Міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини і громадянина

Згідно з положеннями ст. 34 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню права особи на звернення до Європейського суду з прав людини. Це, зокрема, означає, що держава не може ніяким чином обмежувати листування між заявником і Судом, впливати на заявника з метою змусити його відкликати заяву, притягати заявника до відповідальності за вислови, що містяться и чаяві, тощо.

Стаття 3 Європейської угоди про осіб, які беруть участь у процесі Європейського суду з прав людини, підписаної в Страсбурзі 5 березня 1996 року (далі - Європейська угода), передбачає, що Договірні Держави повинні поважати право осіб, котрі беруть участь у процесі, на безперешкодне листування із Судом. Стосовно затриманих осіб здійснення цього права передбачає те, що:

- їхня кореспонденція відправляється  та доставляється без надмірних  затримок і без змін;

- до таких осіб не застосовуються дисциплінарні заходи у жодній формі у зв'язку з будь-яким повідомленням, надісланим до Суду належними каналами;

- у зв'язку з будь-якою заявою, поданою до Суду чи будь-якою  процедурою, пов'язаною з нею, такі  особи мають право листуватися та спілкуватися конфіденційно з адвокатом, який має право виступати в судах країни, в якій їх затримано.

 

 

 

 

 

2.2. Процедура подання  скарги до Європейського суду

 

Відповідно до правила 47 Регламенту Суду, кожна заява, про яку йдеться у статті 34 Конвенції, подається на бланку, наданому канцелярією, якщо голова відповідної секції не вирішить інакше. Заява має містити:

- ім'я, дату народження, громадянство, стать, рід занять та адресу  заявника;

- ім'я, рід занять та адресу  довіреної особи, якщо така є;

- найменування Договірної Сторони або Сторін, проти яких подається заява;

- стислий виклад фактів;

- стислий виклад стверджуваного  порушення (порушень) Конвенції та  відповідних аргументів;

- стислий виклад доводів, що  підтверджують дотримання заявником  критеріїв прийнятності (вичерпання національних засобів правового захисту і правило щодо шестимісячного строку), наведених у пункті 1 статті 35 Конвенції;

- предмет заяви.

Крім того, заявник повинен додати до заяви копії (а не оригінали) будь-яких відповідних документів і, передусім, судових та інших рішень, які стосуються предмета заяви, а також зазначити, чи подали вони свої скарги на розгляд за будь-якою іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання. Не додержання цих вимог і вимог щодо форми заяви може мати наслідком відмову в реєстрації та в розгляді справи Судом.

Текст заяви має бути написаний розбірливо; бажано, щоб заява була заповнена на друкарській машинці або на комп'ютері в друкованій формі. Обсяг заяви не повинен перевищувати 10 сторінок (без урахування тих, що містять перелік доданих документів). Якщо у виняткових випадках заява перевищує цей обсяг, заявник повинен також подати стислий виклад змісту заяви. Перелік документів, які додаються до заяви, складається в порядку датування з послідовною нумерацією біля їхніх скорочених найменувань (наприклад: лист, наказ, судове рішення, апеляція тощо). Заявник також, якщо якась інша його заява вже перебуває на розгляді в Суді, повинен поінформувати про це канцелярію, повідомивши номер цієї заяви. усі листи та документи, що надсилаються до Страсбурзького суду, не слід прошивати степлером, склеювати клейкою стрічкою або скріплювати аркуші іншим чином. усі сторінки мають бути послідовно пронумеровані.

Заява має бути підписана заявником особисто. Якщо заяву підписує представник заявника, до неї слід додати довіреність, яка б уповноважувала його або її діяти від імені заявника. Відповідно до ст. 35 Конвенції Суд не розглядає жодної заяви, поданої в порядку статті 34 Конвенції, якщо вона є анонімною. Заявник, котрий не бажає розкривати свою особу перед громадськістю, повинен це зазначити та викласти причини на виправдання такого відступу від звичайного порядку доступу громадськості до інформації щодо провадження в Суді, а також указати, чи бажає він позначення своєї особи ініціалами чи однією літерою (наприклад, "X", "Y", "Z" тощо). Голова палати може надати дозвіл на анонімність у виняткових і належним чином виправданих випадках.

Звертатися із заявою до Страсбурзького суду можна однією з офіційних мов Суду (англійською або французькою) або офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. утім, слід пам'ятати, що подальший процес, за загальним правилом, ведеться офіційними мовами Суду [17 c.76].

Суд приймає лише заяви, надіслані поштою, а не по телефону чи будь-яким іншим чином. Якщо заяву було надіслано електронною поштою або факсом, необхідно обов'язково упродовж 5 днів надіслати підписаний оригінал заяви звичайною поштою за адресою:

• The Registrar
• European Court of Human Rights
• Council Of Europe
• F-67075 STRASBOURG CEDEX
• FRANCE – Франція

Після отримання Судом заяви, канцелярія Суду надсилає заявникові відповідь з повідомленням, що на його ім'я було відкрито справу, номер якої потрібно вказуванні п усіх наступних листах до Суду. Таке повідомлення канцелярії Європейського суду з прав людини не слід плутати з рішенням Суду про прийнятність заяви.

Суд розглядає заяви, подані в порядку статті 34 Конвенції, безкоштовно.

 

 

2.3. Критерії прийнятності  заяви

 

Особи, котрі подають заяву до Європейського суду з прав людини, повинні ретельно стежити за тим, щоб вона відповідала критеріям прийнятності, викладеним у статті 35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та ставила питання, що входять до компетенції Суду. У протилежному випадку Страсбурзький суд відхилить її, визнавши неприйнятною.

Спеціалісти у галузі прав людини виділяють наступні критерії прийнятності:

- заява повинна стосуватися  обставин і фактів, що входять  до компетенції Суду ratione materiae, ratione temporis, ratione loci та ratione personae;

- перед зверненням до Європейського суду з прав людини заявник повинен вичерпати всі ефективні національні засоби захисту;

- заява повинна бути направлена  до Суду не пізніше шести  місяців після винесення остаточного  рішення національною установою;

- заява має бути обґрунтованою  та відповідати положенням Конвенції  та Протоколів до неї;

- звернення до Європейського суду з прав людини не повинно бути зловживанням правом на подання заяви;

- заява не може бути анонімною;

- заява не може порушувати питання, яке вже було розглянуте Судом або вже подане на розгляд за іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання, якщо тільки вона не містить відповідної нової інформації.[ Після набрання чинності Протоколом № 14 до Конвенції буде запроваджено новий критерій прийнятності заяви - завдання істотної шкоди заявникові] [ 14 c.75].

Важливою умовою прийнятності заяви, що виникає з принципу субсидіарності повноважень Європейського суду з прав людини, є, як зазначено в ч.1 ст.35 Конвенції, вичерпання всіх національних засобів захисту "відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права". На практиці дотримання цієї умови означає, головним чином, вичерпання можливостей захисту порушених прав у національних судових установах, що пояснюється особливою роллю, яку відіграє судова влада в демократичному суспільстві. Невипадково стаття 55 Конституції України спершу надає гарантії судового захисту на національному рівні, а вже потім проголошує право кожного на звернення до міжнародних установ і організацій.

Законодавство України, таким чином, встановлює достатньо ефективний механізм судового захисту прав і свобод людини на національному рівні, який обов'язково необхідно використати перед зверненням до Європейського суду з прав людини. У справах "Невмержицький проти України" та "Хохлич проти України" Страсбурзький суд підкреслив, що метою національних засобів правового захисту, визначених у п. 1 ст. 35 Конвенції, є надання Високим Договірним Сторонам можливості запобігти або виправити порушення, перш ніж скарга на це порушення буде подана до Суду. Проте використовуватися мають лише ефективні засоби правового захисту, а тягар доведення ефективності відповідного засобу, доступного на той момент часу як теоретично, так і фактично, покладається на уряд, який заявляє про невичерпання національних засобів захисту. Коли це буде встановлено, заявник повинен доводити, що засоби, вказані Урядом, були використані або з якихось причин були неадекватними та неефективними за даних обставин справи чи існували особливі обставини, які виправдовують незастосування ним або нею цих засобів. Однією з таких обставин може бути зокрема те, що державні органи влади залишались абсолютно пасивними щодо серйозних заяв про невиконання своїх обов'язків або спричинення страждань посадовими особами держави. За таких обставин тягар доведення виникає знову й покладається на Уряд держави-відповідача, який має показати, що він зробив у відповідь на масштаб та серйозність оскаржуваних питань.

У даному контексті важливо знати з якого моменту національні засоби захисту вважаються вичерпаними. У перших ухвалах Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяв проти України "остаточними рішеннями на національному рівні" в кримінальних і цивільних справах у сенсі ст. 35 Конвенції вважалися рішення судів другої інстанції (старої касаційної інстанції). Зокрема, у справі "Кучеренко проти України" Суд підкреслив, що скаргу, подану 24 лютого 1998 року в порядку нагляду до Верховного Суду України в межах кримінального провадження, не можна вважати остаточним вичерпанням національних засобів захисту у зв'язку з неефективністю такого провадження [45 c.79]. Не можна вважати ефективним надзвичайне оскарження, здійснення якого залежить від дискреційного права суду. Оскарження можна визнати ефективним, якщо воно є доступним - це означає, що заінтересована особа повинна мати змогу самостійно розпочати процедуру оскарження. У цій же справі заявника було позбавлено такої можливості, тому процедуру нагляду, передбачену статтею 384 Кримінально-процесуального кодексу (у редакції, що була чинною на той момент), не можна було вважати ефективною.

У зв'язку з цим суттєво змінилася й практика Європейського суду з прав людини. У рішенні щодо прийнятності заяви Приставської проти України Страсбурзький суд наголосив, що він не має жодних підстав для сумніву щодо ефективності нового порядку касаційного оскарження до Верховного Суду України рішень, прийнятих після 29 червня 2001 року. Таким чином, касаційна скарга має розглядатись як ланка національних засобів правового захисту, які заявник повинен вичерпати відповідно до конкретних процесуальних вимог, що є умовою для визнання прийнятності заяви, поданої відповідно до Конвенції. У той же час нова процедура касаційного оскарження, на думку Суду, не є частиною необхідного ланцюжка засобів правового захисту щодо остаточних судових рішень, прийнятих до 29 червня 2001 року [ 46 c.79 ].

 Аналогічну позицію Європейський суд з прав людини висловив у справі "Воробйова проти України", в якій було зазначено, що існуюча процедура касаційного оскарження в цивільному процесі України є схожою до механізмів, що існують і в інших державах-учасницях Ради Європи, є доступним кожній стороні у цивільній справі та не залежить від дискреційних повноважень державних органів. Суд звернув увагу на те, що рішення судів нижчих інстанцій, що винесеш після 29 червня 2001 року, не можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом невизначеного строку, але тільки з дотриманням термінів, передбачених законом. Відтак, ця процедура не підриває принципу правової певності, одного з фундаментальних аспектів верховенства права, який серед іншого передбачає, що якщо суди вже прийняли остаточне рішення з будь-якого питання, це рішення не може ставитись під сумнів. З огляду на це Суд знову підкреслив, що касаційне оскарження рішення можна вважати ефективним засобом захисту для оскарження рішень судів нижчих інстанцій, прийнятих після 29 червня 2001 року [ 47 c.79].

Цей висновок повною мірою стосується й спеціалізованого судочинства (адміністративного та господарського). Зокрема, в ухвалі від 18 жовтня 2005р. про прийнятність заяви МПП "Голуб" проти України Страсбурзький суд заявив, що ефективним національним засобом захисту є не тільки касаційне оскарження рішень нижчих судів до Вищого господарського суду України, але й перегляд рішень ВГСУ Верховним судом України в порядку ст.11115 ГПК України (із змінами, внесеними до цієї статті Законом № 761-IV від 15 травня 2003 р.) [ 48 c.79 ].

Від моменту, коли у справі було прийнято остаточне рішення, тобто було вичерпано всі ефективні засоби захисту на національному рівні, починає відраховуватися шестимісячний строк, протягом якого можна подати скаргу до Європейського суду з прав людини. Дотримання цього правила ("правила шести місяців") є обов'язковою умовою прийнятності заяви.

Разом із тим, хоча вимоги щодо вичерпання національних засобів захисту та додержання правила шести місяців застосовуються з урахуванням відповідних відмінностей до більшості справ, порушених проти України, вони все ж мають низку виключень. Як підкреслює Страсбурзький суд, стаття 35 Конвенції має застосовуватися певною мірою гнучко та не надто формально. Правило про використання всіх національних засобів правового захисту не є абсолютним чи таким, що має застосовуватися автоматично. При розгляді питання про те, чи було дотримано положення ст. 35 Конвенції, дуже важливо брати до уваги конкретні обставини кожної справи. Це означає, між іншим, і те, що Суд має реально враховувати не лише формальне існування засобів правового захисту в тій чи іншій національній правовій системі, а й конкретне загально-юридичне та політичне середовище, в якому вони діють, так само як і особисті обставини заявника [45 c.79 ].

Для прикладу: у більшості скарг про порушення ст. 3 Конвенції, яка стосується заборони катувань, Суд не знаходить потреби вичерпувати всі засоби захисту на національному рівні. У таких справах заявникові достатньо звернутися до органу, компетентного порушити кримінальну справу за відповідними статтями Кримінального кодексу України (ст. 127 або ст. 365 відповідно до обставин кожного конкретного випадку), а у разі відмови в порушенні кримінальної справи або припиненні кримінальної справи - необхідно оскаржити ці рішення в суді в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України. Досудове розслідування таких справ нерідко зволікається, а дії, що здійснюються відповідними органами розслідування, часто явно недостатні для об'єктивного встановлення обставин справи. У таких випадках заявник має право звернутися до Страсбурзького Суду до моменту прийняття остаточного рішення національними органами, доповнивши своєю заяву скаргою на порушення права на ефективне розслідування, яке Суд знаходить у ст.3 Конвенції в контексті положень ст.1 Конвенції [ 52 c.79].