ЄС: мета, склад, структура та механізм наднаціонального регулювання

   - досягнення валютної стабільності  в межах ЄС;

   - спрощення конвергенції процесів  економічного розвитку;

   - забезпечення стратегії зростання  в умовах стабільності;

   - стабілізація міжнародних валютних  та економічних взаємовідносин.

   Базовим елементом ЄВС є запровадження  розрахункової валютної одиниці  — ЕКЮ.

   Завдяки цьому, зокрема, країнам ЄС вдалося  побороти валютну кризу початку 80-х років. Після подолання інфляції у 80-ті роки було відмінено обмеження  з поточних фінансових операцій, а 1990 р. було введено режим вільного руху капіталів.

   1985 р. було підписано програму  подальшого розвитку Європейського  співтовариства і перетворення  його в Європейський Союз (“Європа  без кордонів”), а потім і досягнення  цілковитої інтеграції. Ця програма  набула чинності з 1 липня 1987 р. як Єдиний Європейський акт  (або Маастрихтська угода) —  угода про створення економічного  і валютного союзу, про політичне  співробітництво, формування нових  інституційних (організаційних) структур.

   З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної  інтеграції і за рішенням держав і  урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом. У межах ЄС планується перехід і до політичної інтеграції — створення нової  наддержави конфедеративного або федеративного  типу. Поступово ЄС набуває рис  єдиної державності, контури якої проступають  в економіці, політиці і в соціальній сфері. [5, стр 218]

   Метою ЄС є створення умов вільного пересування  в його межах товарів, послуг, капіталів  та робочої сили. До 1999 р. передбачається створити Європейський центральний  банк, впровадити спільну валюту, єдине  громадянство, закінчити створення  організаційного та правового механізму  узгодження зовнішньої політики та політики безпеки держав-членів ЄС.

   Найбільше протиріч на цьому шляху викликає ідея введення спільної валюти. Створення  валютного союзу залежить від  ступеня готовності держав до участі в ньому. Для цього ЄС визначило  кілька умов-критеріїв:

   1. Інфляція не може перевищувати  рівень, існуючий у трьох державах-членах  з найстабільнішими цінами, більш,  ніж на 1,5 відсоткових пункти.

   2. Розміри бюджетного дефіциту  мають становити не більше, як 3% ВНП країни.

   3. Коливання обмінних курсів національних  валют (при відсутності їх девальвації  у попередні 2 роки) має бути  у межах, встановлених для європейської  валютної системи (“+”,“-”, 2,25%).

   4. Норма довгострокового прибутку  не повинна перевищувати 2% від  середньої норми прибутку трьох  членів ЄС, які мають найнижчу  норму прибутку.

   5. Національний борг не повинен  перевищувати 60% ВНП. 

   Було  здійснено три невдалі спроби запровадження спільної валюти: у 1992, 1995 та 1997 роках.

   У 1995 р. критеріям Маастрихтського  договору за рівнем інфляції відповідали 11 країн з 15; за процентними ставками — 10; за розмірами бюджетного дефіциту — 4 (Данія, Німеччина, Ірландія та Люксембург), причому показник дефіциту в цілому по ЄС склав 4,7%; за розмірами внутрішнього державного боргу — 5 (Данія, Німеччина, Люксембург, Франція і Великобританія). Тобто усі вимоги виконувала лише одна країна — Люксембург, по три  вимоги виконували Німеччина, Франція, Великобританія, Данія та Ірландія.

   

Мал.2 Маастрихський договір [5.стр 384] 

   Для поліпшення ситуації керівні органи ЄС передбачили низку заходів  посилення контролю за економічною  політикою держав-членів. Німеччина, зокрема у грудні 1995 р., запропонувала укласти між майбутніми членами валютного союзу “стабілізаційний пакт”. За цим пактом країни-учасниці мають добровільно взяти на себе зобов'язання навіть у несприятливий для економіки час не перевищувати 3-ивідсоткового рівня дефіциту бюджету відносно ВНП. За сприятливої економічної ситуації цей показник зменшуватиметься до 1%. При порушенні цього зобов'язання країна має піддаватись штрафним санкціям (у розмірі 0,25% ВНП за кожний відсоток понад тривідсоткову межу). Країни ЄС не підтримали пропозиції Німеччини і лише у грудні 1996 р. було досягнуто домовленості щодо механізму запровадження санкцій, які набувають чинності тільки після відповідного рішення політичної системи своєчасного попередження. Політичні рішення мають прийматися з урахуванням виняткових випадків, до яких віднесено не лише природні катастрофи та надзвичайні політичні події (на кшталт об'єднання Німеччини), а також значне скорочення економічного зростання. [1, стр 313]

   Рішення про створення валютного союзу  певним чином змінило загальну стратегію  будівництва ЄС. До цього часу ця стратегія передбачала, що усі держави-учасниці мають рухатись на шляху інтеграції з однаковою швидкістю і на рівних брати участь у реалізації інтеграцій них програм. Для нових  членів передбачався лише перехідний період, після якого на них поширювалися загальні правила.

   Невдалі ж спроби запровадити євровалюту зробили очевидним, що не всі країни зможуть увійти до валютного союзу  одночасно. Постійне відкладання введення євро ставило під сумнів увесь  проект, оскільки створення валютного  союзу потребує одночасного збігу  значної кількості факторів, що, можливо, ніколи не буде досягнуто. Саме тому до останнього часу в ЄС не було одностайної думки про готовність Союзу до введення спільної валюти у 1999 р. І тільки на саміті у квітні 1998 р. було прийнято рішення про запровадження  євро лише в 11 країнах — Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Австрії, Ірландії, Люксембурзі, Голландії, Фінляндії. Дві країни — Великобританія і Данія — вирішили поки що утриматись від переходу на євро, зайнявши позицію  зацікавленого спостерігача. Швеція ще має привести своє законодавство у відповідність до Маастрихтського Договору та виконати умови щодо підтримання стабільності курсу національної валюти. Греція не увійшла до валютного союзу, оскільки стан її економіки, фінансів, соціального рівня не відповідають необхідним вимогам.

   Це  рішення криє у собі небезпеку  дестабілізації торговельних потоків  та розпаду спільного внутрішнього ринку з поділом ЄС на дві нерівні  щодо становища (статусу) групи країн, що негативно впливатиме на загальний  інтеграційний процес.

   З 1 січня 1999 р. євро почне існувати лише у чеках, банківських розрахунках  і перерахунках. Готівковим засобом  розрахунку євро стане з 1 січня 2002 року. Коментуючи факт народження євро, голова ЄК Жак Сантер сказав: “...євро являтиме собою потужний фактор не лише для  подальшої економічної інтеграції, але також і для інтеграції політичної. Для цього зараз є  усі необхідні умови... Безперечно, це історична подія, насамперед тому, що вона безпрецедентна в історії  людства. Уперше одні з найсильніших і найрозвинутіших держав світу  добровільно відмовляються від  своїх національних валют для  того, щоб створити одну, єдину, спільну”. [4]

   І все ж визнання євро у планетарному масштабі є непростим завданням. На думку провідного експерта Банку  міжнародних розрахунків (БМР) Роберта  Макколі, євро, безумовно, окупує країни Європи, включаючи і її східну частину. Проте Азія, Ближній та Середній Схід, Африка, Латинська Америка  та держави колишнього СРСР — усі  надаватимуть перевагу долару. Свідчення  цьому є вже зараз: ті, хто мав  кошти у європейських банках, переводять їх на долари, що є яскравим прикладом  недовіри до євровалюти, яка ще не з'явилася. На сьогоднішній день подібні трансфери  обчислюються багатьма мільярдами, і, на думку банкірів, ця тенденція  зростатиме. Відтік інвестицій з Європи і скорочення будь-яких фінансових операцій, за прогнозами, стануть неминучим  явищем на період становлення євро.

   Які з прогнозів здійсняться, багато в чому залежить від того, наскільки  адекватними будуть дії відповідних  органів ЄС, наскільки адекватною буде його політика, засади якої визначені  законодавчо.

   Схематично  чинники підтримки ЄС виглядають так:

   

   Мал.3 Чинники підтримки ЄС [7.стр 113]

   Основними законодавчими документами Європейського  Союзу (ЄС) є Єдиний європейський акт, Договір про Європейський Союз та Договори, що укладають Європейські  Співтовариства. В цих документах визначені: мета створення ЄС, інститути  цієї організації, їх функції та порядок  формування, викладені принципи функціонування ЄС, його компетенції, основні завдання і засади співробітництва.

   Відповідно  до цих документів метою ЄС є:

   1. Сприяння проведенню збалансованої  і довгострокової соціальної  та економічної політики, зокрема  шляхом створення простору без  внутрішніх кордонів, шляхом економічного  та соціального вирівнювання, створення  економічного і валютного союзу,  що має на меті введення  спільної валюти.

   2. Утвердження Європейської спільноти  на міжнародній арені, зокрема  шляхом проведення спільної зовнішньої  політики та політики в галузі  суспільної безпеки, яка могла  б привести до створення у  разі необхідності системи спільної  оборони. 

   3. Посилення захисту прав та  інтересів громадян держав-учасниць  шляхом введення громадянства  Союзу. 

   4. Розвиток тісного співробітництва  у галузі судової практики  та внутрішніх справ. 

   5. Збереження досягнутого рівня  інтеграції Співтовариства і,  виходячи з нього, визначення, якою мірою політика та форми  співробітництва, що встановлені  Договорами, потребують перегляду  для забезпечення ефективності  механізмів та інститутів ЄС.

   Згідно  з установчими документами до основних рис компетенції ЄС належать такі види діяльності:

   - скасування мита і кількісних  обмежень на імпорт та експорт  товарів між державами -учасницями, а також інші заходи, що мають  ту ж спрямованість; 

   - спільна торговельна політика;

   - внутрішній ринок, що характеризується  зняттям перешкод для вільного  переміщення товарів, осіб, послуг  і капіталів між державами-учасницями;

   - заходи, що стосуються в'їзду та  переміщення на внутрішньому  ринку; 

   - спільна політика в галузях  сільського господарства та риболовства; 

   - спільна транспортна політика;

   - встановлення системи, що запобігає  порушенням на внутрішньому ринку; 

   - зближення національних законодавств  держав-учасниць такою мірою,  яка необхідна для нормального  функціонування спільного ринку; 

   - політика в соціальній сфері,  включаючи діяльність Європейського  соціального фонду; 

   - економічне і соціальне єднання; 

   - політика захисту навколишнього  середовища;

   - підвищення конкурентоспроможності  промисловості Союзу; 

   - сприяння дослідженням та технологічному  розвитку;

   - стимулювання зусиль по створенню  та розвитку транс'європейських  комунікаційних мереж та інфраструктури;

   - внесок у досягнення високого рівня охорони здоров'я та ін. 

2.3 Участь України в процесах европейської экономічної інтеграції

      Умовою  розв’язання кардинальних проблем  внутрішнього розвитку, необхідною складовою  зовнішньої стратегії України стало  питання про її ставлення до тих  або інших міжнародно-економічних  об’єднань та коопераційних, інтеграційних  процесів. Виходячи з цього особливий  інтерес становить оцінка окремих  географічних векторів зовнішньоекономічної орієнтації України, з яких європейський є особливо важливим.

Європейська інтеграція, яка із запровадженням на початку 2002 р. євро перейшла у нову, вищу якість, є важливим фактором міжнародних  економічних відносин. У загальноєвропейському  масштабі нова грошова одиниця дасть  змогу уникнути значних витрат у  зв’язку з переведенням однієї валюти в іншу, що означатиме виграш від 40 до 50 млрд дол. щорічно. Запровадження  євро сприятиме зниженню інфляції, процентних ставок, податків, зменшенню  потреб підприємств в обігових коштах, стабілізації фінансового сектору, зниженню валютних ризиків, скороченню накладних витрат з обслуговування операцій, прискоренню та здешевленню  між валютних переказів. Опосередкованими наслідками запровадження євро можуть стати зменшення безробіття та нарощування  обсягів виробництва. [6,стр 124]