Психологічні проблеми адаптації дітей,які залишилися без піклування батьків ,в умовах прийомної сім’ї

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Одеський національний політехничний  університет

Гуманитарний факультет

Кафедра соціальной роботи та кадрового менеджмента

 

 

 

«Психологічні проблеми адаптації дітей,які залишилися без піклування батьків ,в умовах прийомної сім’ї»

Курсовая работа

з дисципліни «Соцна робота з рiзними категорiями населення»

 

 

 

 

                                                                             

                                                             Виконала:

      студентка групы ІС- 102

                                                                                             Шорис Ю.О.

                                                                                             Провiрила:

                                                                                             Пiлiсьє Ю.П.

 

 

 

 

 

 

Одеса 2014

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….2

Розділ I.Теоретичні проблеми адаптації дітей,які залишились без піклування батьків,в умовах прийомної сім’ї.

1.1. Теоретичні дослідження сирітства  , піклування та прийомна сім’я…..4

1.2. Правові аспекти захисту прав дітей0сирітта дітей,та дітей позбавлених батьківського піклування…………………………………………………16

Розділ II. Історичні аспекти виникнення школи інтернату

2.1. Історія  заснування та специфіка роботи  Одеської школи-інтернату «№4»

для дітей-сиріт та дітей,які залишились без батьківського піклування ……..22

2.2.Діяльність  школи-інтернату…………………………………………………

Розділ III. Практична частина. Послідовність та аналіз діяльності школи-інтернату№4 м. Одеси

3.1. Поетапність  роботи з дітьми-сиротами  та  дітьми ,позбавленими батьківського  піклування в даному закладі……………………………………34

3.2. Застосування  методів для адаптації дітей-сиріт  в умовах інтернат них закладів…………………………………………………………………………38

Список виконаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Вступ

   Актуальнсть теми:турбота про дітей ,забезпечення їх добробуту , безпеки – одне із найбільш важливих завдань суспільства, яке дбає про своє майбутнє,адже діти – гарант самозабезпечення нації та її розвитку.

  У вивченій  нами літературі, автори Н.П.Іванов, Ю.В.Логінова говорять про несприятливі демографічні тенденції ,деформація шлюбно-родинних процесів ,криза інституту сім’ї,безробіття ,трудова міграція,соціальна незахищеність ,збільшення кількості соціально-неблагополучних сімей,які не спроможні виконувати свої функції утримання та виховання дітей черз алкоголізм ,наркоманію,насильство в сім’ї – основні проблеми,які породжують сирітство.

   З  цих же джерел також добре  відомо ,що в процесі соціальнох адаптації формується особливість дитини ,яка визначається тим ,яке місце вона займає в системі соціальних відносин: дружніх,сімейних,виробничих і т.д. Данний процес у середовищі дітей-сиріт  ускладнюється тим,що вони позбавлені батьківської підтримки ,а державні й суспільні органи в сучасних умовах  не здатні повною мірою заповнити цей проміжок [7,с.67].

   В  Україні збільшується кількість  дітей-сиріт та дітей , позбавлених  батьківського піклування. Зазначене  є  наслідком соціально-економічних ,морально-естетичних та психологічних  негараздів проживання в державі ,що спричиняє порушення основного  права дитини- зростати у сімейному оточенні . Тому особлива увага виконавчої  влади приділяється розробці спеціальних  нормативно-правових  актів та механізмів їх впровадження для удосконалення системи захисту дитини і особливо дітей,зазначеної категорії [7,с.69].

   Насущна  проблема визначення змісту й  умов формування психологічної  та соціальної незахищеності  дітей,що залишилися без піклування  батьків ,у різних соціальних ситуаціях ,як умови буття й розвитку особливості ,є гостро актуальною в наш час. Недостатня теоретична розробленість і незабезпеченість  розв’язку практичних завдань визначають актуальність

даної теми, що і підштовхнуло мене для дослідження підтримки й надання допомоги дітям даної категорії.

Проблемну ситуацію, яка склалася можна коротко сформулювати як протиріччя між потребою суспільства в науково обґрунтованій, гнучкій і ефективній соціальній політиці держави у відношенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, яка сприяла б успішній адаптації до самостійного життя в соціумі й реалізації ними своїх прав у повному обсязі, а також відсутністю ефективних механізмів її реалізації.

Об’єкт дослідження: діти-сироти та діти, що залишилися без піклування батьків.

Предмет дослідження: психологічні проблеми адаптації дітей, які залишились без піклування батьків, в умовах прийомної сім’ї.

Мета дослідження: визначення основних проблемних зон психологічної адаптації дітей, які залишились без піклування батьків, в умовах прийомної сім’ї.

Завдання дослідження:

• -вивчити та проаналізувати наукову літературу з проблем адаптації дітей-сиріт, які залишилися без піклування батьків, в умовах прийомної сім’ї;
• -аналіз психологічних проблем адаптації дітей-сиріт в умовах інтернатних закладів та прийомної сім’ї;
• -аналіз правових аспектів захисту прав дітей-сиріт;
• -дослідження роботи закладу Одеської школи-інтернат №4.

 

          РозділІ. Теоретичні проблеми адаптації дітей, які залишились без піклування батьків, в умовах прийомної сім'ї.

   1.1Теорєтичм дослідження сирітства, піклування та прийомна сім"я.

   Сімейним законодавством України передбачено кілька форм влаштування дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків - це всиновлення, опіка (піклування), прийомна сім'я, влаштування в державні установи[14,с.134]. Цей список не повний, тому що законодавець дає можливість регіонам за своїм розсудом і в силу своїх можливостей, досвіду й професіоналізму, розбудовувати інші форми обладнання дітей і способи розв'язку проблеми сирітства. Сімейні форми влаштування дітей є найбільш пріоритетними, тому що дають дитині можливість одержати позитивний досвід сімейного життя: пройти внутрішньосімейний процес соціалізації, зупинимося більш детальніше на прийомних сім'ях[14,с.140].

Особливість прийомної сім'ї перед існуючими формами сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в забезпеченні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування[13,с.45].

   «Найбільш дискусійним питанням на сьогодні залишається проблема підготовки дітей до переходу у прийомну сім'ю». Погляди провідних спеціалістів розподілилися на дві взаємовиключаючі точки зору: одні вважають, що дітей необхідно готувати до життя у сім'ї, незалежно від того, буде чи ні дитина усиновлена, прийнята під опіку чи в прийомну сім'ю; їхні опоненти заперечують необхідність такої підготовки.

Необхідно спеціально підготувати лише тих дітей, які перебували у дитячих інтернатних закладах більше року або білШе ніж півроку провели «на вулиці». Зрозуміло, що доцільність або недоцільність підготовки дитини до життя в новому середовищі залежить і від віку дитини, яку планують передати на виховання до сім'ї[10,с.120].

    Напевно, недоцільною є спеціальна підготовка до переходу у сім'ю дитини молодшої п'яти років. Що стосується дітей цього віку, то, очевидно, необхідно більше уваги приділяти встановленню контактів та теплих стосунків між ними та потенційними прийомними батьками. Соціальний педагог (працівник) має допомогти такій дитині насамперед побороти страх перед незнайомими дорослими, особливо, коли дитина має попередній емоційний досвід такого спілкування[ 10,с.97].

   Готуючи дітей до переходу у прийомну сім'ю, необхідно з'ясувати, які страхи та неприємності пережила дитина у минулому. Діти, які не хочуть повертатися до своєї сім'ї, висловлюють більшу готовність до переходу у прийомну сім'ю. Чим сильніші зв'язки дитини з рідною сім'єю, тим така готовність менша. Якщо дитина зазнала травмуючого тиску з боку дорослих або дітей у кровній сім'ї, на подолання цих страхів необхідно звернути особливу увагу[13,с.156].

     Працюючи з дітьми у плані підготовки їх до переходу у прийомну сім'ю, необхідно робити це обережно і тактовно, аби дитина не хвилювалася щоденно чекаючи на дорослих, які її заберуть у сім'ю[13,с.158].

Починаючи підготовку дитини, доцільно з'ясувати її ставлення до сімї як до найближчого безпечного оточення, а також довідатись, що очікує дитина від сім'ї. Звичайно, дитина не завжди може чітко сформулювати думки, тому найбільш поширеною методикою у цьому випадку є проективні методики. Дитину просять намалювати малюнок "Моя сім'я". Дитина обов'язково намалює важливі для неї деталі: людей та тварин, бажані іграшки тощо.

   Добираючи для дитини потенційну прийомну сім'ю, варто враховувати її найпринциповіші побажання. Наприклад, дитина хоче жити у сім'ї, де крім неї ще будуть діти, або вона хоче жити, у приватному будинку поруч з річкою, іноді обов'язковою умовою дитина називає наявність хатніх або свійських тварин тощо. Як правило, сформовані уявлення дитини про сім'ю не мають таких "вимог", яких не можна було б врахувати. На нинішньому етапі, коли прийомні сімї тільки формуються, можливі, звичайно, певні труднощі. Але у подальшому соціальний педагог чи працівник з банку даних на потенційних прийомних батьків зможе відібрати такі сім'ї» які б максимально відповідали уявленням дитини[12,с.78].

   Фахівці органів опіки та соціальних служб по можливості повинні мати максимум даних про дітей, які підлягають переходу у прийомну сім'ю. Досвід підказує, що в дитячій долі немає дрібниць, та й потенційних прийомних батьків цікавить усе. Побачивши фотографію чи дізнавшись, що є дитина, яка потребує опіки, вони запитують про все, що пов'язано з історією її життя: де вона перебуває зараз, як і звідки туди потрапила, як довго там знаходиться, де її батьки і хто вони. Якщо батьки померли, то з яких причин, а якщо відмовились від дитини, чи залишились якісь відомості про них; якщо позбавлені батьківсь-ких прав або знаходяться в місцях позбавлення волі, то з яких причин. З'ясовують, чи є якісь родичі, брати, сестри, де вони[4,с.63].

Якщо дитина старша трьох років, необхідно поцікавитися розвитком її мовлення, її інтелектуальними здібностями, і наостанок - характером та поведінкою, її ставленням до дорослих та однолітків. Соціальний педагог (працівник) повинен бути готовим відповісти на усі ці поставлені прийомними батьками запитання. У багатьох країнах світу, вивчивши потенційних прийомних батьків та дітей, соціальні працівники не дозволяють батькам "ви-бирати" дитину, а лише рекомендують їм "взяти" ту чи іншу дитину, і це рішення відповідного соціального інституту є остаточним. В Україні на сьогодні склалася практика відбору дітей. Заздалегідь потенційні прийомні батьки знайомляться з правилами поведінки в дитячому закладі. Деталі обговорюються з його керівниками, співробітниками. Потім працівники інтернатних закладів приводять кандидатів у групу, не фіксуючи на цьому їх увагу, дають можливість подивитись на обрану дитину у звичайних умовах і визначитись з вибором. Відомі випадки, коли під час візиту у групу хтось з дітей звертався до якогось із кандидатів із проханням забрати до себе чи "зходу" називав мамою, (татом), і це вирішувало питання вибору. Зробивши свій вибір, дорослі детально уже ознайомлюються з особовою справою, характеристикою дитини. Дехто з керівників робить навпаки: спочатку знайомить кандидатів з документами, а потім із дітьми у звичайних для них умовах. Іноді під якимось приводом можна запросити дитину до спеціальної кімнати, кабінету, де співробітник проводить з нею бесіду на різні теми, просить виконати якесь доручення. Після того як діти повертаються до групи, кандидати визначаються з вибором чи визначають час на роздуми[11,с.130].

   У ході ретельного відбору не слід забувати про емоційний контакт на момент першої зустрічі - це схоже на кохання з першого погляду, коли важко вгадати, чи триватимемо воно все життя, чи буде швидкоплинним.

   Слід давати деякі поради кандидатам, щоб підготувати їх до першої зустрічі з уже обраною дитиною, попередити про те, як може поводитися та чи інша дитина на ній. Розповісти, що залежно від особливостей нервової системи діти поводять себе по-різному. Емоційно вільні радо йдуть назустріч дорослим, деякі кидаються до них з криком "Мама!", обіймають, цілують, а всі, хто спостерігає цю сцену, плачуть від радощів[7,с.23].

Емоційно скуті, флегматичні діти злякано туляться, не відпускають руку дорослого, який їх супроводжує, або сором'язливо посміхаються, роблять невпевнені кроки назустріч протягнутим рукам нових батьків. Такі діти важко розлучаються із звичним оточенням, плачуть, не бажають йти на контакт з новими людьми. Хвилюються у цій ситуації і майбутні батьки: "Ми не сподобались. Він нас не любить!"[13,с. 170]

   Соціальний працівник має переконати потенційних прийомних батьків у тому, що, готуючись до прийому дітей, наскільки це можливо, вони повинні більше дізнаватись не тільки про стан здоров'я дитини, історію її життя, але й про особливості характеру, поведінки. Потрібно зробити так, щоб дитина чекала зустрічі з майбутніми батьками, дати їй час звикнутися з тим, що вона має перейти в нову сім'ю. Адже невідомість лякає дітей навіть більше, ніж

дорослих.   Якщо   кандидати   не   можуть   відвідувати   дитину,   порадьте   їм надіслати їй фотографії, альбом, де вона може побачити ті умови, в яких вона житиме в майбутньому (кімнату, двір, привабливі місця навколишньої місцевості, іграшки, ще якісь значущі для неї дрібниці, вдалі фото всієї сім'ї, тварин, які живуть в будинку). Порадьте зробити зворушливі надписи, привабливо оформити. Добре, якщо все це дитина одержить до того, як її назовсім заберуть у сім'ю[1,с.12].

   Отже, готувати до переходу в сім'ю необхідно не тільки батьків, але й дітей. Це повинні вміло зробити співробітники закладів, де перебуває дитина. Навіть маленьких дітей слід дуже обережно готувати до подальших змін у їхньому житті. Малюки, які живуть у замкненому просторі, часто лякаються незнайомих людей і предметів побуту (ванни, душа, раковини та унітазу), відмовляються сідати в машину, бояться їхати у ліфті, лякаються тварин, їх насторожує все незнайоме[1,с.15].

Ми вважаємо, що працівникам інтернатів, дитячих будинків слід поступово розширювати звужене коло світосприйняття таких дітей перед переходом у сім'ю і компенсувати відсутні навички або обов'язково підготувати прийомних батьків до можливих "сюрпризів" та підказати лінію поведінки.