Негативные эмоциональные состояния

      Всі психічні стани за своїм змістом, походженням, зв’язком з іншими психічними станами є неоднозначними. Важливим є виділення базових, складних психічних станів, на ґрунті яких виникають більш прості психічні стани. До таких складних комбінованих станів, на нашу думку, варто віднести стани стресу та фрустрації. Слід зауважити, що поняття “фрустрації” є значно вужчим, ніж поняття “стрес”. Кожна фрустрація є стресом, але зовсім не кожен стрес містить у собі фрустраційне протиріччя.

      Стрес є одним з центральних понять у сучасній психології. Це поняття інтенсивно використовується як у дослідженнях з фізіології, так і з психології. У сучасній психології стрес розглядають переважно, як стан психічного (емоційного) напруження [3; 19]. Таким чином, термін "стрес" сьогодні використовується для означення широкого кола реакцій людини, які виникають у відповідь на різноманітні стимули (стресори).

    Перелік стресорів досить різноманітний  – від простих фізико-хімічних стимулів (температура, шум, газовий склад атмосфери) до складних психологічних та соціально-психологічних факторів (ризик, небезпека, дефіцит часу, несподівані зміни ситуацій, протиріччя, суперечності).

     В залежності від виду стресору та механізму  його впливу виділяють різні типи стресу. У  залежності від стресора та особливостей самої стресової ситуації вчені виділяють фізіологічний (шумовий, температурний, вібраційний тощо) та психологічний стреси. Останній поділяється на інформаційний та емоційний стреси. Інформаційний стрес виникає в ситуаціях інформаційного перевантаження, коли особистість не справляється із завданням швидко прийняти правильне рішення при високому ступені суб’єктивної відповідальності за його наслідки. Емоційний стрес розвивається в ситуаціях загрози, небезпеки, невідповідності очікуванням людини тощо.

    Стрес охоплює повністю всю психіку  людини. Як і будь-який інший психічний  стан, стрес змінює характер та особливості протікання психічних процесів (сприймання, уваги, пам’яті, мислення, уяви та афективно-вольових процесів). При цьому, при порівняно невеликій загрозі стресора, відбувається мобілізація всіх психічних ресурсів людини: загострюється увага, інтенсифікується мислення, підвищується сенсорна чутливість, з’являються позитивні емоційні реакції. Проте у випадку надмірної екстремальності стресора, з’являється дезорганізація діяльності, поведінка набуває дезадаптаційних форм. Такий тип стресу називають дисстресом. На нашу думку, саме дисстрес варто розглядати, як негативний психічний стан, який є джерелом появи на його основі інших негативних психічних станів особистості.

      Таким чином, на основі проведеного нами  аналізу проблеми стресу, можемо зробити  висновок, що це один з базових психічних станів, від якості протікання якого залежить можливість появу психічних реакцій.

      Фрустрація  тісно пов’язана зі станом стресу. В сучасній психології розглядається в двох значеннях:

         1. Як психічний стан зростаючого емоційно-вольового напруження, що виникає в ситуаціях, які перешкоджають досягненню поставленої мети чи задоволенню потреб і бажань, загрожують людині або її престижу;

         2. Це специфічна ситуація, яка  блокує, перериває діяльність, поведінку  спрямовану на досягнення значимої мети, задоволення потреб, інтересів.

      Фрустраторами виступають перешкоди, які не може подолати людина та які блокують досягнення поставленої мети. Фрустрацію також може викликати внутрішній конфлікт. Вчені виділяють три типи таких конфліктів [19]:

1. Конфлікт рівнозначних позитивних можливостей – виникає у випадку наявності в людини двох рівнозначних, бажаних цілей, яких не можна досягнути одночасно. Такий конфлікт викликає слабку фрустрацію (оскільки людина в будь-якому випадку залишається у виграші, тому що хоча б одну мету, але все-таки  вона досягне).
2. Конфлікт рівнозначних негативних можливостей  – виникає в ситуації вибору між двома непривабливими негативними  перспективами (за умов будь-якого вибору така особистість щось втратить і не отримає), тому фрустрація в такому випадку є дуже інтенсивною і може супроводжуватися двома характерними реакціями – втечею (у випадку появи стану страху) або нападом (стан гніву, агресії).
3. Конфлікт позитивно-негативних можливостей – виникає у випадку наявності в меті як позитивної, так і негативної сторони (наприклад, є намір підготуватись і отримати позитивну оцінку, але водночас хочеться відпочити з друзями на вечірці). При вирішенні такого типу внутрішнього конфлікту наявна внутрішня боротьба мотивів. Такий тип конфлікту зустрічається частіше всього. В цьому випадку спостерігається фрустрація середньої сили.

      Стан  фрустрації виникає не одразу, а  потрібно подолати певний фрустраційний  поріг. Такий поріг визначається рядом факторів: повторення якогось незадоволення; вагомість потреби; емоційна збудливість; рівень домагань особистості, її звичка до успіху; етап діяльності.

               Стан фрустрації викликає ряд  типових реакцій: 

1. Переоцінку мети і бажань.
2. Опір, агресія, які спрямовані на подолання перешкоди.
3. Аутоагресія, яка призводить до невротизації особистості.
4. Агресія, спрямована на ілюзорного, уявного винуватця.
5. Втеча, уникання фрустраційної ситуації.
6. Пасивно-захисні реакції (припинення будь-якої діяльності, апатія,  депресія).

      Часті фрустрації, особливо у дитячому віці, є сильним фактором невротизації, можуть призвести до появи агресивності, необ’єктивного стану провини, невпев-неності, тривожності, призводять до ізоляції або егоцентризму. До фрустраційних емоційних станів, за класифікацією Є.П. Ільїна,  відносяться наступні: образа, розчарування, гнів, сум, смуток, туга, горе. Вони виникають, як наслідок стану фрустрації [19].

      Виходячи  з проаналізованого можна скласти  модель розвитку негативних психічних  станів особистості та їх взаємозв’язок. Згідно неї, першопочатковою ланкою у виникненні негативних психічних станів є стресова (фрустраційна) ситуація.  
 
 

Модель  розвитку та наслідків  негативних психічних  станів у молодших школярів 

 

 
 

 

 

 

 

 
 
 

      Як  видно з моделі, далеко не всі  ситуації можуть стати стресовими для  людини, це пов’язано з тим, що кожна  з них має певний ступінь особистісної значущості, в залежності від потреб та інтересів особистості, її вікових  особливостей, минулого досвіду, наявності психотравм у подібних ситуаціях   і т.п.

      Наявність значної кількості негативних психічних  станів у молодших школярів є першопричиною  появи та розвитку дезадаптації особистості. Проявами та наслідками якої є наступні найбільш типові зміни:

•   поява неадекватного поведінкового реагування на ті чи інші впливи, власне порушення норм та принципів поведінки тощо;
•   порушення процесу спілкування, деструктивні зміни у взаємовідносинах з іншими (опозиційність, негативізм, нонконформізм або абсолютний конформізм), зниження статусного положення в межах дитячого колективу, ізольованість;
•   деструктивні зміни щодо показника успішності, а також результативності діяльності (зокрема, зниження продуктивності та ефективності провідної діяльності молодшого школяра (учіння), відставання у показниках розвитку когнітивної сфери і т.п.) тощо.

      Як  видно з моделі існує ціла низка  негативних психічних станів особистості, вивчення яких має значний науковий інтерес. Проте, враховуючи певну обмеженість  можливостей наукового дослідження, а також враховуючи особливості змісту та частоти прояву у молодшому шкільному віці негативних психічних станів, в межах предмету дослідження нами було виділено окрему групу негативних психічних станів. До неї відносяться стани тривоги, страху, агресії (гніву), депресії (субдепресії), астенії, невпевненості. Ці психічні стани за своїм змістом та походженням мають чіткі критерії диференціації та істотні ознаки, а також є найбільш типовими для молодшого шкільного віку.

 

     1.2. Вікові  особливості  розвитку негативних психічних станів в учнів

    1-4-х  класів 

    З метою  усвідомлення особливостей прояву негативних психічних станів особистості  молодшого шкільного віку нами проведено  аналіз факторів їх розвитку. Всі негативні  психічні стани можуть бути наслідком впливу на людину як різноманітних вроджених, так і соціальних факторів.

    Сьогодні  в  суспільстві мають місце  негативні тенденції, які ускладнюють  формування особистості дитини і, перш за все, розвиток її емоційно-вольової сфери. Серед них можна виокремити наступні:

1. Зростання зайнятості батьків, особливо матерів. Спеціалісти стверджують, що зменшення тривалості спілкування з дитиною, недостатність тепла, доброти у взаємостосунках та ряд інших факторів разюче відображаються на особистісному, перш за все емоційному,  розвитку дитини.
2. Збіднення та формалізація контактів з дитиною у поєднанні з підвищеною вимогливістю до її виконавської дисципліни.
3. Зростання кількості розлучень та сімейних конфліктів.
4. Соціально-психологічні проблеми пов’язані з школою, навчанням.
5. Зростання кількості дітей, які мають ті чи інші органічні передумови ненормативного розвитку. До цієї групи відносяться діти з пошкодженнями центральної нервової системи, мозкових структур, з ослабленою нервовою системою внаслідок ускладнень протікання пренатального та натального періодів розвитку, внаслідок ураження  інфекційними захворюваннями тощо [29; 37; 46]. 

     До  вікових труднощів та проблем, які  за певних несприятливих умов можуть призводити до виникнення у дітей  негативних психічних станів, також відносяться:

   1. Труднощі, які обумовлені появою  нового шкільного режиму дня.  Особливим чином це стосується  дітей, які в дошкільному віці  не відвідували дошкільні заклади.

2. Труднощі адаптації дитини до класного колективу. Особливо у дітей, які росли в сім'ях, де одна дитина, якій постійно приділявся надлишок уваги або була її цілковита відсутність.
3. Труднощі, що викликані  відносинами між дитиною та вчителем.
4. Труднощі, що обумовлені зміною домашньої ситуації дитини.

  Вченими виділяються наступні можливі причини появи негативних психічних станів у молодшому шкільному віці [37]:

1. Неправильне виховання в сім’ї – неприйняття дитини з боку батька, гіперсоціалізація з боку матері.
2. Наявність компенсаторних характерологічних властивостей особистості дитини та негативних особистісних утворень (егоцентризм, афективність, брехливість, симуляція, демонстративність та ін.).
3. Негативне ставлення вчителя до дитини, для якої він є авторитетом.
4. Неадекватні взаємостосунки з однолітками.

      Детальний аналіз праць науковців дозволяє нам навести також й інші чинники, які детермінують формування негативних психічних станів дітей [18; 29; 34]:

• недоліки у підготовці дітей до школи;
• соматична ослабленість дітей;
• тривала емоційна депривація;
• розлади емоційної сфери, несформованість довільних процесів, саморегуляції;
• невідповідність темпу, складності навчальної роботи віковим та індивідуальним можливостям дитини;
• навчальні перевантаження;
• порушення формування шкільних навичок;
• неадекватні  очікування  з  боку  батьків  щодо  успішності  дитини;
• несприятливі взаємовідносини з педагогом;
• конфліктні взаємовідносини та неприйняття учня дитячим колективом.