Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особистості підлітка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особистості підлітка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ I ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА……7

1.1 Девіантна поведінка  особистості як соціально-психологічний  феномен……7

1.2 Стан досліджуваної  проблеми в психологічній теорії  та виховній практиці12

1.3  Чинники, які спричиняють  відхилення у поведінці підлітків………………16

Висновки з розділу I …………………………………………………………….....23

РОЗДІЛ II Методичні засади психологічної діагностики схильності особистості до девіантної поведінки……..............26

2.1 Організація й методики  дослідження проявів девіантної  поведінки у підлітків……………………………………………………………………………..26

2.2 Аналіз і інтерпретація  результатів …………………………………………....31

Висновки з розділу II……………………………………………………………….35

РОЗДІЛ III ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДЕЗАДАПТОВАНИМИ ДІТЬМИ………………………………………………...37

3.1 Психологічна корекція  девіантної поведінки………………………………...37

3.2 Принципи підбору психокорекційних  методик та методів…………………42

3.3 Реабілітаційні соціально-педагогічні технології роботи з девіантними дітьми ……………………………………………………………………………….45

Висновки з розділу III……………………………………………………………...49

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...52

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Процес соціалізації постійно супроводжується необхідністю вибору людиною однієї з альтернатив поведінки, різноманітними реакціями у взаємодії з окремими людьми та соціумом. Стимулом для вдосконалення, досягнення гармонії з оточенням є соціальні норми – сукупність вимог і очікувань, що висуває соціальна група, організація, суспільство до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) усталеного зразка. Нормативні вимоги й очікування фіксуються і виражаються як у вербальній формі (писані закони, інструкції, кодекси), так і в невербальній (символічна атрибутика, народні моральні норми поведінки) .

Суб′єкти діяльності, дотримуючись соціальних норм співжиття, вимагають від інших відповідної поведінки. Нормальною вважається поведінка, яка адекватно відповідає потребам і можливостям розвитку та соціалізації індивіда в рамках його взаємодії з мікросоціумом. Проте немало індивідів негативно реагує на вимоги суспільства, що спричинює відхилення у поведінці.

Поведінка з відхиленням - девіантна (лат. deviatio - відхилення) – система дій і вчинків, які суперечать загальноприйнятим соціальним нормам права, культури, моралі.

Очевидно, що поведінка з відхиленням є одним із проявів соціальної дезадаптації – порушення процесу активного пристосування індивіда до умов соціального середовища засобами взаємодії та спілкування за хибного або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе та свої соціальні зв’язки й міжособистісні контакти .

 Ведучи мову про  дитячо-підліткову дезадаптацію, М. Галагузова, Ю.Галагузова, Г.Штинова та ін. уточнюють категорії дітей, які зазнають цього процесу: діти шкільного віку, які не відвідують школу; діти-сироти; соціальні сироти; підлітки, які вживають наркотичні і токсичні речовини; підлітки сексуально розпусної поведінки; підлітки, які здійснили протиправні дії.

Сьогодні проблема девіантної поведінки в нашій країні набуває особливої актуальності, оскільки всі сфери суспільного життя зазнають серйозних змін, відбувається девальвація колишніх цінностей і норм поведінки. Економічні, соціальні, демографічні та інші зміни на сьогоднішній день є несприятливими для гармонійного формування особистості. Спостерігається тенденція до зростання девіацій, утому числі й злочинності серед неповнолітніх, зокрема, її «омолодження», тобто зниження традиційних вікових обмежень.

У сучасних умовах, коли інтенсивно здійснюється будівництво Української правової держави, особливої уваги потребує проблема педагогічного впливу на учнів з різними відхиленнями в моральному розвитку й поведінці. Як засвідчує практика і результати наукових досліджень, саме ці відхилення стають першопричиною зростання дитячої злочинності, алкоголізму,  наркоманії, токсикоманії. Перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, досягнення істотного зростання інтелектуального, культурного, духовного й морального потенціалу особистості і суспільства, передбачений Національною доктриною розвитку освіти України у XXI ст., вимагає від виховних інституцій (сім'ї, школи та інших закладів освіти) пошуку форм, методів і технологій виховної роботи серед неповнолітніх з відхиленнями у поведінці, спрямованої як на перевиховання таких неповнолітніх, так і на попередження відхилень від соціальної норми, які негативно впливають на формування особистості людини.

Отже, виникнення і розвиток девіантної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших факторів. Серед них слід відзначити посилення соціального розшарування суспільства, непідготовленість соціальних інститутів до забезпечення успішної соціалізації особистості в умовах трансформації суспільства, дефіцит засобів і технологій розвитку соціальних служб, орієнтованих на створення умов для самореалізації кожної людини, недостатньо високий рівень психічної компетентності більшості населення, в тому числі тих фахівців, які покликані надавати допомогу особистостям з поведінковими девіаціями тощо.

Питання попередження і профілактики девіантної поведінки громадян було і залишається актуальним для українського суспільства. Специфіка морального розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів асоціальної поведінки шляхів її корекції викликають стійкий інтерес дослідників. Науковці різних галузей знання приділяли їй достатньо уваги.

З огляду на високий рівень розвитку девіантної поведінки серед дітей та молоді є всі підстави вважати, що вивчення причин та корекції девіантної поведінки, її діагностика, обґрунтування адекватних способів корекційного впливу є проблемою не тільки теоретичною, але і прикладною. Враховуючи це, нами обрана тема курсового дослідження "Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особистості підлітка".

Об’єкт дослідження : девіантна поведінка особистості підлітка

Предмет дослідження : психологічні причини прояву девіантної поведінки у підлітковому віці, види, методи і засоби корекції схильності особистості до девіантної поведінки.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати  особливості соціально-психологічної роботи з підлітками, які мають відхилення у поведінці та практична розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо корекції схильності особистості до девіантної поведінки.

Завдання :

• здійснити аналіз девіантної поведінки особистості як соціально-психологічного феномену;
• виявити фактори, які спричиняють відхилення у поведінці;
• обґрунтувати основні напрями, процедуру і методики діагностики схильності особи до девіантної поведінки;
• експериментально дослідити особливості індивідуальних рис особистості дезадаптованих підлітків;
• визначити можливості психокорекційної роботи з особами схильними до девіантної  поведінки.

Структура роботи

 

РОЗДІЛ I ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Девіантна поведінка особистості як соціально-психологічний феномен

Поведінку особистості загалом можна розглядати як взаємодію з довкіллям, опосередковану її зовнішньою і внутрішньою активністю у формі цілеспрямованої послідовності вчинків. При цьому кожний вчинок особистості являє собою свідому дію, акт морального самовизначення, в якому людина стверджує себе як особистість у ставленні до іншої людини, самої себе, соціальної групи або суспільства, життя загалом [26, 314].

За поведінкою особистості можна визначати успішність її соціалізації, тобто процесу входження до різних спільнот людей. Слід зауважити, що важливою складовою процесу соціалізації людини є виникнення і розвиток уявлень про правила поведінки, що співпадають чи не співпадають з традиціями і звичаями людської спільноти, про моральне чи аморальне, таке, що схвалюється або засуджується, що дозволено або заборонено тощо [1, 17]. Саме ці уявлення реалізуються в актах поведінки людини.

Оцінка будь-якої поведінки передбачає порівняння її з певною нормою . При цьому за норму можна брати статистичну норму (особливості поведінки, що властиві більшості людей в популяції), соціальну норму (моральні, правові, професійно-організаційні або інші вимоги до поведінки, що висуває суспільство в певний період розвитку), норми психічного здоров'я, психологічну норму особистісного розвитку тощо [11, 56].

За результатами порівняння з нормою визначають нормальну (таку, що відповідає нормі) і аномальну девіантну поведінку особистості.

Девіація - відхилення в розвитку, функціонуванні, параметрах або якостях об'єкта (процесу, явища чи системи) від визначених для них норм. Поняття „девіація" може стосуватись як фізичних об'єктів, так і біологічних, і соціальних, проте норми, на основі яких визначаються девіації, завжди є продуктом людської свідомості.

Девіантна поведінка людини - це система вчинків чи окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушення процесів самоактуалізації та у вигляді ухилення від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою [4, 117].

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників не існує єдиної точки зору на термін "девіантна поведінка". Одні вважають, що мова має йти про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, інші пропонують включати в це поняття тільки порушення правових норм, треті - різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, вбивства).

Девіантна поведінка завжди пов'язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, способів діяльності розповсюдженим в суспільстві чи групах нормам, правилам, стереотипам, очікуванням, цінностям. При цьому девіантна поведінка може виступати як засіб досягнення мети, як спосіб психологічного розвантаження, як самоціль, що задовільняє потреби людини в самореалізації та самоствердженні.

Прояви девіантної поведінки (девіації), що набувають масового характеру та широкого поширення в суспільстві або в середовищі певної соціальної групи, називають соціальними відхиленнями [4, 118].

Кожне суспільство має свою певну систему норм (цінностей), які містять вимоги до поведінки та обов'язків членів цього суспільства. Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що розділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки людей з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його (К.К.Платонов). Аналізуючи поняття норми її можна розглядати як: приписи чи заборони; ідеал, що відповідає вимогам соціального середовища, в якому живе людина; діапазон варіативності поведінки. Деякі з норм мають абсолютні та однозначні критерії, розписані в законах та правилах, інші - транслюються у вигляді традицій, вірувань чи сімейних, професійних, суспільних регламентацій. Вони формуються як наслідок комунікації та кооперації людей і є складником кожної форми соціалізації людини. Соціальні норми в суспільстві виконують орієнтаційну, регулювальну, інформаційну, корекційну, виховну функції. В них закладені певні способи дій, у відповідності з якими індивіди будують та оцінюють свою діяльність, спрямовують та регулюють поведінку [4, 118].

Для того щоб поведінка окремого індивіда або групи осіб була визнана девіантною, необхідно, щоб вона відповідала таким критеріям: була порушенням найважливіших для певного суспільства норм; викликала негативну оцінку з боку інших людей, наносила реальну шкоду безпосередньо людині та (або) оточуючим; повторювалася; була пов'язана із соціальною дезадаптацією людини (була наслідком дезадаптації, поглиблювала її чи призводила до дезадаптації) [14, 32].

У теорії девіантної поведінки виокремлюють кілька підходів до оцінки поведінкової норми і девіацій :

Соціальний підхід базується на уявленні про суспільну небезпеку чи безпеку поведінки людини. У відповідності з цим до девіантної поведінки відносять поведінку, яка може бути потенційно небезпечною для суспільства чи оточуючих людей.

Психологічний підхід, на відміну від соціального, розглядає девіантну поведінку у зв'язку з конфліктом, деструкцією та саморуйнівною поведінкою особистості. Девіант, у відповідності з цим підходом, свідомо чи неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, не дозволити собі реалізувати своїх нахилів.

У межах психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як дохворобливі особливості особистості, що сприяють формуванню психічних розладів та захворювань. Під девіацією в цьому підході розуміють психічні розлади, які не в повній мірі досягли психопатологічних якостей.

Етнокультурний підхід визначає, що девіації доцільно розглядати з урахуванням традицій певного суспільства. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одному соціокультурному середовищі, можуть значно відрізнятися від норм інших груп людей. Тому дуже важливим є врахування етнічних, національних, расових, конфесійних характеристик людини [4, 119].

Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових особливостей та норм. Поведінка, що не відповідає віковим стандартам, може бути визнана як девіантна [16, 73].

О. В. Змановська називає такі специфічні ознаки девіантної поведінки :

• багаторазові, тривалі порушення не будь-яких, а найважливіших норм для певного суспільства на цей час;
• поведінка не є наслідком кризової, нестандартної ситуації, а зумовлена загальною спрямованістю особистості;
• сама поведінка супроводжується різноманітними проявами соціальної дезадаптації, викликає негативну оцінку з боку інших людей;
• поведінка не ототожнюється з психічними захворюваннями чи патопсихологічними станами, хоча може за певних умов набувати патологічних форм (алкоголізм, наркоманія тощо);
• результатом поведінки є заподіяння реальної шкоди самій особистості чи оточуючим [11; 178].