Негативные эмоциональные состояния

      Кращому розумінню сутності даних явищ сприяє теорія Д.О. Хебба [46; 29]. Він експериментальним шляхом довів, що до певного моменту підвищення сили емоційного збудження не призводить до початку діяльності. Далі досягається точка емоційного пробудження і початку організованої продуктивної діяльності. Потім, до певної критичної точки, підвищення емоційного збудження збільшує успішність діяльності. Після досягнення певної пікової, оптимальної точки подальше підвищення емоційного збудження починає негативно впливати на діяльність та її продуктивність. Наприклад, стан тривоги у випадку помірного емоційного збудження викликає максимальну мобілізацію всіх потенційних можливостей особистості на досягнення поставленої мети, активізує поведінку та діяльність людини. Однак, у випадку значного збільшення емоційного збудження призводить до появи  страху, жаху і навіть паніки [46].

      Чіткі критерії, за якими можна відносити той чи інший психічний стан  до позитивного чи негативного стану, М.Д. Левітов наводить на прикладі стану схвильованості та тривоги. Відповідно до його концепції психічний стан має негативний вплив на особистість, а отже, є негативним психічним станом у випадку: 1) неадекватності інтенсивності та сили такого стану об’єктивним ситуаціям, які їх викликали; 2) коли цей стан приймає такі форми, які свідчать про певну втрату самоконтролю; 3) у випадку наявності різких, афективних форм реакцій; 4) коли подібний стан набуває форм ригідності (“в’язкості”) і особистість застрягає на певних емоційних переживаннях чи об’єктах, що їх викликали [56, с. 87]. Ситуація, коли в особистості можуть спостерігатися ті чи інші вищевказані прояви або їх вся сукупність, може призвести до дезгармоній у спілкуванні, навчанні, праці, до порушень у поведінці тощо. 

      На  нашу думку, подібні критерії, за якими  М.Д. Левітов виділяв психічний  стан схвильованості та тривоги, як негативний, є цілком науково виваженими стосовно всіх інших негативних психічних станів, які будуть  розглянуті нами в подальшому. Саме тому вказані ним критерії були покладені нами в основу аналізу проблеми негативних психічних станів у молодших школярів.

      Негативні психічні стани проявляються у випадку  наявності низького рівня особистісної саморегуляції. Саме це, на наш погляд, враховуючи вікові особливості молодших школярів, може стати однією з причин розвитку в них негативних психічних станів. 

      Психічні  стани містять у собі, як правило, емоційний та вольовий компоненти. До негативних вольових станів відносять стани апатії, нудьги, нерішучості, невпевненості, байдужості, безнадійності,  відсутності мотивації, втоми, пасивності тощо. Найбільшу групу негативних психічних станів складають емоційні стани. Серед них вагоме місце посідають наступні: хвилювання, тривога, страх, паніка, гнів, афект, незадоволення, сум, горе, розпач, пригніченість, емоційна напруга, ненависть, фрустрація, агресія, депресія і т.п.

      У системі негативних психічних станів молодших школярів провідне місце посідають також емоційні негативні стани, які є типовими для них, враховуючи їх вікові та індивідуальні особливості. Оскільки емоційний компонент тією чи іншою мірою найбільш характерний для переважної більшості психічних станів, то він і  є, на нашу думку, базовим для розгортання всіх інших, в тому числі і негативних психічних станів. Саме тому більшість емоційних станів учнів молодших класів стали предметом нашого теоретико-експериментального аналізу.

      Зміст, функції та характерні прояви і наслідки негативних психічних станів знаходяться в тісному взаємозв’язку між собою, а тому проведемо їх детальний аналіз та інтерпретацію.

      Стан  тривоги. У науковій літературі є цілий ряд визначень такого психічного стану як тривога.  Першопочатково поняття тривоги було введено в працях З. Фрейда. Цей стан він розглядав, як різновид страху [29, с. 13]. 

      На  думку Є.П. Ільїна, тривога – це емоційний стан гострої внутрішньої  часто беззмістовної схвильованості, яка пов’язується особистістю з прогнозуванням невдач, небезпеки або з очікуванням чого-небудь важливого, значущого для людини в умовах невизначеності [19, с. 142].

      У психологічному  словнику за редакцією  В.І. Войтко подається наступне визначення вищевказаного стану: “Тривога –  це емоційний стан людини, який виникає в умовах ймовірних несподіваностей як при відстроченні, затримці приємних ситуацій, так і при очікуванні неприємностей” [41, с. 194].

      На  нашу думку,  найбільш науково обґрунтованим  є пояснення поняття “тривога”  В.М. Астаповим, як неприємного для особистості емоційного стану, який характеризується суб’єктивним відчуттям напруження, очікуванням несприятливого розвитку подій. Виникає цей стан, на думку вченого, в ситуації невизначеної небезпеки, загрози та часто зумовлюється неусвідомленим джерелом небезпеки [4; 5]. В.М. Астапов виділяє декілька важливих функцій цього стану [4, с. 111; 56, с. 159], а саме, стану тривоги:

• попереджує, передбачає той чи інший вид небезпеки, загрози для особистості (сигнальна функція);
• стимулює до пошуку, конкретизації джерела небезпеки (функція пошуку);
• стимулює оцінку ситуації, що склалася, та можливі варіанти і способи її розв’язання (функція оцінки).

         Враховуючи вище перераховані  функції та можливі наслідки  стану тривоги, не можна стверджувати однозначно, що останній слід класифікувати, як суто негативний психічний стан. Цей стан та ряд інших, які будуть розглянуті в нашій роботі, можуть мати і позитивний вплив на особистість, мобілізуючи її діяльність та поведінку. Проте, коли стан тривоги є сильним, інтенсивним, чи викликає дезадаптивні прояви поведінки з порушенням самоконтролю - він набуває якості негативного стану [5; 56, с. 87].

      Численні  дослідження вчених засвідчили, що стан тривоги може варіювати за своєю  інтенсивністю та змінюватися в часі [15; 29 та ін.].

      Виділяють шість його стадій (рівнів).

       1. відчуття внутрішньої напруженості (настороженість, дискомфорт).

       2. гіперестезичні реакції (дратівливість, роздратованість).

       3. власне стадія тривоги (відчуття незрозумілої небезпеки, загрози).

      4. страх, коли людина конкретизує раніше невизначену небезпеку.

      5. відчуття неминучості катастрофи (жах, паніка).

      6. тривожно-боязливе збудження (виражається в панічних пошуках допомоги, в дезорганізації поведінки та діяльності) [19, с. 144]

      Таким чином, можна стверджувати, що переважно інтенсивний за своїм рівнем стан тривоги і виступає в якості негативного психічного стану. Однак, слід зауважити, що для кожної особистості характерний індивідуальний “оптимальний рівень тривоги”, так звана корисна тривога, яка є необхідною умовою розвитку особистості і лише у випадку, коли інтенсивність стану збільшується, то він набуває рис негативного психічного стану [29]. 

      Стан  тривоги викликає ряд фізіологічних  змін, призводить до певних, часто негативних за своїми наслідками, реакцій на всіх рівнях психіки: на когнітивному, емоційному та поведінковому.

      На  фізіологічному рівні стан тривоги  проявляється в посиленні серцевих скорочень, у підвищенні артеріального  тиску, прискоренні дихання,                  в збільшенні загальної збудливості нервової системи, викликає пониження порогів чутливості аналізаторів, відчуття сухості в роті, тремтіння і т. п.

      На  рівні емоційному відбувається ряд  суттєвих змін, переважно негативного  характеру. Особистість переживає  ряд пов’язаних між собою емоційних переживань, з’являється відчуття безпорадності, незахищеності, безвихідності, безсилля перед реальною чи уявною загрозою тощо.

      На  когнітивному рівні стан тривоги  породжує ускладнення щодо прийняття  рішень, призводить до порушення пізнавальних процесів сприймання, мислення, уяви, щодо вирішення пізнавальних, проблемних ситуацій, до неуважності, порушення процесів запам’ятовування,  відтворення.

      Різноманітні  прояви стану тривоги спостерігаються  і в поведінці – зайва рухова активність, психомоторне збудження, беззмістовне ходіння по приміщенні, гризіння нігтів, стукіт пальцями по столу, маніпуляція в руках різними предметами, надмірна увага до зачіски, зовнішнього вигляду тощо.

       Тривожність. На відміну від стану тривоги, тривожність розглядають, як психічну властивість, що проявляється, як схильність індивіда переживати стан схвильованості та тривоги в різноманітних ситуаціях та обставинах.  Тривожність характеризується пониженим порогом виникнення тривоги або ж “готовністю до тривоги”, вона призводить до викривлення світосприйняття особистістю, до бачення навколишнього світу як потенційно небезпечного, загрожуючого [59]. 

      Психічна  напруга. Складність діяльності, її інтенсивність, непосильність може призвести до появи у значної кількості осіб стану психічної напруги.  У психологічних словниках поняття "психічна напруга" визначають, як стани людини, які виникають в ускладнених умовах діяльності та в стресогенних ситуаціях [40, с. 230].

      Психічна  напруга супроводжується різноманітними неприємними для особистості відчуттями загального дискомфорту, тривоги, іноді страху, проте, на відміну від тривоги, включає в себе готовність оволодіти ситуацією, діяти в ній певним чином. Сила психічної напруги визначається багатьма факторами, найважливішими з яких є сила мотивації, значущість досвіду подібних переживань, ригідність (негнучкість) психічних функціональних структур, залучених до того чи іншого виду діяльності.

     Серед факторів, які породжують психічну напругу, найбільшого значення набувають  фрустрації та конфлікти в сфері значущих стосунків особистості та її соціального оточення.

    Стан  психічної напруги певної інтенсивності  може бути й позитивним фактором, який активізує всі психічні процеси  та функції     і забезпечує високу продуктивність діяльності. Проте, якщо таке нервово-психічне напруження занадто високе, тривале й супроводжується посиленням тривоги, страху, конфліктними стосунками з оточуючими людьми, недостатньою мотивацією, невпевненістю в собі, воно переростає в психічну напругу, яка розглядається вже, як фактор негативний, оскільки пов'язаний з дисгармонією функцій.

    Тривала психічна напруга може мати несприятливі наслідки. Існують типові хвороби - серцево-судинні хвороби, виразка шлунку, астма, дерматологічні захворювання, різні внутрішні та інші хвороби.

    Науковці  виділяють чотири форми поведінки  людини в стресових умовах: 1) Напружений тип поведінки, 2) Гальмівний тип поведінки. 3) "Боязкий" тип поведінки. 4) Прогресивний тип поведінки.

      Крім  цих типів поведінки та наслідків  психічного стану напруги, можна виділити також появу зумовлених цим станом дратівливості, роздратованості, нервозності, внаслідок нервово-психічного перенапруження [40].

       Стан  страху належить до категорії фундаментальних емоцій людини [7; 18; 30; 43; 47, 54]. Він виникає у ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда та спрямований на джерело дійсної чи уявної небезпеки [48, с. 651]. І.П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу, пасивно-захисною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль [30].

     О.І. Захаров характеризує страх наступним  чином: „1) страх – це відповідь  на небезпеку; 2) страх - це почуття небезпеки; 3) страх справляє гальмівну дію на психіку; 4) страх носить визначений та конкретний характер; 5) страх як згадка про небезпеку має своїм джерелом, головним чином, минулий травмувальний досвід; 6) страх – це емоційний, ірраціональний феномен; 7) страх – це інстинктивно обумовлені форми психічного реагування при наявності загрози" [18, с. 49].

      Страх – це дуже сильна емоція, яка справляє відчутний вплив на всі когнітивні процеси та поведінку людини. Коли ми відчуваємо страх, наша увага різко звужується, загострюючись на об'єкті чи ситуації, які сигналізують нам про небезпеку.

      Стан  страху є доволі типовим для людини, особливо за наявності несприятливих умов та незнайомих обставин. У багатьох випадках механізм появи страху у людини є умовно рефлекторним, в результаті відчутого раніше болю або якої-небудь неприємної ситуації. Можливий також інстинктивний прояв страху [19].

     Вчені виділяють три аспекти прояву страху. Перший аспект - це реакції нашого тіла. Це соматичні зміни, які сигналізують про гормональний зсув в організмі. Це блідість (а в деяких випадках - почервоніння) шкіри, розширення зіниць, потовиділення і тому подібне. Другий аспект пов'язаний з мисленням, уявою. Зіткнувшись з чимось, що ми класифікуємо як небезпеку, ми уявляємо наслідки цієї небезпеки. Третій аспект - це наші дії: ми намагаємось уникнути зустрічі з небезпечним об’єктом або протиставляємо свою мужність всім небезпекам [30].

     Вивчаючи  стан страху, необхідно звернути увагу  на його класифікації.     Н.В. Карпенко розподіляє страхи за блоками. Перший блок - переживання страху як почуття, а саме: переляк, афект страху, неуспіх. Другий блок – це страх через недостовірність або відсутність знань про навколишні об'єкти предметного світу, страх перед невідомим. Третій блок - страхи, які зумовлені досвідом невдалої дії, неправильного руху. Четвертий блок - страхи, спричинені візуальним компонентом на основі рефлексу „що таке?"  [20].