Використання теорії корисності для пошуку рішень в сучасних умовах

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………3

 

1. Історичні передумови  виникнення теорії корисності  та основні аспекти її розвитку…………………………………………………………………………7

 

2. Кардиналістська концепція  корисності……………………………………..31

 

3. Ординалістський підхід до вирішення питання корисності……………….41

 

4. Використання теорії  корисності для пошуку рішень в сучасних умовах…………………………………………………………………………….55

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………67

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….…69

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Однією з найважливіших задач сучасної економічної теорії є пошук такої моделі економічної поведінки індивіда яка максимально повно відповідатиме реальним або отриманим в лабораторних умовах фактам. Подібна модель є необхідною передумовою для аналізу та осмислення більшості явищ економічної дійсності, оскільки без розуміння мотивів та цілей діяльності індивіда навряд чи можна говорити про спроможність ці дії пояснити або спрогнозувати.

Теорія корисності – ключова складова, необхідна для розуміння поведінки споживача. Що в свою чергу є надзвичайно важливим для прогнозування змін в економічній системі.

Однією з найважливіших складових економічної теорії є теорія корисності. Основним елементом якої є поняття корисності блага. Питання дослідження теорії корисності - вирішальне для розуміння мотивації та дій індивіда. Тому необхідно мати чітке й повне уявлення про те як формуються оцінка корисності благ індивідом і яким чином вона впливає на прийняття рішень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.  Фундаментальні ослідження поведінки споживача з маржиналіською революцією в економічній теорії кінця ХІХ ст. Виникнення нового економічного напрямку  - маржиналізму ( marginal – граничний) було підготовлено працями перших економістів математиків А.Курно, И.Тюнена, Г.Госена, які започаткували метод граничного аналізу.

Представники першої хвилі маржиналістської революції В.Джевонс, К.Менгер, Л.Вальрас створили кардиналістську (кількісну) версію поведінки споживача, яка окреслила принципово новий підхід до аналізу цінності благ. Певна аналітична недосконалість кардиналістської моделі поведінки споживача в подальшму доповнюється в межах іншої – ординалістськї моделі.

Термін «корисність» означає можливість задоволення певних потреб індивіда. Так, А. Маршалл визначав корисність як поняття співвідносне бажанню чи потребі.  Аналогічної точки зору дотримувався і Л.Вальрас: виділяючи при цьому декілька видів корисності, він тим не менш вважав, що дійсна  корисність – це сума всіх потреб задоволених індивідом.

Сам термін «корисность» був введений в обіг англійським філософом І.Бентамом. Подальшою розробкою окремих аспектів теорії корисності займалися Ж.-Б. Сей, Л. Вальрас, А. Маршал, Дж. фон Нейман, О. Моргенштерн, Ж. Дебре, К. Ерроу, М. Аллє, А. Тверскі, Д. Канеман, П. Фішбурн. Окремий напрямок в дослідженні теорії корисності, а саме граничної корисності складає австрійська школа: К. Менгер, Е. Бем – Баверк,  Ф. фон Візер. Серед  вітчизняних дослідників, слід відмітити роботи М. Туган-Барановського щодо синтезу теорії граничної корисності з трудовою теорією вартості та Є. Слуцького, який подав поглиблене обґрунтування теорії поведінки споживачів та довів можливість математичної формалізації функції корисності на основі перших та других похідних.

Слід зазначити, що «корисність» не лише економічна категорія. Зокрема зв’язок теорії корисності та психології, розглядав Пітер Фішбурн, крім того окремі психологи внесли значний вклад в розвиток розуміння механізму оцінки індивідуальної корисності, зокрема нобелівський лауреат 2002 року з економіки психолог Деніел Канеман.

 Дослідників теорії корисності, умовно, можна поділити на дві групи (течії): ординалісти та кардиналісти. Основною відмінністю між ординаліським та кардиналіським підходом до корисності є відповідь на питання щодо можливості вимірювання корисності. Кардиналісти припускають, що індивід (споживач) може виміряти (принаймні підсвідомо) корисність кожного блага в певних абстрактних одиницях – ютилях. І тому споживач максимізує кількість ютилів в наборі благ. Ординалісти, навпаки, вважають, що індивід не може виміряти корисність окремого блага (так як наприклад виміряти температуру чи довжину, тощо), натомість він може лише порівнювати корисності наборів благ, визначаючи при цьому який з наборів є бажанішим для нього або визнавши індиферентність цих наборів. Хоча допускається можливість виміряти величину корисності з точністю до позитивного афінного перетворення (корисність фон Неймана – Моргенштерна). Ординаліський підхід нині є домінуючим у сучасній теорії корисності.

Зокрема на положення теорії корисності опираються Соколовський Д. Б., Форкун І. та Фрадинський О.при аналізі проблем оподаткування, зокрема ухилення від сплати податків, Момот О. І. та Кушура С. І. застосовують елементи теорії корисності в побудові механізму прийняття управлінських рішень щодо інновацій.

Таким чином актуальність теми дослідження і сучасний стан вивчення питання визначили  об’єкт дослідження – дослідження теорії корисності, та предмет дослідження – історичний розвиток теорії корисності.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні теорії корисності та основних етапах її історичного розвитку та теоретично обґрунтувати її використання в сучасних умовах. Серед тенденцій розвитку теорії корисності варто виділити  її застосування, останнім часом, в дослідженні досить широкого кола економічних проблем.

          Відповідно до поставленої мети, об’єкту та предмету, нами  було  визначено такі завдання дослідження:

   1. Зробити аналіз  наукової, історичної літератури  з зазначеної теми дослідження.

   2. Визначити особливості  кардиналістської моделі теорії  корисності.

   3. Дослідити особливості ординалістської моделі.

   4. Проаналізувати  використання теорії корисності  в сучасних умовах.

Методи дослідження : історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

 

                                         

 

Розділ І

Історичні передумови виникнення теорії корисності та основні аспекти її розвитку

 

Зараз у розвинутих країнах виробляється до 20 млрд. різноманітних товарів і послуг, їх окремих модифікацій. Перебуваючи на такому ринку, споживач на підсвідомому рівні намагається з-поміж величезної кількості запропонованих йому благ, обрати лише ті, які,  на його думку, з огляду на низку чинників,  будуть найвигіднішими та принесуть якомога більше користі.

Термін «корисність» означає можливість задоволення певних потреб індивіда. Так, А. Маршалл визначав корисність як поняття співвідносне бажанню чи потребі.  Аналогічної точки зору дотримувався і Л.Вальрас: виділяючи при цьому декілька видів корисності, він тим не менш вважав, що дійсна  корисність – це сума всіх потреб задоволених індивідом [3, с. 63].

Сам термін «корисность» був введений в обіг англійським філософом І. Бентамом. Подальшою розробкою окремих аспектів теорії корисності займалися Ж.-Б. Сей, Л. Вальрас, А. Маршал, Дж. фон Нейман, О. Моргенштерн, Ж. Дебре, К. Ерроу, М. Аллє, А. Тверскі, Д. Канеман, П. Фішбурн. Окремий напрямок в дослідженні теорії корисності, а саме граничної корисності складає австрійська школа: К. Менгер, Е. Бем – Баверк,  Ф. фон Візер. Серед  вітчизняних дослідників, слід відмітити роботи М. Туган-Барановського щодо синтезу теорії граничної корисності з трудовою теорією вартості та Є. Слуцького, який подав поглиблене обґрунтування теорії поведінки споживачів та довів можливість математичної формалізації функції корисності на основі перших та других похідних [9, с. 215].

Слід зазначити, що «корисність» не лише економічна категорія. Зокрема зв’язок теорії корисності та психології, розглядав Пітер Фішбурн [2, с. 341], крім того окремі психологи внесли значний вклад в розвиток розуміння механізму оцінки індивідуальної корисності, зокрема нобелівський лауреат 2002 року з економіки психолог Деніел Канеман.

 Дослідників теорії корисності, умовно, можна поділити на дві групи (течії): ординалісти та кардиналісти. Основною відмінністю між ординаліським та кардиналіським підходом до корисності є відповідь на питання щодо можливості вимірювання корисності. Кардиналісти припускають, що індивід (споживач) може виміряти (принаймні підсвідомо) корисність кожного блага в певних абстрактних одиницях – ютилях. І тому споживач максимізує кількість ютилів в наборі благ. Ординалісти, навпаки, вважають, що індивід не може виміряти корисність окремого блага (так як наприклад виміряти температуру чи довжину, тощо), натомість він може лише порівнювати корисності наборів благ, визначаючи при цьому який з наборів є бажанішим для нього або визнавши індиферентність цих наборів. Хоча допускається можливість виміряти величину корисності з точністю до позитивного афінного перетворення (корисність фон Неймана – Моргенштерна). Ординаліський підхід нині є домінуючим у сучасній теорії корисності.

Здатність споживчих благ задовольняти потреби людей називають корисністю. Термін „корисність" використовується для позначення того задоволення, яке отримують люди від споживання товарів або послуг. Походження цього терміна пов'язано з науковими працями ексцентричного англійського філософа і соціолога Джеремі Бентама (1748-1832рр.). Він вважав такі звичайні і прості слова, як "задоволення" або "щастя", занадто маловиразними для того, щоб надати цьому терміну максимального блаженства. З часом термін "корисність" втратив містичне забарвлення, проте економісти продовжують його використовувати, якщо мають на увазі мету, яку переслідують споживачі при здійсненні вибору серед товарів і послуг. [ 5,C.52]

Існує думка, що корисність тісно пов’язана з ціною. Різні школи по-різному трактують цей зв’язок. Наприклад, фізіократи пов’язували ціну з об’єктивно існуючою користю речі. Ними був сформульований принцип: має високу ціну все те, що корисно, що дозволяє задовольняти окремі потреби, і чим вища користь речі , тим більшу ціну вона має. А. Сміт притримувався іншої думки (вода життєво необхідна, але має невелику ціну, тоді як діамант має обмежене використання, не є предметом першої життєвої необхідності, але ціна на нього надзвичайно велика). Парадокс води і діаманта намагалися пояснити марксисти на основі теорії трудової вартості: діамант коштує дорожче, адже на його виробництво витрачено більше праці. Але це не пояснює поведінку споживача, адже він, купуючи товар, цікавиться не затратами праці на його виробництво, а його споживчими властивостями. Отже ціна не завжди може відобразити реальну корисність речі. [ 13,C.201]

Не можна також ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, музичні твори відомих композиторів можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів музики.

Корисність товару має дві основні властивості:

1. Дане поняття є цілковито  суб’єктивним.

Те, що може бути корисним одній особі, може не бути корисним іншій. Так, устриці (рід двостулкових молюсків) мають велику цінність для французів і нульову для українців. Чи, наприклад, конкретна телевізійна програма (лялькова вистава) може давати неоднакове задоволення чи корисність для різних членів сім'ї. Якщо діти будуть надзвичайно задоволені, дивлячись цю програму, то дорослі можуть нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним фільмам чи політичним програмам;

2. Корисність від певних  благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин. Наприклад, тепле пальто взимку і влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолька під час дощу і за доброї погоди.

Теорія корисності має певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшов методу для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від споживання благ. Наявні показники цього зробити не можуть. Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється назовні.[ 9, C.65]

Та все ж у мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий. Детальніша характеристика даних підходів буде розглянута нижче.

Важливим етапом розвитку економічної науки наприкінці XIX ст. стало відкриття маржинального аналізу та започаткування неокласичної теорії як однієї з магістральний течій сучасної економічної думки.

Об´єктивна зумовленість появи маржиналізму була пов´язана з новими історичними реаліями розвитку капіталізму в 60—70-ті pp. XIX ст.:

глибокими якісними змінами у характері, структурі виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного прогресу;

інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських зв´язків та ринкової кон´юнктури;

переходом економіки у монополістичну стадію розвитку, модифікацією моделі ринкової конкуренції;

якісними зрушеннями у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;

зростаючою індивідуалізацією господарського життя, формуванням принципово нового типу економічної поведінки та взаємозв´язків між економічними агентами;

актуалізацією потреб у рекомендаціях щодо раціонального господарювання на мікрорівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки (взаємодії ціни, попиту, пропозиції, оптимальної комбінації факторів виробництва в межах окремих підприємств тощо).

            Маржинальній революції сприяли  також якісні зміни у розвитку  наукового знання, які відбулися  у другій половині XIX ст. і були  пов´язані:

з кризовим станом класичної політичної економії, заснованої на витратній концепції вартості та ідеї безмежних можливостей розширення виробництва;

прогресом точних наук, математичних дисциплін на основі розвитку диференціального числення та функціонального аналізу;

еволюцією гуманітарних дисциплін (філософії, психології, соціології) у напрямку подолання кризи позитивізму та формування нових парадигм.

Позитивізм (від лат. positivus — позитивний) — філософський напрямок, заснований у 30-ті pp. XIX ст. Огюстом Контом (1798—1857), який вважав, що наука покликана пізнавати не сутність, а явище. Виходячи з того, що незіставні з фактами наукові твердження є безплідними, О. Конт стверджував, що дослідження сутності речей та першопричин явищ є безглуздим та недопустимим. Позитивне знання трактувалося як узагальнення та систематизація здорового глузду на основі пізнання об´єктивного, корисного і достовірного. Природничі науки вважались еталоном, висувалась теза про необхідність відповідного реформування суспільних наук.

Спроби наблизити науку до проблем господарської практики, первинних потреб і прагнень економічних суб´єктів на основі виявлення мікрорівневих закономірностей сприяли переоцінці основних теоретичних положень класичної школи. Були започатковані нові форми та методи економічного аналізу, які змінили найважливіші принципи побудови економічної теорії, систему основоположних підходів до вирішення дослідницьких завдань, що сприяло формуванню нової парадигми економічної науки.