Негативные эмоциональные состояния

      О.І. Захаров класифікує стан страху, як ситуативно (у незвичайній, небезпечній обстановці) і або особистісно зумовлений (пов’язаний з уже сформованими властивостями та рисами характеру особистості); гострий або хронічний (постійний); інстинктивний або соціально опосередкований; реальний (при конкретній загрозі) або уявний (на рівні уявлень) [18].

     Стан  гніву – це один з базових психічних станів людини поряд з радістю, страхом, сумом. Поняття “гнів” в науковій літературі вживається синонімічно до понять обурення, злість. Сильний стан гніву називається люттю. В такому за інтенсивністю стані проявляється максимально неконтрольована агресивна поведінка, набуваючи ознак афекту. Стан гніву може бути конструктивним (відстоювання своєї точки зору, цілеспрямоване досягнення мети і т.п.) та частіше деструктивним (призводить до зниження самоконтролю, непродуктивності діяльності, до її часом повної дезорганізації, нервовості, емоційної вибуховості, у випадку трансформації в стан агресії виражається в насиллі, жорстокості, приниженні і т.п.). Саме на основі таких деструктивних наслідків інтенсивного стану гніву, його афективності можна з впевненістю віднести цей стан до групи негативних психічних станів [19].

      Найчастіше  причиною гніву є фрустрація, як наслідок неподолання перешкоди  при досягненні якої-небудь мети, загрози, небезпеки [14]. Також гнів може викликатися моральною шкодою (образою особистості, обманом), фізичними та фізіологічними чинниками (удар, опіки, поранення) тощо. Стан гніву є одним з проявів інстинкту самозбереження [40, с. 37].

      Вчені виділяють ряд вербальних ланок  у ситуації комунікації, які найчастіше призводять до появи стану гніву: наполегливі поради, різка критика, принизливі докори, погрози, надмірне узагальнення, навішування ярликів, образливі слова, викривлена інтерпретація намірів співрозмовника, іронія, глузування, прокляття, сарказм, необ’єктивні звинувачення, ультиматуми тощо [19, с. 167].

      Особистість у стані гніву відчуває себе сильно роздратованою, що супроводжується різким почервонінням чи побліднінням обличчя, напруженням м’язів шиї, обличчя та рук (стискання пальців у кулак), дихання глибоке і часте, зіниці розширені, тіло напружене, рухи стають некоординованими, часто спостерігається тремтіння.

      Функцією  гніву є мобілізація енергії  та зусиль для активного самозахисту  індивіда. Науково значущим для нашого дослідження було встановлення зв’язку  гніву з іншими психічними станами. Гнів зменшує або повністю нейтралізує  стан тривоги та страху в особистості, підвищує впевненість у собі, саме тому можна зробити припущення, що він може виступати в ролі захисного психічного механізму у випадку наявності таких станів. У свою чергу, гнів може закріпитися в певну негативну поведінкову тенденцію особистості.

               Проте, варто виділити і ряд  позитивних результатів впливу  гніву на людину. Так, наприклад,  вказаний стан часто допомагає  усвідомити власні помилки,  сили  та можливості, а  часом, за  умов конструктивності, його наслідком  може бути зміцнення взаємовідносин з людьми, краще розуміння суті конфлікту, його причин тощо. 

      Слід  підкреслити також тісний зв’язок  стану гніву з станом агресії. Не можна однозначно стверджувати, що будь-який стан гніву викличе  однозначно агресивну реакцію, проте в своїй переважній більшості стан гніву буде викликати агресивні поведінкові прояви різного спектру. 

     Агресія – це емоційний стан, що характеризується імпульсивною поведінкою, афективними переживаннями гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізичну чи моральну). Це вмотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам і правилам поведінки людей у суспільстві та завдає шкоди об’єктам нападу [41]. Варто розмежовувати поняття агресії та агресивності. Агресивність – це властивість особистості, яка проявляється у схильності до швидкого розгортання стану агресії. Стан агресії є одним з найбільш афективних станів, що призводить до порушення самоконтролю, до дезадаптаційних проявів, порушень критичності мислення, появи ірраціональної поведінки з деструктивною спрямованістю і навіть до повної втрати самоконтролю та самовладання.

     У залежності від способу поведінки  у фрустраційній чи конфліктній  ситуації виділяють вербальну, фізичну  та опосередковану види агресії.        Є.П. Ільїн наполягає на тому, щоб опосередковану агресію також поділяти на два підвиди: фізичну (грюкання, стукання і т.п.) та вербальну (плітки, злі жарти тощо) [19].

     Стан  агресії, в залежності від його негативних наслідків, часто може трансформуватися в інші, також переважно негативні, психічні стани [19; 41].

      Стан  депресії –  це негативний психічний стан, який характеризується зниженням настрою, відчуттям пригніченості, песимістичними поглядами на життя, соматовегетативними порушеннями, загальмованістю мислення, рухової активності тощо [19, с. 429; 41, с. 42].

      Центральною ланкою депресивного стану є знижений настрій різноманітних відтінків (пригніченість, нудьга, туга, тривога). Цей стан має яскраві негативні  наслідки впливу на діяльність, її продуктивність, на процес комунікації, взаємовідносин з іншими, на адаптаційні можливості особистості та світоглядні позиції (песимізм) і т.п.  У випадку, коли особистість перебуває в стані депресії, відбувається дезорганізація діяльності, зникає її мотивація, діяльність стає неефективною, спостерігається дезадаптація, звужується коло інтересів, комунікативних зв’язків, така особистість стає інтровертованою. Все це поєднується зі зниженням життєвого тонусу, низькою самооцінкою, уповільненням темпу більшості пізнавальних процесів, руховою збіднілістю.

      У дітей молодшого шкільного віку достатньо часто на перший план виступають різноманітні порушення вегетативної регуляції у вигляді функціональних порушень серцево-судинної, травної, дихальної  систем. У них депресивні стани  поряд з вищеназваними симптомами проявляються через погіршення успішності. 

      Стан  депресії пов’язують з пасивно-захисним типом реагування особистості (що часто  називають ступором) на реальну чи уявну загрозу, перешкоду, проблемну  ситуацію, особливо у тих випадках, коли немає можливості її вирішити шляхом протидії та  не можна уникнути її. Саме тому стан депресії тісно взаємопов’язаний з такими вищеописаними станами, як тривога, страх, гнів, агресія, сум, провина. Вагомим є зв’язок даного стану, у випадку його тривалого виснажливого впливу, з негативним станом апатії, астенії. Слід зауважити, що у випадку стійкого впливу стану депресії можлива також клінічна картина розгортання його наслідків.

      Апатія є достатньо розповсюдженим негативним психічним станом у людей, при якому проявляється індиферентність, інертність, байдужість, відсутність інтересу до зовнішніх явищ і подій. Цей стан призводить “... до втрати активного ставлення особистості до життя, життєвих орієнтирів, викликає стан пасивності” [41, с. 16].

      Психічний стан апатії може продукувати інші негативні явища в емоційній сфері, збіднює спектр емоційних проявів характеризується істотним зниженням настрою (що засвідчує про зв’язок з депресією), емоційного тонусу,  проявами песимізму в світосприйнятті тощо.

      Когнітивна  сфера особистості зазнає також негативних змін, оскільки  стан апатії викликає певну загальмованість пізнавальних процесів, звужує інтелектуальну активність. Найбільш істотною та відмінною ознакою стану апатії є його негативний вплив на вольову і пов’язану з нею поведінкову сфери, а також на діяльність особистості загалом. Апатія викликає істотне зниження мотивації до діяльності, знецінення мети, нерішучість у її досягненні, зниження інтересу, ініціативності.

      М.Д. Левітов відзначав, що "апатія" - це стан байдужості, який викликається не лише одноманітністю вражень, але часто і, навпаки, їх надмірною кількістю [24].

      Після збудження виникає спад напруги  і загальна млявість, які і є  вираженням апатії. Апатія свідчить про втрату особистістю активного ставлення до життя, значно обмежує коло соціальних контактів, зменшує зацікавленість у спільній колективній справі, продуктивність діяльності.

      Стан  апатії обумовлюється рядом факторів. Найчастіше це соціально-психологічні передумови (розчарування в житті, неприємності, повторюваність невдач, втрата ідеалу, невідповідність між очікуваннями особистості та її можливостями, поява перешкод, небезпеки, загроз, які не можна подолати, емоційне вигоряння і т.п.), а також нейрофізіологічні передумови (розлади нервової системи, астенічність особистості, нервово-психічне виснаження, вегетативна ослабленість, розлади фізичного здоров’я тощо).

      Стан  пасивності, як і попередній стан, відноситься до групи вольових станів та має негативні наслідки, які деструктивно впливають на практичну діяльність особистості [57]. Психічний стан пасивності свідчить про слабкість процесів збудження й  гальмування [24].

    Пасивний  стан особистості тісно пов'язаний з вищеописаними емоційними станами, а також зі станом апатії, нудьги, монотонії, втоми та перевтоми, в яких переважає вольовий компонент. Часто переважно сильні емоційні переживання, психотравмуючі ситуації, що викликали негативні емоції, призводять до їх трансформації в негативні вольові стани, зокрема,  в стан пасивності. Цей стан обумовлюється рядом факторів, насамперед, стійким емоційним переживанням незадоволення результатами власної діяльності, її ефективністю, зовнішнім блокуванням активності та ініціативності,  слабкістю мотивації, психофізіологічним виснаженням, невпевненістю, низькою самооцінкою і т.п.

    Стан  астенії характеризується ослабленістю психічних потенціалів особистості, підвищеною втомлюваністю, істотними змінами в емоційній сфері, що проявляються через емоційну лабільність, нестійкість настрою, дратівливість, плаксивість, а також через почуття меншовартості, невпевненості, сорому та сором’язливості. Стан астенії може виникати внаслідок різноманітних захворювань (соматовегетативних, психічних) на ґрунті ослабленості нервової системи та, насамперед, зумовлений надмірним нервово-психічним перенапруженням внаслідок тривалих конфліктів, негативних переживань, фізичних та розумових навантажень. Стан астенії може виникнути внаслідок тривалого, систематичного, виснажливого впливу будь-якого іншого стану (наприклад, тривога, страх, гнів, агресія, сором, сум, депресія тощо). На фоні стану астенії відбуваються зміни і у вольовій та поведінковій сферах, з’являються стани нерішучості, байдужості та  пасивності.

    Симптомами  і наслідками стану астенії також  є порушення уваги, мислення, пам’яті. Специфічними проявами стану астенії, особливо у дітей молодшого шкільного, є підвищена емоційна чутливість, вразливість, неадекватність емоційних реакцій, примхливість, виникнення станів втоми, перевтоми, моногонії [41].

     Втома. Втома є одним з найвагоміших факторів, від якого залежить рівень продуктивності будь-якої діяльності. Найчастіше зустрічається розуміння втоми, як тимчасового зниження працездатності під впливом тривалої дії навантаження або його непосильності. Виділяють фізичну й розумову втому, гостру і хронічну, розглядають специфічні види втоми - сенсорну, розумову.

     З фізіологічної точки зору розвиток втоми свідчить про виснаження організму й переходу його на менш оптимальні способи функціонування. При втомі сповільнюється темп роботи, порушується точність, ритм та координація рухів [24].

    З психологічної точки зору втома  розглядається, як особливий психічний  стан, в якому можна виділити наступні характеристики: почуття ослабленості, розлади уваги, сенсорних   процесів, порушення чуттєво-рухових реакцій, пам'яті, мислення, зміна мотивів діяльності, послаблення вольового контролю, сонливість.

    Показник  втомлюваності (схильності до виникнення стану втоми) залежить як від об’єктивних  причин (тривале, систематичне фізичне  та психічне перевантаження, складність діяльності, зміни умов праці, невизначеність, рівень особистої відповідальності тощо), так і від суб'єктивних причин (віку, статі, фізичного розвитку, стану здоров'я, типу центральної нервової системи, мотивації та інтересу до діяльності, рівня розвитку вольових якостей, умінь та ін.).

    Стан  перевтоми виникає при загостренні стану втоми на ґрунті якого можуть сформуватися різні захворювання. Такий складний за своїми симптомами патологічний стан називають у зарубіжній психології “синдромом хронічної перевтоми” [18].

      Стан  монотонії близький за змістом та наслідками зі станом втоми. Цей стан виникає в особистості внаслідок одноманітної, стереотипної діяльності з браком нової інформації, вражень. Стан монотонії характеризується також загальним зниженням активності на всіх рівнях психічної діяльності, ініціативності, відсутністю мети, зниженням мотивації, що негативно відображається на продуктивності діяльності.

    Монотонія може спричинити появу переживань апатії, нудьги, відрази, дратівливості та ряду інших фрустраційних переживань. Стан монотонії близький, але не тотожний стану втоми. Втома є природною реакцією організму на роботу надмірної тривалості чи інтенсивності, в той же час стан монотонії є результатом одноманітної діяльності. За  наслідками впливу на діяльність монотонія стимулює появу втоми, є фоном для її виникнення. Під впливом стану монотонії працездатність особистості спадає [19].