денисов В. К. Трансплантология. – К.: Наукова  думка, 1998

Маргацкая Н. А. Гражданско-правовые проблемы донорства  и трансплантации: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – М.: 1984.

Попов В. Л. Правовые основы медицинской деятельности. – СПб, 1997.

Сальников В. П., Стеценко С. Г. Трансплантация органов  и тканей человека: проблемы правового  регулирования / МВД России; Санкт-Петербургский  ун-т; Академия права, экономики и  безопасности жизнедеятельности / Виктор Петрович Сальников (ред.). – СПб. : Фонд «Университет», 2000.

Чеботарева  Г. В. Уголовно-правовые проблемы трансплантации органов и тканей человека и донорства  крови в Украине / Киевский национальный экономический ун-т им. Вадима Гетьмана. — К: КНЭУ, 2006.

Чеботарева  Г. В. Уголовно-правовые проблемы трансплантации органов или тканей человека и  донорства крови: дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН Украины; Институт государства  и права им. В. М. Корецкого. – К., 2003.

Бугаєв  В. М. Організаційні питання розвитку трансплантології в Україні // Трансплантологія. – 2000.

Гущесова  Т. Г. Кримінально-правові проблеми трансплантації органів і тканин людини // Трансплантологія. – 2004.

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права  та держави: Навч. посібник. Вид. 5-е, зі змінами — Тернопіль: Лілея, 2002.

Офіційний вісник України. – 2003. – № 24.

Офіційний вісник України. – 2003. – № 35.