Міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини і громадянина

- повторного розгляду справи  судом, включаючи відновлення провадження  у справі;

- розгляду справи адміністративним  органом, тобто без потреби опосередковувати його рішенням суду.

 Крім того, Секретаріат Урядового  уповноваженого у справах Європейського  Суду з прав людини письмово  роз’яснює заявникам їх право  звернення до відповідного суду  за переглядом рішення національного  суду на підставі рішення Суду. Переклади всіх остаточних рішень Суду щодо України публікуються в «Офіційному віснику України», а також розміщуються на офіційному сайті Міністерства юстиції. Крім того, після набуття чинності Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» стислий виклад рішення Суду публікується в газеті «Урядовий кур’єр» – офіційному виданні уряду України [18 c.76].

Рішення Європейського Суду з прав людини складають важливі прецеденти і для національних судів. Рішення у справі «Кайсин та інші проти України» стало першим рішенням по суті, яке було прийнято Судом щодо порушень прав громадян України. Симптоматично, що воно стосується нагальної проблеми України – невиконання судових рішень. На думку Уповноваженого з прав людини, вже сам факт того, що Європейський Суд з прав людини розглядає невиконання судового рішення як порушення ст. 6 Конвенції з прав людини, має стати попередженням для України. Якщо найближчим часом у цій сфері не відбудуться якісні зміни на краще, Україну очікує лавина позовів до Суду, що зумовить значні матеріальні витрати для держави. Адже, крім заборгованих коштів, держава змушена буде компенсувати судові витрати і, ймовірно, моральну шкоду.

Експерти відзначають необхідність більш широкої просвітницької роботи, спрямованої на підвищення рівня правової культури громадян України щодо використання механізмів захисту прав і свобод людини, передбачених Конвенцією. Провідна роль у цьому має належати Міністерству юстиції України. Важливим лишається і питання підвищення рівня правової свідомості українських правників, зокрема, суддів та адвокатів. З цією метою доцільно узагальнити практику та прийняти спеціальну постанову Пленуму ВСУ [15 c.75].

Хоча формально Конституційний Суд України не зв’язаний практикою Європейського Суду з прав людини, однак при вирішенні конституційних спорів він досить часто звертається до його прецедентного права. Так, посилаючись на рішення Європейського Суду з прав людини у справах „Нікула проти Фінляндії”, „Яновські проти Польщі” тощо КСУ в справі про поширення відомостей (рішення №8-рп/2003 від 10 квітня 2003 р.)  констатував, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства [26 c.77].

Під час застосування прецедентного права Європейського Суду з прав людини  у своїй практиці Конституційний Суд України має бути обережним, оскільки він стоїть на сторожі конституційного ладу України. Конституційний Суд України може застосовувати рішення Європейського Суду з прав людини настільки наскільки це не суперечить засадничим конституційним цінностям та основним правам і свободам, гарантованих Конституцією України. Однак при вирішенні питання про конституційність законів Конституційний Суд України в разі виявлення прогалин у законодавчому регулюванні може керуватися прецедентним правом Суду. Таке рішення Конституційного Суду України може розглядатися заходом індивідуального характеру, що складає основу для перегляду рішень судів за процедурою перегляду справ за винятковими обставинами (наприклад, глава 3 Кодексу адміністративного судочинства тощо).

Рішення Суду істотно впливатимуть на правосвідомість суддів судів загальної юрисдикції. Вони будуть змушені освоювати європейське праворозуміння, усвідомлювати те, що вони можуть творити право. Згідно зі ст. 17 аналізованого Закону рішення Європейського суду є джерелом права. Фактично, аналогічну юридичну силу поширюють на рішення Верховного Суду України положення Кодексу адміністративного судочинства (п. 2 ст. 237), Господарського процесуального кодексу (ст. 11115) тощо.

Наразі об’єктивною перешкодою для застосування суддями судів загальної юрисдикції рішень Європейського Суду з прав людини стає проблема забезпечення їх офіційним перекладом цих рішень. Адже більшість із опублікованих рішень Європейського Суду слугують взірцями для виваженого  вирішення соціальних конфліктів. Нині це можна розглядати як головний «канал» формування судового прецедентного права України, що є надійною гарантією правової безпеки та недопущення свавільного застосування права [27 c.77].

 

 

 

 

 

                                     

 

ВИСНОВКИ

 

Європейська Конвенція з прав людини є першою вдалою спробою забезпечення певних прав та свобод людини і громадянина, що були визначені в прийнятій ООН в 1948 році Загальній Декларації прав людини. Конвенція стала моделлю для інших систем в різних частинах світу.

Органом Ради Європи, утвореним для забезпечення виконання Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 та який передував Європейському суду була Європейська комісія з прав людини. Ця Комісія була незалежним міжнародним органом, встановленим згідно з Європейською конвенцією про права людини, яка за певних обставин Комісія могла одержувати скарги приватних осіб, груп та неурядових організацій на порушення державою-учасницею прав або свобод людини, визнаних цією Конвенцією, але Комісія могла розглядати такі скарги лише тоді, коли відповідна держава-учасниця визнає право особистих звернень. Ця Комісія діяла до 1.ХІ 1999, після чого відповідно до Протоколу № 11 Ради Європи, підписаного 1994 р., припинила свою діяльність.

Ратифікація 17 липня 1997 року Верховною Радою України Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і набрання нею чинності для України (11 вересня 1997 року) створили передумови для практичної реалізації права, закріпленого в ч.4 статті 55 Конституції України, шляхом звернення до Європейського суду з прав людини кожного.

До компетенції Європейського суду з прав людини входить розгляд як міждержавних справ, так і індивідуальних скарг. Слід зазначити, що індивідуальну скаргу до Європейського суду з прав людини може подати будь-яка фізична особа, яка знаходиться під юрисдикцією держави-учасника Конвенції.

При зверненні до Європейського суду заявник повинен додати до заяви копії (а не оригінали) будь-яких відповідних документів і, передусім, судових та інших рішень, які стосуються предмета заяви, а також зазначити, чи подали вони свої скарги на розгляд за будь-якою іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання. Не додержання цих вимог і вимог щодо форми заяви може мати наслідком відмову в реєстрації та в розгляді справи Судом.

Суд приймає лише заяви, надіслані поштою, а не по телефону чи будь-яким іншим чином.

Особи, котрі подають заяву до Європейського суду з прав людини, повинні ретельно стежити за тим, щоб вона відповідала критеріям прийнятності, викладеним у статті 35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та ставила питання, що входять до компетенції Суду. У протилежному випадку Страсбурзький суд відхилить її, визнавши неприйнятною. Таким критеріями  прийнятності є:

- заява повинна стосуватися обставин і фактів, що входять до компетенції Суду ratione materiae, ratione temporis, ratione loci та ratione personae;

- перед зверненням до Європейського суду з прав людини заявник повинен вичерпати всі ефективні національні засоби захисту;

- заява повинна бути направлена до Суду не пізніше шести місяців після винесення остаточного рішення національною установою;

- заява має бути обґрунтованою  та відповідати положенням Конвенції  та Протоколів до неї;

- звернення до Європейського суду з прав людини не повинно бути зловживанням правом на подання заяви;

- заява не може бути анонімною;

- заява не може порушувати  питання, яке вже було розглянуте  Судом або вже подане на  розгляд за іншою процедурою  міжнародного розслідування чи  врегулювання, якщо тільки вона  не містить відповідної нової інформації.[ Після набрання чинності Протоколом № 14 до Конвенції буде запроваджено новий критерій прийнятності заяви - завдання істотної шкоди заявникові].

Рішення Великої палати є остаточним, у той час як рішення палати стає остаточним в одному з наступних випадків:

• якщо сторони заявляють про те, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи до Великої палати;
• через три місяці від дати постановлення рішення, якщо клопотання про передання справи до Великої палати не було заявлене;
• якщо колегія Великої палати відхиляє клопотання про передання справи до Великої палати згідно зі статтею 43.

Остаточне рішення Суду надсилається Комітетові міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Порядок виконання Рішення визначається Законом "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, Законом України "Про виконавче провадження". Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 31.05.2006р. № 784 відповідальним органом за виконання рішення Суду є Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, якого призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра юстиції.

Виконання рішення Суду включає в себе:

сплату визначеної остаточним рішенням Суду або за процедурою дружнього врегулювання суми грошової компенсації;

вжиття додаткових заходів індивідуального характеру;

вжиття заходів загального характеру.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до прийнятих Україною зобов язань у звязку з вступом до Ради Європи і підписанням Конвенції про захист прав людини та основних свобод останнім часом відбувається правова і судова реформи. Зовнішньополітичний курс України, спрямований на вступ до Європейського Союзу, також визначає питання про ефективність створених в державі правових процедур захисту прав людини.

Виникли протиріччя норм Конвенції з українським законодавством, що потребує додаткового вивчення шляхів їх розвязання, існує також необхідність подальшого правового аналізу можливості застосування у судовій практиці рішень Європейського суду з прав людини. У зв язку з цим залишається необхідність подальшої національної імплементації в Україні норм Конвенції про захист прав людини та основних свобод та дослідження особливостей правових заходів, пов язаних з такою імплементацією, а також використання положень Конвенції в правозастосовчий практиці.

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає не лише обов’язковість виконання рішень Європейського суду щодо виплати справедливої сатисфакції, а й можливість перегляду справ у порядку касаційного провадження у тих випадках, коли Європейський суд установлює порушення прав людини. Нині в Україні немає особливих проблем із виплатами справедливої сатисфакції.

За даними Європейського суду Україна посідає малопочесне друге місце у списку держав — порушниць прав людини, випереджаючи Грецію та Росію і поступаючись лише Туреччині. Навала скарг з України щороку зростає. Статистика не вельми оптимістична ще й тому, що лідерство України серед країн — порушниць прав людини забезпечив розгляд менш як одного відсотка заяв.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. // Офіційний вісник України вiд 16.04.1998 - 1998 р., № 13, стор. 270.
2. Протокол № 11, який передбачає перебудову контрольного механізму, створеного Конвенцією про захист прав і основних свобод людини вiд 11.05.1994  № 11 // Офіційний вісник України вiд 16.04.1998 - 1998 р., № 13, стор. 291.
3. Протокол №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вiд 04.11.2000  № 12 // Офіційний вісник України вiд 23.08.2006 - 2006 р., № 32, стор. 460.
4. Протокол №13 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари за всіх обставин вiд 03.05.2002  № 13 // Офіційний вісник України вiд 23.08.2006 - 2006 р., № 32, стор. 462.
5. Протокол №14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який змінює контрольну систему Конвенції  вiд 13.05.2004  № 14 // Офіційний вісник України вiд 23.08.2006 - 2006 р., № 32, стор. 464.
6. Регламент Європейського Суду з прав людини, схвалений Радою Європи, листопад, 2003 // Сайт Української Гельсінської спілки з прав людини.
7. Закон  України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» вiд 17.07.1997  № 475/97-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 14.10.1997 - 1997 р., № 40.
8. Закон  України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вiд 23.02.2006  № 3477-IV // Урядовий кур'єр вiд 30.03.2006 - № 60.
9. Закон  України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. № 606-XIV // Офіційний вісник України, 1999, № 19 (28.05.99), ст.  813.
10. Постанова Кабінету Міністрів України вiд 31.05.2006  № 784 «Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» // Офіційний вісник України вiд 14.06.2006 - 2006 р., № 22, стор. 138.
11. Указ Президента України "Про Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України" від 25.06.2002р. № 581/2002 // Урядовий кур'єр, 2002, 07, 03.07.2002 N 118.
12. Указ Президента України вiд 01.11.2007  № 1043/2007 «Про Порядок проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду з прав людини від України» // Офіційний вісник Президента України вiд 05.11.2007 - 2007 р., № 35, стор. 77.
13. Бортновська З. Виконання рішень Європейського Суду з прав людини // «Юридична газета», №11, 15 червня 2004р.
14. БуроменськийМ. Звернення до Європейського суду з прав людини: практика Суду і особливості українського законодавства. — Харків, 2000. — С. 19.
15. Буткевич В. Європейський суд з прав людини та українське судочинство: питання взаємодії: В.Буткевич, В.Маляренко: [В Україні відбулася міжнародна конференція на тему "Конвенція про захист прав і основних свобод людини в національній судовій практиці] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2004. - № 4. - С.2 - 8.
16. Вільдхабер Л. Місце Європейського Суду з прав людини у європейському конституційному контексті // Вісн. Конституційного Суду України. - 2002. - № 1. - С. 56 – 59.
17. Голодницкий Э. Судится по-европейски: Как обжаловать проигранное дело в Европейском суде по правам человека // Власть и политика. - 2005. - 28  янв. - 3 февр. (№ 4). - С.11.
18. Климович О. Застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини судами України // Адвокат. – 2002. - №2. – С.38.
19. Ліщина І. Секретаріат Європейського суду з прав людини: зміни у процедурі та їх вплив на заявників /Стажер Секретаріату Європейського суду з прав людини. // Юридичний вісник України. - 2002. - 7 - 13 вересня - С.11.
20. Ліщина І. Регулювання реалізації рішень Європейського суду з прав людини // Право України. - 2001. - № 5. - С.42-43.
21. Мармазов В.  Європейський Суд з прав людини: деякі проблеми перегляду судової практики // Актуальні проблеми держави і права. — Одеса, 2003. — Вип.18. — С.451–455.
22. Мармазов В. Принцип stare decisis та динамічність практики Європейського суду з прав людини // Право України. - 2003. - № 2. - С.140 - 142.
23. Рум’янцева В. Звернення громадян України до Європейського суду з прав людини: Огляд стану. Судова практика// Право України. - 2004. - №3. - С.145 - 146.
24. Рабінович. Рішення Європейського суду з прав людини: до характеристики концептуально-методологічних засад їх обґрунтування // Стаття з журналу № 1'1999 Видання Української Правничої Фундації “Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі”.
25. Дж. МакБрайд. Проміжний аналіз практики Європейського суду з прав людини з питань застосування положень Європейської конвенції з прав людини, які стосуються запобіжного ув’язнення // Стаття з журналу “Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі”, № 4, 2003.
26. Д. Супрун. Коментар до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» //  Стаття з журналу “Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі”, № 4, 2004.
27. В. Паліюк Чи можуть судді України у своїх рішеннях посилатися на рішення Європейського Суду з прав людини (Цивільно-правовий аспект) // Стаття з журналу “Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі”, № 3, 2005. 
28. Зайцев Ю. Нові напрями висвітлення практики Європейського Суду з прав людини // Стаття з журналу “Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі”, № 3, 2000.
29. Зацев Ю. Практика Європейського Суду з прав людини українською мовою // Стаття з журналу “Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі”, № 1, 2003.
30. Зайцев Ю. Потреба використання практики Європейського Суду з прав людини // Стаття з журналу “Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі”, № 3, 2002.
31. Подима Я. Протокол №12 до Європейської конвенції з прав людини – новація в праві ради Європи. // Статя з журналу “Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі”, № 1, 2001.
32. Паліюк В. Методика застосування положень Конвенції про захист прав людини і основних свобод (деякі аспекти цього питання) // Досвід застосування Європейської конвенції з прав людини в судочинстві України та Польщі: Матеріали наук.-практ. конф. / Упоряд. О. П. Корнієнко. – К.: Видавництво «А. П. Н.», 2006. – С. 38–39.
33. Павленко Г.В. Мосієнко В.Л. Роль Європейського суду в захисті прав і свобод людини // Журнал «Юрист ХХІ», 2007, №4.
34. Євграфов П. Правотлумачна діяльність Європейського суду з прав людини і її значення для України // «Юриспуденція», 28 березня 2009.
35. Європейський суд з прав людини. Процедура діяльності, порядок звернення // Київська муніципальна газета «Хрещатик», 23 грудня 2008, № 226.
36. Гаращук М. Зона Європейського правового простору // «Юридична газета», №20, 31 жовтня 2005р.
37. Романюк О.І., Кравцова К.М. Рішення Європейського суду з прав людини як прецедент тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Укр. часопис міжнародного права. - 2005. - № 2. - С.25 – 31.
38. Стефанюк В. Рішення Європейського суду з прав людини: усвідомлення, реалізація. // Укр. часопис міжнародного права. - 2003. - № 1. - С.27 – 35.
39. О. Р. Копієвська Держава та свобода творчості в світлі рішень Європейського суду з прав людини // Журнал №5, 2008.
40. Ульяновский Ю. Европейский суд по правам человека и Россия // Компас. - 2002. - № 21 - С.66 - 72.
41. Чефранов А. Європейський суд з прав людини - один з ефективних засобів захисту прав та свобод громадян України // Вісн. прокуратури. - 2002. - № 5. - С.120 - 123.
42. Широченко В. Как подать жалобу в Европейский суд // Правда Украины. - 2005. - 19-25 мая (№ 21). - С.21.
43. Шевчук С. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: практика застосування та принципи тлумачення у контексті сучасного українського праворозуміння // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 1999. – №2.
44. Eurореап Соurt оf Нитап Rights, Papamichalopoulos v.Greece judgment of 31 October 1995 //Eurореап Соurt оf Нuman Rights Portal / http:// www. echr.coe.int.
45. Рішення Європейського суду з прав людини від 25 листопада 2003 щодо прийнятності заяви № 54825/00 Євгена Невмержицького проти України; Рішення Європейського суду з прав людини від 29 квітня 2002 року у справі «Хохлич проти України» // Офіційний сайт Міністерства юстиції України.