ЄС: мета, склад, структура та механізм наднаціонального регулювання

Європейська інтеграція не тільки є фактором прискорення  економічного розвитку країн ЄС, зростання  їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, а й  центром тяжіння геополітичних  інтересів багатьох країн.

До числа  таких країн належить й Україна. Ще в 90-х роках експертами Євросоюзу  використовувалась специфічна геополітична формула – модель концентричних  кіл. Згідно з нею „внутрішнім  колом” Європи вважалися країни ЄС, а далі, за принципом зростання  „відстані від Брюсселя”, розташовувалися  країни ЄАВТ[1], колишні радянські  сателіти в Європі і, нарешті, колишні  радянські республіки, зокрема й  Україна. Звичайно, як і будь-яка  спрощена формула, ця модель є, до певної міри, умовною, і життя вже внесло до неї корективи. Разом з тим  загальна ідея, що була закладена в  моделі концентричних кіл, ще лишається  актуальною. [15, стр 291]

Можливості  українського співробітництва з  ЄС мають визначатися за умови  врахування тенденцій фронтальної  регіональної інтеграції, яка стала  основним інструментом перетворень  у Старому світі та поєднала в  собі як риси базової їх філософії, так і цільової функції. А оскільки взаємне тяжіння західноєвропейських  країн не означає субконтинентального  автаркізму, для України воно являє  собою такий процес регіоналізації, який стає дійовою формою вираження  тенденції глобалізації. Причому  такою, яка з очевидних географічних та історичних причин не може не зачіпати життєвих інтересів України.

     Зважаючи  на пострадянські умови – неконкурентоспроможність технологічно відсталої промисловості, успадковану штучну однобічність зовнішньої орієнтації та транспортної інфраструктури, здатність України налагодити ефективне  співробітництво з ЄС стала в 90-х роках та на початку нового століття індикатором її реального  суверенітету.

Справді, після здобуття Україною державної  незалежності поступова інтеграція в загальноєвропейські структури  і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС стали її головними геостратегічними пріоритетами. Отримання Україною повноцінного членства в провідних континентальних  економічних та політичних організаціях можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення на активного учасника життя світового  співтовариства.

     Згідно  з урядовими програмами розвитку економіки України, в результаті значної диверсифікації міжнародної  торгівлі близько 65 – 70% її обсягу до 2010 р. буде припадати на країни „далекого  зарубіжжя”. І відносини з Євросоюзом у цьому контексті розглядаються  як базовий вектор геостратегічної  реорієнтації.

Слід  враховувати й стабільність моделі розвитку країн Європи. Так, в умовах загострення фінансової кризи, від  якої особливо постраждала Росія, не кажучи, навіть, про держави Азіатсько-Тихоокеанського  регіону, відносна стабільність європейських країн може розглядатися як, до певної міри, стабілізуючий фактор через  стабільність попиту на український  експорт.

Членами ЄС є країни з потужними економічними системами та високим рівнем життя. Проте недоречними є безапеляційно-скептичні  оцінки перспектив українського співробітництва  з ЄС. Теза про те, що „Європа не заінтересована в сильній Україні, воліючи радше бачити її своїм  сировинним придатком”, не має під  собою такої аргументації, яка  б базувалася на аналізі світових коопераційно-інтеграційних тенденцій.

     Слід  враховувати більш широкий геоекономічних контекст. Так, одним із потужних об’єднувальних стимулів у Європі постала відносна слабкість провідних країн континенту в широкому глобальному конкурентному  контексті. Європа – не лише один з  центрів тяжіння та впливу в сучасній світовій економіці (з територією 3,2млн  км , кількістю населення до 400 млн осіб та річним валовим продуктом близько 6,5 млрд дол.). Іншими, як відомо, є Північна Америка, де створюється Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), та країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР). І Європа не є ані регіоном з найбільшими темпами економічного зростання, ані унікальним прикладом інтеграції (в цьому зв’язку конкуренцію їй становить проект НАФТА з перспективою створення найбільшої у світі зони вільної торгівлі з населенням близько 400 млн осіб та річним валовим продуктом 7 трлн дол. США). Отже, Європа, хоча і не виявляє на зламі століть великого бажання включати до інтеграційних процесів таку велику східноєвропейську державу, як Україну, не є принципово закритою для неї зоною.[4, стр 87]

     Скоріше об’єктивне відставання українського господарського комплексу від економік західних європейських країн є підставою  для прискореного його ринкового  реформування, зокрема відповідно до вимог так званої Білої Книги, де визначилися принципові заходи щодо реформування внутрішнього ринку країн  – кандидатів на вступ до ЄС, необхідного  узгодження їхніх законодавчих систем тощо.

     Для України економічна інтеграція в  європейський економічний простір  є, як було не одноразово проголошено  найвищими чинниками в державі, пріоритетним географічним напрямом і  практичним засобом входження у  світове господарство.

Розділ 3

Перспективи розвитку європейської економічної інтеграції

3.1  Досконалість механизму наднаціонального регулювання ЄС

     У рамках ЄС можна говорити швидше про  складну комбінацію національного, міждержавного та наднаціонального механізму, ніж про наднаціональний  механізм в чистому вигляді. Тим  падче, в рамках ЄС було б правомірно констатувати появу наднаціонального механізму саме як явища феномену міжнародного регулювання, оскільки його елементи сконструйовані на всіх рівнях (прийняття рішень, інститутів, економічному і політичному) міждержавної системи  взаємовідносин країн у рамках цього  інтеграційного об'єднання. У той  час як в інших міжнародних  організаціях можна реєструвати  появу наднаціональних компонентів  регулювання лише на окремих напрямках, в окремих частинах загальної  системи. [7, стр 324]

     Наднаціональний механізм у міжнародному регулюванні - це система правил і процедур, порядок функціонування міжнародної організації, схвалений державами і з їх згоди, що виходить з-під національного контролю в тій мірі, яка заздалегідь визначається міжнародними угодами.

       Транснаціональне, а точніше - наддержавне, регулювання виникає після схвалення національною суверенною державою певного механізму, який починає далі діяти незалежно від його волі за встановленими правилами. У західній літературі термін supranationality має саме зміст наддержавності. Як правило, коли мова йде про національне регулювання, значить - про державне, якщо про наднаціональне, - значить про наддержавне.   

      Прикладом такого роду може служити поведінка  Комісії ЄС в квітні 2006 року. Комісія  розіслала попередження 17 (!) З 25 країн-членів ЄС з попередженнями про можливі  санкції, у разі невиконання положень спільної енергетичної політики ЄС. Попередження стосувалися вимог про лібералізацію  умов доступу іноземних фірм на національні  енергетичні ринки газу та електроенергіі. Міждержавний інститут також може діяти  наднаціонально. Приклад: Рада ЄС - міждержавний орган, але може голосувати за процедурою більшості і творити нормативні акти обов'язкові для всіх, в тому числі для заперечуючих проти прийняття рішення країн.  

      Наднаціональність організації в частині її внутрішнього механізму виникає при відмові  від одностайності у прийнятті  хоча б частини рішень, при одночасному  збереженні зобов'язання країни по виконанню  цих рішень, навіть у тих випадках, коли вони не повністю відповідають її інтересам.

 Наднаціональні  форми міжнародного регулювання  є найбільш глибокими, найбільш  розвиненими стадіями в еволюції  системи міжнародного економічного  регулювання. Передумовою їх виникнення  є високорозвинені і у великій  мірі взаємозалежні економіки.  Якщо спробувати дати типологію  форм міжнародного економічного  регулювання, то вимальовується  приблизно така система: 

1. Міждержавні контакти і консультації
2. Тимчасові робочі органи з узгодження дій міжнародного співтовариства щодо врегулювання різних проблем
3. Міждержавні угоди і договори
4. Робочі форуми, конференції, неформалізовані об'єднання
5. Міжфірмовы та неурядові організації та спілки
6. Міждержавні економічні організації
7. Регіональні економічні об'єднання
8. Транснаціональні об'єднання капіталу
9. Організації з наднаціональними механізмами регулювання [12, стр 128]

     Складність  і делікатність теми визначається тим, що навіть у країнах ЄС, де наднаціональний  механізм активно розвивається, політики і дослідники вважають за краще говорити про нього в досить обережних  термінах. Так, замість «передачі  частини національних суверенних прав на наднаціональний рівень», досить часто використовується термін «shared sovereignty», або «спільно реалізований суверенітет», «розділений країнами ЄС суверенітет». Може бути, по суті, це э вірним, але суверенітет - це скоріше  поняття, пов'язане з окремою державою, а не групою держав.

     Наднаціональний господарський (економічний) механізм, що склався в даний час в  Європейському союзі - новий феномен  і новий чинник сучасного розвитку світової економіки. Деякі дослідники можуть заперечити, і сказати, що наднаціональні механізми явище не нове і існують  як мінімум з часу формування Європейських співтовариств, то є вже близько  півстоліття.

       Наднаціональний механізм у ЄС  почав функціонувати саме як  комплекс, як розгорнута система  правил у повному обсязі тільки  з введенням євро і формуванням  Валютного союзу. Тобто явище  це зовсім нове, не осмислене  з точки зору теорії розвитку  світової економіки і міжнародних  економічних відносин. До цього  в ЄС працювали лише окремі  ланки механізму, та й то  зі значними проблемами. Наприклад,  порядок прийняття рішень більшістю  голосів, а не одноголосно,  хоча і був передбачений Римським  договором, але фактично не  застосовувався («Люксембурзький компроміс»).

   Наднаціональний механізм почав спиратися на систему  з іншим рівнем взаємозв'язку економік і тому вийшов на якісно інший рівень, став розвиватися за іншими законами, наближеними до законів розвитку внутрішньої економіки країн-членів. У цьому його принципова відмінність  від колишньої системи регулювання, яка включала лише окремі елементи наднаціональної. Їхня дія могла  тимчасово припинятися. Зараз таке навряд чи можливе без ліквідації системи. У цьому сенсі механізм отримав нову якість зрілості.

     Країни ЄС раніше за інших  усвідомили необхідність переходу  на нову наднаціональну систему  регулювання. Це - одна з причин  успіху ЄС як організації та  зростання її популярності серед  інших європейських країн, незважаючи  на очевидні обмеження суверенітету  цих країн. 
 
 
 
 
 
 

3.2.Шляхи використання європейського досвіду в країнах СНД.

   Зараз у наукових і політичних колах, у  державних інститутах України та інших країн СНД широко розповсюджені  не тільки позитивні оцінки результатів 50-річного розвитку європейської інтеграції, але й заклики до перенесення  її досвіду на вітчизняний грунт. Разом з тим багато спеціалістів-міжнародників  досить скептично оцінюють здійснення подібних проектів, вважаючи, що для  цього потрібні цілком об'єктивні  передумови, а головне — потрібен час.

   Паризький договір 1951 р. про ЄОВС готувався  майже рік. Римські договори 1957 р., що заснували “Спільний ринок” і Євроатом, — два роки, ЄЄА 1986 р., що містив програму створення єдиного  внутрішнього ринку в ЄС, — близько  чотирьох років, Маастрихтський договір  про перетворення ЄС в економічний, валютний і політичний союз — майже  три роки. Взагалі ж процес західноєвропейської  інтеграції триває п'яте десятиріччя, а завершить ся на початку третього тисячоліття нашої ери. [17]

   У Західній Європі на шлях інтеграції вийшли країни з віковими традиціями ринкової економіки, в якій із зростаючою силою  діяла тенденція до міждержавної кооперації виробництва. Членами ж  СНД є країни, в яких триває процес руйнування старої системи державної  надцентралізованої командної економіки, а перехід до ринкового господарства лише розпочався.

   В загальному досвіді  ЄС є специфічне і  універсальне — дві  складові, які можна  виявити і проаналізувати на різних рівнях: