Міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини і громадянина

Однак процес реформування Європейського суду на даному етапі не завершився, тому що 13 травня 2004 р. було підготовлено текст Протоколу № 14, який, на відміну від Протоколу № 11, не вносить радикальних змін до механізму Конвенції: запропоновані зміни більше стосуються функціонування, ніж структури системи. Вони мають на меті надати Судові процесуальні інструменти та гнучкість, необхідні для своєчасного розгляду скарг, що дозволить йому зосередитися на найважливіших справах, які потребують усебічного вивчення.

 

1.4. Стандарти економічних та соціальних прав людини у Європейському Союзі та Раді Європи:

 взаємозв’язок і  співвідношення

 

Одним із головних завдань, визначених Угодою про партнерство та співробітництво між України і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, ратифікованою Верховною Радою України у 1994 р., є утвердження принципу верховенства права та поваги до прав людини. Означене питання, як і процес інтеграції України до Європейського Союзу в цілому, нерозривно пов’язане з адаптацією законодавства України до законодавства ЄС, метою якої є досягнення відповідності правової системи України acquis communautare з урахуванням критеріїв, що висувається ЄС до держав, котрі мають намір вступити до нього.

Відтак, вельми актуальним є визначення місця й особливостей соціально-економічних прав людини у правовій системі ЄС. Також необхідно дослідити співвідношення нормативно-правових актів ЄС із Європейською соціальною хартією (ЄСХ(п)), оскільки усі держави – члени ЄС є й членами Ради Європи (РЄ) та учасниками ЄСХ(п). Означене дослідження дозволить уточнити загальні тенденції впливу ЄСХ(п) та практики Європейського комітету соціальних прав (Комітет) на правову систему ЄС загалом та кожної держави – члена ЄС зокрема. Воно також уможливить більш чітке розуміння місця ЄСХ(п) у правовій системі України.

Поряд із розробкою Хартії основних прав ЄС (Хартія) у розпорядженні ЄС були і інші можливості підтвердити його прихильність до поваги прав людини. Держави ЄС могли б поширити на інститути ЄС ті ж зобов’язання у галузі прав людини, якими вони були пов’язані як члени РЄ. Так, розглядалася можливість формального приєднання ЄС до Конвенції та ЄСХ(п). Однак оскільки розроблення Хартії дозволяло досягнути максимального політичного резонансу, підвищувало легітимність ЄС, привертало увагу громадян ЄС до значимості прав людини, було прийнято рішення розробити окремий документ з прав людини, враховуючи досвід РЄ. Відтак, у виданому сесією ЄС у Кельні 1999 р. мандаті на розроблення Хартії джерелами майбутнього документа було визначено Конвенцію, загальні конституційні традиції держав-членів, ЄСХ(п) та Хартію про основні соціальні права працівників ЄС.

7 грудня 2000 р. Європарламент, Рада ЄС та Європейська  комісія проголосили Хартію як  політичну декларацію. Положення, зафіксовані  у Хартії,набудуть юридично обов’язкового характеру для суб’єктів права ЄС після набрання чинності новою редакцією Договору про ЄС (Лісабонський договір 2007 року). Так, згідно з ч. 1 ст. 6 цього договору, «Співтовариство визначає права, свободи та принципи, відкладені у Хартії, як такі, що мають однакову юридичну силу з Договорами (Договір про Європейський Союз, Договір про заснування Європейського Співтовариства).

Загалом, Хартія є новаторським політико-правовим актом, побудованим без врахування традиційного поділу прав на політичні та соціально-економічні, на права різних поколінь. За основу класифікації у ній взято не предмет суб’єктивного права, а цінності, на захист яких вона спрямована: людська гідність, свобода, рівність, солідарність. Конкретні права людини, які закріпляються Хартією, згруповані відповідно саме до цих критеріїв.

Соціально-економічні права людини викладено, в основному, у Главі 4 «Солідарність». Більшість з них перегукується з відповідними положеннями ЄСХ(п), Конвенції та Хартії про основні соціальні права працівників ЄС. Так, у Хартії закріплено права працівників на інформацію та консультації (ст.27), колективні переговори та колективні дії, включаючи проведення страйків (ст.28), справедливі та гідні умови праці та оплачувану відпустку (ст.31), захист від необґрунтованого звільнення (ст.30), отримання допомоги у працевлаштуванні (ст.29). У ст. 32 заборонено експлуатацію дитячої праці.

У контексті загальних уявлень про справедливість гарантується правовий, економічний та соціальний захист сім’ї, а саме захист від звільнення у зв’язку з материнством, право на оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю та відпустку по догляду за новонародженим (ст.33).

Ст. 34 регламентує основні види соціального забезпечення та соціальної підтримки материнства, а також соціального захисту у разі звільнення, хвороби, втрати працездатності, перебування на утриманні, необхідності в догляді у старості. Визнано право на соціальну допомогу та допомогу житлом усім, хто не має достатніх засобів до існування.

У ст. 35 закріплено право кожного на охорону здоров’я та отримання медичної допомоги. Ст. 37 передбачено право на захист і підвищення якості навколишнього середовища. Підвищений рівень захисту прав споживачів гарантується ст. 38.

Права, які традиційно відносять «другого» покоління, містяться і інших главах Хартії. Так у главі 1 «Гідність» закріплено заборону примусової праці (ст.5). Глава 2 «Свободи» гарантує свободу зборів та асоціацій (ст. 12), право на освіту (ст.14), свободу професійної діяльності і право на працю (ст.15), свободи підприємництва (ст.16), право власності (ст.17), право інвалідів на соціальну реабілітацію (ст. 26).

Незважаючи на те, що початково ЄС утворювався як виключно економічний союз, на сьогодні, принцип поваги до прав людини є одним із основоположних принципів права ЄС. Означений принцип знайшов своє відображення у статутних документах ЄС, а також у Хартії основних прав ЄС.

Змістовна частина Хартії має субсидіарний характер щодо механізмів РЄ, що підтверджується приєднанням ЄС до Конвенції та рецепцією правозастосовної практики Суду.

ЄСХ(п) визнано джерелом Хартії у галузі соціально-економічних прав. Однак ЄСХ(п) не юридично інкорпорованою у право ЄС, так само як прецедент не право Комітету не є рецептоване у право РЄ. Проте, зважаючи на підхід РЄ до Конвенції та ЄСХ(п) як до єдиного загальноєвропейського механізму захисту усіх груп прав людини, можна зробити висновок про визначальну роль ЄСХ(п) у змістовному наповненні соціально-економічних прав, закріплених у Хартії ЄС.

Зважаючи на принципи ЄС щодо уникнення дублювання положень обох правових європейських систем, можна дійти висновку про те, що тлумачення та розвиток економічних і соціальних прав людини, закріплених Хартією ЄС, має відбуватись через «репетицію» практики застосування ЄСХ(п) Комітетом. З іншого боку, і практика Комітету не уникла впливу законодавства ЄС та прецедентного права Суду ЄС. Тому видається досить актуальним подальше вивчення конвергентних тенденцій у правових систем ЄС та РЄ в галузі захисту соціально-економічних прав людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     

 

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РОЗГЛЯДУ СПРАВ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ З ПРАВ ЛЮДИНИ

 

2.1. Суб’єкти звернення  до Європейського суду з прав  людини

 

Конституція України 1996 року встановлює цілу низку гарантій прав і свобод людини, однак у першу чергу, доцільно звернути увагу на ті з них, що утворюють найбільш ефективні юридичні механізми захисту цих прав. Зокрема, особливе значення мають положення статті 55 Основного Закону, які гарантують кожному можливість судового захисту своїх прав і свобод, у тому числі шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.1, ч.2 ст.55), а також право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ч. 4 ст. 55).

Ратифікація 17 липня 1997 року Верховною Радою України Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і набрання нею чинності для України (11 вересня 1997 року) створили передумови для практичної реалізації права, закріпленого в ч.4 статті 55 Конституції України, шляхом звернення до Європейського суду з прав людини. Таким чином, положення Конституції України та Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року кореспондують між собою, створюючи дворівневу систему захисту прав людини - на національному й міжнародному рівнях [7 c.74].

Як зазначалося вище, до компетенції Європейського суду з прав людини входить розгляд як міждержавних справ, так і індивідуальних скарг. У першому випадку скарга подається в порядку ст. 33 Конвенції, де сказано, що будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції і протоколів до неї, яке було допущене іншою Високою Договірною Стороною. У другому випадку Страсбурзький суд розглядає індивідуальні скарги на підставі ст. 34 Конвенції, яка встановлює, що Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, котрі вважають себе потерпілими від порушення однією з держав, що ратифікували Конвенцію, закріплених в ній прав і свобод.

Слід зазначити, що індивідуальну скаргу до Європейського суду з прав людини може подати будь-яка фізична особа, яка знаходиться під юрисдикцією держави-учасника Конвенції. При цьому не має значення, законно або незаконно перебуває дана особа на території держави. Заявник може бути як громадянином держави, що порушила норми Конвенції, так і громадянином іншої держави (у тому числі тієї, що не підписала або не ратифікувала Конвенцію), громадянином з декількома громадянствами або особою без громадянства, незалежно від тривалості й мети перебування на території цієї держави. Наприклад, іноземець, затриманий під час незаконного перетину державного кордону України має повне право звернутися до Європейського суду з прав людини зі скаргою проти України.

Конвенція не встановлює обмежень правоздатності та дієздатності осіб, охочих подати скаргу до Страсбурзького суду, тому дія статті 34 Конвенції розповсюджується також на неповнолітніх, душевно хворих, інвалідів і ін. Звернутися до Страсбурзького суду можуть і особи, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, незалежно від тяжкості й кількості вчинених ними злочинів.

Другу категорію потенційних заявників до Суду згідно з положеннями ст. 34 Конвенції складають неурядові організації. У такому статусі можуть виступати громадські організації, що утворили або не утворили юридичну особу, профспілки, різні асоціації соціального й добродійного характеру, релігійні організації, політичні партії, а також юридичні особи, що займаються господарською діяльністю. Не можуть бути визнані заявниками урядові установи й організації.

Коли йдеться про групу осіб, котрі бажають подати заяву у порядку ст. 34 Конвенції, необхідно враховувати, що дана група повинна виникнути внаслідок ідентичного й одночасного порушення прав осіб, що утворюють цю групу. Так, у справі «Клас та інші проти Німеччини» заявниками були Герхард Клас, Петер Луббергер (адвокат), Юрген Нусбрух (суддя), Ганс-Юрген Поль (адвокат) і Дітер Зельб (адвокат), які скаржилися на порушення статей 6, 8, 13 Конвенції унаслідок дії Закону ФРН від 13 серпня 1968 року про обмеження таємниці поштової кореспонденції, поштового і телефонного зв'язку. У справі «Шассанью та інші проти Франції» було об'єднано три скарги, подані десятьма особами [24 c.76].

Кожен член групи повинен самостійно довести, що він є жертвою порушення в сенсі ст. 34 Конвенції. Тому заявниками не можуть бути етнічні групи або національні меншини, оскільки вони прагнуть захистити права співтовариства як такого.

Отже обов'язковою умовою успішного розгляду скарги в Європейському суді з прав людини є визнання заявника жертвою порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наприклад, у справі «Сергій Головатий проти України» Суд визнав заяву неприйнятною через те, що заявника, котрого було обрано народним депутатом, не можна вважати «жертвою» порушення його виборчих прав [43 c.78].

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, що склалася, «жертвою» може вважатися особа, котра зазнала особистої шкоди, і, навпаки, не може бути «жертвою» особа, котра намагається абстрактно довести несправедливість певного закону або дії державних органів відносно інших осіб. Водночас у прецедентах Суду зустрічаються поняття «потенційна жертва» і «непряма жертва».

Під першим розуміється будь-яка особа, відносно якої ще не було здійснено дій, що порушують Конвенцію, але така загроза потенційно існує, зважаючи на існуюче законодавство або правозастосовну практику. Зокрема, в справі «Даджен проти Сполученого Королівства» Суд вказав, що навіть просте існування в кримінальному законодавстві, яке діяло на території Північної Ірландії, заборони на гомосексуальні відносини між дорослими чоловіками вже саме по собі є порушенням права на повагу до їх особистого життя.

«Непрямою жертвою» може бути визнана особа, котра зазнала певної шкоди в результаті порушення прав безпосередньої жертви. Для прикладу, непрямими жертвами порушення статей 2, 3 і 13 Конвенції в справах «Хашиєв проти Росії» та «Акаєва проти Росії» були визнані особи, котрі стверджували, що їхні родичі, тіла яких були знайдені з численними слідами від побиття та зі значною кількістю вогнепальних поранень у Старопромисловському районі Грозного, стали жертвами катування та страти без судового рішення, здійсненого російською армією. У справі «Ісаєва проти Росії» непрямою жертвою порушення статей 2 і 13 Конвенції було визнано пані З.А.Ісаєву, котра стверджувала, що в результаті бомбардування та артилерійського обстрілу 4 лютого 2000 року російською армією села Катир-Юрт у Чечні було вбито її сина та трьох племінників [40 c.78].

Важливим аспектом забезпечення ефективності конвенційної системи захисту прав людини є встановлення гарантій практичного здійснення права на звернення до Страсбурзького суду й надання привілеїв та імунітетів особам, які вже беруть участь у процесі.