ЄС: мета, склад, структура та механізм наднаціонального регулювання

   Друга функція ЄК полягає у захисті  угод ЄС, забезпеченні застосування державами-члена  ми законодавства ЄС. У тих випадках, коли держави-члени порушують або  не застосовують закони ЄС, Комісія  може вжити відповідні санкції, включаючи  передачу справи до Європейського Суду.

   ЄК  здійснює контроль за використанням  субсидій, які виділяються урядами  окремих країн власним галузям  промисловості, а також за наданням дозволів на державну допомогу в разі, коли це не заборонено законодавством ЄС.

   Третя функція ЄК полягає у виконанні  обов'язків виконавчого органу, який відповідає за практичне втілення політики ЄС та управління нею. Для цього ЄК наділена суттєвими власними повноваженнями і правом прийняття рішень у різних галузях політики, зокрема аграрній, торговельній, транспортній тощо. Крім того, ЄК керує фінансами ЄС —  бюджетом та роботою різноманітних  фондів і програм ЄС, включаючи  й ті, які стосуються допомоги країнам, що не входять до Союзу.

   Європейський  Суд. Оскільки ЄС побудовано на основі юридично обов'язкових Договорів, він суттєво відрізняється від інших міжнародних організацій. Статті Договорів про ЄС і законодавчі акти, які грунтуються на них, стають частиною національного права держав-членів. Це потребує чіткого тлумачення цих законодавчих актів. Основною функцією Європейського Суду і є забезпечення єдиного тлумачення законодавства ЄС та його примату над національними законодавствами у межах юрисдикції, що встановлена установчими Договорами.

   Відповідно  до цього Європейський Суд розглядає  та регулює розбіжності між державами-членами, між ними та ЄС, інститутами ЄС, ЄС та фізичними і юридичними особами. Крім того, Європейський Суд робить висновок щодо міжнародних угод та попередніх слухань справ, які передані йому національними судами (хоч у  цьому випадку юрисдикція Євросуду на них не поширюється).

   Євросуд є вищою інстанцією. Він не має  у своєму розпорядженні будь-яких засобів примусу. Проте, враховуючи його становище та авторитет, держави-члени  та інститути ЄС, як правило, погоджуються з його рішеннями.

   Палата  аудиторів — порівняно молодий орган ЄС, створений 1975 р. з метою перевірки усіх доходів і витрат ЄС та створених ним інститутів. Вона складається з 12 членів, що обираються на шість років, і є повністю незалежною у своїй діяльності.

   Окрім перелічених інститутів, доцільно назвати  також два консультативних органи, що призначені сприяти роботі Ради Міністрів, Європейській Комісії і  Європарламенту, а саме:

   - Комітет з економіки та соціальних  питань, до якого входять представники  організацій, що виражають інтереси  основних соціальних груп —  найманих робітників, підприємців,  фермерів, осіб вільних професій  тощо;

   - Комітет регіонів, створений відповідно  до Маастрихтського Договору  і включає в себе представників  регіональних та місцевих установ  і організацій. 

   У межах ЄС діє також Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — кредитна установа, що сприяє реалізації інвестиційних  проектів, які відповідають інтересам  і завданням ЄС.

   Діяльність  Європейського Союзу заснована  на принципі, за яким жодна держава-учасниця не може бути примушена до будь-яких дій без згоди цієї держави. Якщо рішення ЄС приймаються більшістю, то вони мають декларативний характер. Для того щоб рішення мали обов'язковий характер, необхідно їх схвалення кожною державою.

   Прийняття рішень у ЄС має таку послідовність  дій. Європейська Комісія починає  розробку законопроектів за своєю ініціативою  або на прохання Європарламенту чи Ради Міністрів. Пропозиції ЄК надходять  до Ради Міністрів, а потім передаються  до Європарламенту, де розглядаються  відповідним комітетом.

   Комітетом Європарламенту до проектів вносяться  поправки, і вони проходять попереднє  обговорення перед тим, як їх буде винесено на чергове засідання Європарламенту у Страсбурзі. Одночасно проекти  передаються до Комітету з економіки  та соціальних питань.

   Висновки  Європарламенту і Комітету з економіки  та соціальних питань надходять до ЄК, яка з їх урахуванням вносить  проект до Ради Міністрів і Європарламенту на друге читання. Пропозиції знову  розглядаються на рівні комітетів, голосуються на щомісячній пленарній  сесії Європарламенту і повертаються до Ради Міністрів, яка приймає остаточне  рішення.

   Для того щоб забезпечити роботу ЄК у  тісному контакті з урядами держав-членів ЄС, їй підпорядковані комітети, до складу яких входять представники урядів. Це комітети трьох видів: консультативні, адміністративні та регулюючі.

   Консультативний комітет доводить до ЄК точку зору представників держав-членів на питання, що розглядається. Незважаючи на те, що ЄК повинна всебічно розглянути зауваження консультативного комітету, вони не обмежують  її при прийнятті рішення і  тому консультативний комітет не може безпосередньо вплинути на результати розгляду питання в ЄК. Процедуру  консультативного комітету використовують в основному при розгляді заходів, що стосуються формування внутрішнього ринку.

   Адміністративні комітети створені для вирішення  проблем аграрного ринку. Кожний такий комітет розглядає питання  відповідної категорії продуктів. Процедура полягає в тому, що та пропозиція, якій ЄК передбачає надати правовий статус, подається на розгляд  відповідного адміністративного комітету. Останній приймає рішення кваліфікованою більшістю, причому вагомість кожного голосу така ж, як у Раді Міністрів.

   І в цьому випадку ЄК приймає  рішення незалежно від висновків  комітету — враховуючи їх, Комісія  лишається абсолютно вільною  у виборі. Проте, якщо висновки комітету і ЄК не збігаються , справа передається  до Ради Міністрів, яка може переглянути  рішення ЄК протягом місяця. Якщо ж  рішення ЄК співпадає з висновками комітету або ж останній не зміг визначитись (не набрав кваліфікованої більшості голосів ні “за”, ні “проти”), то рішення Комісії є остаточним і не підлягає оскарженню у Раді.

   Регулюючі комітети працюють на тих же засадах, що і адміністративні, але в інших  галузях. Це питання розробки спільних митних тарифів, єдиних стандартів на продовольчі товари, ветеринарний контроль, законодавство щодо охорони навколишнього  середовища тощо. У регулюючого комітету більш широке коло питань, які можуть бути оскаржені в Раді Міністрів. Якщо заходи, що плануються ЄК, суперечать думці комітету або якщо комітет  не визначив свою позицію, Комісія виходить до Ради Міністрів зі своїми пропозиціями. У цьому випадку Рада приймає  рішення кваліфікованою більшістю.

   Якщо  рішення не вдається прийняти протягом відповідно визначеного терміну  після надходження матеріалів (як правило — три місяці), Комісія  приймає рішення на свій розсуд. Винятком є ті випадки, коли Рада Міністрів  чітко висловила своє ставлення  та відхилила пропозиції ЄК простою  більшістю. У таких випадках ЄК не може приймати рішення з цього  питання, а повинна надати нову пропозицію.

   Існує також спеціальна процедура прийняття  рішень при розгляді заходів торговельної політики. Ця процедура дозволяє ЄК приймати рішення прямої дії після  того, як вона була ознайомлена з  висновками консультативного комітету. Проте ці рішення мають бути схвалені Радою Міністрів у тримісячний  термін. У протилежному випадку вони анулюються.  
 
 

2.2. Історія створення  та розвиток Евросоюзу

   Інтеграційні  процеси підштовхувались високим  рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в  умовах відносно незначних масштабів  внутрішніх ринків країн Західної Європи. Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних процесів у Європі стала і необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. 1948р. США виробляли понад 60% сукупної продукції промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80% усіх золотих запасів капіталістичного світу. Крім того, створена після війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій — МВФ, МБРР, ГАТТ — були побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які домінували і у політичних союзах: від НАТО до АНЗЮС. Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз, єдиний господарський простір, який міг би зіставитися з національним господарством США. [10, стр 115]

   Все це і обумовлювало необхідність консолідації західноєвропейської економічної  еліти на власній основі. З цією метою у рамках утвореної 1949 р. Ради Європи було здійснено ряд проектів регіональної інтеграції — від об'єднань у межах окремих галузей промисловості  до величезних проектів західноєвропейської  федерації. За одним з таких проектів (“план Шумана”) у квітні 1951 р. було підписано Паризький договір  про заснування Європейського об'єднання  вугілля і сталі (ЄОВС) у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів  і Люксембургу з організацією не тільки спільного ринку чотирьох продуктів гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда, сталь і  металобрухт), але й спільного  регулювання обсягів виробництва  і рівня цін, інвестиційних програм  і раціонального використання робочої  сили. Цей договір набув чинності 1953 р. ЄОВС контролювало 60% виплавки сталі  і 50% видобутку вугілля у Західній Європі.

   1956 р. в ЄОВС виник план перетворення  цієї організації на зону вільної  торгівлі, але суперечності між  країнами, особливо між Англією  і Францією, призвели до укладення  у березні 1957 р. в Римі лише  шістьма (з 17) країнами-членами  Римської сепаратної угоди про  заснування Європейського співтовариства (ЄЕС) — “Спільного ринку”  — з перспективною програмою  економічної і політичної інтеграції. Кінцевою метою ЄЕС було проголошено  створення Сполучених Штатів  Західної Європи. Одночасно в  Римі цими ж державами ЄЕС  було укладено угоду про заснування  Європейського співтовариства з  атомної енергії (Євроатом), метою  якого було створення ще одного  спільного галузевого ринку, об'єднання  ресурсів атомної енергії та  атомної промисловості. У цей  же час Великобританія, яка не  приєдналась до ЄЕС, організувала  Європейську Асоціацію Вільної  Торгівлі (ЄАВТ) у складі 7-ми країн.  [1 стр 258]

   1967 р. внаслідок злиття органів  управління ЄОВС, ЄЕС і Євроатому  утворилась триєдина інтеграційна  організація з офіційною назвою  Європейські співтовариства , або  Європейське співтовариство. 1973 року  Великобританія і Данія вийшли  з ЄАВТ і приєднались до  ЄЕС. Португалія зробила те  саме 1986 р. Проте до ЄАВТ приєднались  інші три країни, і ця організація  знову стала складатися з семи  членів: Австрії, Фінляндії, Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії, Швеції та  Швейцарії. Ідея створення ЄАВТ  полягала у розвитку торгівлі  між країнами, проте без об'єднання  влади та створення офіційних  інститутів, уповноважених вести  законодавчу діяльність, як це  зроблено у ЄЕС. 

   1984 р. ЄАВТ і ЄЕС домовились  створити єдиний економічний  простір і поширити своє співробітництво  на такі галузі, як економіка,  валютна та промислова політика, дослідження та технології, охорона  навколишнього середовища, рибальство, виробництво сталі та транспорт.  При цьому ЄАВТ отримувала  усі пільги та торговельні  прибутки від членства у Європейському  співтоваристві, не беручи однак  участі в роботі інститутів  ЄС. Ця угода набула чинності 1 січня 1994 р. Швейцарія була  єдиною з країн-членів ЄАВТ, яка  не приєдналась до цієї угоди,  оскільки національний референдум  Швейцарії відхилив її. Три країни  ЄАВТ — Австрія, Фінляндія  та Швеція — стали повноправними членами ЄС у січні 1995 р., припинивши своє членство у ЄАВТ. Європейський економічний простір, створений цією угодою, — це більше, ніж просто економічна зона; він розповсюджує на країни-члени ЄАВТ принцип чотирьох свобод ЄС — вільний рух товарів, послуг, капіталу і населення. [5, стр 213]

   Окрім перелічених раніше країн, 1973 р. до ЄС увійшла Ірландія, 1981 р. — Греція, 1986 р. — Іспанія. І до складу співтовариства стало входити 15 країн.

   У своєму інтеграційному розвитку Європейське  співтовариство пройшло ряд еволюційних  етапів, основою яких була лібералізація  торгівлі. Було створено митний союз. У  період 1958-1969 рр. формувався спільний ринок. Мито у взаємній торгівлі країн-членів поступово знижувалось, уже 1962 р. були в основному ліквідовані кількісні  обмеження товарообміну, одночасно  національні митні тарифи замінювались єдиним тарифом. Єдиний тариф члени  Співтовариства почали застосовувати  з 1 липня 1968р. з одночасним усуненням  мита у ЄС.

   У цей же період в межах “Спільного ринку” здійснювався процес формування спільної сільськогосподарської політики, прийнятої під тиском Франції, зацікавленої у розширенні збуту своєї сільськогосподарської  продукції у самому Співтоваристві: були введені єдині ціни і правила  регулювання ринків основних сільськогосподарських  товарів, а також створений протекціоністський механізм торгівлі з третіми країнами.

   Спільна митно-тарифна політика забезпечила  утворення у 1970-х роках власних  коштів Співтовариства, головним чином  за рахунок надходжень від митних виплат і компенсаційних зборів, що стягувались при імпорті товарів  з третіх країн.

   Важливим  елементом подальшої інтеграції стало створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), що почала функціонувати  з березня 1979р., і перед якою були поставлені чотири головні цілі: