Негативные эмоциональные состояния

      Проблемою корекції негативних психічних станів займалися певною мірою вчені Астапов В.М., Ільїн Є.П.,  Левітов М.Д., Мікляєва А.В., Нікольська І.М., Нємчіна Т.А., Оклендер В., Румянцева П.В., Сосновікова Ю.Є., Семиченко В.А., Тихонова М.І., Чебикін О.Я.,  Хухлаєва О.В. та ін. [5; 19; 23; 29; 56].

      Метою формувального експерименту була корекція негативних психічних станів у дітей молодшого шкільного віку і запобігання їх подальшому деструктивному розвитку, а також можливим порушенням в емоційно-вольовій, поведінковій та пізнавальній сферах.

      У процесі досягнення поставленої мети нами враховувалися наступні підходи:

    1. Положення теорії діяльності  О.М. Леонтьєва, в яких підкреслюється  те, що позитивно впливати на  процес розвитку – означає  керувати провідною діяльністю [25], а також ідеї Д.Б. Ельконіна про корекційний потенціал гри, як практики нових соціальних відносин, у які включається дитина в процесі спеціально організованих ігрових дій [63].

     2. Оскільки базовим (первинним)  для всіх негативних психічних  станів учнів є стан тривоги,  у психокорекційній роботі щодо  подолання цих станів використовувалися, насамперед, вправи, спрямовані на зняття внутрішнього напруження, неспокою, як характерних проявів стану тривоги. Це здійснювалося за допомогою виконання відповідних релаксаційних завдань, вправ на зняття внутрішнього напруження та тривоги, здатності до вчасного стримування та самоконтролю власних реакцій. Завдяки цьому можна перешкодити негативній трансформації стану тривоги у похідні від нього: гнів, агресію, страх, апатію і т.д.

         При розробці психокорекційної  програми ми дотримувалися  наступних принципів: принципу врахування провідної діяльності особистості, принципу її відповідності віковим особливостям, принципу єдності діагностики та корекції, принципу нормативності розвитку, принципу системного підходу до проблеми розвитку психіки та ін.

         У процесі занять з подолання  негативних психічних станів  у молодших школярів можна  використовувати різні форми  та методи психокорекційної роботи, серед яких вагоме місце посідають:  психогімнастика, метод проективного  малюнку (ліплення), метод поетапних змін, метод позитивно-негативного підкріплення, елементи психологічного тренінгу, метод моделювання ситуації, елементи танцювальної та музикотерапії, а також можливе використання окремих методів індивідуальної та групової психотерапії. Найбільш ефективним є використання психогімнастичних вправ на релаксацію, відреагування; робота з проекціями, використання позитивного впливу групової динаміки у випадку тренінгової форми роботи, залучення позитивного потенціалу впливу музики та рухів, моделювання та закріплення позитивних моделей поведінки тощо, які описані у багатьох публікаціях психологів [36; 45; 58; 62; 64].

     За  нашими спостереженнями встановлено, що переважна більшість психокорекційних методів роботи з молодшими школярами вимагає використання ігрових форм їх проведення. Цей факт пов’язаний з тим, що гра залишається для них істотно значущою та вагомою за багатьох умов. В ігровій діяльності учні молодшого шкільного віку почувають себе максимально захищеними та впевненими, гра для них є простором для самовираження, в якому можна вільно зняти психоемоційне напруження. Ігрова діяльність сприяє переносу негативних емоційних станів та властивостей дитини на певний метафоричний образ, персонаж.

     Психологічними  механізмами корекційного впливу гри є також наступні особливості:

1. У грі відбувається об’єктивне усвідомлення власного „Я”, збільшується міра соціальної її компетентності і здатності до вирішення проблемних ситуацій.
2. Покращуються ситуація міжособистісної взаємодії та взаєморозуміння дітьми один одного, формуються партнерські взаємовідносини.
3. Гра є ефективним засобом впливу на дитину, оскільки не викликає у дітей реакції опору на ті чи інші дії дорослих.
4. У психологічній грі дитина безпосередньо включена також і в процес отримання знань, умінь та навичок, відбувається поетапне научіння новим, більш адекватним способам реагування на проблемну ситуацію, їх усвідомлення, що сприяє перенесенню такого позитивного досвіду з гри в реальні взаємостосунки.
5. Розвивається здатність до самоконтролю, самооцінки діяльності [11].

      Вчені виділяють дві форми психологічної  корекції: групову та індивідуальну. Проведена нами робота, яка спрямована на корекцію негативних психічних станів у молодших школярів, дає можливість  стверджувати про необхідність комплексного використання як групової, так і індивідуальної форм корекційної допомоги. Так, основна частина психокорекційного впливу нами здійснювалася в межах групи у вигляді тренінгових занять, у процесі чого ті чи інші динамічні зміни на рівні особистості кожної дитини вимагали більш диференційованого, індивідуального підходу.

      Все вищезазначене ми узагальнили у  вигляді моделі корекційного впливу      (мал. 2.4.). 
 
 

     Форми реалізації                     Компоненти            Показники       

     Мал. 2.4. Модель корекції негативних психічних станів молодших школярів. 

      Формування  корекційної групи вимагає дотримання певних принципів та норм. Необхідно, щоб група була відносно гетерогенною за статевою ознакою, переважно однорідною за віковим критерієм (різниця в  віці не повинна перевищувати 3 роки). Важливим є також різнорідність дітей за особливостями прояву негативних психічних станів, оскільки наявність, наприклад, лише агресивних або тривожних дітей призводить до взаємної індукції та посилення цих станів, що може стати причиною малої ефективності психокорекційного впливу. Величина групи, яка вважається оптимальною для молодшого шкільного віку – 5-10 осіб. Відповідно до нашого досвіду, бажаним є відносна закритість групи, що дає можливість отримувати кращі результати в межах основної її частини. Можливе включення в групу 1-2-х дітей, які за своїми особливостями відносяться до групи норми і які в корекційній групі можуть виступати в якості “позитивного фону”, демонструючи максимально позитивні зразки емоційно-поведінкового реагування на ті чи інші ситуації.

      Враховуючи  вікові особливості молодших школярів, під час занять з такими дітьми необхідним є:

• Безумовне прийняття кожної дитини. Дитина повинна відчувати, що незважаючи на всі її проблеми, негаразди та недоліки, її приймає та розуміє група і сам психолог. Це сприяє формуванню атмосфери взаєморозуміння, прийняття, довіри, послаблює прояви стану тривоги та невпевненості, призводить до розкриття власного потенціалу та можливостей кожної дитини.
• Дітям молодшого шкільного віку необхідно надавати постійну підтримку, нагадувати що вони добрі, чудові, налаштовувати на позитивний результат.
• Важливо навчити дітей розрізняти оцінні судження дорослих та не переносити їх на всю особистість, варто переконати дітей в тому, що вони безумовно хороші, а проблема полягає лише в їх окремих вчинках та реакціях, які можна змінити.
• Спілкування дорослого (психолога) з дитиною повинно будуватися на засадах партнерського спілкування, при якому враховуються інтереси, особливості, почуття та переживання всіх, хто бере участь у роботі групи.
• Основною вимогою до роботи психолога та групи є конфіденційність. Все, що розповідають психологу, про що він дізнається під час корекційної роботи залишається всередині групи. Такого роду інформація не повинна нікому повідомлятися (особливо педагогам та батькам), окрім ситуацій, які пов’язані із запобіганням можливої шкоди здоров’ю та життю самих дітей або тих, хто їх оточує.

      Відносно    новим     методом     психотерапії    є    терапія     мистецтвом.  К. Рудестам вважає, що “терапія мистецтвом є свого роду посередником при спілкуванні пацієнта і терапевта на символічному рівні.  Образи художньої творчості відображають всі види підсвідомих процесів... Методики терапії мистецтвом базуються на тому, що «внутрішнє «Я» відображається у візуальних формах з того моменту, як тільки людина починає спонтанно писати, малювати фарбами чи ліпити». К. Юнг активно пропонував пацієнтам виражати свої мрії, думки, фантазії  в малюнках, розглядаючи їх як один засобів вивчення     несвідомого [11].

      На  нашу думку, важливість використання методу терапії мистецтвом (малювання, ліпки тощо) у молодшому шкільному віці дає можливість дітям виразити агресивні стани у доступній формі, оскільки за допомогою зорових образів легше вивести на зовні внутрішні переживання. У процесі використання малювання, ліпки учні молодших класів проявляють увагу до почуттів, емоцій інших людей, краще усвідомлюють свою особистісну цінність.

      У ході нашого експерименту поряд з  іншими вправами, техніками використовувалися  вправи на зняття “затисків”, скутості тощо, особливо у тих дітей, які не могли адекватно описати словами різні життєві ситуації.

      У багатьох випадках дітям можуть пропонуватись  ігри на зображення на листку паперу різних знаків, які необхідно перетворити  в якесь зображення. Це може проводитись у формі гри. Під час гри можна зав’язати з учнем розмову-діалог про малюнок, про його сюжет, що він про це думає. Це сприяє як встановленню неформального контакту з дитиною, відкриттю її внутрішнього світу,  переживань.

      У ході експерименту зі зняття негативних психічних станів учнів можна використовувати техніку “каракуль”, яка дуже добре сприймається учнями молодших класів. Спочатку малюються каракулі на уявному листку паперу, уявним олівцем чи фломастером, а потім відбувається перехід до реального малювання. Сумісна робота з пошуку фігур, символів, предметів у намальованих лініях сприяє встановленню контакту, отриманню розповіді дитини про фігури та почуття і переживання, які вони вкладають у них.

      За  подібною методикою може практикуватися малювання учнями 1-4-х класів “сімейних портретів” у вигляді символів, фігурок, клякс, тварин тощо. Для цього дітей із закритими очима попередньо стимулюють уявити кожного члена сім’ї ніби на екрані у вигляді якоїсь речі, тваринки, комахи. Потім пропонується відкрити очі і почати малювати, при цьому рекомендується використовувати абстрактні форми, предмети тощо. Така вправа допомагає виплеснути зайву психоемоційну енергію через малюнок, фарби. Після цього, як засвідчили наші спостереження, діти ставали дещо спокійнішими та врівноваженішими.

      Під час такої роботи необхідно підтримувати дитину, давати їй позитивні підкріплення (похвалу, позитивне оцінювання тощо), оскільки учні з негативними психічними станами відрізняються підвищеною вразливістю, чутливістю, образливістю; вони схильні до фантазування, оскільки воно є механізмом заміщення неприйнятної для дитини шкільної реальності, в них домінує образне, емоційне сприйняття та мислення.

      Однією  з методик корекційної психотерапії є також різні техніки візуалізації. Вони полягають у тому, що створення конструктивних образів у  нашій уяві сприяє чіткій побудові програми майбутніх дій, а неконструктивних – призводить до пустої мрійливості. У процесі візуалізації відбувається мисленне злиття якогось символу, картини із уявлюваним об’єктом, що створює певні умови для релаксації дитини, відновлення її фізичної, розумової, емоційної рівноваги. Візуалізація є підготовкою, основою для розвитку якостей, здібностей, які хоче дитина розвинути у себе.

      У корекційному експерименті використовувались й елементи інтерактивних ігор з дітьми у формі тренінга, який був спрямований на усвідомлення одного і того ж переживання, однієї і тієї ж проблеми тощо. Опис їх був можливий як у вербальній, так і у малюнковій, письмовій формі.

      Була  розроблена програма індивідуальної та групової психокорекційної роботи. Показами для організації групової роботи, окрім іншого, були порушення у спілкуванні дітей. Учням, які проявляли скутість, напруженість у спілкуванні з ровесниками давались прості невербальні завдання, в процесі виконання яких дитина розкривалася, проявляла зацікавленість, відчувала прийняття її іншими. В такій роботі можна використовувати елементи  психодрами, казкотерапії та інші.

      З метою надання психологічної  допомоги учням молодшого шкільного віку, в яких були виявлені негативні психічні стани, нами була розроблена, спеціальна корекційна програма, яка передбачає комплекс психологічних заходів у роботі з дітьми.

      Кожне заняття з учнями складалося з  трьох частин: організаційно-підготовчої, основної та заключної. Організаційно-підготовча частина передбачала організацію робочої атмосфери, пригадування встановлених у групі правил та норм. У доступній формі на цьому етапі відбувається також пояснення мети нового заняття, актуалізація попереднього досвіду, що був отриманий на минулому занятті, виконуються окремі вправи на релаксацію, групову інтеграцію та підвищення позитивного емоційного настрою.