Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особистості підлітка

Агресивні прояви можна розділити на два основних типи :

• мотиваційна агресія як самоцінність;
• інструментальна агресія як засіб

Для виявлення девіантної поведінки серед учнів 7-8 класів на базі Сівко-Войнилівського НВК I-III ступенів Калуського району ми використали такі методики: анкету по виявленню учнів із девіантною поведінкою, тест агресивності ( Опитувальник Л.Г. Почебут),  тест-опитувальник Басса-Дарки.

Анкета по виявленню учнів з девіантною поведінкою вивчає ставлення учня до навчання, дисципліну , суспільно-трудову активність дитини, стосунки з однолітками, асоціальні прояви. При обробці результатів даного анкетування було виявлено, що : 70% опитаних респондентів становлять благополучні підлітки , 25 % дітей мають I ступінь девіантності , 5% дітей мають другу ступінь девіантності(проявляються конфлікти зі сторони учнів, відхилення у поведінці, низький рівень вимогливості до себе).

Метою опитувальника Л.Г. Почебут  є діагностика агресивної поведінки. Даний опитувальник виявляє стиль поведінки в стресових ситуаціях, особливості пристосування людини до соціального середовища. Опрацьовуючи результати даної методики, ми виявили, що із 20 опитаних учнів у   2 підлітків чітко виражається високий рівень фізичної  агресивності і низька адаптивність , у 6 дітей виражається вербальна агресія.  У 60% дітей спостерігається низький ступінь агресивності та високий ступінь здатності до адаптації в соціальному середовищі.

Методика Басса-Дарки дає можливість визначити форми агресивності у дітей-підлітків. Аналізуючи результати відповідей, ми виявили, що у 2 учнів простежується високий рівень фізичної, вербальної, непрямої агресивності та роздратування; у 4 підлітків виявили середній рівень агресивності, зокрема це непряма та вербальна агресивність. У дівчат переважають почуття провини та негативізм, у хлопців – фізична та вербальна агресія. Проведене дослідження показало значимі відмінності у проявах агресивності у хлопчиків-підлітків і дівчаток-підлітків лише у трьох формах - переважання фізичної та вербальної  агресії у хлопчиків і переважання почуття провини у дівчаток.

Отже, дане дослідження дало нам можливість виявити учнів з девіантною поведінкою. 2 учнів занесено до списку дітей «групи ризику». З дітьми планується проводити корекційні заходи для зменшення рівня агресивності. Ці діти потребують перевиховання, насамперед морального, поки відхилення у поведінці не перейшли у правопорушення та злочини.

У моральному перевихованні важких учнів дуже важливо джерело моральності відшукувати у них самих. Адже серед усіх живих істот тільки в людини від природи існує почуття моральності, прагнення до ідеалу Добра. «На честь людській природі, — писав К.Ушинський, — слід сказати, що немає такого серця, в якому не було б безкорисливо добрих поривань.,.».

 

 

 

РОЗДІЛ III ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДЕЗАДАПТОВАНИМИ ДІТЬМИ

3.1 Психологічна корекція девіантної поведінки

Психолого-педагогічну допомогу особистості, схильної до девіантної поведінки, можна розглядати як комплекс соціально-психологічних і педагогічних заходів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які сприяють проявам девіантної поведінки; створення передумов попередження відхилень у поведінці, зокрема, через пропаганду здорового способу життя; створення сприятливого соціально-психологічного клімату в мікросоціальному оточенні дитини; створення можливостей для самореалізації особистості у суспільстві тощо. Останнє, зокрема, передбачає організацію спеціальної роботи психолога з девіантами, спрямовану на:

• розхитування і руйнування девіантних настановлень, уявлень, мотивів, стереотипів поведінки та формування нових, позитивних;
• розвиток соціальної активності, інтересу до себе і оточуючих, сприяння у здобутті певного статусу в позитивно спрямованих угрупованнях;
• навчання навичкам саморегуляції, співпраці, адекватному прояву активності, вмінню здійснювати правильний вибір форм поведінки;
• розвиток інтересу і здатності до творчості;
• оптимізацію позитивного досвіду, створення і закріплення зразків позитивної поведінки.

Психологічна корекція девіантної поведінки передбачає психологічне втручання в особистісний простір для стимулювання позитивних змін, послаблення або усунення тих форм поведінки особистості, що перешкоджають її соціальній адаптації [11, 82 ].

Тобто корекція протиправної поведінки передбачає створення умов для пристосування неповнолітніх правопорушників до життя у соціумі, подолання чи послаблення їх недоліків і дефектів розвитку в спеціально створених для цього умовах.

Корекційне виховання переважно здійснюється в спеціальних організаціях (закритого і відкритого типу), які спеціалізуються на вихованні дітей, що скоїли правопорушення [6].

Для того, щоб більш цілісно і всебічно підійти до вивчення особистості дитини, вивчити вплив на неї соціально-економічних умов, врахувати біологічний момент поведінки, простежити динаміку розвитку дитини, перед корекційною діяльністю необхідно розробити спеціальну програму вивчення особистості неповнолітнього правопорушника. Вона складається з таких розділів:

1. Соціальні та біологічні умови поведінки (соціальний профіль; лист обстеження дитини)

2. Вивчення форм поведінки (індивідуальні: тести, лабораторний експеримент, лист обстеження дитини; колективні - програма вивчення колективу, лист обстеження дитини)

3. Вивчення особистості  в цілому (лист обстеження дитини, спостереження, природний експеримент)

4. Шкільна успішність (тести шкільної успішності, аналіз трудової і творчої продукції дитини).

5. План медико-педагогічної корекції на основі програми вивчення дитини щодо:

а) соціально-економічних умов,

б) біологічних умов,

в) окремих форм поведінки, як індивідуальних, так і колективних,

г) особистості в цілому,

д) шкільної успішності та соціальної придатності [4, 121].

У корекційній діяльності з девіантними підлітками соціальні педагоги та психологи використовують такі методи :

• метод корекції через працю,

• метод корекції шляхом раціональної організації дитячого колективу,

• корективне виховання в сім’ї [29, 81].

Метод корекції через працю надзвичайно важливий як для загального соціального виховання неповнолітнього, так і для корекції окремих форм його поведінки. Трудова діяльність дитини є джерелом не лише її професійної освіти, але і соціального виховання. Та найбільш суттєву роль праця відіграє тоді, коли розглядається з погляду колективного виховання, формування соціально активної особистості. Праця дозволяє перш за все розвинути й зміцнити мотивацію соціального самоствердження дитини [15, 292].

В умовах колективної праці неповнолітній починає цінувати себе й інших, привчається ставитися до інших так само, як до себе, починає усвідомлювати усі переваги спільних форм діяльності і правил їх здійснення. Так починають закладатися основи його найбільш цінних особистісних якостей.

Одночасно праця стимулює розвиток позитивних творчих здібностей. Тому найбільш сприятливими будуть умови, які передбачають саме творчість. [15, 97].

У загальному вигляді система корекції девіантної поведінки дитини охоплює:

• розвиток загальної працездатності у дітей, особливо у тих, які мають відразу до праці в результаті ненормального сімейного та шкільного виховання;
• вироблення систематичності й витримки в роботі, що дозволяє примусити дитину довести до кінця розпочату роботу;
• культура інтересу, що має два напрямки: по-перше, відволікає дитину від небажаних негативних інтересів шляхом заміни його близькими, але соціально корисними; по-друге, розвиває нові інтереси;
• 4) розвиток загальної активності, особливо у пасивних дітей [3].

Інший метод роботи з підлітками-правопорушниками – метод корекції шляхом раціональної організації дитячого колективу. У дітей умови колективного життя і праці виліковують властиві їм недоліки. Потрапивши в атмосферу колективу, неповнолітній правопорушник зустрічається з особистостями товаришів, які висувають до нього вимоги взаємоповаги й взаємодопомоги. Коли неповнолітній не підкоряється законним вимогам своїх товаришів, він багато втрачає, так як перестає бути повноправним членом колективу. Колектив ніколи не мириться з тим, щоб хто-небудь тримався у ньому антиколективно, антисоціально. Водночас, соціальному педагогу необхідно уважно слідкувати за тим, щоб входження неповнолітнього правопорушника у колектив не було пов’язано зі ще глибшим посиленням конфлікту між ним і колективом. Іншим результатом впливу колективу на дитину є зростання у неї загальної активності та формування навичок організованої роботи.

Далі колектив прищеплює характеру дитини багато соціально цінних емоцій, яких їй не вистачає: наприклад, розвиває дружбу, взаємодопомогу, співчуття тощо. Тут згладжуються контрасти, з’являється нормальна честолюбність, вирівнюються як емоційні, так і активно-вольові недоліки характеру.

Колектив також привчає дитину до законних форм взаємної конкуренції, яка так часто відсутня у цих дітей і що особливо потрібно буде у їхньому подальшому житті [28, 121-123].

Щодо корективного виховання у сім’ї, то в нескладних, не дуже занедбаних випадках можлива корекція неповнолітніх правопорушників вдома, тобто не звертаючись до ізоляції з сім’ї. У цьому випадку після ретельного всебічного обстеження дитини батькам пояснюється, у чому полягає дефективність характеру та складності виховання дитини. Потім даються вказівки, як треба урегулювати харчування, сон, користування природними факторами; як дозувати розумову, м’язову роботу та відпочинок. Поряд з цим, детально і конкретно пояснюється правильне відношення до дитини членів сім’ї, а також педагогів у тих закладах, де дитина виховується [13, 77].

Іноді на допомогу батькам для проведення більш витриманої системи корективного виховання приходить соціальний педагог, якому набагато простіше налагодити у сім’ї режим, що не допускав би брутальних помилок виховання, створити потрібну тактику ставлення до дитини, правильний вплив на неї. Успіх у цьому випадку багато в чому залежить від бажання сім’ї допомогти дитині [30, 119].

Ю. Клейберг наводить такі прийоми корекційно-виховного впливу на підлітків-девіантів:

• зниження вимог до підлітка до досягнення ним соціальної та психологічної адаптації;
• залучення до колективних видів діяльності, стимулювання розвитку творчого потенціалу, самовираження;
• організація ситуацій успіху, розробка відповідних заходів для заохочення;
• демонстрація і роз'яснення позитивних зразків поведінки (через особистий приклад, образи з художньої літератури, періодики, біографій видатних людей) тощо [26].

Такий підхід сприятиме поступовій орієнтації підлітка на самовиховання як важливий чинник попередження девіантної поведінки в майбутньому.

Корекція є невід’ємною складовою у роботі соціального педагога з дітьми, які мають відхилення у поведінці. Завдяки їй можна повністю змінити світогляд дитини. Але потрібно докладати зусилля багатьох сторін, маючи на меті досягнення позитивного та надійного результату.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 Принципи підбору  психокорекційних  методик та  методів

Головними принципами у виборі тих чи інших методів психокорекції, методів соціально-педагогічного впливу, націлених на корекцію поведінки, що відхиляється від норми, вважаються:

-  принцип добровільності (усвідомлення);

-  принцип  адекватності;

-  принцип  доцільності;

-  принцип  допустимості;

-   принцип  гуманності [31, 266].

Принцип добровільності припускає, що досягнення реальної ефективності проведення психокорекційних заходів можливе лише у випадках добровільної згоди девіанта на їх проведення. Вони базуються на принципі усвідомлення, суть якого полягає, як в усвідомленні особою своєї поведінки, як такої, що не відповідає нормативній, так і в бажанні змінитися. Часто клієнт з адиктивними формами поведінки усвідомлює, що відхиляється від норми, але не намагається виправити дефект поведінки .

Цей принцип, також, припускає не тільки усвідомлення необхідної корекції поведінки, але й справжнє усвідомлення цілей, мети зміни, тобто якого саме поведінкового статусу він прагне досягнути в процесі терапії. Наприклад, позбавлення від алкогольної залежності підлітка чи корекція надуживання до ступеня поміркованого (дозованого) вживання алкоголю, чи стабілізація сімейних відносин за рахунок зміни відношення батьків до його алкогольної поведінки [5, 114].

Принцип адекватності полягає в тому, що вибрані методи корекції поведінки повинні бути адекватними механізмам виникнення девіації, стадії розвитку хвороби, глибині патохарактерологічних змін особистості. Залежний тип девіації потребує загалом психологічного консультування, психокорекції, психотерапії [2].

Принцип доцільності розглядає необхідність виправлення поведінкової девіації.

Відомо, що корекція однієї девіації не приводить до гармонізації всієї особистості, а може викликати і більш грубі порушення у поведінці після терапії.

Принцип допустимості полягає в усвідомленні можливості застосування тільки тих методик, які сприяють особистісному зросту дитини, етично та естетично обґрунтовані і не можуть викликати психічних порушень. Визнається неприпустимим застосування маніпулятивних методик, які використовуються без відома девіанта або без повного усвідомлення ним суті терапевтичного процесу. Крім того, неприпустимими можна вважати і формування в процесі терапії нового, міфологічного, тобто ненаукового, ірраціонального, такого, що викривляє дійсність мислення клієнта (наприклад, різні види "кодування", які навіюють клієнту неправдиві умовиводи та переконання) [33,48].