Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особистості підлітка

Принцип гуманності базується на визнанні за девіантом права на свободу вибору, права на повагу. Цей принцип (згідно з Роджерівським підходом) проявляється у прийнятті психологом девіанта як цінної та унікальної особистості, прийнятті його проблем, його права відмовитися від терапії, емпатії, щирості, неупередженому ставленні під час взаємодії з клієнтом.

У психології корекції відхилень поведінки найдоцільніше використовувати тренінги: аутотренінг, або тренінг саморегуляції, біхевіоральна (або понеділкова) терапія, психодрама, трансакційний аналіз (Е. Берн) [36].

Аутотренінг - це методика, яка націлена на навчання навичкам психічної саморегуляції за допомогою релаксійних засобів. Найбільш популярною є методика музичної релаксації. Цей метод має три складові частини: психологічну, музичну та біозвукову, які комбінуються у різних варіаціях. Психологічний вплив здійснюється через яскраву й образну уяву формул самонавіювання, спрямованих на розслаблення м'язів тіла. У результаті цього розширюються периферійні судини, відбувається приплив тепла до них і перерозподіл крові. Усе це забезпечує нормальне функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, сноподібний стан, з'являється відчуття відпочинку. Для заспокоєння та відновлення використовують музичні програми, звуки живої і неживої природи.

На прослуховування підбираються реально скомпоновані фрагменти, які викликають сприятливі асоціативні спогади, образи.

У процесі психодрами проходить розігрування клієнтом ролей з метою вивчення власного внутрішнього "Я" та напрацювання навичок оптимальної соціальної поведінки. Дитина у процесі ігрової діяльності засвоює стереотипи поведінки у різних життєвих ситуаціях, апробує їх, вибирає найбільш прийнятливі їй, і таким чином переборює комунікативні бар'єри [38, 244].

Трансактний аналіз розглядає  особистість,  як сукупність трьох станів "Я", умовно названих "Батько", який поділяється на "контролюючого" та "турботливого";  "Дорослий"  (відчуття  "тут і тепер ) , "Дитина", яка поділяється на "адаптивну", "бунтуючу", "вільну"  [6].

Розглядаючи трансакцію психолог дає можливість клієнту зрозуміти особливості саме його взаємодії з оточуючими, та за допомогою відповідної техніки навчити його нормативній чи оптимальній для нього та для суспільства поведінці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3 Реабілітаційні соціально-педагогічні технології роботи з девіантними підлітками

Реабілітація – це комплексна, багаторівнева, етапна і динамічна система взаємопов’язаних дій, спрямованих на відновлення дитини і правах, статусі, здоров’ї, дієздатності у власних очах і перед оточуючими.

Розрізняють різні види реабілітації: медична, психологічна, педагогічна, соціально-економічна, професійна, побутова.

Соціально-педагогічна реабілітація – це система заходів виховного характеру, спрямованих на формування особистісних якостей, значимих для життєдіяльності дитини, активної життєвої позиції дитини, які сприяють інтеграції її в суспільство; на оволодіння необхідними уміннями і навиками самообслуговування, позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві; на отримання необхідної освіти [16, 57].

Основними принципами реабілітації є: врахування регіональних особливостей, соціокультурної й економічної ситуації в регіоні; різносторонність реабілітаційних заходів; єдність біологічних, психосоціальних і педагогічних методів; ступеневість; індивідуально-особистісний, гуманістичний підхід.

Соціально-педагогічна реабілітація підлітків з девіантною поведінкою реалізується, як правило, в спеціалізованих закладах – реабілітаційних центрах, які реалізовують такі завдання:

1. профілактика безпритульності, бездоглядності девіантних дітей і підлітків;
2. медико-психологічна допомога дітям, які з вини батьків або через екстремальну ситуацію попали в складну життєву ситуацію;
3. формування позитивного досвіду соціальної поведінки, навичок спілкування і взаємодії з оточуючими;
4. виконання попечительських функцій по відношенню до тих, хто залишився без опіки батьків чи засобів до існування;
5. психологічна і педагогічна підтримка, яка сприяє ліквідації кризових станів особистості;
6. сприяння поверненню у сім’ю;
7. забезпечення можливості отримувати освіту, нормально розвиватися;
8. турбота про подальше професійне і побутове влаштування [18].

Реабілітація проходить у три етапи:

1. діагностика: соціально-педагогічне дослідження, спрямоване на визначення рівня розвитку емоційно-пізнавальної сфери неповнолітнього, сформованості якостей особистості, соціальних ролей, професійних інтересів;
2. створення і реалізація реабілітаційної програми: створюється індивідуально для дитини й містить мету, завдання, методи, форми, засоби, етапи діяльності. Основна мета програми – формування і корекція моральних цінностей особистості, допомога дітям у набутті навичок комунікативного спілкування;
3. постреабілітаційний захист дитини: допомога дитині після її виходу з реабілітаційного центру у відновленні гармонійних відносин з сім’єю, друзями, шкільним колективом шляхом регулярного патронажу та корекції конфліктів, які виникають.

При побудові соціально-педагогічної реабілітаційної програми роботи з підлітками девіантної поведінки базові такі положення:

• опора на позитивні якості неповнолітнього;
• формування майбутніх життєвих устремлінь (професійне самовизначення);
• включення в особистісно значиму для важкого підлітка суспільно-корисну діяльність, а не моралізаторство;
• глибока довіра і повага у взаємовідносинах з підлітком, терпіння і витримка [7].

У процесі реабілітаційної соціально-педагогічної діяльності спеціаліст виконує відновлювальну, компенсуючу, стимулюючу функції. У соціально-педагогічній діяльності з дітьми девіантної поведінки виділяють три напрями [22, 301].

В основі першого напряму - врахування при побудові реабілітаційних програм стану, в якому знаходиться підліток:

1. передкризовий стан (соціальна занедбаність унаслідок конфліктів у сім’ї чи з ровесниками, втечі з дому, невідвідування навчальних закладів). Основними видами діяльності з такою категорією дітей є: індивідуальне консультування; включення підлітків у тренінгові групи з метою корекції негативних емоційно значущих ситуацій; індивідуальна робота з системою цінностей дитини; озброєння соціальними навичками, способами ефективного спілкування, конструктивній поведінці в конфліктних ситуаціях.
2. кризовий стан підлітків, зумовлений агресивною поведінкою підлітка. Використовується екстренна діагностика емоційного стану; виявлення причин даної проблеми; навчання навичкам вирішення виникаючих проблем, умінням керувати своїми емоціями; робота над формування позитивної Я-концепції.

Другий напрям соціально-педагогічної діяльності стосується безпритульних, робота з якими полягає у створенні умов для виживання таких дітей (організація харчування, нічліг, надання медичної допомоги); звільнення від негативного досвіду минулого життя через зміцнення віри в себе, в своє майбутнє.

Третій напрям пов’язаний із підлітками, які експериментують з психоактивними речовинами. Основний метод роботи – патронаж, основна форма – організація соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування позитивної Я-концепції [22, 303].

Отже, соціально-реабілітаційна робота з підлітками, схильними до дезадаптивної поведінки, має спрямовуватись, перш за все, на усунення психотравмуючих комплексів, вироблення адекватних форм поведінки, подолання труднощів у спілкуванні. У цих процесах рекомендуємо використовувати такі форми роботи як бесіди, інтеракційно-комунікативні, імітаційно-ігрові, невербальні методи з елементами музикотерапії, хореографії, пантоміміки, групової поведінкової психокорекції, навіювання, стимулювання та ін. При цьому одні можуть "діяти" ефективно самостійно, деякі - лише у взаємозв'язку з іншими методами соціальної реабілітації, оскільки в основному все залежить від індивідуальних особливостей підопічних і від наявності професіоналізму фахівців.

У діагностичній роботі з дітьми, схильними до девіантної поведінки, рекомендуємо використовувати такі психодіагностичні та психокорекційні методики:

1. Визначення тину темпераменту (Айзенк - підлітковий варіант).

2. Визначення   рівня   особистісної   та   ситуативної   тривожності (Тейлор, Спілбер).

3.Діагностика соціально-психологічної адаптації (Роджерс К.,Раймонд Р.)

4. Особистісний  опитувальник Кеттела

5. Вивчення особистості  біографічним методом (за Гриценком Н.).

6. Експрес-діагностика (Юсупов І., Верняєва Т.).

Важливим є дотримання таких принципів у соціально-педагогічній реабілітації є:

1) заміна домінуючого  у виховній роботі педагога  на самого вихованця, який визначає зміст і методи роботи педагога;

2) орієнтація на потенційну  соціальну психологічну повноцінність  особистості, котра реабілітується, і повернення її у звичне  соціальне середовище;

3) постійне вивчення так  званої "винятковості" індивіда  у процесі корекційно-реабілітаційної роботи має здійснюватися у тісній взаємодії педагога і психолога.

З цього можна зробити висновок, що процес соціальної реабілітації буде здійснюватись успішно в тому випадку, якщо у підлітка вдасться розбудити потребу в самовдосконаленні, самовихованні і якщо об'єкт даного процесу стає активним суб'єктом корекційної роботи.

 

 

 

 

Висновки з розділу III

Сьогодні проблема девіантної поведінки в нашій країні набуває особливої актуальності, оскільки всі сфери суспільного життя зазнають серйозних змін, відбувається девальвація колишніх цінностей і норм поведінки. Економічні, соціальні, демографічні та інші зміни на сьогоднішній день є несприятливими для гармонійного формування особистості. Спостерігається тенденція до зростання девіацій, утому числі й злочинності. Серед неповнолітніх, зокрема, її «омолодження», тобто зниження традиційних вікових обмежень, тому особливої актуальності набуває проблема психолого-педагогічного впливу на учнів з різними відхиленнями в моральному розвитку й поведінці. Як засвідчує практика і результати наукових досліджень, саме ці відхилення стають першопричиною зростання дитячої злочинності, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії.

Перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, досягнення істотного зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості і суспільства, передбачений Національною доктриною розвитку освіти України у XXI ст., вимагає від виховних інституцій (сім'ї, школи та інших закладів освіти) пошуку форм, методів і технологій виховної роботи серед неповнолітніх з відхиленнями у поведінці, спрямованої як на перевиховання таких неповнолітніх, так і на попередження відхилень від соціальної норми, які негативно впливають на формування особистості людини.

Попереджувальна виховна робота обумовлюється специфікою самої проблеми, індивідуальними особливостями особи, з якою вона проводиться, специфікою умов, обставин її проживання, навчання, загалом життєдіяльності. Це потребує знань шляхів запобігання з урахуванням вихідного соціального стану індивіда, форм і методів соціально-правової, психолого-педагогічної допомоги. Шляхами запобігання таких негативних явищ є насамперед формування правильних ціннісних орієнтацій, починаючи з раннього дитинства. Процес перевиховання, корекції особистості з відхиленнями у поведінці передбачає не тільки усунення негативних якостей, а й зміцнення наявних і формування нових позитивних рис особистості.

Психолого-педагогічну допомогу особистості, схильної до девіантної поведінки, можна розглядати як комплекс соціально-психологічних і педагогічних заходів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які сприяють проявам девіантної поведінки; створення передумов попередження відхилень у поведінці, зокрема, через пропаганду здорового способу життя; створення сприятливого соціально-психологічного клімату в мікросоціальному оточенні дитини; створення можливостей для самореалізації особистості у суспільстві тощо. Власне психологічна допомога особистості здійснюється за такими напрямами, як психологічна превенція (попередження, профілактика) і психологічна інтервенція (подолання, корекція, реабілітація). Загалом профілактично-корекційна робота спрямована на реалізацію таких функцій :

• виховну (поновлення позитивних якостей, що переважали до появи девіантної поведінки);
• компенсаторну (формування прагнення компенсувати певні соціальні недоліки, активізація діяльності у тій сфері, де особистість може досягти успіху, реалізувати потребу в самоствердженні);
• стимулюючу (активізація позитивної суспільно корисної діяльності через зацікавлене емоційне ставлення до особистості);
• коригувальну (виправлення негативних якостей особистості, коригування мотивації, ціннісних орієнтацій, атитюдів, поведінки);
• регулятивну (забезпечення впливу учасників міжособистісної взаємодії для зміни ступеня участі особистості у груповій діяльності з поступовим переходом до саморегуляції і самоконтролю).

В процесі написання роботи ми вияснили , що : психологічна корекція девіантної поведінки передбачає психологічне втручання в особистісний простір для стимулювання позитивних змін, послаблення або усунення тих форм поведінки особистості, що перешкоджають її соціальній адаптації . Зрозуміло, що надання психологічної допомоги у цьому випадку буде ефективним за умови бажання таких змін з боку девіанта. Тому основними завданнями психологічної інтервенції за девіантної поведінки особистості є такі: створення сприятливих соціально-психологічних умов для особистісних змін або одужання, розвиток мотивації на соціальну адаптацію або одужання; стимулювання особистісних змін; корекція поведінки з урахуванням специфіки її проявів у процесі психологічного консультування або психотерапії . Також одним із методів надання соціально-психологічної підтримки є так званий "телефон довіри", що дозволяє провести анонімне консультування особистості, схильної до девіантної поведінки. Очевидно, що профілактика і корекція девіантної поведінки особистості є особливо дієвою на ранніх етапах, зокрема, під час навчання в школі.