Психологічні проблеми адаптації дітей,які залишилися без піклування батьків ,в умовах прийомної сім’ї

Працівники дитячих будинків і шкіл-інтернатів повинні брати до уваги й те, як і що говорити дітям, які не можуть бути усиновлені у зв'язку з причинами незалежними від них[1,с.27].

   У деяких інтернатних закладах працівники не розповідають дітям про те, що когось усиновляють або беруть у прийомну сім'ю, а роблять все тихо, без афішування. Але такий шлях не йде на користь нікому, оскільки зайві таємниці викликають негативне ставлення, заздрість, пересуди. Думається, варто щиро порадіти за кожну дитину, яка потрапила у сім'ю, а з дітьми, які залишились, відверто поговорити, чому і кого беруть в сім'ю або на усиновлення, розповісти в доступній формі про цю процедуру.

Ще раз підкреслимо, що у дітей, які виховувалися не в сім'ї чи неблагополучній сімї, як правило, спостерігаються зміни в нервово-психічному розвитку, тому тільки створення благотворної сімейної атмосфери буде сприяти швидкій і повній компенсації цих змін.

   Слід мати на увазі, що для більшості дітей, які довгий час жили у інтернатних закладах притаманне ідеальне уявлення про сім'ю та місце дитини в сімї. Практично кожен з них вважає, що все в сім'ї крутиться навколо них, вони мають тільки права і ніяких обов'язків, всі живуть для них.

   Сімейні  психологи та психотерапевти  до ознак здорової сімї відносять почуття спільності, відчуття сімейного цілого, сімейного "Ми" з достатньою індивідуалізацією та самостійністю кожного з членів сімї. У такій сімї кожен поважає в іншому його "Я" і визнає його право на власне бачення і поведінку в житті, на недоліки та помилки. Вікова різниця не стає перепоною до спілкуван¬ня. Здатність вчитися у молодших - ознака духовного здоров'я сім'я. За такої динамічності стосунків у здоровій сімї зберігається цілісність, яка не порушується присутністю чужої людини, чужих людей - вони можуть приходити й іти, а сім'я залишається. І навпаки, дисгармонія в сім'ї є середовищем, де у дитини можуть розвиватися небажані особистісні риси, розпочатися граничні нервово-психічні розлади або загостритися ті порушення нервово-психічного здоров'я, що вже є [13,с.178].

   У  батьків, які стали близькими  колись чужій дитині, особлива  доля, їм доводиться виправляти  помилки попереднього виховання. Причому, всім відомо, що не все  можна виправити, згладити, з чимось  доводиться просто змиритися. Але  найголовніше тут - не наробити  нових помилок. Як і лікарі, прийомні  батьки зобов'язані керуватися  чітким принципом - "Не нашкодь!"

Таким чином, першочергове завдання батьків та соціальних працівників -максимально підтримати дитину в процесі освоєння нового життя - життя в сімї. Процес цей досить складний. Але досвід багатьох прийомних сімей показує, що мета досягається, проблеми вирішуються, труднощі долаються, якщо в сімї створено тепле соціально-педагогічне середовище проживання, добрі стосунки. Спокій, розумна поблажлива любов до дитини і віра в неї, увага й турбота допомагають пройти всі випробування.

    Досвід адаптації всиновлених або взятих під опіку дітей свідчить про те, що протягом відносно невеликого періоду більшість із психолого-педагогічних проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, корегуються за рахунок того, що дитина потрапляє у сприятливі умови сім'ї.

Адаптація  в  свою чергу - процес  пристосування  до  змін  умов зовнішнього середовища.

   І  це зрозуміло, адже саме в сімТ беруть початок світогляд, морально-естетичні ідеали, формуються смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як людини. На формування дітей впливає насамперед приклад батьків, характер їх власних стосунків і стосунків з дітьми, іншими членами сім'ї, ставлення батьків-вихователів до праці, їхня участь у громадському житті, інтереси, ціннісні орієнтири тощо. Все це є уособленням поведінки дорослих, яку діти постійно намагаються копіювати.

   Досвід  роботи з дітьми-сиротами та  дітьми, позбавленими батьківського  піклування, у ряді розвинених  країн (Канада, Великобританія) свідчить  про те, що цивілізований світ  поступово відмовляється від  утримання дітей у спеціальних  інтернатних закладах і орієнтується на формування системи прийомних сімей як такої, що оптимально забезпечує необхідні умови для життя та виховання дитини.

   Незаперечним  є те, що запровадження інституту  прийомної сім'ї значно поліпшить  як соціально-правовий, так і морально-психологічний  стан дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування. Тисячі  обездолених дітей відчують запрограмовану  природою специфіку їх комфорту, реальну батьківську турботу, отримають  навички для майбутнього життя  і збережуть позитивні інстинкти  побудови власної сім'ї.

   Сьогодні  ми не помилимося, якщо скажемо, що шансів на успішну соціалізацію   в   дорослому   житті   для   дитини-сироти   дитини,   позбавленії батьківського піклування, після завершення і навчання в інтернатному закладі

практично небагато.

Прийомна сім'я - це сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання та спільного проживання.

   Соціально-психологічні  аспекти функціонування прийомних  сімей особливі. З одного боку, вони представлені усім спектром  проблем звичайної багатодітної  сім'ї, а з іншого - перед такою  сім'єю постають додаткові завдання  по здійсненню корекції та  компенсації вад розвитку, відставання  та занедбаності здоров'я дитини, а також по подоланню наслідків  психологічних травм[13,с.185].

   Інститут  прийомної сім'ї має передбачати  не тільки виховання дитини  до повноліття, але й здійснення  тимчасової опіки над нею (на  короткий, обумовлений термін - від кількох тижнів до повноліття дитини або на час перебування її кровних батьків в ув'язненні чи на лікуванні). Саме цим можна забезпечити соціальний захист дитини, тимчасово позбавленої батьківського піклування, та її прав[13,с.186].

   У  багатьох країнах світу діють  короткотермінові прийомні сім'ї. Часто вони спеціалізовані: для  дітей з девіантною поведінкою, для дітей, які пережили знущання  та насильство, для дітей, які  втратили елементарні навички  життя у соціумі тощо. Звичайні  ж короткотермінові прийомні  сім'ї виконують там функції, які  у нас у державі покладено  на притулки для неповнолітніх: надати дитині, яка залишилась  без батьківського піклування, "швидку  соціальну допомогу", особливо  тоді, коли необхідно якомога  швидше вилучити дитину з агресивного  асоціального оточення.

   Довготермінові  прийомні сім'ї створюються, як  правило, для дітей, які не мають  можливості повернутися до кровної  родини: батьки померли, невідомо  де знаходяться чи взагалі  невідомі, позбавлені батьківських  прав і не вживають заходів  до їх поновлення, відбувають  покарання і будуть звільнені  після досягнення дитиною повноліття 

полягає в тому, що прийомна сім'я має соціальний супровід, який забезпечується соціальним педагогом або соціальним працівником.

За кордоном з прийомною сім'єю, як правило, працюють два соціальних працівники: окремо з сім'єю і окремо з прийомною дитиною.

   Практика, яка складається в Україні, передбачає, на жаль, одного соціального працівника, який має супроводити прийомну  сім'ю. Його основною функцією  є захист прав дитини у широкому  розумінні цього слова. Таким  чином, соціальний працівник у  своїй діяльності має поєднувати  соціальну допомогу з соціальним  контролем за процесом соціалізації дитини у прийомній сім'ї. Функціонування прийомних сімей потребує, безперечно, психологічної та професійної підготовки прийомних батьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації інтересів саме дитини, а не на розв'язання власних проблем. У такій сімї мають якнайповніше, гармонійно поєднуватись мотивація батьків стосовно створення прийомної сім'ї та інтереси прийомної дитини.

   При  забезпеченні функціонування прийомної  сім'ї виникає потреба у створенні  спеціальної служби для надання  необхідної медичної, психологічної  та соціальної допомоги і підтримки  прийомним батькам. Завданнями цієї  служби мають бути: забезпечення  комплексності роботи (медичної, психологічної, педагогічної та соціальної), залучення  спеціалістів (психоневролога, дитячого  психіатра, логопеда та інших), надання  психологічної допомоги конкретним  дітям, батькам чи сім'ї в цілому.

   Прийомна  сім'я є найбільш бажаною формою  опіки та піклування і для  дітей, які виховуються в інтернатних закладах. Згідно з опитуванням кожна п'ята дитина, яка виховується в державних закладах інтернатного типу, хотіла б жити у прийомній сім'ї, кожна четверта - погодилася б жити у прийомній сімї в тому випадку, якщо б сім'я їй сподобалась, ще кожна п'ята дитина погодилася б перейти в прийомну сім'ю разом з братом чи сестрою[12,с.192].

Основні   психолого-педагогічні   проблеми,   які   доводиться   вирішувати

кожній прийомній сімї, пов'язані з труднощами у вихованні, розвитку та соціалізації дітей (корекція та компенсація недорозвитку, запущеність здоров'я дитини, подолання психологічних травм).

   Аналіз  набутого досвіду організації  запроваджених в Україні форм  опіки і піклування (усиновлення, опіка, дитячі будинки сімейного  типу) показує, що майбутніх прийомних  батьків обов'язково потрібно  готувати до нової для них  соціальної ролі, що необхідно  аналізувати всі кроки батьків  у плані їхньої готовності  до адаптації не тільки прийомних  дітей, але й самої прийомної  сім'ї як до, так і після входження  в неї дитини.

   Принциповою  відмінністю прийомних сімей  від дитячих будинків сімейного  типу є те, що прийомна сім'я  не повинна змінювати свого  усталеного сімейного устрою, звичок  у зв'язку з приходом прийомної  дитини. Сім'я, на базі якої створюється  дитячий будинок сімейного типу, часто змушена змінити місце  постійного проживання (надається  нова житлова площа з урахуванням  збільшення кількості членів  сімї), пережити досить складний дискомфорт (зразу заявилося як мінімум п'ять нових членів сім'ї) тощо. Прийомна ж сім'я, зберігаючи сталі сімейні стосунки, приймає до свого складу, як правило, одну дитину-сироту ( можна до чотирьох). Дитина приходить у вже сформований мікросоціум і вчиться жити в ньому.

   Робота  прийомних батьків відрізняється  від роботи педагогів інтернатних закладів тим, що вона здійснюється безперервно (цілодобово), і тому соціальним інститутам і соціальним педагогам (працівникам) слід розробити систему психологічного розвантаження прийомних батьків.

   Перебування  дитини у прийомній сімї передбачає адаптацію не тільки до сімейного життя, а ще й до соціального оточення сімї. Дуже важливо при цьому створити умови для адаптації дитини у школі або дитячому колективі, де вона буде перебувати ( дитячий садочок, колектив позашкільного закладу), а також і до сусідів.

   Вивчення  та аналіз життєдіяльності сімейних  форм виховання переконують, що  ця форма реабілітації та соціалізації  дітей єнайпрогресивнішою. Однак подальший їх розвиток залежить від того, наскільки держава зможе пом'якшити вплив економічної нестабільності на такі сім'ї, допомогти їм здійснювати своє високе покликання. 

1.2.Правові аспекти захисту прав  дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування

   Соціально-економічна й політична ситуація, що склалася в країні приводить до росту числа дітей-сиріт і дітей, що залишаються без піклування батьків. У сучасних умовах розповсюдженими явищами стали вбогість, асоціальна поведінка батьків, жорстока поведінка з дітьми. За останні роки катастрофічне виросла кількість "соціальних сиріт", дітей, що виховуються в неблагополучних родинах. Збройні конфлікти, природні, техногенні й соціальні катастрофи - причини, що сприяють тому, що діти залишаються без батьків [12,с.66] .

   Серед вчених, які займались розробкою проблеми адаптації дітей-сиріт:

Довгалевськая А. Й., Марокко А. Ю.,Чунихін А. (соціальна адаптація); Иванов Н. П., Логинова Ю. В., Сиватаєва Г. (порушення процесу адаптації); Винце С., Дементєва Й. Ф., Молодцов В., Мухина В. М, Лазутов М.,Щелованов Н. М. (особливості социализації детей-сиріт); Заводилкіна О. В., Иванова Н. П., Куликова Т. А., Олиференко Л. Я., Павлова Д.Н., (інститут прийомної сім,ї).

   В літературі також висвітлено проблеми адаптації та формування особистості в умовах інтернатних закладів. Цим питанням займалися вчені-психологи на чолі з Р.Б. Брахманом, представлено результати обстеження прийомних сімей, що дозволяє зробити певні висновки щодо особливості впровадження цієї форми соціальної підтримки. І зробленно висновок, що найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення, різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім'ю. Саме в ній формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто ті якості, які згодом становитимуть основу її особистості.

Збільшення   числа   дітей,   що   залишилися   без   піклування   батьків,

неминуче веде до збільшення числа установ для дітей-сиріт -дитячих будинків, шкіл-інтернатів, притулків. Разом з тим численні дослідження психологів і педагогів показують, що приміщення дитини в установі інтернатного типу не забезпечує задоволення його основних потреб, що у свою чергу приводить до порушення розвитку дитини. Результатом проживання дитини в умовах інтернатної установи є її неготовність до самостійного життя, до пошуку роботи і її збереження в умовах безробіття, невміння організувати свій побут, дозвілля, створити й зберегти свою родину.